Рішення № 9027856, 22.02.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/38422.02.10

За позовом Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»

До Приватного підприємства «Лекс»

Простягнення 379694, 58 грн.

За зустрічним позовом Приватного підприємства «Лекс»

До Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»

Про визнання недійсними окремих положень договору

Суддя Удалова О.Г.

Представники учасників процесу:

Від позивача за первісним позовомне з’явилися

Від відповідача за первісним позовом Каргін О.М., дов. від 21.08.2009 р.

Карпеєєва А.М., дов. б/н від 27.01.2010 р. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт»(далі - Порт) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства «Лекс»(далі - Підприємство) з позовом про стягнення з відповідача 379694,58 грн. за виконані роботи та надані послуги за договором від 14.07.2008 року № 79/ст.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на умови договору № 79/ст. від 14.07.2008 р., відповідно до якого Порт надав Підприємству послуги з організації та виконання вивантаження контейнерів (розстафірування) легкових автомобілів. З 1 січня 2009 року Портом в односторонньому порядку змінено ставку за Договором з 0,035 грн. до 120 грн., відповідні рахунки були виставлені Підприємству. Проте, ці рахунки не були оплачені в повному обсязі, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2009 р. (суддя Кролевець О.А.) порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 16.11.2009 р..

Відповідно до розпорядження голови Господарського суду міста Києва № 01-1/976 від 29 жовтня 2009 року дана справа передана на розгляд судді О.Г.Удаловій, у зв’язку з обранням судді Кролевець О.А.на посаду судді Вищого господарського суду України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2009 р. справа № 17/384 прийнята до провадження суддею Удаловою О.Г.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2009 р. розгляд справи відкладався на 14.12.2009 р., у зв’язку з неявкою представника відповідача та необхідністю витребування додаткових доказів та пояснень.

14.12.2009 р. позивач у судовому засіданні надав суду для залучення до матеріалів справи копії наказу Міністерства транспорту та зв’язку України № 773 від 26.06.2008 р. «Про внесення змін до збірника тарифів на комплекс робіт, пов’язаних з обробленням вантажів у портах України»та розрахунок ціни позову.

Ухвалою від 14.12.2009 р. розгляд справи відкладався на 23.12.2009 р., у зв’язку з неявкою представника відповідача та необхідністю витребування додаткових доказів та пояснень по справі. Зокрема, судом витребувані від позивача офіційні дані про місцезнаходження відповідача станом на час розгляду справи у суді, а також зобов’язано надати пояснення щодо дотримання при зміні тарифу вимог, передбачених статтями 180, 189 Господарського кодексу України.

22.12.2009 р. позивач через службу діловодства суду надав копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, згідно з яким станом на 18.12.2009 р. місцезнаходженням відповідача є: Київська область, Києво-Святошинський район, село Михайлівка-Рубежівка, вулиця Жовтнева, будинок 30-Б.

Водночас, при поданні позову позивач зазначив іншу адресу відповідача: місто Київ, вул. Лінійна, 15.

Враховуючи те, що позовна заява була прийнята Господарським судом міста Києва без порушень правил територіальної підсудності, але після прийняття її до провадження вказана справа стала підсудною іншому господарському суду (господарському суду Київської області), Господарський суд міста Києва відповідно до вимог частини третьої статті 17 ГПК України продовжив розгляд справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2009 р. розгляд справи відкладався на 11.01.2010 р.. Цією ж ухвалою суд зобов’язав позивача надіслати відповідачеві за новою адресою копію позовної заяви та доданих до неї документів. Цією ж ухвалою зобов’язано відповідача надати відзив на позовну заяву з наданням підтверджуючих документів щодо обставин, які викладені у відзиві на позовну заяву, контррозрахунок заборгованості за виконані роботи та надані послуги позивачем, належним чином засвідчені копії правоустановчих документів.

Ухвалою голови Господарського суду міста Києва від 29.12.2009 р. продовжено строк вирішення спору на один місяць.

11.01.2010 р. позивач через канцелярію суду надав докази направлення відповідачеві за новою адресою позовних матеріалів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2010 р. розгляд справи відкладався на 20.01.2010 р., у зв’язку з неявкою представників сторін.

У судовому засіданні 20.01.2010 р. відповідач надав відзив на позовну заяву. Як вбачається з поданого відзиву, відповідач відхилив позовні вимоги з тих підстав, що позивач належним чином не повідомив відповідача про зміну тарифів та не надав суду доказів його попередження відповідно до наказів начальника порту № 1351 від 01.12.2008 р. та № 1457 від 30.12.2008 р.. Крім того, відповідач зазначив, що пункти 3.11 та 6.7 укладеного сторонами договору відповідно до частини другої статті 207 Господарського кодексу України є нікчемними, оскільки порушують майнові права та інтереси позивача.

Також відповідач надав контррозрахунок позовних вимог, відповідно до якого заборгованість перед позивачем становить 12948,50 грн.

У судовому засіданні 20.01.2010 р. позивач надав обґрунтований розрахунок позовних вимог, згідно з яким загальна сума боргу становить 379694,58 грн.

Сторонами заявлено спільне клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до статті 69 ГПК України.

20.01.2010 р. відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання недійсними окремих положень спірного договору, в якому просив визнати недійсними пункти 3.11 та 6.7 договору як такі, що не відповідають вимогам законодавства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2010 р. прийнято зустрічний позов для спільного розгляду з первісним та порушено провадження за ним. Розгляд справи призначено на 10.02.2010 р..

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) проти зустрічного позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях від 02.02.2010р.. Зокрема, позивач за первісним позовом зазначив, що договір № 79/ст. від 14.07.2008 р. не може класифікуватися як договір приєднання, оскільки його типова форма є нестандартною та не міститься у встановлених формулярах, а проект договору, враховуючи специфіку вантажу та умови його зберігання, спеціально розроблялися для позивача за зустрічним позовом. Позивач за первісним позовом зазначив, що не вбачає підстав для визнання договору № 79/ст. від 14.07.2008 р. недійсним на підставі статті 207 Господарського кодексу України. Крім того, останній зазначив, що позивач за зустрічним позовом належним чином був повідомлений та володів достатньою інформацією щодо розміру нових ставок.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2010 р. розгляд справи відкладався на 22.02.2010 р..

Позивач за первісним позовом у судове засідання 22.02.2010 р. свого повноважного представника не направив, належним чином не повідомив про причини неявки на виклик суду.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

14 липня 2008 року між Портом та Підприємством укладено договір № 79/ст (далі –Договір).

Предметом вказаного Договору (пункт 1.1. Договору) є організація та виконання робіт по вивантаженню з контейнерів (розстафірування) легкових автомобілів за заявками Підприємства, погодженими з Портом, силами та засобами Порту за межами контейнерного терміналу Порту, зберігання автомобілів на складах порту з їх подальшим завантаженням на автовози силами Порту. Обсяг - 300 контейнерів щомісячно.

Відповідно до пункту 3.3 Договору Підприємство оплачує вартість зберігання контейнерів за період зберігання їх на території розстафірування контейнерів і на складах Порту на підставі місцевих тарифів.

Підпунктом «а»пункту 3.3 Договору встановлено, що зберігання автотехніки на складах Порту здійснюється за діючими правилами і сплачується за ставками, а саме: впродовж 4 діб –безкоштовно; за кожну добу з 5 по 64 добу –0,035 грн./ тонну за добу; за кожну добу з 64 доби і далі –0,35 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 04..12.2008 р. Порт направив на адресу Підприємства лист №20.4/10-362, згідно з яким повідомив, що відповідно до пункту 3.11 договору № 79-ст від 14.07.2008 р. Порт з 01.01.2009 р. змінив місцеві тарифи на зберігання контейнерів на складах Порту. До листа було додано наказ начальника Порту від 28.11.2008 р. № 1339.

Враховуючи те, що Порт мотивує свої позовні вимоги за первісним позовом посиланням на положення пункту 3.11 Договору, тоді як даний пункт оспорюється Підприємством у зустрічній позовній заяві, суд вважає за необхідне попередньо розглянути вимоги, викладені в зустрічній позовній заяві.

Оспорюваним в зустрічній позовній заяві пунктом 3.11 Договору передбачено, що Порт має право в односторонньому порядку змінювати місцеві тарифи на послуги за цим Договором шляхом сповіщення про такі зміни Підприємство рекомендованим листом з повідомленням, під опис вмісту конверта, не пізніш ніж за 30 днів до зміни тарифів. Тарифи на послуги за Договором, які встановлюються та регулюються державою, змінюються відповідними нормативно-правовими актами уповноважених центральних органів державного управління. Дані тарифи на послуги Порту вважаються зміненими з дати вступу в юридичну силу відповідного нормативно-правового акту центрального органу державного управління або згідно з вказаною в даному акті дати, Порт вправі застосовувати вказані змінені тарифи з дати вступу їх в силу. Незнання Підприємством нормативно-правових актів центральних органів державного управління, які регулюють тарифи на послуги, що надаються Портом, не звільняє Підприємство від їх виконання.

Зі змісту норм даного пункту Договору вбачається, що згідно з його умовами Порт наділяється правом самостійно, в односторонньому порядку змінювати умови Договору в частині розмірів тарифів за послуги, що надаються за Договором.

Відповідно до статті 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання.

Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно з частиною другою статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Частиною другою статті 189 Господарського кодексу України закріплено, що ціна є істотною умовою господарського договору.

Частинами другою, третьою статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що при укладенні господарського договору сторони в обов’язковому порядку зобов’язані погодити між собою ціну (тариф) як одну з безумовних істотних умов договору. Відсутність згоди однієї зі сторін договору щодо розміру тарифів свідчитиме, що договір в цій частині є не укладеним, тобто не відбувся як юридичний факт, а отже не може породжувати собою будь-яких правових наслідків.

Отже, зміна попередньо погоджених сторонами договору тарифів має розцінюватись як зміна істотних умов договору, яка повинна здійснюватись виключно за згодою обох сторін, і відсутність згоди однієї з них на таку зміну є правовою перешкодою для виникнення цивільних прав і обов’язків сторін договору за новими тарифами. Виключення з цього правила можуть встановлюватись лише законами України, зокрема, статтею 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Тобто, передбачене статтею 188 Господарського кодексу України виключення з загального правила щодо недопустимості односторонньої зміни істотних умов договору застосовується виключно в тому випадку, якщо це виключення допускається чинною нормою договору або закону України.

Проте, наявність в договорі права сторони змінювати в односторонньому порядку істотні умови договору має розглядатись лише як необхідна передумова для звернення такої сторони до суду з вимогами щодо внесення відповідних змін до договору. В такому випадку вимоги сторони на внесення змін до договору в частині істотних умов стають предметом окремого судового розгляду, і у разі визнання цих вимог обґрунтованими суд може прийняти відповідне рішення про зміну умов договору. При цьому, судом має бути перевірено як наявність передбачених договором або законом підстав для змін попередньо узгоджених сторонами тарифів, так і обґрунтованість їх зміненого розміру, тобто відповідність запропонованих стороною змін тарифів погодженому самими сторонами правилу (умовам) змін тарифів, як це передбачено частиною другою статті 632 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з частини п’ятої статті 188 Господарського кодексу України, змінені судом умови договору набирають чинності лише з дати набрання судовим рішенням законної сили, якщо сам суд не визначить іншу дату введення в дію змінених умов.

Натомість, наділення однієї зі сторін договору правом в односторонньому порядку змінювати умови договору щодо його цін (тарифів) поза межами судового порядку розгляду та не дивлячись на волю іншої сторони суперечитиме як вимогам статті 188 Господарського кодексу України, яка не допускає односторонню зміну умов договору, так і статті 632 Цивільного кодексу України, яка допускає зміну договірних цін після укладення договору тільки на умовах, встановлених у договорі.

Водночас, абзацом першим пункту 3.11 Договору передбачено, що Порт вправі самостійно, без погодження з іншою стороною договору, змінювати істотні умови договору. При цьому, таке право Порту не обумовлене будь-якими об’єктивними чинниками, а сам Договір не містить правила (умови), за якими відбувається зміна тарифів.

Отже, даним пунктом Порту надане нічим не обмежене право свавільно змінювати істотні умови господарського зобов’язання в односторонньому порядку, що не відповідає вимогам частини другої статті 632 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Суд наголошує на тому, що достатньою підставою для визнання недійсною тієї чи іншої умови договору є доведення заявником обставин порушення вказаною умовою його прав та законних інтересів.

Судом встановлено, що положення першого абзацу пункту 3.11 Договору порушує права Підприємства, передбачені статтею 632 Цивільного кодексу України, а саме: право Підприємства на встановлення ціни Договору за домовленістю сторін (частина перша статті 632), оскільки передбачає можливість встановлення тарифів поза волею обох сторін, а також право сторони договору на зміну умов договору на умовах, передбачених договором або законом (частина друга статті 632), оскільки передбачає нічим не обумовлену можливість зміни ціни договору після його укладення.

Окрім того, першим абзацом пункту 3.11 Договору всупереч вимог статті 188 Господарського кодексу України передбачена можливість змін істотних умов Договору в односторонньому порядку не за рішенням суду.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Підприємства в частині вимог про визнання недійсним абзацу першого пункту 3.11 Договору є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас, суд не знаходить підстав для задоволення вимог щодо визнання недійсними абзаців другого і третього пункту 3.11 Договору.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Підприємством не надано доказів та доводів, які б підтверджували невідповідність вимогам закону вказаних абзаців пункту 3.11 Договору.

Так, абзацами другим, третім пункту 3.11 Договору встановлено, що тарифи і послуги за Договором, які встановлюються та регулюються державою, змінюються відповідними нормативно-правовими актами уповноважених центральних органів державного управління. Дані тарифи на послуги Порту вважаються зміненими з дати вступу в юридичну силу відповідного нормативно-правового акту центрального органу державного управління або згідно вказаної в даному акті дати і Порт вправі застосовувати вказані змінені тарифи з дати вступу їх в силу. Незнання Підприємством нормативно-правових актів центральних органів державного управління, які регулюють тарифи на послуги, що надаються Портом, не звільняє Підприємство від їх виконання.

Суд вважає, що дані норми відповідають закону, зокрема, статті 632 Цивільного кодексу України, яка допускає можливість зміни ціни в договорі після його укладення у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для визнання недійсними вказаних абзаців пункту 3.11 Договору.

Щодо вимог за зустрічним позовом в частині визнання недійсним пункту 6.7. Договору слід зазначити наступне.

Згідно з оспорюваним пунктом 6.7 Договору за наявності фінансової заборгованості Підприємства перед Портом, простроченої більш ніж на 10 днів, Порт вправі зупинити дію Договору в односторонньому порядку до погашення боргу Підприємством Порту. При цьому Порт звільняється від відповідальності за невиконання зобов’язань за Договором.

Як вбачається з вказаної норми, а також з назви розділу Договору, до складу якого вона входить, - «Відповідальність сторін», даним пунктом встановлений особливий захід відповідальності Підприємства у разі порушень ним своїх зобов’язань перед Портом.

Відповідно до статті 235 Господарського кодексу України за порушення господарських зобов’язань до суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції –заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку.

Види оперативно-господарських санкцій визначені статтею 236 Господарського кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 236 Господарського кодексу України у господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій: одностороння відмова від виконання свого зобов’язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов’язання другою стороною.

Частиною другою статті 236 Господарського кодексу України закріплено, що перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Таким чином, сторони Договору можуть передбачити будь-який захід відповідальності, в тому числі односторонню відмову від виконання свого зобов’язання.

Суд вважає, що передбачений пунктом 6.7 Договору захід відповідальності - призупинення дії Договору в разі прострочення Підприємством виконання своїх грошових зобов’язань, у достатній мірі відповідає положенням статей 235, 236 Господарського кодексу України, і не суперечить їм. При цьому, передбачене Договором право Порту зупинити виконання своїх договірних зобов’язань у разі вчинених Підприємством порушень, спрямоване на забезпечення виконання ним своїх грошових зобов’язань, а тому не може розглядатись як порушення його прав.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) в частині визнання недійсним пункту 6.7 Договору.

За таких обставин, позовні вимоги позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) про визнання недійсним окремих положень договору, а саме: пункту 3.11 та пункту 6.7. Договору від 14.07.2008 р. № 79/ст. підлягають задоволенню в частині визнання недійсним абзацу першого пункту 3.11. Договору від 14.07.2008 р. № 79/ст.

Враховуючи вищевикладене, при розгляді вимог первісного позову суд враховуватиме тарифи, які були встановлені сторонами в Договорі.

Разом з тим, суд вважає помилковими посилання Порту на накази Міністра транспорту та зв’язку України як на підставу для зміни тарифів, оскільки вказані накази не є нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»№ 493/92 від 03.10.1992 р. встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Відповідно до пункту 5.4 розділу V Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 34/5 від 12.04.2005 р., нормативно-правові акти, які занесені до Державного реєстру, набирають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку набрання ними чинності.

Натомість, Портом не надано зареєстрованих в установленому порядку нормативно-правових актів, які б змінювали розміри тарифів за передбачені Договором послуги.

З цих підстав суд при розрахунку позовних вимог за первісним позовом використовуватиме розміри тарифів, що передбачені розділом 3 Договору.

Як вже зазначалось вище, підпунктом «а»пункту 3.3 Договору передбачено, що зберігання автотехніки на складах Порту здійснюється за діючими правилами і сплачується за ставками, а саме: впродовж 4 діб –безкоштовно; за кожну добу з 5 по 64 добу –0,035 грн./ тонну за добу; за кожну добу з 64 доби і далі –0,35 грн..

Згідно з пунктом 3.9. Договору вартість послуг Порта за вказаним Договором сплачується протягом десяти банківських днів з моменту виставлення Портом рахунку.

Сторони погодили, що моментом виставлення рахунку є дата вручення рахунку представнику Підприємства, уповноваженому згідно з оформленим дорученням (доручення повинно бути надано Підприємством в бухгалтерію Порта протягом трьох днів з моменту підписання даного договору) чи з дати направлення рахунку Портом Підприємству рекомендованим листом з повідомленням про вручення та описом вкладення у цінний лист, з проставленням печатки поштового відділення або шляхом вручення повноважному представнику Підприємства з відміткою про вручення на копії заявки з підписом цієї посадової особи та печаткою Підприємства.

Відповідно до умов Договору та згідно з рахунками, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи, Порт надав Підприємству послуги зі зберігання та виконання вивантаження контейнерів (розстафірування) легкових автомобілів.

Факт надання послуг сторонами не заперечується, період їх надання та обсяг ними погоджено, розбіжності в цій частині відсутні.

Згідно зі ст.ст. 14, 526 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) між сторонами у справі виникли цивільні права і обов’язки (зобов’язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов’язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) доведено, що відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) свої зобов’язання щодо оплати наданих послуг за Договором не виконав належними чином та враховуючи наявність встановлених судом підстав для використання розміру тарифів, що передбачені розділом 3 Договору, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) в сумі 12783,39 грн. за розрахунком відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом).

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85, 116-118 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства «Лекс»(08110, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Михайлівка-Рубежівка, вул. Жовтнева, 30-Б, код 21691646, рахунок 26009078466 в АБ «Експрес–Банк», м. Київ, МФО 322959), а у випадку відсутності коштів з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»(68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Праці, 6, код 01125672, рахунок 26009114761 в АКБ МТБ м. Іллічівська, МФО 388498) 12783 (дванадцять тисяч сімсот вісімдесят три) грн. 39 коп. боргу, 127 (сто двадцять сім) грн. 83 коп. витрат по оплаті державного мита, 7 (сім) грн. 95 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині первісного позову відмовити.

Зустрічний позов задовольнити частково.

Визнати недійсним абзац перший пункту 3.11 договору № 79/ст. від 14.07.2008 р., укладеного між приватним підприємством «Лекс»та державним підприємством «Іллічівський морський торговельний порт».

Стягнути з державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»(68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Праці, 6, код 01125672, рахунок 26009114761 в АКБ МТБ м. Іллічівська, МФО 388498), а у випадку відсутності коштів з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь приватного підприємства «Лекс»(08110, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Михайлівка-Рубежівка, вул. Жовтнева, будинок 30-Б, код 21691646, рахунок 26009078466 у АБ «Експрес-Банк», м. Київ, МФО 322959) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. витрат по оплаті державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині зустрічного позову відмовити.

Суддя О.Г. Удалова

Рішення підписано 01.04.2010 р.