Рішення № 9027267, 24.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/1724.03.10 За позовомПриватного підприємства "Транспортна компанія "Східний Експрес-Універсал"

доПриватного підприємства "МТУ"

простягнення 18 770,27 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Бутенко О.О.

від відповідача:не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Транспортна компанія "Східний Експрес-Універсал" (надалі –"Компанія") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "МТУ" (надалі –ПП "МТУ") про стягнення 18 097,21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору на транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом №457 від 27.08.2009р. позивач надав послуги з перевезення, а відповідач належним чином своє грошове зобов’язання по оплаті наданих послуг не виконав, в зв’язку з чим виникла заборгованість у розмірі 16 290,00грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 731,73 грн., інфляційних втрат у розмірі 338,40 грн. та 3% річних у розмірі 107,08грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.01.2010 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 03.02.2010 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.02.2010 р. у зв’язку із неявкою представника відповідача розгляд справи відкладено до 22.02.2010 р.

У судовому засіданні 22.02.2010 р. представник позивача подав клопотання про збільшення розміру позовних вимог, в якому просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 16290,00грн., пеню у розмірі 1 509,14 грн., інфляційні втрати у розмірі 756,63 грн. та 3% річних у розмірі 214,50 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.02.2010 р. у зв’язку із неявкою представника відповідача розгляд справи відкладено до 10.03.2010 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.03.2010 р. у зв’язку із неявкою представників сторін розгляд справи відкладено до 24.03.2010 р.

У судове засідання 24.03.2010 р. представник позивача з’явився, вимоги ухвал суду виконав, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх повністю.

Представник відповідача в судове засідання вчетверте не з’явився, вимоги ухвал суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відмітками на звороті ухвал суду.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 03115, м. Київ, вул. Михайла Котельникова, 51, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №4747842 від 21.12.2009 р. та вказана в позові.

Також, судом було додатково відправлено ухвали суду на поштові адреси відповідача (08132, м. Вишневе, вул. Промислова, 8, 2 пов. та 08132, м. Вишневе, а/с 35б), що містяться в матеріалах позову.

Згідно із абз. 2 п. 3.6 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За згодою представників сторін, присутніх у судовому засіданні, судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.08.2009 р. між Компанією (виконавець) та ПП "МТУ" (замовник) укладено договір на транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом №457 (надалі –"Договір").

Відповідно до п. 1.1 Договору виконавець, діючи від імені і за рахунок замовника, зобов’язався здійснити перевезення вантажів в міжнародних сполученнях.

Згідно із п.п. 2.2 2.3 Договору розрахунки за перевезення проводяться безпосередньо між замовником і виконавцем, в строк, згідно з п. 4.2 даного договору. Послуги вважаються виконаними на основі двостороннього підписаного акту-звіту виконаних робіт (послуг). Датою підписання акту-звіту є дата закінчення наданих послуг.

Відповідно до п. 3.2.7 Договору замовник зобов’язався своєчасно проводити оплату згідно з п.4.2 договору.

Положеннями розділу 4 Договору визначено, що ставка (сума витрат, пов’язаних з перевезенням) по конкретним маршрутам оговорена в заявці (п. 4.1 Договору). Порядок розрахунків наступний: виконавець виставляє рахунок замовнику на оплату оговореної ставки (п.4.2.1 Договору); виконавець і замовник підписують акт-звіт про виконані роботи (послуги) (п.4.2.2 Договору); замовник оплачує виставлені виконавцем рахунки на протязі 7 банківських днів після підписання акту-звіту (п. 4.2.3 Договору).

Згідно із п. 4.4 Договору підставою для перерахування коштів від замовника на рахунок виконавця є: рахунок від виконавця та акт-звіт виконаних робіт (послуг).

Пунктом 9.1 Договору погоджено, що даний договір вступає в силу з дати підписання і буде діяти до 31.12.2009 р., якщо ні одна із сторін за 10 (десять) днів до спливу строку дії договору не повідомить другу сторону в письмовій формі про його розірвання, строк дії договору буде автоматично продовжуватися на кожний послідуючий календарний рік.

27.08.2009 р. на підставі Договору сторонами було складено та підписано замовлення автомобілю №325 (надалі –"Заявка") на перевезення вантажу за маршрутом Хьюде, Німеччина –Новоград-Волинський, Житомирська область, Україна.

Відповідно до умов Заявки вартість замовленого перевезення становить 2 800,00 Євро по курсу НБУ на день перетину кордону.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору та Заявки, позивачем було надано послуги по перевезенню вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СMR) №932.

10.09.2009 р. відповідачем сплачено позивачу 15 000,00 грн.

На підставі виконаних послуг по перевезенню вантажу позивачем були складені та направлено відповідачу рахунок та акт-звіт на суму 31 920,00 грн.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов’язання по оплаті наданих послуг по перевезенню, у зв’язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 16 290,00 грн.

Договір є договором перевезення вантажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Глави 64 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 2 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від 19.05.1956 р. договір перевезення встановлюється накладною, а статтею 9 вказаної Конвенції передбачено, що накладна, оскільки не доказано зворотного, являється доказом умов договору і підтвердженням прийняття вантажу транспортером.

Матеріалами справи підтверджується надання послуг по перевезенню вантажу (міжнародна товарно-транспортна накладна) відповідачу на виконання умов Договору та Заявки.

Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Позивач визначає вартість перевезення, виходячи із суми виставленого рахунку №457-01 від 27.08.2009 р. на суму 31 920,00 грн.

Разом із цим, суд при визначенні вартості перевезення виходить із наступного.

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно із ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Із змісту заявки автомобіля №325 до Договору сторонами визначена фрахтова сума по заказу 1 автопоїзду у розмірі 2800 Євро (по курсу НБУ на день перетину кордону).

Згідно із ч.1 ст. 628, ст. 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, сторонами визначено необхідність виконання грошового зобов’язання у гривні по курсу НБУ та встановлено день, курс НБУ за який обчислюється сторонами для визначення розміру грошового зобов’язання, яке підлягає виконанню.

Із міжнародної товарно-транспортної накладної (СMR) №932 вбачається, що вантаж перетнув кордон 07.09.2009 р.

Офіційний курс Євро до гривні, який встановлений Національним банком України станом 07.09.2009 р. становить 1084,3597 грн. за 100 Євро.

За таких обставин, розмір провізної плати за спірним перевезенням становить 30362,07 грн. (2800 Євро * 10,843597).

10.09.2009 р. відповідачем сплачено позивачу 15 000,00 грн.

Із змісту розділу 4 Договору та заявки автомобіля №325 до Договору остаточна оплата перевезення повинна бути здійснена по наданню документів (в т.ч. рахунку та акту).

23.09.2009 р. та 29.09.2009 р. позивачем кур'єрською службою доставки (КСД) відправлено відповідачу документи, які останній отримав 25.09.2009 р. та 30.09.2009 р. відповідно.

Разом із цим, надані докази відправлення не містять доказів відправлення відповідачу рахунку та акту-звіту.

27.11.2009 р. позивач цінним листом з описом вкладення відправив на адресу відповідача рахунок та акт-звіт, що підтверджується касовим чеком та описом вкладення в цінний лист.

Таким чином, зобов’язання відповідача по оплаті перевізної плати у розмірі 15362,07 грн. (30362,07 грн. –15 000,00 грн.) настало після одержання листа від 27.11.2009 р.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб’єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно із ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем заборгованість у розмірі 15 362,07 грн., а судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов’язання по оплаті коштів.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення провізної плати у розмірі 15362,07грн. підлягають задоволенню.

В задоволенні позову в частині стягнення 1 557,93 грн. (16 920,00 грн. –15 362,07 грн.) необхідно відмовити з огляду на викладені обставини (невірний розмір курсу гривні до Євро, встановлений Національним банком України).

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені в розмірі 1 509,14 грн., інфляційних збитків у розмірі 756,63 грн. та 3% річних у розмірі 214,50 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання у період з 07.09.2009 р. по 20.01.2010 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до п. 5.3.6 Договору у випадку прострочки платежу, по виконаному перевезенню, замовник зобов’язаний сплатити пеню у розмірі 0,5% від вартості фрахту, за кожен день прострочення.

В той же час, судом встановлено, що грошове зобов’язання відповідача наступило не в момент перетину кордону, а після отримання документів (в т.ч. рахунку, акту).

Суд здійснює перерахунок пені, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, від встановленої суми заборгованості та за встановлений судом період прострочення.

За перерахунком суду розмір пені складає 1 440,88 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснюючи перерахунок інфляційних витрат та 3% річних, суд виходить із обставин, наведених при розрахунку пені, а за перерахунком суду розмір інфляційних витрат становить 722,02 грн. , 3% річних –108,59 грн.

В іншій частині, пеня, інфляційні витрати та 3% річних нараховані безпідставно, а тому позовні вимоги в частині їх стягнення не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства "Транспортна компанія "Східний Експрес-Універсал" задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "МТУ" (03115, м.Київ, вул. М. Котельникова, 51; ідентифікаційний код 36173630) на користь Приватного підприємства "Транспортна компанія "Східний Експрес-Універсал" (51931, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Республіканська, 9-а, 4 поверх, офіс 15; ідентифікаційний код 34455594) основний борг у розмірі 15 362,07 грн., пеню у розмірі 1 440,88 грн., інфляційні втрати у розмірі 722,02 грн., 3% річних у розмірі 108,59 грн., державне мито у розмірі 176,34 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 221,71 грн. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                                                                                                     Р.В. Бойко