Рішення № 90247870, 22.06.2020, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/4097/18

провадження №2/619/50/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

22 червня 2020 року м. Дергачі

Дергачівський райсуд Харківської області у складі:

головуючого судді Кононихіної Н. Ю.

при секретарі Мєщан І. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Дергачі

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про поділ майна подружжя»

встановив:

До Дергачівського райсуду Харківської області звернулася із позовом та уточненим позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про поділ майна подружжя». Із матеріалів позовної заяви вбачається, що «05» червня 1999 року Дзержинським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що видано свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 .

Під час перебування в шлюбі подружжям було нажито майно, а саме: транспортний засіб марки «Nissan» моделі «Almera Classic», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_3 ; транспортний засіб «Mersedes benz» моделі «е200к», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 ; домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 ; грошові кошти.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Сімейного кодексу України - шлюб є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

В частині ст. 61 СК України визначений перелік обєктів права спільної сумісної власності: будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту; заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Відповідно до п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

З огляду на зазначені норми, наступне майно було нажито позивачем та відповідачем за час шлюбу та належить до спільного сумісного майна:

транспортний засіб марки «Nissan» моделі «Almera Classic», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_3 - відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та Договору № НТ-00359 автомобіль належить та зареєстрований на ім`я позивача, був придбаний2007 року, тобто під час шлюбу за спільні кошти;

транспортний засіб «Mersedes benz» моделі «е200к», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 - відповідно до Договору № 852601171 про купівлю-продаж транспортного засобу від «28» лютого 2008 року, власником є відповідач та майно придбано під час шлюбу за спільні кошти.

домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , де відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Свідоцтва по право власності, Державний акт про право власності на земельну ділянку, власником земельної ділянки розміром 0, 2020 га, житлового будинку загальною площею 327, 7 кв. м. є позивач ОСОБА_1 . Також відповідно до зазначених документів, право на речове майно було зареєстровано в 2013 році, тобто під час шлюбу;

грошові кошти в безготівковій формі на рахунках та депозитних вкладах в банківських установах, які було відкрито під час шлюбу.

Таким чином, зазначене майно є спільною власністю подружжя та куплене на спільні кошти.

Тому позивач у судовому засіданні просила визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на транспортний засіб марки «Nissan» моделі «Almera Classic», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , номер шассі (кузова, рами): НОМЕР_3 ;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості транспортного засобу марки «Mersedes benz» моделі «е200к», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 у сумі 165244,40 гривні;

визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину грошових коштів, які містяться на банківських рахунках та депозитних вкладах на імя ОСОБА_2 у період з 01.01.2016 по 26.02.2019;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові розходи у вигляді судового збору, оцінки вартості майна, вартості правничої допомоги у загальному розмірі 62194 гривень.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представники підтримали заявлені вимоги.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представники просили у задоволенні позову відмовити, т.я. 05 червня 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Дзержинським відділом реєстрації актів цивільного стану м. Харкова було зареєстровано шлюб, про що видано свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 . ОСОБА_1 після реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 не працювала, спільних дітей у позивача з відповідачем немає, тому позивач фактично увесь час, починаючи з 1999 року і до 2018 року жила за рахунок відповідача, який її утримував. Поважних причин не працювати (як то навчання, догляд за дітьми, хвороба тощо) не мала. З липня 2018 року фактичне проживання однією родиною припинено, спільного побуту подружжя не веде.

Згідно з ч.1 статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо ) самостійного заробітку. Поважних причин не працювати та не мати самостійного заробітку (як то навчання, догляд за дітьми, хвороба тощо) ОСОБА_1 не мала. Частина 2 статті 60 Сімейного кодексу закріплює, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п.3 ч.1 статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею. ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Щодо поділу спірних автомобілів - відповідач вважає необхідним відмовити у задоволенні позову, тому що він відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію ФОП з 31 травня 2007 року є Фізичною особою підприємцем згідно звітів відповідача як ФОП з 2007-2011 років, які додані до зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 .

Згідно з ч.1 статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Відповідно до ч.2 статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи підприємця, як майно для професійної діяльності члена сім`ї, і яке придбано за кошти від своєї діяльності як підприємця і використовується в його підприємницькій діяльності не в інтересах сім`ї, слід розг лядати як його особисту приватну власність відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60,61 Сімейного кодексу України.

З другого кварталу 2011 року ФОП ОСОБА_2 фактично не отримував доходу. 30.12.2016 він припинив свою підприємницьку діяльність. У 2018 році відповідач знов зареєструвався як фізична особа підприємець.

Так, відповідно до звітів суб`єкта малого підприємництва- фізичної особи -платника єдиного податку - дохід ОСОБА_2 у період з 2007- 1-й квартал 2011 років. сумарно склав 3 812 549,6 грн. Вартість автомобіля «Mersedes benz» моделі «е200к», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 на момент його купівлі 27.02.2008 склала 370 436,50 грн; вартість автомашини марки «Nissan» моделі «Almera Classic», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 склала на момент його купівлі 19 791 доларів США, що у еквіваленті згідно курсу долара на момент його купівлі 16.06.2007 складає 99 944,55 грн.

Автомобіль «Mersedes benz» моделі «е200к», 2008 року випуску, власником якого є ОСОБА_2 , був придбаний за договором купівлі-продажу №852601171 від 27.02.2008 за особисті кошти відповідача, для здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 .

Автомобіль «Mersedes benz» моделі «е200к», 2008 року випуску був придбаний відповідачем саме для його підприємницької діяльності за кошти від здійснення підприємницької діяльності ним як ФОПом, є його особистою приватною власністю, а тому поділу не підлягає.

Щодо поділу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 :

відповідно до звітів суб`єкта малого підприємництва- фізичної особи -платника єдиного податку дохід ОСОБА_2 у період з 2007- 1-й квартал 2011 років сумарно склав 3 812 549,6 грн.

Тому фактично усі кошти від здійснення ним підприємницької діяльності у сумі 3 812 549,6 грн. було витрачено на придбання майна: автомобіль «Mersedes benz» моделі «е200к», 2008 року випуску, автомобіль «Nissan» моделі «Almera Classic», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 та будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Державного акту на право на земельну ділянку серія ЯЛ №136002 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,2020 га на підставі Договору купівлі-продажу жилого будинку, незавершеного будівництвом та земельної ділянки від 21.04.2010, зареєстрованого за №1562 приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Коробець О.М. Таким чином, усі будівельні роботи, купівля необхідних будівельних матеріалів, тощо - проводилися виключно за кошти, отримані відповідачем як ФОП від проведення підприємницької діяльності. Точну суму коштів, яку відповідач вклав у будівництво житлового будинку, наразі важко встановити.

Тобто усе майно, а саме житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль «Mersedes benz» моделі «е200к», 2008 року випуску - придбано хоча і в період шлюбу між позивачем та відповідачем, проте виключно за особисті кошти відповідача від здійснення ним підприємницької діяльності як суб`єктом підприємницької діяльності - Фізичної особи - підприємця.

Позивач за первісним позовом власного доходу не мала, працевлаштованою в період шлюбу не була, в якості ФОП зареєстрована не була, тому свій матеріальний вклад у придбання вищезазначеного майна не зробила.

Також вимога щодо поділу коштів на рахунках ОСОБА_2 є необгрунтованою. Адже у своєму позові позивач не довела наявність коштів на рахунках відповідача, не визначила конкретні рахунки, а тому такі вимоги не підлягають задоволенню. Суд має відмовити в задоволенні даної вимоги за недоведеністю, оскільки позивачем до суду не надано жодного доказу існування таких коштів у відповідача.

Щодо коштів на рахунках ФОП ОСОБА_2 , то зазначені кошти не підлягають поділу, адже є власністю ФОП ОСОБА_2 , а не ОСОБА_2 як фізичної особи. Кошти, отримані від здійснення ОСОБА_2 підприємницької діяльності останній використовує у своїй підприємницькій діяльності, тому вони не є спільною сумісною власністю подружжя і не підлягають поділу.

Верховний суд України у своїй постанові від 07.12.2016 у справі №6-1568цс16 зробив висновок про те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Такий же висновок було зроблено Верховним судом України у своїй постанові №6-801цс16 від 07.09.2016, Вищим Спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 23.12.2015 року у справі № 6- 31644ск15.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. ОСОБА_1 спільною участю коштами в набутті майна не брала участь.

Крім того, позивач не зазначила, що в спільній сумісній власності сторін перебуває ще один об`єкт нерухомого майна, а саме 2-кімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Так, на підставі договору купівлі-продажу від 24.11.1998 з правом спільної сумісної власності сторонами було придбано 69/100 часток квартири. На сьогоднішній день вартість зазначеної квартири відповідно до звіту про оцінку майна від 26.10.2018 складає 2 802 800,00 грн.

Саме в зазначеній квартирі, у якої є європейський ремонт, вся необхідна для життя сучасна коштовна побутова техніка, на даний час проживає ОСОБА_1 . Крім того, оцінкою не враховано капітальний цегляний гараж з автоматичними воротами площею не менш, ніж 15 кв.м., що знаходиться у дворі будинку по АДРЕСА_3 (документи про право власності на гараж не оформлені на даний час, гараж є самовільно збудований, земельна ділянка під забудову не виділена), який побудовано за кошти ОСОБА_2 та наявність якого суттєво підвищує ринкову вартість вищезазначеної квартири (вартість аналогічного гаражу у центральному районі м.Харкова становить близько 15 000 доларів США).

При цьому вартість майна - автомашини «Nissan» моделі «Almera Classic», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , та 3-кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 - складає 2 948 511,2 грн. Крім того, разом із квартирою є самовільно зведений капітальний гараж без документів про встановлення права власності - виходячи з того, що його припускаєма вартість згідно аналогів інтернету складає мінімум 15 000 доларів США, що в еквіваленті згідно з курсом долару НБУ станом на 29.10.2018 складає 423 900 грн., тобто разом 3 372 411,2 грн., що є сумою навіть більшою за ту, яка складає вартість майна, право власності на яке просить визнати за собою позивач.

Тому відповідач погоджується на такий варіант поділу майна: визнати за позивачем право приватної власності на автомобіль «Nissan» моделі «Almera Classic», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , а також право приватної власності на 69/100 часток квартири за адресою: АДРЕСА_2 з самовільно зведеним гаражом без документів на право власності, а право власності на «Mersedes benz» моделі «е200к», 2008 року випуску, та домоволодіння, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 - визнати за ОСОБА_2 без стягнення будь-якої грошової компенсації з останнього.

Відповідно до ч.3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Згідно п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Так як відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися без поважних причин та не повідомили про причин неявки, суд відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України розглянув справу за відсутності відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Крім того суд зауважує, що утримання від участі в судових засіданнях під час карантину носив рекомендований характер, а не обов`язковий. Дергачівський районний суд Харківської області не зупиняв свою роботу, судові засідання відбувались та відбуваються за визначеними датами та часом призначення. Судом було враховано ситуацію з транспортним сполучення та призначено справу після встановленого обмеження, який послабив дію карантину та відновив транспортний рух.

Так як, відповідач та його представник належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання, а представник позивача та позивач не заперечують проти такого вирішення справи, то відповідно до ч.1 ст.281 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні докази у справі, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову частково з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Сімейного кодексу України - шлюб є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

В частині ст. 61 СК України визначений перелік обєктів права спільної сумісної власності: будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту;заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Відповідно до п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Згідно з ч. 1 ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

На підставі зазначених норм, майно подружжя підлягає поділу на рівні частки.

Водночас, згідно з судовою практикою - постановою ВССУ від 1 лютого 2017 року у справі 541/642/13-ц суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився і апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що квартири, автомобіль, автомобільний причеп, колісний трактор та тракторні причепи, є неподільними речами, сторони не дійшли згоди з приводу виділення у власність одному з них конкретного майна, а також розміру компенсації на користь іншого за втрачену частку у праві спільної сумісної власності, така компенсація не вносилась на депозитний рахунок суду, а отже за кожним зі сторін підлягає визнанню по S ідеальної частини на спільне майно без його реального розподілу і виділу в натурі.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суди першої інстанції не правильно застосували положення ст. 69 СК України, визначили частини у спільному майні подружжя, права, на які кожен з них має відповідно до положень сімейного законодавства, не вирішивши при цьому спір, який виник між сторонами.

З цього слідує, що судом має бути вирішено питання про визнання за одним з подружжя права приватної власності або присудження грошової чи матеріальної компенсації за частку в майні.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У тому разі, якщо досягти домовленостей з стороною не можливо, слід застосовувати норми статті 364 ЦК України.

Згідно зч. 1, 2 ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

В частині 2 зазначеної статті передбачено, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Норма частини 4 врегульовує, що присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

В п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» - зазначено, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У судовому засіданні встановлено, що наступне майно було нажито позивачем та відповідачем за час шлюбу та належить до спільного сумісного майна:

транспортний засіб марки «Nissan» моделі «Almera Classic», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , номер шассі (кузова, рами) НОМЕР_3 - відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та Договору № НТ-00359 автомобіль належить та зареєстрований на ім`я позивача, був придбаний 2007 року, тобто під час шлюбу за спільні кошти;

транспортний засіб «Mersedes benz» моделі «е200к», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 -відповідно до Договору № 852601171 про купівлю-продаж транспортного засобу від «28» лютого 2008 року, власником є відповідач та майно придбано під час шлюбу за спільні кошти.

домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , де відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Свідоцтва по право власності, Державний акт про право власності на земельну ділянку, власником земельної ділянки розміром 0, 2020 га, житлового будинку загальною площею 327, 7 кв. м. є Позивач ОСОБА_1 . Також відповідно до зазначених документів, право на речове майно було зареєстровано в 2013 році, тобто під час шлюбу;

грошові кошти в безготівковій формі на рахунках та депозитних вкладах в банківських установах, які було відкрито під час шлюбу.

Таким чином, зазначене майно є спільною власністю подружжя та куплене на спільні кошти.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник просили відмовити у задоволенні позову, т.я. усе спірне майно, а саме житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль «Mersedes benz» моделі «е200к», 2008 року випуску - придбано хоча і в період шлюбу між позивачем та відповідачем, проте виключно за особисті кошти відповідача від здійснення ним підприємницької діяльності як суб`єктом підприємницької діяльності - Фізичної особи - підприємця.

Однак, суд вважає, що відповідач у судовому засіданні не надав доказів на підтвердження своєї версії розподілу спірного майна.

Згідно Постанови Верховного Суду по справі №405/2391/15-ц (провадження №61-21846св18) від 07.11.2018 - тлумачення статті 60 СК України дозволяє зробити висновок, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно Постанови Верховного Суду України по справі №372/504/7 (провадження №14-325цс18) від 22.11.2018 - у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно Постанови Верховного Суду по справі №450/827/14-ц (провадження №61- 1847Осе 18) від 05.12.2018 - системний аналіз статей 57, 60, 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.

Майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичної особи-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Згідно Постанови Верховного Суду України по справі №6-1752цс15 від 13.06.2016 - правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 52 ЦК України, де вказано, що ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Згідно ч.2 ст. 52 ЦК України фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Отже, майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Згідно Постанови Верховного Суду України по справі №389/3345/15-ц (провадження №61-17607св18) від 22.11.2018: одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Порядок здійснення подружжям права спільної сумісної власності та право подружжя на розпорядження спільним сумісним майном визначено у статтях 63, 65 СК України.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі майна.

Отже, майно фізичної особи-підприємця вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте за час зареєстрованого шлюбу, за умови, що воно було придбане за рахунок належних подружжю коштів.

При цьому, у разі якщо майном користується приватний підприємець, то в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Таким чином, наведена судова практика повністю спростовує правову позицію ОСОБА_2 в частині того, що спірне майно не належить подружжю, а придбано ним лише на його особисті кошти як фізичної особи-підприємця.

Крім того, у судовому засіданні відповідачем не надано конкретних доказів, на підставі яких можна було б зробити висновок про наявність у ОСОБА_2 спірного рухомого і нерухомого майна, що відповідала б критеріям ст. 57 СК України, тобто чеків, накладних, рахунків, перерахування коштів з депозитного рахунку, відкритого до шлюбу на рахунок автосалону чи іншого продавця. Всі надані документи від ОСОБА_2 свідчать про те, що грошові кошти отримувались у період шлюбу, все спірне майно набуто у шлюбі, причому більша частина майна належить позивачу і оформлена на праві власності на її ім`я. Тому суд вважає, що згідно вимогст. ст. 60-61СК України та судової практики Верховного Суду України отриманий дохід ОСОБА_2 від підприємницької є об`єктом права спільної сумісної власності.

Також суд не приймає до уваги посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що позивач не може заявляти вимоги про право власності на частину подружнього сумісного майна, т.я. «поважних причин не працювати та не мати самостійного заробітку (як то навчання, догляд за дітьми, хвороб тощо) ОСОБА_1 не мала...... «...власного доходу не мала, працевлаштованою не була...тому свій матеріальний вклад у придбання вищезазначеного майна не зробила...», спільних дітей вони не мали, ОСОБА_1 жила за рахунок чоловіка.

Однак, згідно імперативних положень СК України, правових позицій Верховного Суду України такі підстави жодним чином не можуть спростовувати інститут шлюбу, права спільної сумісної власності подружжя, підстав набуття права спільної сумісної власності, так як про це прямо зазначено, зокрема, наступне: «Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя».

При цьому відповідач ОСОБА_2 не заявив позовної вимоги чи окремого позову про оспорення поширення правового режиму спільного сумісного майна подружжя на певні об`єкти спірного майна.

При цьому у судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 як до шлюбу, так і в шлюбі заробляла кошти, мала до укладання шлюбу у власності нерухомість, мала і має професію (інженер). У шлюбі ОСОБА_1 все повністю робила по домашнім справам, будівництві, самостійно за власні та за спільні кошти і доходи закупала будівельні матеріали, знаходила майстрів з будівництва та ремонту; займалась закупкою продуктів харчування, побутової хімії; прибиранням, готуванням їжі; займалась оформленням права власності на будинок, його узаконенням, реєстрацією, створювала затишок в осеілі; робила все для сім`ї та чоловіка та виконували інші дії, обов`язки (т.3,4,5).

Щодо підприємницької діяльності ОСОБА_2 - суд критично відноситься до доказів, що підтверджують отриманий від такої діяльності дохід. В судовому засіданні не підтвердилися обставини, що у період з І кварталу 2008 року по І квартал 2011 року він отримав дохід в розмірі 3812549,60 грн. (т. 1 а.с. 102), т.я. за вказані періоди вийшла сума по звітам в розмірі 1421956,23 грн., тобто у 2,7 рази менше, ніж заявлена перед судом. Так само і сума коштів, яку ОСОБА_2 знімав з розрахункового рахунку є меншою, така сума складає 1806100 грн. Щодо доходів відповідача, отриманої виручки згідно Декларації за 2007 рік, то в такому документі не стоїть підпису (т. 1 а.с. 109), а тому вважати його доказом не можливо.

При цьому відповідно до Роз 'яснення Міністерства юстиції України «Статус фізичної особи-підприємця: проблеми застосування законодавства» від 14.01.2011 - чинне законодавство не виділяє такого суб 'єкта права власності як фізична особа-підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця. Законодавство лише встановлює, що фізична особа-підприємець відповідає за . зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Отже, суб 'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності

Після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого він набув з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - «підприємець».

Статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому, юридичний статус «фізична особа-підприємець» сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які впливають з її цивільної право-, та дієздатності.

Тому суд вважає, що майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.

Посилання відповідача ОСОБА_2 , що отриманий ним дохід від здійснення підприємницької діяльності належить тільки йому - не скасовує імперативні положення ст. ст. 60-61 СК України, та жодним чином його дохід не може трансформуватись в особисту приватну власність.

Суд вважає, що у судовому засіданні відсутнє спірне майно, набуте тільки відповідачем ОСОБА_2 як приватним підприємцем. Доказів перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку ФОП на рахунки продавців автомобілів, нерухомості, на придбання будівельних матеріалів, розрахунки за виконану роботу тощо немає.

До матеріалів справи не надані договори, по яким ФОП ОСОБА_2 працював, по яким отримував грошові кошти, зокрема, акти наданих послуг тощо. Не надано і повних виписок по рахункам обох підприємств.

Крім того, дохід підприємця, який заявлений в звіті відповідача - ніким не перевіряється та не є його прибутком. Які саме відповідача ОСОБА_2 , як підприємця - були витрати (оренда приміщення, реклама, податки, штрафні санкції, банківське обслуговування, витрати на оплату послуг чи робіт третім особам за цивільно-правовими договорами, купівля обладнання, канцелярські послуги, оплата послуг бухгалтера тощо) не відомо.Тому не можна прирівнювати отриманий відповідачем дохід підприємця до його прибутку, що підтверджує його майновий стан. Однак, тягар доказування саме того, що дохід дорівнює його прибутку чи навпаки - покладається саме на відповідача ОСОБА_2 , так само, як і тягар доказування того, що хоча б отримані кошти були витрачені на придбання спірного майна. Таких доказів у судовому засіданні не надано.

Суд також визнає за ОСОБА_1 право приватної власності на транспортний засіб марки «Nissan» моделі «Almera Classic», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , номер шассі (кузова, рами) : НОМЕР_3 , т.я. сторониу судовому засіданні підтвердили, що майно є сумісною власністю подружжя. При цьому суд ураховує оцінку майна на а.с. 43-54 т.1, де вартість вказана у розмірі 145711,20 грн згідно звіту про оцінку майна від 13.09.2018, т.я. інші докази вважає неналежними. На даний час майно знаходиться у користуванні позивача, сторони у судовому засіданні не були проти визнання за позивачем права власності на дане майно.

Щодо позовної вимоги стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості транспортного засобу марки «Mersedes benz» моделі «е200к», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 у сумі 165244,40 гривні

Дане майно набуте на праві власності відповідачем на підставі цивільно-правового договору, що є неоспоримим доказом набуття права спільної сумісної власності подружжя на спірне майно. Договір укладений - покупцемвідповідачем - саме як фізичною особою, а не з підприємцем. В судовому засіданні відсутні докази, що грошові кошти сплачувались за договором від імені ОСОБА_2 , як від фізичної особи-підприємця. Тобто, презумпція права спільного сумісного майна не оспорена, позовної вимоги про це не заявлено, тому вказаний транспортний засіб є об`єктом права спільного сумісного майна подружжя та підлягає поділу. Майно знаходиться у користуванні відповідача, тому справедливим та обґрунтованим поділом даного спірного майна є компенсація позивачу 1/2 частини вартості такого майна відповідно до оцінки станом на 13.09.2019.

При поділі спільного майна подружжя у виді транспортного засобу марки «Mersedes benz» моделі «е200к», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 суд критично відноситься до наданих відповідачем ОСОБА_2 укладених договорів оренди даної автомашини ФОПом у фізичної особи.

У відповідності до положення ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 799 ЦК України).

Положення ст. 606 ЦК України закріплено, що зобов`язання припиняється об`єднанням боржника і кредитора в одній особі.

Тобто, зобов`язанням є правовідношення між кредитором і боржником, а якщо особа стає одночасно кредитором і боржником в одному зобов`язанні, то таке зобов`язання припиняється, оскільки борг особи перед собою позбавлений сенсу.

Укладання відповідачем договору оренди відносно спірного транспортного засобу є укладенням підприємцем договору самим із собою, адже наявність двох статусів (фізичної особи і фізичної особи- підприємця) не робить таку особу двома окремими людьми.

Так, відповідно до Роз`яснення Міністерства юстиції України «Статус фізичної особи - підприємця: проблеми застосування законодавства» від 14.01.2011, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого він набув з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - «підприємець».

Тому суд не вважає договори оренди транспортного засобу марки «Mersedes benz» моделі «е200к», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 - належними доказами по справі, ураховуючи, що доказів сплати податків, відображення бухгалтерського обліку, перерахування коштів «самому собі» також немає, тобто немає такої ознаки як реальность виконання угоди та ознаки зміни майнового стану укладеним правочином.

При цьому суд ураховує, що дане майно знаходиться у користуванні відповідача.

Позивач була не проти залишення даного спірного майна на праві власності відповідачу з компенсацією їй частини вартості автомашини з урахуванням вартості ТЗ марки «Nissan» моделі «Almera Classic», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .

При цьому суд приймає до уваги вартість автомашини згідно оцінки на ( а.с. 55-68 т.1), тобто Звіту про оцінку майна від 13.09.2018 у сумі 476200 грн., т.я. інші докази вважає неналежними.

Тому розрахунок грошової компенсації при поділі майна подружжя такий: (476200,00 грн -145711,20 грн) : 2 = 165244,40 грн.

Крім того, суд суд вважає за необхідне визнання за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , т .я.

майно набуте подружжям на підставі цивільно-правового договору на ім`я ОСОБА_1 і є неоспоримим доказом набуття права спільної сумісної власності. Договір укладений саме з фізичною особою ОСОБА_1 , а не з відповідачем ОСОБА_2 , як покупцем та не з підприємцем. Грошові кошти також сплачувались саме від фізичної особи ОСОБА_1 ..

Будинок спочатку придбався у недобудованому стані, спільною працею та за спільні грошові кошти подружжя він добудовувався, що підтверджують надані позивачем до судового засідання чеки, квитанції, договори на будівельні матеріали, накладні, які оформлені на ім`я ОСОБА_1 , тощо ОСОБА_1 займалась в повному обсязі самостійно всіма питаннями, пов`язаними з будівництвом та покупкою будівельних матеріалів, їх доставкою, пошуком майстрів, будівельників тощо, контролю їх діяльності, прийняття робіт, підключенням комунікацій та іншими обов`язками, що в цілому виявилось у тому, що будинок збудований, введений в експлуатацію, документи оформлені саме на ім`я ОСОБА_1 ( т.4,5,6).

Як зазначалось вище, презумпція права спільного сумісного майна не оспорена відповідачем у судовому засіданні, позовної вимоги про це не заявлено, тому вказаний будинок є об`єктом права спільного сумісного майна подружжя та підлягає поділу.

Суд вважає, що справедливим та обґрунтованим поділом є саме поділ будинку в натурі у рівних частинах - по 1/2 частині спірного майна кожному з подружжя.

Надана відповідачем ОСОБА_2 оцінка даного майна не є належним доказом з підстав, що будуть зазначені нижче, зокрема, оцінка отримана неналежним чином, безпідставно, вона неповна та інші обставини. У судовому засіданні експертизи (висновку експерта) ОСОБА_2 не замовляв.

При цьому суд приймає до уваги оцінку будинку з боку ОСОБА_1 на а.с. 23-42 т.1 - згідно Звіту про оцінку майна від 13.09.2018, т.я. інші докази вважає неналежними.

Суд також ввжає необхідним визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину грошових коштів, які містяться на банківських рахунках та депозитних вкладах на імя ОСОБА_2 у період з 01.01.2016 по 26.02.2019.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 щодо даної позовної вимоги не навів доказів відсутності у його власності таких грошових коштів та не зазначив це у заяві свідка.

При поділі спірного майна подружжя суд не враховує пояснення відповідача ОСОБА_2 щодо квартири АДРЕСА_2 , як спільного майна подружжя, 69/100 частин квартири набуті на підставі договору купівлі-продажу на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до укладання шлюбу - 24.11.1998. Зустрічний позов у цій частині залишений без розгляду ухвалою Дергачівського райсуду Харківської області від 22.06.2020.

При поділі спірного майна подружжя суд не враховує пояснення відповідача ОСОБА_2 щодо гаражу до квартири АДРЕСА_2 , як спільного майна подружжя, т.я. позовні вимоги в цій частині не пред`явлено. Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні визнав, що відсутні документи на право власності на дану споруду, немає документів про виділення земельної ділянки на законних підставах під будівництво гаражу, будова є самовільно спорудженою, можливо є власністю гаражного кооперативу, який не був притягнутий до справи у якості третьої особи, документи і докази в цій частині до судового засідання не подані, позов у цій частині не поданий до суду.

Крім того, по справі суд вважає неналежними і недопустимими доказами, а саме: Декларацію про валютні цінності - т.1 а.с. 107-109, яка не містить підпису ОСОБА_2 ;

звіти СПДФО ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 110-122) не є належними доказами, так як самостійної позовної вимоги щодо оспорення принципу презумпції права спільної сумісної власності не пред`явлено, а такий доказ не входить до предмета доказування. Також такі звіти не є достовірними доказами, так як на підставі них неможливо встановити дійсні обставини справи, зокрема, отриманий прибуток, витрати, сплачені податки, факт використання отриманх грошових коштів. Крім того, звіти є за формою та суттю поданням самостійно платником податку звітів до податкової інспекції без іх перевірки на предмет дійсності викладення їх змісту чи спотворення інформації ( ОСОБА_2 за його твердженням ще з 1998 року оманював Державу в частині податків, ухилення та мінімізації зобов`язань);

Довідку про оцінку майна з додатками (витягами з них) - т.1 а.с. 127-132 не є доказом як таким, так як прямо суперечить ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», т.я. оцінка проведена без договору (ч. 1 ст. 7, ст. 10-11 Закону про оцінку); звіту про оцінку майна як такого немає (ст. 12 Закону про оцінку); зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна; ЗУ про оцінку не містить такого документа, як «довідка про оцінку майна»; ЗУ про оцінку не містить такого документа, як «висновок про орієнтовну вартість майна»; замовником є адвокат Полатай В.Ю., який не приймав участь у судовому засіданні; договір купівлі-продажу та технічний паспорт ОСОБА_1 нікому не давала, тому робити і посвідчувати копії з оригіналів було неможливим та незаконним;

Довідка про своєчасність надходження валютної виручки (т. 1 а.с. 133) - не містить підпису та печатки уповноваженої особи податкової інспекції. Крім того, це не є належним та достовірним доказом;

відповідь від 06.11.2018 від ДФС (т.1 а.с. 147) не є належним та достовірним доказом, так як предмет спору саме поділ майна подружжя, а не грошові зобов`язання ОСОБА_1 ;

Звіт про орієнтовну оцінку майна від 14.11.2018 (т. 1 а.с. 165-195) не є належним, допустимим та достовірним доказом, так як прямо суперечить ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», т.я. оцінка проведена без договору (ч. 1 ст. 7, ст. 10-11 Закону про оцінку); підставою оцінки був адвокатський запит адвоката Полатая В.Ю., що прямо суперечить ч. 1 ст. 7, ст. 10-11 Закону про оцінку та є неможливим в силу ст. 24 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тобто доказ отриманий з порушенням порядку, встановленого законом; звіту про оцінку майна як такого немає (ст. 12 Закону про оцінку); зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна; ЗУ про оцінку не містить такого документа, як «висновок сод»; ЗУ про оцінку не містить такого документа, як «звіт про орієнтовну вартість майна»; замовником є адвокат Полатай В.Ю., який не приймав участь у судовому засіданні; документи на будинок та технічний паспорт ОСОБА_1 нікому не давала, тому робити і посвідчувати копії з оригіналів було неможливим та незаконним; до будинку ніхто не заходив, а тому у законному очному порядку оцінити майно не можливо;

Відповідь КП «Харківське міське БТІ» (т. 1 а.с. 196) не є доказом по справі взагалі в силу положень ст. 76 ЦПК України;

Договір купівлі-продажу від 26.09.1998 (т. 1 а.с. 197) не є доказом по справі взагалі в силу положень ст. 76 ЦПК України;

Довідка про орієнтовну вартість майна з висновком (т. 1 а.с. 215-223) не є належним, допустимим та достовірним доказом, так як прямо суперечить ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», т.я. оцінка проведена без договору (ч. 1 ст. 7, ст. 10-11 Закону про оцінку); звіту про оцінку майна як такого немає (ст. 12 Закону про оцінку); зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна; ЗУ про оцінку не містить такого документа, як «висновок про орієнтовну вартість майна»; ЗУ про оцінку не містить такого документа, як «довідка про орієнтовну вартість майна»; замовником є адвокат Полатай В.Ю., який не приймав участь у судовому засіданні; документи на будинок та технічний паспорт квартири ніхто з експертів в оригіналі не бачив, позивач їх нікому не надавала, проте копії засвідчені, що є неможливим та незаконним; до квартири ніхто з експертів не заходив, а тому заочним чином не можливо оцінити квартиру; посилання на інтернет-ресурс не є офіційним посиланням так як в ст. 3 ЗУ «Про оцінку прямо зазначено, що оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно- правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Тобто оцінку проводити неможливо, повинна бути експертиза;

Виписка по банківським рахункам (т.1 а.с. 223-248) - не є належним та достовірним доказом, так як предмет спору саме поділ майна подружжя, а не грошові надходження (дохід) ОСОБА_2 за минулі періоди;

Технічний паспорт на квартиру на АДРЕСА_2 - не є належним доказом, так як це прямо суперечить ст. 76 ЦПК України, так як вказана квартира не є об`єктом спільного сумісного майна, набута сторонами до шлюбу.

Суд вважає необхідним стягнути з відповідача судові на користь позивача судові розходи відповідно матеріалів справи, а саме на правничу допомогу 51400 грн, за оцінку майна 1600 грн, судовий збір 9194 грн, загалом 62194 грн.

При цьому суд ураховує, між ОСОБА_1 та її представником ОСОБА_5 - укладений Договір про надання правових послуг № 15/19 від 12.03.2019, відповідно до п. 4.1. якого: «Гонорар Адвоката за комплекс дій, що зазначений в статті 1 Договору, які здійснюються по справі № 619/4097/18 визначається у погодинній оплаті та складає 600 (шістсот) гривень 00 копійок. Орієнтовний час, який Адвокат планує витратити на комплекс дій по веденню зазначеної справи в суді першої інстанції складає 45 годин, в суді апеляційної інстанції 25 годин. Клієнт оплачує додатково фактичні витрати (за наявності таких), що пов`язані з виконанням комплексу дій по договору, як то, сплата судового збору, поштові витрати, витрати на збирання доказів, транспортні витрати тощо».

11.

Керуючись ст.ст. 10,12,13,76-78,259, 280-284 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про поділ майна подружжя» задовольнити у повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на транспортний засіб марки «Nissan» моделі «Almera Classic», 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , номер шассі (кузова, рами): НОМЕР_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості транспортного засобу марки «Mersedes benz» моделі «e200k», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 у сумі 165244,40 гривні.

Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину грошових коштів, які містяться на банківських рахунках та депозитних вкладах на ім`я ОСОБА_2 у період з 01.01.2016 по 26.02.2019.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 9194 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді оцінки вартості майна, вартості правничої допомоги у загальному розмірі 53000 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня оголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н. Ю. Кононихіна