Рішення № 90216118, 03.07.2020, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/2640/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2020 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Кучиної Н.Г.,

при секретарі Добровчан К.Ю.,

з участю представника позивача ОСОБА_7 ,

розглянувши в судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа служба у справах дітей Рівненської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення додаткових витрат на дитину, -

ВСТАНОВИВ:

17 лютого 2020 року ОСОБА_3 звернулась до Рівненського міського суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа служба у справах дітей Рівненської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення додаткових витрат на дитину.

В обґрунтування позову вказує, що під час шлюбу, який розірвано, у неї з відповідачем по справі народився син, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що участі у вихованні сина відповідач не приймає, матеріальної допомоги не надає, не проявляє турботи щодо нього, не дбає про його здоров`я та духовний рівень. Вказує, що відповідач неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, вчиняв неодноразово кримінально-карні злочини та адміністративні злочини. За таких обставин є доцільним позбавити відповідача батьківських прав.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач перебуває у державній установі «Львівська установа виконання покарань (№19)», однак направив до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав повністю та не заперечував проти їх задоволення.

Представник третьої особи в судове засідання не з"явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомив.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, заслухавши думку представника позивача, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 є батьком неповнолітньої дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_4 характеризується негативно, не працює, схильний до здійснення кримінальних та адміністративних правопорушень, не виконує батьківські обов`язки. Життям, здоров`ям та успіхами дитини не цікавиться.

Згідно супровідного листа державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)» від 04.05.2020 року, ОСОБА_4 , засуджений вироком Галицького районного суду м. Львова від 06.04.2020 року за ст.85 ч. 2 КК України до двох років 6 місяців позбавлення волі.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Об"єднаних Націй 20.11.1959 р., як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, схваленої резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об"єднаних Націй від 21.12.1995 р., батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Зазначені гарантії кореспондуються із ст. 52 Конституції України, відповідно до якої діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов"язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові своєї сім"ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Вони повинні піклуватися про здоров"я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов"язані забезпечити здобуття дитиною повної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов"язків по вихованню дитини. Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька.

Пунктами 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" судам роз"яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов"язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об"єктивного з"ясування всіх обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов"язків має місце лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Особи можуть бути позбавлені батьківських з підстав, передбачених статтею 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов"язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного огляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов"язками.

Як передбачено статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до вимог статті 14 Закону України "Про охорону дитинства" діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

З наведеного слідує, що при вирішенні питань, які стосуються дитини, зокрема, щодо позбавлення батьківських прав її батьків, першочерговими є інтереси дитини.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх обов"язків по вихованню дитини, оскільки він не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не цікавиться здоров"ям, життям та потребами, не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, що є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав. Крім того, суд враховує позицію батька, який не заперечує проти позбавлення батьківських прав.

Щодо позовних вимог в частині стягнення додаткових витрат на дитину, то суд виходив з такого.

Відповідно до статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

За положеннями статті 185 СК України додаткові витрати стягуються на дитину, яка не досягла повноліття.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 26 вересня 2018 року в справі №569/6838/15-ц, в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

На доведення однієї з позовних вимог про стягнення додаткових витрат позивачем суду не надано жодних належних та допустимих доказів додаткових витрат на дитину.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, враховуючи пояснення позивача, якими остання обґрунтовує заявлені вимоги та дослідивши надані докази, суд вважає, що підстав для задоволення позовних вимог про стягнення додаткових витрат на дитину, немає, а відтак приходить до висновку в цій частині позовних вимог відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 258, 259, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа служба у справах дітей Рівненської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення додаткових витрат на дитину - задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_4 батьківських прав стосовно сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_4 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Залізничним РВ УМВС України у Львівській області 16.03.2001 року, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа - Служба у справах дітей Рівненської міської ради, місце знаходження: 33000, м. Рівне, вул. Поштова, 2, ідентифікаційний код юридичної особи 04057758.

Суддя: Н.Г. Кучина