Рішення № 9020612, 14.12.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 53/63814.12.09 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус компані»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БМБ Компаунд»

про стягнення 136025,01 грн.

                                                                                Суддя           Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: Коваль М. В. –представник за довіреністю від 01.09.2009р.

від відповідача: Туркевич О. С. –представник за довіреністю від 07.09.2009р.

СУТЬ СПОРУ :                    

Заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БМБ Компаунд»заборгованості за видатковими накладним в розмірі 136025,01 грн. основного боргу.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що поставив відповідачу товар по накладним, а відповідач за поставлений товар в повному обсязі не розрахувався.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2009р. порушено провадження по справі № 53/638, розгляд справи призначено на 30.11.2009р.

Представник позивача надав суду пояснення, в яких зазначив, що відповідач повинен був перерахувпти позивачу 100% попередню оплату за поставлений товар.

В судовому засіданні представник позивача надав суду клопотання про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача основний борг з урахуванням 3% річних та збитків від інфляції в розмірі 134493,88 грн., пеню в розмірі 12742,16 грн. та судові витрати.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Суд, при дослідженні заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, встановив, що позивач в наданій заяві змінує предмет і підстави позовних вимог, що порушує умови статті 22 Господарського процесуального кодексу України. В посиланні на підстави стягнення суми боргу по даному спору позивач зазначає також Договір № 04/08/08-1 від 04.08.2008р., про який не йдеться мова в поданій позивачем позовній заяві. Щодо предету позову, то відповідно до заяви про збільшення позовних вимог, предметом позову є стягнення основного боргу з урахуванням 3% річних та збитків від інфляції в розмірі 134493,88 грн. та пені в розмірі 12742,16 грн., хоча в позовній заяви позивач просив стягнути 136025,01 грн. основного боргу.

Таким чином, суд відмовляє у прийнятті заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.

В судовому засідані 30.11.2009р. представник відповідача надав суду письмовий відзив на позовні вимоги, в якому зазначив, що поставка товару здійснювалася на підставі видаткових накладних, які не містять в собі відомостей про кінцевий строк оплати.

В судовому засіданні 30.11.2009р. відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 14.12.2009р.

В судовому засіданні 14.12.2009р. представник позивача надав суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 121525,01 грн. основного боргу.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Таким чином, суд приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач заперечив на позов.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 14.12.2009р. за згодою представників сторін, в порядку ст. 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки (ч. 1 ст. 11 ЦК України).

Як встановлено в ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, є договори та інші правочини.

У відповідності до ч. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

На підставі усної домовленості позивач поставив відповідачу по справі товар на суму в розмірі 234513,32 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином завіреними копіями видаткових накладних: № РН-02552 від 01.12.2008р., № РН-02594 від 04.12.2008р., № РН-02659 від 11.12.2008р., № РН-02693 від 15.12.2008р., № РН-02998 від 20.01.2009р., № РН-02173 від 05.02.2009р., № РН-03142 від 03.02.2009р., № РН-00054 від 06.03.2009р., № РН-00160 від 16.03.2009р., № РН-00231 від 23.03.2009р., № РН-00616 від 17.04.2009р., № РН-01410 від 25.06.2009р., № РН-01519 від 06.07.2009р., № РН-02, № РН-01746 від 24.07.2009р. та товаро-транспортними накладними: № 01519 від 06.07.2009р., № 1410 від 25.06.2009р.(оригінали оглянуті в судовому засіданні).

Товар був отриманий уповноваженими особами відповідача на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей: серія ЯПЛ № 436890 від 01.12.2008р., серія ЯПЛ № 436898 від 03.12.2008р., серія ЯПЛ № 436917 від 10.12.2008р., серія ЯПЛ № 436927 від 12.12.2008р., серія ЯПП № 250100 від 13.03.2009р., серія ЯПЛ № 436976 від 19.01.2009р., серія ЯПП № 250080 від 05.03.2009р., серія ЯПП № 250008 від 02.02.2009р., серія ЯПЛ № 436829 від 24.10.2008р., серія ЯПЛ № 436838 від 29.10.2008р., серія ЯПЛ № 436885 від 26.11.2008р.

Позивач також надавав відповідачу рахунки-фактури на оплату за поставлений товар: № СФ-002369 від 27.10.2008р., № СФ-002409 від 30.10.2008р., № СФ-0033339 від 20.01.2009р., № СФ-002681 від 27.11.2008р., № СФ-002716 від 01.12.2008р., № СФ-002860 від 15.12.2008р., № СФ-002759 від 04.12.2008р., № СФ-1520 від 06.07.2009р., № СФ-01743 від 23.07.2009р., № СФ-00620 від 16.04.2009р., № СФ-01417 від 25.06.2009р., № СФ-00230 від 23.03.2009р., № СФ-00158 від 16.03.2009р., № СФ-0033519 від 05.02.2009р., № СФ-00051 від 06.03.2009р., № СФ-0033487 від 03.02.2009р., № СФ-002827 від 11.12.2008р.

Відповідач за отриманий від позивача товар розрахувався частково, що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином завіреними копіями банківських виписок.

Таким чином заборгованість відповідача становить 121525,01 грн.

В судовому засідані представник відповідача надав відзив на позовні вимоги, в якому не заперечував про факт поставки товару по видатковим накладним та не заперечував, що не розрахувався за поставлений йому позивач товар. Але наголошував на тому, що на даний період часу не настав строк оплати за поставлений товар.

Матеріали справи також свідчать, що позивач по справі надсилав на адресу відповідача вимогу № 01грудня/1209 від 01.12.2009р. про погвшення заборгованості за поставлений товар. На доказ направлення вимоги позивач надав суду оригінал почтового фіскального чеку про відправку кореспонденції № 3253 від 01.12.2009р. та опис вкладення в цінний лист від 01.12.2009р.

Однак, відповідач відповіді на вищевказану претензію не надавав та заборгованість за поставлену продукцію не сплатив.

Статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 зазначеного Кодексу.

Суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ст. 193 Господарського кодексу України).

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства, а також нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів (затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007р. № 1149, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19.12.2007р. за № 1383/14650) відповідач повинен був у строк до 11.12.2009р. оплати позивачу поставлену продукцію у сумі 121525,01 грн.

Однак, відповідач, як у строк 11.12.2009р., так і на дату прийняття рішення, свого обов’язку щодо оплати отриманої продукції в сумі 121525,01 грн. не виконав.

Згідно зі ст. 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Відповідач жодного доказу того, що він вживав всіх необхідних заходів щодо виконання свого зобов’язання по оплаті отриманої згідно видаткових накладних продукції, суду не надав.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 121525,01 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 121525,01 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги обґрунтовані, документально доведені та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем належним чином доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача.

Судом встановлено, що позивач при подані заяви про збільшення позовних вимог, доплати в державне мито в ромірі 120,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 10295 від 25.11.2009р.

Суд відмовив позивачу у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог, тому суд вважає, що позивач вніс державне мито у більшому розмірі ніж передбачено законодавством

Відповідно до п. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено законодавством.

За таких обставин внесене державне мито в більшому розмірі, ніж передбачено законодавством підлягає поверненню з Державного бюджету.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

          На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 44, 47, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

          2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БМБ Компаунд»(01094, м. Київ, вул Попудренка, 52; ідентифікаційний код 30406297, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус компані»(03138, м. Київ, вул Гната Юри, 9, кв. 414; ідентифікаційний код 34998857) 121525 (сто двадцять одна тисяча пятсот двадцять пять) грн. 01 коп. основного боргу, 1 215 (одна тисяча двісті пятнадцять) грн. 25 коп. витрат по сплаті державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Крокус компані»(03138, м. Київ, вул Гната Юри, 9, кв. 414; ідентифікаційний код 34998857) з Державного бюджету державне мито в сумі 120 (сто двадцять) грн. 00 коп. як таке, що внесене у більшому розмірі, ніж передбачено законом, перераховане платіжним дорученням № 10295 від 25.11.2009р. Платіжне доручення № 10295 від 25.11.2009р. залишити в матеріалах справи Господарського суду міста Києва № 53/638.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                                                                           Грєхова О.А.