Рішення № 9019230, 20.10.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 37/15020.10.09 Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Марко Фарм ЛТД"

до спільного українсько-болгарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хмесіл ЛТД»

про стягнення 50 796,09 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Дордоль А.С.–представник за довіреністю № б/н від 18.05.2009 року;

від відповідача: не з’явився

встановив :

          Товариство з обмеженою відповідальністю "Марко Фарм ЛТД" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до спільного українсько-болгарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хмесіл ЛТД»про стягнення 50 796,09 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 69-1 від 05.08.2005 року, відповідно до якого постачальник (позивач) поставляє, а покупець (відповідач) купує медикаменти, біологічно-активні добавки (товар) у кількості та по цінах згідно з накладними.

До договору поставки № 69-1 від 05.08.2005 року була укладена додаткова угода від 31.12.2006 року, , відповідно до якої сторони продовжили термін дії договору.

Відповідно до п. 1.2. договору поставки № 69-1 від 05.08.2005 року поставка товару здійснюється згідно з замовленнями покупця.

Відповідно до п.3.1. договору покупець сплачує повну вартість партії поставленого товару шляхом прямих банківських переказів по мірі реалізації, але не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару. Днем завершення платежів вважається день надходження коштів на рахунок постачальника.

Товар був отриманий у встановленому договором порядку за кількістю та якістю згідно видаткової накладної № 36164 від 17.10.2008 року на загальну суму 56 653,75 гривень, яка скріплена печатками та підписами представників сторін.

Відповідно до п.3.2 договору у випадку несвоєчасного розрахунку за товар покупець зобов’язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від суми несплаченого у встановлений термін товару за кожен день простроченого платежу, враховуючи обмеження, встановленні діючим законодавством України стосовно відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

22.12.2008 року на адресу Покупця була направлена Претензія № 12/08-88, згідно якої позивач просив задовольнити його вимоги по оплаті заборгованості у сумі 46654,20 гривень. Претензія була залишена без відповіді та без задоволення.

          Таким чином, на день подання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 45 653, 75 грн.

За просточку виконання зобов’язань, відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», позивач нарахував відповідачеві пеню у сумі 2520,08 грн. Також, керуючись статтею 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачеві індекс інфляції у сумі 2622,26 грн.

На підставі викладеного вище позивач звернувся до суду.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.03.2009 року порушено провадження у справі № 37/150 і призначено до розгляду на 21.04.2009 року.

У судове засідання 21.04.2009 року з’явився представник позивача, надав документи на вимогу ухвали про порушення провадження у справі № 37/150 від 26.03.2009 року.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи неявку у судове засідання представника відповідача, суд відклав розгляд справи на 12.05.2009 р.

28.04.2009 р. через загальний відділ діловодства позивач надав суду уточнення до позовної заяви за № 0150 від 23.04.2009 р.

У судове засідання 12.05.2009 року з’явилися представники позивача та відповідача, надали документи на вимогу ухвали суду від 21.04.2009 року та усні пояснення по справі.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 18.05.2009 р.

Розпорядженням Голови Господарського суду м. Києва № 01-1/543 від 19.05.2009 р. справу № 37/150 передано для подальшого розгляду суді Мудрому С.М. у зв’язку із призначенням Кондратової І.Д. суддею Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.05.2009 року суддею Мудрим С.М. справу № 37/150 прийнято до свого провадження і призначено до розгляду на 25.06.2009 року.

У судове засідання 25.06.2009 року з’явився представник позивача, подав суду заяву про уточнення позовних вимог, а також заяву про продовження строку розгляду справи. У заяві про уточнення позовних вимог позивач повідомляє, що після підписання сторонами акту звірки взаєморозрахунків відповідачем 07.05.2009 р. була проведена часткова сплата боргу в розмірі 5000,00 грн. Сума основного боргу відповідача перед позивачем склала 38654,20 грн. Таким чином, позивач уточнює свої позовні вимоги в частині суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції та суми пені, та просить стягнути із відповідача 44 194, 76 грн.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, вимоги ухвали Господарського суду м. Києва від 22.05.2009 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи неявку у судове засідання представника відповідача, відклав розгляд справи на 14.09.2009 року.

У судове засідання 14.09.2009 року з’явився представник позивача, подав суду уточнення до позовної заяви, клопотання про продовження строку розгляду справи. В уточненнях до позовної заяви позивач повідомляє, що відповідачем 08.07.2009 р. була здійснена часткова сплата суми боргу в розмірі 10 000,00 грн. В зв’язку з чим, сума основного боргу на момент проведення судового засідання 14.09.2009 р. склала 37 654,20 грн. Таким чином, позивач уточнює свої позовні вимоги в частині суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції та суми пені, та просить стягнути із відповідача 44 194, 76 грн..

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, проте через загальний відділ діловодства подав письмові пояснення по справі. Відповідач повідомляє, що 07.04.2009 р. в рахунок оплати отриманого товару сплачено 5000,00 грн., а 07.07.2009 р. сплачено ще 10 000,00 грн. Враховуючи суму проведеної оплати за отриманий товар, сума основного боргу становить 37 654,20 грн.

Відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи неявку у судове засідання представника відповідача, суд відклав розгляд справи на 20.10.2009 р.

20.10.2009 представник позивача в судове засідання з’явився, надав суду документи на вимоги ухвали суду від 14.09.2009 р. та просив стягнути в відповідача основний борг у сумі 37 654,20 грн., пеню у сумі 2662,35 грн., індекс інфляції у сумі 2881,18 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 507,96 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.

          Представник відповідача не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце судових засідань був повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з урахуванням заяви про уточнення.

Між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 69-1 від 05.08.2005 року, відповідно до якого постачальник (позивач) поставляє, а покупець (відповідач) купує медикаменти, біологічно-активні добавки (товар) у кількості та по цінах згідно з накладними.

До договору поставки № 69-1 від 05.08.2005 року була укладена додаткова угода від 31.12.2006 року, відповідно до якої сторони продовжили термін дії договору.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 статті 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 1.2. договору поставки № 69-1 від 05.08.2005 року поставка товару здійснюється згідно з замовленнями покупця.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар у повному обсязі на загальну суму 56 653,75 грн., що підтверджується видатковою накладною № 36164 від 17.10.2008 р., що підписана представниками сторін та скріплена печатками.

Частина 1 статті 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до п.3.1. договору покупець сплачує повну вартість партії поставленого товару шляхом прямих банківських переказів по мірі реалізації, але не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару. Днем завершення платежів вважається день надходження коштів на рахунок постачальника.

Відповідач порушив умови договору та не оплатив вартість товару у сумі 46654, 20 гривень.

22.12.2008 року на адресу Покупця була направлена Претензія № 12/08-88, згідно якої позивач просив задовольнити його вимоги по оплаті заборгованості у сумі 46 654,20 гривень. Претензія була залишена без відповіді та без задоволення.

Сторонами також був підписаний акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2009 року, відповідно до якого за період з 01.01.2007 року по 31.03.2009 року заборгованість відповідача перед позивачем складає 43654,20 грн.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що 07.04.2009 р. в рахунок оплати отриманого товару сплачено 5 000,00 грн., а 07.07.2009 р. сплачено ще 10 000,00 грн. Враховуючи суму проведеної оплати за отриманий товар, сума основного боргу становить 37 654,20 грн.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 37 654,20 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимоги позивача про стягнення індексу інфляції у сумі 2 881,18 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.3.2 договору у випадку несвоєчасного розрахунку за товар покупець зобов’язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від суми несплаченого у встановлений термін товару за кожен день простроченого платежу, враховуючи обмеження, встановленні діючим законодавством України стосовно відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

Оскільки пеня в розмірі 0,5 % перевищує подвійну облікову ставку Національного Банку України, розрахунок пені проводиться за подвійною обліковою ставкою Національного Банку України

Вимоги позивача про стягнення пені у сумі 2 662, 35 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно статті 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82–85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити в повному обсязі.

2.Стягнути з спільного українсько-болгарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хмесіл ЛТД»(01030, м. Київ, вул. Івана Франка, 25/40; р/р 26001200002535 в КФ АКБ «Укрсоцбанк», МФО 322012, код ЄДРПОУ 14369217) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Марко Фарм ЛТД" (01034, м. Київ, вул. Пушкінська, 10, 109; п/р 26004012824857 в «Укрексімбанку», МФО 322313, код ЄДРПОУ 20029129) суму основного боргу 37654 (тридцять сім тисяч шістсот п’ятдесят чотири) грн. 20 коп., індекс інфляції в сумі 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн. 18 коп., пеню в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 35 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 507 (п’ятсот сім) грн. 96 коп. та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                             С.М.Мудрий

Дата підписання рішення 18.12.2009 року.