Рішення № 90192280, 03.07.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2020 р. № 400/2031/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вул. Миру, 213, смт. Казанка, Казанківський район, Миколаївська область, 56000 третя особа:ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 про:визнання протиправними та скасування постанов від 21.01.2020 ВП № 18923157, від 22.01.2020 ВП № 18923142,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) (далі - відповідач), в якому просить скасувати постанови державного виконавця Казанківського РВ ДВС ПМУ МЮ (м. Одеса) про накладення штрафу ВП № 18923157 від 21.01.2020 в сумі 11 595 грн. та постанову ВП № 18923142 від 22.01.2020 в сумі 14 483,10 грн.

Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, позивач зазначив стягувача за зазначеними виконавчими провадженнями - ОСОБА_2 -, на користь якої з позивача стягнуті аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконанні у відповідача перебувають виконавчі листи про стягнення з нього аліментів на утримання дітей. Станом на 21.01.2019 заборгованість зі сплати аліментів становила 23 190 грн. за виконавчим провадженням № 18923157 та 28 966,20 грн. за виконавчим провадженням № 18923142 Оскаржуваними постановами на позивача накладені штрафи у розмірі 50% від суми заборгованості. Позивач вважає нарахування штрафів незаконним, оскільки такий вид відповідальності за несплату аліментів встановлено законом, що набрав чинності 28.08.2018, а закони не мають зворотної дії в часі.

Ухвалою від 23.06.2020 суд поновив позивачу строк звернення до адміністративного суду, відкрив провадження в адміністративній справі та постановив розглядати її за правилами позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ з особливостями, передбаченими статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач відзиву на позову заяву не надав. Про дату, час і місце судового розгляду відповідач був повідомлений належним чином. Відповідно до вимог статей 268, 269 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала про відкриття провадження та копія позовної заяви з додатками направлені відповідачу на електронну пошту, адреса якої зазначена у позовній заяві та на офіційному сайті Міністерства юстиції України (а. с. 57).

Третя особа пояснень до позову не подавала, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялась судом належним чином шляхом направлення копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви засобами поштового зв`язку.

01.07.2020 позивач подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутність.

На підставі частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу у письмовому провадженні.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

На виконанні у відповідача перебуває виконавче провадження № 18923157, відкрите на підставі виконавчого листа Казанківського районного суду Миколаївської області від 28.03.2008 № 2-198 (а. с. 13, 17, 18) про стягнення з позивача аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 та виконавче провадження № 18923142, відкрите на підставі виконавчого листа Казанківського районного суду Миколаївської області від 01.12.2008 № 2-497 (а. с. 14-16) про стягнення з позивача аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_4 .

З розрахунку відповідача вбачається, що станом на 19.12.2018 заборгованість позивача зі сплати аліментів на утримання доньки позивача ОСОБА_5 становила 36 786 грн. (а. с. 19-20), а сина ОСОБА_3 – 32 309,86 грн. (а. с. 21-22).

21.01.2019, за заборгованість зі сплати аліментів, що перевищує загальну суму платежів понад три роки, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 23 190 грн., державний виконавець Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Каленко Альона Вікторівна винесла постанову у виконавчому провадженні №18923157 про накладення на позивача штрафу в сумі 11 595 грн. (а. с. 25).

22.01.2019, за заборгованість зі сплати аліментів, що перевищує загальну суму платежів понад три роки, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 28 966,20 грн., державний виконавець Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Каленко Альона Вікторівна винесла постанову у виконавчому провадженні №18923142 про накладення на позивача штрафу в сумі 14 483,10 грн. (а. с. 23).

У відповідь на заяву позивача від 04.05.2020 про скасування постанов та видачу їх копій (а. с. 28) відповідач листом від 04.05.2020 № 6429 (а. с. 27) повідомив про відсутність підстав для скасування оскаржуваних постанов та надав позивачу їх копії.

Згідно з пунктом третім постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції», Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) є правонаступником Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління юстиції у м. Севастополі, Головного територіального управління юстиції у Херсонській області.

Вирішуючи спір між сторонами, суд виходив з такого.

Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" (далі – Закон № 2475-VIII) внесені зміни до статті 71 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404-VIII).

Зокрема в редакції Закону № 2475-VIII частина чотирнадцята статті 71 Закону № 1404-VIII передбачає, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

Згідно з частиною четвертою статті 11 Закону № 1404-VIII, строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Зазначені зміни до Закону № 1404-VIII набрали чинності 28.08.2018.

Пункт 8 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, визначає, що виконавець накладає на боржника штраф у розмірі та у випадках, визначених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII.

Постанова про накладення штрафу оформлюється відповідно до вимог пункту 7 розділу I цієї Інструкції та містить відомості про розмір заборгованості, яка утворилася з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, та суму штрафу.

До 28.08.2018 стаття 71 Закону №1404-VIII за несплату аліментів не передбачала такого виду відповідальності, як накладення штрафу у відсотковому розмірі від суми заборгованості залежно від розміру заборгованості, яка перевищує суму відповідних платежів за рік, два та три роки.

Отже, новий нормативно-правовий акт (Закон № 2475-VIII) змінює закріплені в попередніх нормах (стаття 71 Закону № 1404-VIII в редакції до 28.08.2018) правила поведінки, тобто попередній та новий нормативно-правові акти неоднаково визначають зміст прав та обов`язків суб`єктів правовідносин.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Стаття 58 Конституції України встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Суд зазначає, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється на всі закони та інші нормативно-правові акти. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

При набранні законом чинності нерідко виникає питання про межі його впливу на правові відносини, які виникли до прийняття закону, але тривають і після набрання ним чинності. Специфічною є дія нового закону щодо правопорушень і правовідносин, які виникають внаслідок їх вчинення. Тут новий закон, як правило, поширюється на ті триваючі правопорушення, які розпочались до набрання ним чинності і завершились після цього.

Важливим моментом є темпоральна дія тих норм, що стосуються юридичної відповідальності, оскільки у вирішенні питання про дію в часі враховується виключно момент учинення правопорушення.

За усталеною практикою, під час визначення темпоральної дії норми про юридичну відповідальність такий момент розглядається сам собою, без прив`язки до наслідків. Тому можливі лише два варіанти застосування норм: або застосовується попередня норма про відповідальність (перспективна дія більш суворої правової норми) або застосовується нова (зворотна дія норми з більш м`якою відповідальністю). І правило про те, що правопорушення слід розглядати за нормою права, чинною на момент його вчинення, стосується саме правопорушника – сторони, яка зобов`язана нести відповідальність.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в статті 7 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, яка набрала чинності для України 11.09.1997.

Оскільки Закон № 2475-VIII у розділі ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" не містить чіткої норми про застосування нового виду відповідальності (сплата штрафу за частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII) щодо триваючих правовідносин, зокрема, наявності боргу зі сплати аліментів до 28.08.2018, суд вважає, що новий вид відповідальності належить застосовувати до правовідносин, які продовжують існувати після набрання чинності Законом № 2475-VIII.

Тобто приписи частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404-VIII застосовуються у разі наявності відповідної заборгованості зі сплати аліментів, яка виникла саме з 28.08.2018, оскільки відповідальність у формі штрафу за несплату аліментів виходячи із заборгованості, яка виникла до 28.08.2018, не передбачена законодавством, яке діяло на час утворення такої заборгованості.

Відповідно до матеріалів справи, розмір заборгованості позивача зі сплати аліментів з 28.08.2018 за кожним з виконавчих проваджень є меншим ніж той, який є необхідним для застосування частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404-VIII, внаслідок чого суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних постанов про накладення штрафу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів суду правомірність оскаржуваних постанов.

Згідно з частиною статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати у справі становить судовий збір у сумі 840,80 грн., сплачений позивачем за квитанцією від 22.05.2020 № 0.0.1714708615.1, який належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відомостей та доказів про понесення інших судових витрат, як і заяв про їх відшкодування, позивач суду не подавав.

У позовній заяві позивач просить не стягувати з відповідача судовий збір. Суд не має підстав для задоволення цього клопотання, оскільки стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, яким є відповідач, у разі задоволення позову імперативно передбачено у частині першій статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що у разі відсутності у нього наміру отримати фактичне відшкодування понесених ним витрат із сплати судового збору за рахунок відповідача, він користується свободою розсуду щодо звернення або навпаки незвернення за виконанням рішення у цій частині до органів Державної казначейської служби України.

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Миру, 213, смт. Казанка, Казанківський район, Миколаївська область, 56000, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 34642882) задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати винесену у виконавчому провадженні №18923157 постанову державного виконавця Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Каленко Альони Вікторівни від 21.01.2019 про накладення на ОСОБА_1 штрафу в сумі 11 595 грн.

3. Визнати протиправною та скасувати винесену у виконавчому провадженні №18923142 постанову державного виконавця Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Каленко Альони Вікторівни від 22.01.2019 про накладення на ОСОБА_1 штрафу в сумі 14 483,10 грн.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Казанківського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Миру, 213, смт. Казанка, Казанківський район, Миколаївська область, 56000, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 34642882) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна