Рішення № 9016908, 22.12.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.12.09 р.                     Справа № 2/43пд                               

Суддя господарського суду Донецької області Мартюхіна Н.О.

при секретарі судового засідання Трубачевій А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” м. Донецьк в особі Донецького регіонального виробничого управління м. Донецьку

до відповідача: Комунального підприємства “Донецькміськводоканал” м. Донецьк

про: зобов’язання прийняти неврегульовані пункти договору в редакції позивача

За участю

представників сторін

від позивача: Дояр О.В. – за довір.

від відповідача: Гнатюк О.І. – за довір.

СУТЬ СПОРУ:

У судовому засіданні оголошувалися перерви з 05.10.09р. до 11 год. 00 хв.

06.10.2009р., з 06.10.2009р. до 11 год. 00 хв. 04.12.2009р.

та з 04.12.2009р. до 11 год. 00хв. 22.12.2009р.

Позивач, Комунальне підприємство “Компанія “Вода Донбасу” в особі Донецького регіонального виробничого управління м. Донецьку, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Комунального підприємства “Донецькміськводоканал” м. Донецьк про прийняття неврегульованих пунктів договору про надання послуг з централізованого питного водоспоживання від 26.12.08р. в редакції позивача, а саме: абзац перший п. 2.1, пункт 3.3., пункт 4.8, пункт 4.12, перший абзац п. 5.1, пункт 5.3, пункт 5.4, пункт 5.5, пункт 6.1, перший та четвертий підпункти пункту 6.4, перший підпункт п. 6.5, пункт 7.2, пункт 7.3, пункт 9.4, пункт 9.5, пункт 10.2, пункт 10.3.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на обов’язковість, в силу закону, укладення договору про надання послуг з централізованого питного водозабезпечення, направлення проекту такого договору від 26.12.08р. відповідачеві для підписання із супровідним листом від 31.12.08р. № 2733 та виникнення розбіжностей між сторонами під час укладання даного договору, які викладені у протоколі розбіжностей та протоколі врегулювання розбіжностей від 30.01.09р. Як на правові підстави заявленого позову в обґрунтування редакцій спірних пунктів, позивач посилається на ст.ст. 181 ГК України, ст. 530, 651 ЦК України, норми Водного кодексу України, Закону України “Про питну воду та питне водопостачання”, Закон України “Про житлово-комунальні послуги”, Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, Закон України “Про ціни та ціноутворення”, Закон України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені Наказом від 27.06.08р. № 190 Міністерства з питань житлово-комунального господарства України, Правила приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.02р. № 37, вимоги ДОСТУ “Питна вода”.

02.03.09р. відповідачем був наданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач посилається на ті обставини, що будь-яких дій з припинення дії попереднього договору, або внесення в нього змін у відповідності до вимог ст. 188 ГК України, ст.ст. 651, 652 ЦК України, позивачем не здійснено. Проект нового договору таких умов також не вміщує. Крім того, відповідач посилається на те, що у грудні 2008 року між сторонами було підписано додаткову угоду до чинного договору, що є на думку відповідача, продовженням дії попереднього договору на 2009 рік. У зв’язку з чим, відповідач вважає, що у позивача відсутні порушені права та законні підстави для звернення до суду з таким позовом.

01.04.09р. відповідач надав відзив по суті позовних вимог, де позовні вимоги заперечує повністю, та просить прийняти спірні пункти договору в його редакції, яка викладена у протоколі узгодження розбіжностей.

16.04.09р. позивачем надані письмові пояснення з питань рівномірного режиму надання послуг, стосовно змісту залишкового хлору у воді після резервуарів, щодо умов договору, якими обумовлюються підстави та терміни оплати та з питання затвердження і узгодження нових розмірів тарифів.

Під час розгляду справи в ході судових засідань, сторони багаторазово надавали усні та письмові пояснення стосовно суті спору та долучали до матеріалів справи письмові докази в обґрунтування своїх позицій.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивачем у відповідності до ст. 181 Господарського кодексу України направлено 31.12.08р. Комунальному підприємству “Донецькміськводоканал” проект договору про надання послуг з централізованого питного водозабезпечення № 1 від 26.12.2008р., підписаний з боку позивача виконуючим обов’язки директора Донецького регіонального виробничого управління КП “Компанія Вода Донбасу” Балицким Г.Г., що діє на підставі довіреності № 03-173 від 31.03.08р.

Комунальне підприємство “Донецькміськводоканал” повернуло на адресу позивача спірний договір підписаний з протоколом розбіжностей та додаток № 1 до договору від 26.12.08р. № 1 у двох екземплярах, які були отримані позивачем 23.01.09р.

30.01.2009р. сторонами був складений та підписаний протокол врегулювання розбіжностей до договору № 1 від 26.12.08р. про надання послуг з централізованого питного водозабезпечення.

Судом встановлено, що сторонами повністю дотримано вимоги ст. 181 Господарського кодексу України щодо загального порядку укладання господарських договорів.

Виходячи із змісту зазначеного протоколу узгодження розбіжностей від 30.01.09р., сторони не досягли домовленості по пунктам: абзац перший п. 2.1, пункт 3.3., пункт 4.8, пункт 4.12, перший абзац п. 5.1, пункт 5.3, пункт 5.4, пункт 5.5, пункт 6.1, перший та четвертий підпункти пункту 6.4, перший підпункт п. 6.5, пункт 7.2, пункт 7.3, пункт 9.4, пункт 9.5, пункт 10.2, пункт 10.3.

У зв’язку з чим, Комунальне підприємство “Компанія “Вода Донбасу” звернулося до господарського суду із вимогами про прийняття зазначених спірних пунктів договору в його редакції.

Порядок укладання договорів визначений ст.ст. 179-188 Господарського кодексу України.

В силу ч.3 ст.179 Господарського кодексу України укладання господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.4 цієї ж статті при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, примірного договору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади.

Згідно ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладання господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов’язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Статтею 1 Водного кодексу України визначено загальне поняття водокористування, під яким розуміється, - використання вод (водних об’єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об’єктів).

В силу статті 42 Водного кодексу України передбачено, що водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також, іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства.

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.

Первинні водокористувачі – це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

Вторинні водокористувачі (абоненти) – це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

Статтею 46 Водного кодексу України встановлено, що водокористування може бути двох видів – загальне та спеціальне.

У статті 48 цього кодексу визначено режим спеціального водокористування, зокрема, спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також, для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб. Відповідно до статті 49, спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Стаття 43 Водного кодексу України визначає права водокористувачів, а стаття 44, - обов’язки водокористувачів.

Предметом договору від 26.12.08р. № 1, який містить спірні пункти, є надання позивачем, який іменований Підприємством, відповідачу, який іменований Водокористувачем, послуги з централізованого питного водозабезпечення в об’ємах згідно щомісячного графіку, в межах наявного у Водокористувача дозволу на спеціальне водокористування та технічних можливостей Підприємства, а Водокористувач зобов’язується своєчасно сплачувати послуги в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Дослідивши умови водокористування обох сторін за спірним договором, судом встановлено, що позивач здійснює спеціальне водокористування на підставі Дозволу № УКР-ДОН-3437 від 27.09.07р., виданим Державним управлінням екології і природних ресурсів в Донецької області.

          Як вбачається із наданого до матеріалів справи дозволу на спеціводокористування та схеми водовипуску КП “Донецькміськводоканал”, видно згідно Дозволу від 02.07.07р. № Укр-Дон-3351 здійснює також спеціальне водокористування, при цьому (п.4 дозволу) водозабір здійснює із Донецького РУ ДПП “Укрпромводчормет” та Маріупольського ВУВКГ.

          Згідно до ліцензії Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” серії АВ № 365052від 17.09.2007р. останній здійснює централізоване водопостачання та водовідведення, ліцензією Комунального підприємства “Донецькміськводоканал” серії АВ № 342868 від 25.06.2007р. останній також здійснює централізоване водопостачання та водовідведення.

          Тобто, позивач маючи статус спеціального водокористувача та здійснюючи первинний забір води та подальшу її передачу (транспортування) каналом Сіверський Донец-Донбас, який є єдиною гідротехнічною спорудою та належить відповідачеві, за допомогаю експлуатації водозабірних споруд, систем, обладнання та пристроїв на них, фільтровальних станцій, що знаходиться та обліковується на балансі позивача, як основні фонди (що підтверджується наказом та актом про прийняття на баланс активів підприємства, статистичними звітами) поставляє воду, забезпечуючи питною водою всіх водокористувачів, у тому числі, й відповідача та його споживачів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є балансоутримувачем централізованої системи водопостачання, а відповідач є балансоутримувачем систем комунального водопостачання міста Донецька, який з’єднаний з централізованою мережею водопроводу та каналізацією.

З вищевикладеного слідує, що забезпечення питною водою населення міста Донецька та споживачів Комунального підприємства „Донецькміськводоканал”, експлуатація комунальних систем водопостачання та водовідведення міста Донецька є неможливим без належного безперебійного здійснення позивачем вищевикладених певних гідротехнічних заходів, які дозволяють всім суб’єктам водокористування, всім споживачам безпосередньо отримувати питну воду.

          Пунктом 3.1. Статуту КП “Компанія “Вода Донбасу” передбачено, що Підприємство, як самостійний цілісний господарчий суб’єкт, створено з метою отримання прибутку, централізованого забезпечення технічною та питною водою населення, підприємств, міст, інших населених пунктів та споживачів води; забезпечення подачі води у маловодні регіони каналами та водопроводами для внутрішньо басейнового перерозподілу водних ресурсів Донецької області та утримання водосховищ, які передані в безстрокове відокремлене водокористування, у відповідності з вимогами технічної документації та правил експлуатації, санітарних норм і правил; надання послуг споживачам води на договірній основі для забору води з водосховищ, які знаходяться на балансі підприємств, та мають дозвіл на спеціальне водокористування, виданий відповідними державними органами; забору та очищення стічних вод; виконання виробничої, комерційної та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством України; надання послуг водовідведення.

          Статутом КП “Донецькміськводоканал” передбачено, що діяльність підприємства направлена на постачання питної води житловому фонду, промисловим, комунально-побутовим та іншим підприємствам, установам та організаціям, які отримують питну воду від мереж Підприємства; контроль якості питної води, яка постачається відповідно до вимог діючих нормативних документів; збір, транспортування та очистка стічних вод; контроль за якістю стічних вод, які скидаються (п. 2.2.).

Статтею 43 Водного кодексу передбачені основні права водокористувачів, до яких пунктами 6, 7 цього кодексу належать й передача для використання води іншим водокористувачам на визначених між ними умовах, здійснення інших функцій щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством. Зазначені права водокористувачів охороняються законом, а в разі їх порушення підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до наданих з боку позивача та відповідача документів, судом встановлено, що у період з 01.01.2008р. по 01.09.2009р. сторонами складались та підписувались акти, із змісту яких вбачається, що КП „Компанія „Вода Донбасу” на користь відповідача подає питну воду у певних об’ємах в куб.м. Зокрема, фактичне виконання зазначеної підтверджується наступними актами про отримання питної води, рахунками, податковими накладними, які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками з боку обох сторін.

Водопостачання та водовідведення, за змістом ст.1 та ст.13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги", є одним із видів комунальних послуг.

Згідно ст. 19, ст. 22 Закону та ст. 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах і особливим учасником відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач, який, залежно від цивільно-правових угод, може бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до ст. 19 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання” послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів. Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем.

          В силу законодавчо визначених понять статтею 1 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання”, обидві сторони судового процесу – й позивач й відповідач одночасно є підприємствами питного водопостачання, як суб’єкти господарювання, що здійснюють експлуатацію об’єктів питного централізованого водопостачання та забезпечують населення питною водою, а також, відносно різного коло споживачів здійснюють діяльність з питного водопостачання, тобто, пов’язану із виробництвом, транспортуванням та постачанням питної води споживачам питної води, охороною джерел та системою питного водопостачання.

Наведе свідчить й про те, що відносини між сторонами даного спору з приводу надання послуг з водопостачання, згідно спірного договору № 1 від 26.12.08р., регулюються, зокрема, положеннями Господарського кодексу України, а також чинними Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які є обов’язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб-підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об’єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод. Так, й з їх змісту вбачається, що Комунальне підприємство “Компанія “Вода Донбасу” - виробник (постачальник) послуг, а Комунальне підприємство “Донецькміськводоканал” є споживачем (абонентом) у розумінні цих Правил, якими передбачений єдиний та обов’язковий порядок водопостачання централізованими комунальними системами лише шляхом укладання договору.

Таким чином, вищевикладені встановлені обставини справи свідчать, що відповідно до наявних між сторонами господарських правовідносин, КП „Донецькміськводоканал” є водокористувачем, має статус підприємства питного водозабезпечення, у взаємовідносинах із позивачем виступає споживачем послуг, пов’язаних із водозабезпеченням, які надаються КП “Компанією “Вода Донбасу”.

Проаналізувавши умови попереднього договору про зовнішнє централізоване водопостачання від 28.12.02р. № 1, який був укладений між сторонами, з урахуванням прийнятих судових рішень першої та апеляційної інстанцій від 15.07.03р. та від 06.11.03р. по справі № 14/169 пд, якими були вирішені спірні пункти з переддоговірного спору за цим договором від 28.12.02р. № 1, судом встановлено, що згідно з пунктами 9.1, 93 попереднього договору, він діяв з дати укладання до 31.12.03р., його дія продовжується на наступний рік на тих же умовах шляхом підписання додаткової угоди з урахуванням змін заявок на споживання води, які є невід’ємною частиною даного договору.

Як вбачається із змісту пункту 9.2 вказаного договору, який викладений в редакції позивача, договір вважається продовженим та діє на тих же умовах на період оформлення та узгодження розбіжностей наступного договору у відповідності до вимог ГПК України.

З наданих позивачем до матеріалів справи додаткових угод до договору від 28.12.02р., а саме, за № 2 від 30.03.03р., від 19.12.03р. від 23.12.04р., від 18.02.05р., від 28.11.05р., від 18.12.06р., від 05.11.08р. видно, що сторони продовжували дію попереднього договору кожного року, при цьому в останній додатковій угоді була обумовлена дія договору від 28.12.08р. на строк з 01.01.08р. до 31.12.08р. Ті обставини, що 19.12.08р. сторони підписали додаткову угоду, в якій прийшли до згоди з 01.01.09р. застосовувати тарифи на послуги з питного водозабезпечення з коректуванням розрахункового групового індексу в розмірі 1,317, не є доказом як вважає відповідач, продовження дії попереднього договору, оскільки у додатковій угоді не йде мова про зміну строку дії самого договору на період з 01.01.09р. й до 31.12.09р.

А враховуючи умови пункту 9.2 попереднього договору щодо розповсюдження всіх його умов на дійсні зобов’язання сторін до узгодження розбіжностей наступного договору, суд вважає підставним у позивача права на звернення до відповідача з пропозицію на укладання нового договору від 26.12.08р., яким є спірний.

Згідно до частини 2 статті 187 Господарського кодексу України, день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладання відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Тобто, з урахуванням пункту 9.2 попереднього договору, моментом припинення дії зобов’язань за попереднім договором буде набрання чинності рішенням по даному спору. У зв’язку з чим, позицію відповідача у відзиві від 02.03.09р. щодо не закінчення дії та продовження попереднього договору, суд знаходить неспроможною та такою, що не підтверджується наявними доказами у справі.

Розглядаючи спірні пункти, які залишились неврегульованими за договором № 1 від 26.12.08р., суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступні підстави.

По абзацу першому пункту 2.1 договору, розбіжності сторін полягають в одному слові. Так, позивач просить прийняти редакцію цього абзацу у наступному: надання послуг водозабезпечення здійснюється рівномірно на протязі всього періоду дії договору, згідно заявки Водокористувача із розподіленням по вузлам, підключенням, згідно Додатку № 1, який є невід’ємною частиною даного договору.

Свою позицію позивач обґрунтовує специфікою технологічного режиму роботи споруд та обладнання по очищенню води для забезпечення якісного оброблення води з метою доведення її якості до вимог ДСТУ. Зокрема, позивач вказує на ті обставини, що в процесі очищення, до води вводять певні хімічні реагенти, які чітко розраховуються в залежності від об’ємів води та швидкості руху води. Час знаходження таких реагентів та зміна руху води у спорудах, безпосередньо впливає на фізико-хімічні процеси, що проходять у воді, та як наслідок на відхилення якості питної води та її відповідність вимогам ДСТУ та СанПіН.

Посилаючись на те, що технологічний цикл на фільтрувальних станціях в обов’язковому порядку повинен проводитися рівномірно на протязі доби, позивач ґрунтується на особливості роботи споруд та обладнань з відстоювання та фільтрування питної води, що передбачено Технологічною інструкцією з водопідготовлення на Донецькій фільтрувальній станції та Верхнє-Кальміусівській фільтрувальній станції згідно вимог ДСТУ “Вода питна”, Правилами технічної експлуатації систем водозабезпечення та каналізації населених пунктів України.

Відповідач в цьому пункті заперечує проти слова рівномірно, та вказує свою редакцію цілодобово. В обґрунтування своєї редакції посилається на те, що статтею 20 Закону України “Про питну воду та питне водозабезпечення”, істотною умовою договору про надання послуг питного водозабезпечення є режим надання послуг, тобто, подання води за графіком або цілодобово. Також, посилається на рішення Донецької міської ради від 22.12.08р. № 26/199, яким відповідачеві встановлені тарифи на його послуги з урахуванням надання води цілодобово, у зв’язку з чим, відповідач наполягає на цілодобовому наданні послуг з боку позивача.

Вивчивши позиції обох сторін з спірного питання, суд дійшов висновку про викладення спірного пункту в редакції суду, а саме, рівномірно на протязі доби. Такий висновок ґрунтується на наступних підставах.

Статтею 76 Водного кодексу України врегульований порядок експлуатації водогосподарських систем, який полягає в тому, що робота водогосподарських систем (водосховищ, каналів та інших зв’язаних між собою водних об’єктів) регулюється шляхом встановлення відповідних режимів для кожного водного об’єкта системи з урахуванням прогнозу водності. Режим роботи цих систем встановлюється водогосподарськими огарками на підставі правил експлуатації водних об’єктів з урахуванням екологічних вимог та інтересів всіх водокористувачів.

Статтею 78 Водного кодексу передбачено, що всі підприємства, установи та організації, які експлуатують водопідпірні, водопропускні, водозахисні або водозабірні споруди водогосподарських систем, зобов’язані дотримувати встановлених режимів роботи та правил експлуатації.

Так, Технологічною інструкцією з водопідготовки на Донецькій фільтрувальній станції, що введена у дію 01.03.05р., витяг з якої долучений позивачем до матеріалів справи, видно (пункт 3.3.4), що при експлуатації відстійників (первинний рівень очищення), наповнення водою та включення в роботу відстійників повинно здійснюватися рівномірно, щоб не порушувати режим роботи інших відстійників та пов’язаних з ними фільтрів. Пунктом 3.4.1 вказаної інструкції (другий ступень очищення води) визначено, що швидкість фільтрації повинна бути рівномірна на протязі всього фільтроциклу, зміна швидкості фільтрації можлива не більш ніж на 20% та повинна змінюватися рівномірно. Із змісту інструкції встановлено, що всі процеси, пов’язані з роботою водогосподарської системи, здійснюються тільки рівномірно.

Саме такий режим надання питної води забезпечує доведення питної води до вимог відповідності державним стандартам та санітарним нормам та безпосередньо впливає на якість питної води, яки споживається населенням міста Донецька через водогосподарські мережі та обладнання відповідача, що є суттєвим для прийняття редакції позивача по спірному першому абзацу пункту 2.1 договору.

Крім того, судом приймається до уваги, що пунктом 4.1 договору № 1 від 26.12.08р., який узгоджений сторонами, кореспондуючий обов’язок Водокористувача по спірному зобов’язанню визначений як те, що Водокористувач саме рівномірно, а ні цілодобово, приймає об’єм наданої води Підприємством згідно місячної заявки.

Заперечення відповідача з цього питання судом не беруться до уваги, оскільки статтею 20 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” режим відпущення води саме як цілодобовий не визначений.

Згідно пункту 1.2 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, під поняттям режим відпущення (одержання) питної води розуміється гарантований обсяг питної води згідно з договором в обумовлений термін на потреби споживачу. Як видно із додатку № 1 до договору № 1 від 26.12.08р., такі обсяги питної води сторонами узгоджені у тис. куб. метрах за точками підключення щомісячно.

По спірному пункту 3.3 суд виходить з наступного.

Позивач просить спірний пункт викласти в такій редакції: „Підприємство підтримує вміст залишкового хлору у воді після резервуарів чистої води у відповідності до вимог п. 2.4.3, 2.4.4 ДСТУ 2874-84”

Відповідач не погоджується з редакцією позивача та наполягає на власній редакції сіпрного пункту 3.3 договору: „Підприємство підтримує вміст залишкового хлору у воді до резервуарів чистої води у відповідності до вимог п. 2.4.3, 2.4.4 ДСТУ 2874-84.

Вміст хлор-органічних речовин на вході на водопровідні вузли не повинні перевищувати ПДК, встановлені СанПіном „Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого госопдарсько-питного водоспоживання.”

Позивач свою позицію обґрунтовує тим, що пунктами 2.4.3, 2.4.4 ДСТУ 2874-82, якими передбачено, що саме після резервуарів чистої води нормується вміст залишкового хлору. Позивач посилається на факт, встановлений рішенням господарського суду Донецької області від 15.07.03р. по справі № 14/169пд, що має преюдиційне значення по даній справі, оскільки такий же пункт з попереднього договору від 28.12.02р. № 1 був прийнятий в редакції позивача.

Крім того, позивач вказує, що відповідна редакції пункту 3.3. договору міститься й у Державних санітарних правилах та нормах „Вода питна. Гігієничні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водозабезпечення”, в яких зазначені параметри концентрації залишкової кількості дезінфекторів при проведенні знезараження води на виході із резервуарів чистої води.

За позицією позивача по спірному питанню, збільшення концентрації залишкового хлору, як пропонує відповідач, можливе лише в окремих випадках за вказівкою органів санітарно-епідеміологічної служби або по узгодженню з ними.

Відповідач свої редакцію пункту 3.3 мотивує статтею 22 Закону України „Про питну воду та питне водозабезпечення”, згідно якої споживачі мають право на забезпечення питною водою, якість якої повинна відповідати державним стандартам. У свою чергу КП „Донецькміськводоканал” повинен забезпечити якісні характеристики питної води своїм споживачам. Проте, на відстань від фільтрувальної станції позивача до підключення до мереж КП „Донецькміскводоканал” (резервуарів чистої питної води) вода проходить по мережам позивача, й на водопровідних вузлах відповідача питна вода вже не відповідає вмісту залишкового хлору, що приводить до додаткових витрат відповідача, який здійснює дохлорування води.

Вивчивши позиції обох сторін з спірного пункту 3.3 договору, суд приймає позицію позивача, оскільки його редакції повністю відповідає вимогам ДСТУ 2874-82.

Щодо посилання відповідача на довідку та інформацію про відхилення на протязі 2008 року з залишково-активного та свободного хлору від ДСТУ та СанПіН, надані до матеріалів справи, то суд виходить з того, що такі документи підписані керівником хіміко-бактеріологічного лабораторії КП „Донецькміськовоканал” О.М. Шелестової, проте, такі факти подачи неякісної питної води не підтверджені актами приймання, що підписані уповноваженими особами з боку постачальника води, результатами або висновками санітарно-епідеміологічної служби, відповідачем не надані результати спільного відбору проб води та такий аналіз не проводився.

Крім того, судом приймається до уваги відповідь Головного державного санітарного лікаря Донецької області В.І. Денисенко, наданого на вимогу Ухвали суду від 16.04.2009р., де зазначено, що згідно до п. 2.4.3. ДсанПіН 383-96 “Вода питна. Гігієнічні вимоги щодо якості води централізованого господарсько-питного водопостачання”, зареєстрованих Мін’юстом України 15.04.97р. за № 136/1940, вміст залишкового вільного хлору у питній воді із резервуарів чистої води має бути 0,3-0,5мг/м3, а вміст залишкового зв’язаного хлору – 0,8-1,2мг/м3. Крім того повідомлено, що на вході у резервуари чистої води вміст залишкового хлору санітарними нормами не нормується.

Щодо спірного пункту 4.8 договору:

Позивач просить викласти пункт 4.8 в наступній редакції: „В разі відсутності або несправності приборів обліку з вини Водокористувача, в тому числі несвоєчасного введення його в експлуатацію (з викликом представника Підприємства та складання акту), порушення цілісності пломб, втручання в його роботу, а також, у випадку закінчення строку дії повірки приборів обліку – розрахунок витрат води визначається за пропускною здатністю труби в точці підключення при швидкості руху води в ній 2м/сек та дією її повним перерізом на протязі 24 годин на добу”.

Правомірність включення пункту 4.8. договору в запропонованій редакції позивач обґрунтовує нормами пунктів 5.18. 5.14 Правил користування системами централізованого комунального водозабезпечення та водовідведення в населених пунктах України.

Відповідач просить цей пункт виключити із змісту договору, посилаючись на те, що зазначені пункти правил не можуть бути застосовані, оскільки ними передбачена відповідальність за самостійні дії споживача, а відповідач є Водокористувачем. Також, за пунктом 5.9. цих Правил, за посиланням відповідача, позивач не вправі визначати витрати питної води за діаметром труб у випадку відсутності прибору обліку або неможливості ремонту наявного прибору.

Проаналізувавши позиції сторін з спірного пункту, суд вважає за необхідне прийняти редакцію позивача, враховуючи наступні підстави.

Як зазначалось, загальні права та обов’язки водокористувачів врегульовані статтями 43-44 Водного кодексу. Зокрема, пунктами 1, 7 ст. 44 Водного кодексу україни передбачено, що водокористувачі зобов’язані економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і поліпшення якості вод; здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю та кількістю скинутих у водні ресурси зворотних вод і забруднюючих речовин...

Також, абзацом 7 ст. 31 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання” передбачено, що обсяг використаної підприємством питного водопостачання води визначається за показниками вимірювальних приладів. У разі відсутності вимірювальних приладів обсяг використаної води, як виняток, визначається за технологічними даними (тривалість роботи споруд, пристроїв, обсяг надання споживачам з водокористування, витрати електроенергії, пропускна спроможність водопроводних труб за одиницю часу тощо).

Отже, з вищевикладеного вбачається, що законодавчо визначені випадки та порядок застосування розрахунку об’ємів водокористування за пропускною спроможністю труби не тільки до споживачів, а й до підприємств питного водопостачання та водокористувачів, яким у будь-якому разі є відповідач.

Також, як вже встановлювалось у своїх взаємовідносинах сторони користуються вимогами Правил користування системами централізованого комунального водозабезпечення та водовідведення в населених пунктах України та Правил технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України, які є обов’язковими для сторін у спорі, виходячи із їх статусу. Пунктом 5.1 Правил користування передбачений єдиний та обов’язковий порядок обліку відпущення питної води, а саме засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію. Всі випадки відсутності або непрацездатності з будь-яких причин засобів обліку та наслідки цього вичерпно встановлені розділом 5 Правил.

Дослідивши надані сторонами докази до матеріалів справи, судом встановлено, що на вводі І кольцевовой встановлений ультразвуковий витратомір “SONOKIT” зав. № 08SF5002386508N271 (акт вводу в експлуатацію від 12.10.2006р.); на вводі № 10 ПК-86 встановлений ультразвуковий витратомір “SONO-3000” зав. № 382108N251 (акт вводу в експлуатацію від 26.12.2003р.); на вводі від постачальника до насосної станції по вул. Токарева встановлений ультразвуковий витратомір “SONOKIT” зав. № 375608N191 (акт вводу в експлуатацію від 23.09.2002р.); на вводі 9а Петровського ВУ, ДУ – 1000мм встановлений ультразвуковий витратомір “SONOKIT” зав. № 386608N271 (акт вводу в експлуатацію від 02.12.2004р.); на вводі “Засядько” встановлений ультразвуковий витратомір “SONOKIT” зав. № 085F5002386808N271 (акт вводу в експлуатацію від 12.10.2006р.); на вводі ІІ кольцової встановлений ультразвуковий витратомір “SONOKIT” зав. № 085F5002387608N271 (акт вводу в експлуатацію від 16.10.2006р.); на вводі Д-400 по пр. Мира, в точці підключення від Д-1000мм встановлений ультразвуковий витратомір “Єргомера”, зав. № 350 (акт вводу в експлуатацію 07.11.2006р.); на вводі вул. Челюскінців встановлений ультразвуковий витратомір “SONOKIT” зав. № 085F5002387408N271 (акт вводу в експлуатацію від 05.10.2006р.).

          Враховуючи, що відповідач має такі прибори обліку, якими фіксуються об’єми питної води, то суд вважає безпідставним не приймати до уваги порядок розрахунку витрат води за пропускною здатністю труби згідно пункту 3.3 Правил, на який є посилання певних норм розділу 5 Правил користування, як це пропонує відповідач, оскільки такі випадки Правилами не визначені.

          Щодо спірного абзацу першому пункту 4.12 договору, в якому не узгоджено сторонами посилання у тексті на пункт 4.8, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає підставним вказання на пункт 4.8 в редакції позивача.

          Як вбачається з абзацу другого пункту 4.12 договору, то сторонами була узгоджена наступна редакція: „При неявки представника Водокористувача до зазначеного числа або безпідставній відмові від підпису акту, Підприємство складає односторонній акт, один екземпляр якого в 3-х денний строк направляється Водокористувачу, який є підставою для сплати (в редакції позивача) підставою для виставлення рахунку (в редакції відповідача).”

В абзаці першому пункту 4.12 договору сторони погодились, що кількість поданої води оформлюється двостороннім актом з вказанням місяця, в якому здійснена подача води, номера договору, показників приборів обліку або розрахунків згідно пунктів 4.7 або 4.8. Для складання акту Водокористувач направляє не пізніше 30, 31 числа поточного місяця свого представника з належним чином оформленою довіреністю на право підписання акту, на адресу Підприємства.

Діючими Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008р. № 190, зокрема п. 3.1. встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид вод здійснюється на основі показників засобів обліку.

Пунктом 5.21 цих Правил передбачено, що зняття показів засобів обліку здійснюється представником виробника у присутності споживача або самим споживачем.

Пунктом 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюється усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Отже, єдиною підставою для виникнення зобов’язання по сплаті за спожиті послуги з водопостачання, Правилами визначений саме акт.

Виставлення будь-яких рахунків, як обов’язкова підстава для оплати за надані послуги, як договором між сторонами, так й вимогами Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, не встановлена.

За загальною нормою Цивільного кодексу України, статтею 530, визначено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно до ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарської операції. Таким первинним документом є безумовно акт виконаних послуг за надані об’єми води та стоків, яким фіксується певна господарська операція. Сам по собі рахунок, як документ, ознакам первинного документу, не відповідає, оскільки ним не фіксується господарська операція, а підтверджується вимога в оплаті такого зобов’язання.

Виходячи із зазначених вимог законодавства, суд вважає обгрунтованою редакцію позивача по спірному абзацу другому пункту 4.12.

Щодо спірних абзацу першого пункту 5.1 та пункту 5.3 договору, то позивач наполягає на редакції: абз.1 п. 5.1 „Надані Підприємством у відповідності до даного договору послуги з централізованого питного водозабезпечення Водокористувач сплачує у відповідності до встановлених тарифів”.

Відповідач наполягає на своїй редакції абз. 1 п. 5.1 договору: „Водокористувач сплачує Постачальнику послуги з централізованого питного водозабезпечення за тарифами, встановленими згідно діючому законодавству”.

Відповідно до статті 13 Закону України „Про питну воду та питне водозабезпечення” до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері питної води та питного водопостачання належать саме – встановлення тарифів на ці послуги. Аналогічна норма міститься й у пункту 3 статті 31 Закону України „Про житлово-комунальні послуги”, якої передбачається, що органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Статтею 22 Закону України „Про питну воду та питне водозабезпечення” визначено, що споживачі питної води зобов’язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання.

Таким чином, виходячи із викладених норм, редакція позивача абзацу першого пункту 5.1 є такою, що ґрунтується на законі.

Претензії відповідача стосовно порядку затвердження тарифів у відповідності чи всупереч діючому законодавству вирішуються у судовому порядку, відповідно до пункту 9 ст. 31 Закону України „Про житлово-комунальні послуги”.

Позивач просить викласти пункт 5.3 наступним чином: У випадку коректування тарифів або затвердження нових розмірів тарифів, Водокористувач сплачує послуги за даним договором з дня набрання ними сили без додаткового узгодження.

В обґрунтування своєї редакції позивач посилається на ст. 32 Закону України „Про питну воду та питне водозабезпечення”, ст. 10 Закону України „Про ціни та ціноутворення”, вказуючи, що відповідно до цих норм законів врегульовано, що споживач вносить плату за надані послуги водозабезпечення за нормами і тарифами, які регулюються у встановленому законодавством порядку, зміни рівня державних фіксованих та регульованих цін та тарифів на окремі види продукції, товари та послуги здійснюються в порядку та в строки, які визначаються тими органами, які відповідно затверджують та регулюють ціни (тарифи). Таким органом управління, який затверджує та приймає тарифи на послуги водозабезпечення, що надаються КП „Компанія „Вода Донбасу”, є Донецька обласна рада, рішення якої набирають сили з моменту їх оприлюднення у засобах масової інформації, якщо не встановлений інший строк введення їх в дію.

Наполягаючи на редакції пункту 5.3, позивач наводить в обґрунтування порядок підготовки та прийняття рішення обласної ради про затвердження тарифів на послуги з водозабезпечення, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 959 від 12.07.06р. із змінами та доповненнями, та відповідно до якого встановлюються нові або змінюються тарифи позивача. В якості прикладу такого порядку та термінів його фактичного виконання, позивачем надана документація про затвердження існуючих на теперішній час тарифів, з якої видно, що процедура формування та затвердження нових тарифів фактично зайняла тривалий строк – з травня 2007 року й по лютий 2008р., тобто, десять місяців.

Відповідач пропонує пункт 5.3 в наступній редакції: „Копія пропозиції по зміні тарифів на поставку питної води з вказанням нових тарифів та передбачуваної дати їх введення направляється Водокористувачу одночасно із узгодженням Підприємством розміру нових тарифів в органах місцевого самоврядування адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони надаються в порядку, передбаченому Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”. У випадку порушення Підприємством положень даного пункту договору, Водокористувач здійснює оплату за поставлену питну воду за раніш затвердженими тарифами.”

Відповідач обґрунтовує свою позицію по пункту 5.3 тим, що внаслідок ненадання позивачем для узгодження Донецькій міській раді розрахунків тарифу та документів що обґрунтовують збільшення тарифів, відповідач не має можливості своєчасної зміни своїх тарифів, що тягне за собою заподіяння йому додаткових збитків, оскільки відповідач в такому положенні вимушений сплачувати позивачу за отриману воду по новим тарифам, не змінивши свої.

Суд вважає за можливе викласти спірний пункт в редакції суду, з урахуванням наступного.

Частиною 2 статті 67 Господарського та статті 627 Цивільного кодексів України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Як зазначалось, згідно ст. 32 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання”, за надання послуг із питного водопостачання споживач вносить плату за нормами і тарифами, що регулюються у встановленому законодавством порядку. Статтею 13 цього Закону встановлено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері питної води та питного водопостачання віднесено, зокрема, визначення рівня та якості послуг з питного водопостачання та водовідведення і встановлення тарифів на ці послуги.

Статтею 23 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" встановлений порядок розробки та затвердження тарифів, якою передбачено, що підприємства питного водопостачання розробляють та подають на затвердження уповноваженим органам тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення з їх обґрунтуванням, а встановлення тарифів на такі послуги згідно зі ст. 13 Закону України "Про місцеве самоврядування" відноситься до компетенції органів місцевого самоврядування.

Затверджені таким чином тарифи є обов'язковими як для позивача так і для відповідача, узгодження в договорі встановлених або змінених тарифів, що набрали законної сили проводиться не з власного бажання як постачальника води так й споживача води.

Порядок формування тарифів, розробка та підготовка проектів актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються (змінюються) тарифи, визначений Законом України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” та Постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення”.

На підставі цих нормативних актів, саме позивач, як розробник та ініціатор проекту регуляторного акту, яким встановлюються або змінюються тарифи на питне водопостачання, забезпечує економічне обґрунтування витрат на виробництво житлово-комунальних послуг, аналіз регуляторного впливу запропонованих тарифів, здійснює обґрунтування необхідності прийняття таких тарифів, та інші заходи, передбачені законодавством та необхідні для прийняття місцевими органами влади відповідних рішень.

Тобто, позивач приймаючи безпосередню участь у процесі встановлення тарифів, не позбавлений можливості інформаційно повідомити свого контрагента про розміри нових тарифів та передбачуваної дати їх введення на всіх етапах їх узгодження. Тому, запропонована відповідачем умова першого речення спірного пункту 5.3 договору не суперечить вищевикладеним вимогам законів.

Суд вважає, що виконання позивачем умови про письмове повідомлення про зміну тарифів носить інформаційно-попереджувальний характер. Таке попередження відповідача направлено на планування та аналіз тарифів, які змінюються в аналогічному порядку, як й тарифи позивача, на недопущення необгрутованих збитків відповідача, внаслідок різниці тарифів та виключенню можливих порушень майнових інтересів відповідача, тарифи якого застосовуються у відносинах із його споживачами не за власним бажанням, а встановлюються органом місцевого самоврядування – Донецькою міською радою.

Враховуючи вищевикладене, позиції сторін, суд вважає за можливе зобов’язати викласти спірний пункт в редакції суду: У випадку коректування тарифів або затвердження нових розмірів тарифів, Водокористувач сплачує послуги за даним договором з дня набрання ними сили без додаткового узгодження.

Копія пропозиції по зміні тарифів на поставку питної води з вказанням нових тарифів та передбачуваної дати їх введення направляється Водокористувачу одночасно із узгодженням Підприємством розміру нових тарифів в органах місцевого самоврядування адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони надаються в порядку, передбаченому Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”.

Що стосується останнього речення пункту 5.3 редакції відповідача, а саме, що „у випадку порушення Підприємством положень даного пункту договору, Водокористувач здійснює оплату за поставлену питну воду за раніш затвердженими тарифами”, то суд не погоджується з ним, оскільки чинне законодавство не передбачає подібних наслідків неповідомлення про зміну тарифів.

Відносно спірних пунктів 5.4 та 5.5 договору, то позивач пропонує їх викласти наступним чином:

Пункт 5.4 – „Водокористувач згідно заявленого обсягу води за поточний місяць, самостійно здійснює платежі по діючим тарифам в наступні строки:

-          до початку поточного місяця в розмірі 1/3 заявленого місячного обсягу за першу декаду;

-          до 10-го числа поточного місяця в розмірі 1/3 заявленого місячного обсягу за другу декаду;

-          до 20-го числа поточного місяця в розмірі 1/3 заявленого місячного обсягу за третю декаду”.

Пункт 5.5. – „Кінцевий розрахунок за надані послуги за минулий місяць Водокористувач здійснює самостійно на підставі підписаного сторонами акта в отриманні води платіжним дорученням, з урахуванням поточних оплат, в строк до 1-го числа місяця наступного за звітним.”

Відповідач не погоджується з такою редакцією цих пунктів, та просить пункт 5.4 викласти в редакції: „Водокористувач самостійно здійснює платежі за надані Підприємством послуги централізованого питного водозабезпечення на протязі місяця, виходячи із фінансових можливостей, заявленої та погодженої кількості води, а також, діючих на той час тарифів.”

Пункт 5.5. відповідач вважає за необхідне викласти наступним чином: „Кінцевий розрахунок за надані послуги за минулий місяць Водокористувач здійснює Підприємству в строк до 20-го числа місяця, наступного за звітним на підставі підписаного акту в отриманні води та виставленого Підприємством рахунку, з урахуванням здійснених оплат. У випадку перевищення суми платежу, різниця буде враховуватися в суму платежу, наступного місяця.”

Свою позицію з урахуванням письмових пояснень від 16.04.09р., позивач обґрунтовує тим, що безперебійне надання позивачем послуг з централізованого питного водоспоживання споживачам на території Донецької області є можливим внаслідок перекидання води із річки Сіверський Донець за допомогою функціонування всього комплексу гідротехнічних споруд, обладнання, фільтрувальних та насосних станцій та іншого обладнання. Основну частку, а саме в об’ємі 54%, у собівартості послуг позивача займають витрати на спожиту електроенергію. Послуги позивачем надаються не за вільними цінами, а за регульованими тарифами, які на теперішній час є збитковими для господарської діяльності позивача.

Відповідач вказує на ті обставини, що відповідно до вимог п. 18 Постанови КМУ № 630 від 21.07.2005р. : “Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим”. У зв’язку з чим вважає, що відповідач має всі правові підстави самостійно визначати та регулювати розміри платежів. Оскільки оплата за послуги водопостачання здійснюється в строк до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, то вимоги відповідача про встановлення строку для кінцевого розрахунку до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим є логічними, так як не отримавши грошові кошти від своїх абонентів КП “Донецькміськводоканал” позбавлений можливості здійснити розрахунки з позивачем.

Позивач наполягає на прийнятті п. 5.4. договору в його редакції з огляду на те, що Підприємство у відповідності з Правилами користування електричною енергією повинно в продовж перших 3 днів поточного місяця здійснювати платежі за договорами, укладеними з ВАТ “Донецькобленерго”, за резервування об’ємів електричної енергії на покриття екологічної та аварійної борні. Оскільки величина броні орієнтовно відповідає місячному споживанню, то позивач повинен здійснювати в продовж перших трьох днів місяця фактично 100% попередню оплату.

Суд дослідив пропозиції сторін по спірним пунктах 5.4., 5.5. договору та доводи в їх обґрунтування, та вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Приписами ст. 26 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” визначені всі умови договорів про надання житлово-комунальних послуг, у тому числі, й порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги, яка є істотною умовою договору, обов’язковою для включення в договори на житлово-комунальні послуги.

Пунктом 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюється усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Отже, приписами чинного законодавства не встановлено заборони Підприємству вимагати попередньої оплати.

До того ж, суд зазначає, що запропонованій відповідачем редакції п. 5.4. видно, що відповідач ставить оплату отриманих послуг в залежність від фінансової можливості Водокористувача та така редакція спірного пункту суперечить вимогам чинного законодавства.

Крім того, судом враховуються ті обставини, щодо наполягання позивачем на зобов’язанні абонента сплачувати за послуги по договору на умовах попередньої оплати, підтверджується тим, що аналогічні умови попередньої оплати та необхідність здійснення оплати за резервування об’ємів електричної енергії покриття екологічної та аварійної броні передбачені договірними відносинами із ВАТ “Донецькобленерго”, яким поставляється електроенергія, що складає основну частину в структурі витрат позивача.

До того ж суд зазначає, що в разі встановлення остаточного строку оплати за отримані послуги саме 20 число місяця наступного за звітним, позивач також буде позбавлений можливості здійснювати попередню оплату за резервування об’ємів електричної енергії покриття екологічної та аварійної борні.

Щодо спірної редакції п. 5.5. договору запропонованій відповідачем, то суд зазначає, що згідно до п. 3.1. Правил розрахунки за спожиту питну воду та скид вод здійснюється на основі показників засобів обліку, та єдиною підставою для виникнення зобов’язання по сплаті за спожиті послуги з водопостачання, Правилами визначений саме акт, у зв’язку з чим посилання відповідача у спірному пункті на виставлення рахунку не ґрунтується на положеннях Правил.

Відносно спірних підпунктів 1, 3, 4, 5, 6 пункту 6.1.договору, то позивач пропонує їх викласти наступним чином Підприємство має право обмежити або призупинити подачу питної води, попередньо попередивши Водокористувача, про це письмово або телефонограмою в разі:

1) несвоєчасної оплати послуг водопостачання у зв’язку з закінченням строку, встановленого договором; а при наявності у Споживача екологічної броні та доведення її до відома Підприємства – обмежити до рівня екологічної броні питного водопостачання;

3) недопущення Водокористувачем представника Підприємства до засобів обліку, а також ненадання відомостей необхідних для розрахунку витрат води, при цьому подача води припиняється по закінченню тижневого строку після попередження Водокористувача;

4) недопущення Водокористувачем представника Споживача для регулювання подачі води та накладення пломб на запірну арматуру;

5) не встановлення Водокористувачем засобів обліку води;

6) невиконання Водокористувачем інших умов договору.

          Відповідач проти прийняття вказаних підпунктів заперечує, оскільки Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Міністерства з питань ЖКГ України № 190 не містять підстав припинення або обмеження водокористування та просить прийняти п. 6.1. в його редакції зокрема, “Підприємство має право обмежити або призупинити подачу питної води, попередньо попередивши Водокористувача про це письмово або телефонограмою в наступних випадках: здійснення планових поточних або капітальних ремонтів водопроводів та споруд, попередивши за добу, якщо тривалість ремонту складає до 12 годин, за дві доби, якщо тривалість ремонту складає понад 12 годин; неможливістю доведення якості питної води до вимог ГОСТа 2874-82 та СанПІН “Вода питна. Технічні вимоги до якості централізованого господарсько-питного водопостачання”.

Свою позицію, щодо необхідності викладення спірного пункту саме в його редакції позивач обґрунтовує нормами ст. 22 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання”, п. 2.1. Правили приймання стічних вод підприємства в комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України та п. 5.22. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України.

Дослідивши позицію обох сторін, щодо прийняття спірного пункту в їх редакції суд дійшов висновку про прийняття спірного пункту в редакції відповідача у зв’язку з наступним.

Згідно до ст. 16 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на:

- проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з діючими будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положенням про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативними документами;

- ліквідацію наслідків, пов’язаних з дією непереборної сили.

          У разі перевищення нормативно встановлених термінів, за винятком настання форс-мажорних обставин, виконавець/виробник несе відповідальність згідно із законом.

Статтею 6 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” встановлено, що державна політика у сфері питної води та питного водопостачання будується на принципах, зокрема гарантованого першочергового забезпечення питною водою населення для забезпечення питних, фізіологічних, санітарно-гігієнічних та побутових потреб.

За приписами ст. 23 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” підприємство питного водопостачання зобов’язанні забезпечити виробництво та постачання споживачам питної води відповідно до умов договору; вжити заходів щодо забезпечення населення питною водою у випадках порушень функціонування централізованих систем водопостачання (аварійні ситуації).

Отже, припинення чи обмеження водопостачання відповідача призведе до зупинення або обмеження водопостачання населення міста Донецька, але такі дії суперечать вимогам Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” та Закону України “Про житлово-комунальні послуги”.

Крім того, суд зазначає, що позивачем не наведено обґрунтованих підстав з посиланням на норми чинного законодавства, яким передбачено підстави та обов’язковість зупинення або обмеження водопостачання у перелічених позивачем випадках.

Відносно спірного пункту 6.4. договору, то позивач просить прийнятий його в наступній редакції : Підприємство зобов’язано: забезпечити надання послуг питного водопостачання в відповідності з умовами цього договору, при цьому дотримуватися графіку поставки води обов’язково при умові своєчасної оплати “Споживачем” послуг водопостачання.

          Відповідач просить спірний пункт прийняти в його редакції: “Підприємство зобов’язано: забезпечити послуги питного водопостачання у відповідності з умовами цього договору, дотримуватися заявок Водокористувача та тиск води в точці підключення Водокористувача відповідно Додатку № 1”.

          Дослідивши редакцію спірного пункту, яка запропонована позивачем та відповідачем суд вважає, що спірний пункт підлягає прийняттю в редакції відповідача, оскільки зміст п. 6.4. в редакції позивача викладений під умовою своєчасної оплати, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

          Відносно спірного пункту 6.5. договору, то позивач просить прийняти його в наступній редакції: “Водокористувач має право на забезпечення питною водою, якість якої відповідає державним стандартам, кількість та режим подачі якої визначається на договірних началах в об’ємі, не менше, чим нормативи питного водопостачання, при умові дотримання Водокористувачем умов договору”.

          Відповідач просить спірний пункт прийняти в його редакції: Водокористувач має право на цілодобове забезпечення питною водою, якість якої відповідає державним стандартам та державним санітарним правилам та нормам, кількість та режим подачі якої визначені умовами договору.

          Дослідивши редакцію спірних пунктів, які запропоновані сторонами та з врахуванням позиції суду викладеної щодо спірного пункту 2.1. договору, суд вважає, що спірний пункт підлягає прийняттю в редакції відповідача з доповненням фрази “цілодобове забезпечення” словом “рівномірно”.

          Тобто спірний пункт, необхідно викласти наступним чином: Водокористувач має право на цілодобове рівномірне забезпечення питною водою, якість якої відповідає державним стандартам та державним санітарним правилам та нормам, кількість та режим подачі якої визначені умовами договору.

          Щодо спірного пункту 7.2. договору, який позивач просить викласти в його редакції: “Підприємство, при наявності його вини, несе матеріальну відповідальність перед Водокористувачем за неналежне надання послуг питного водопостачання. Підприємство не несе відповідальності, якщо невиконання зобов’язань відбулося внаслідок порушень Водокористувача умов цього договору”.

Відповідач просить спірний пункт викласти у його редакції, Підприємство несе матеріальну відповідальність перед Водокористувачем за порушення умов договору за недотримання погоджених заявок Водокористувача (обмеження подачі води), крім випадків, передбачених п. 6.1. цього договору. За невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань, передбачених пунктами 2.1., 2.2. цього договору, Підприємство сплачує Водокористувачу неустойку в розмірі 8% вартості недопоставленої у строк питної води, а за порушення п. 3.4.-3.5. договору штраф в розмірі 1% від місячного нарахування за послуги водопостачання, в яких мало місце дане порушення.

Дослідивши зміст спірного пункту та позиції сторін, суд дійшов висновку про прийняття спірного у редакції позивача, з огляду на наступне.

Згідно до приписів ст. 178 ЦК України виконання зобов’язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею). Відповідач просить встановити штрафну неустойку в розмірі 8% від вартості недопоставленої в строк питної води та в розмірі 1%, однак чинним законодавством не передбачено такого розміру відповідальності за недопоставку питної води.

До того ж суд зазначає, що при попередньому укладенні договору на зовнішнє централізоване водопостачання на 2003р. між сторонами такий пункт договору був спірний та відповідно до постанови Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2003р. по справі № 14/169пд зазначений пункт був прийняти в редакції позивача.

Щодо спірного п. 7.3. договору, то позивач просить його викласти у наступній редакції: в разі несвоєчасної оплати послуг водопостачання Водокористувач зобов’язаний уплатити Підприємству пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідач наполягає на прийнятті спірного пункту в його редакції : В разі невиконання Водокористувачем своїх зобов’язань по оплаті за виниклий розрахунковий період в строки, обумовлені п. 5.5. цього договору, він зобов’язаний уплатити Підприємству пеню в розмірі 0,01% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої на дату виникнення боргу, виключивши при цьому вартість наданих Водокористувачем комунальних послуг населенню.

Дослідивши зміст спірних пунктів позивача та відповідача, суд дійшов висновку про прийняття спірного пункту в редакції відповідача виключивши з нього фразу “0,01% від суми заборгованості, але не більше”, з огляду на наступне.

Свою позицію відповідач обґрунтовує Законом України “Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги” від 13.11.1996 № 486/96-ВР.

Приписи Закону України “Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги” розповсюджується на підприємство КП “Донецькміськводоканал”, оскільки основна частина його абонентів є громадяни України, у зв’язку з чим суд приймає позицію відповідача.

Щодо встановлення розміру пені у вигляді 0,01%, то суд зазначає, що законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” передбачена відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, тому включення такого розміру пені як 0,01% є безпідставним та не ґрунтується на положеннях закону.

Стосовно спірного пункту 9.4. договору, який позивач просить викласти в наступній редакції: за неврегульованими цим договором питанням застосовуються норми Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” від 10.01.02р. № 2918-ІІІ, Правила користування системами комунального водопостачання а водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мінжиткомунгосп України від 27.06.2008р. № 190, Правил технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України РПД 204-12 Укр. 242-95 від 05.07.95р. №50, Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, Водного кодексу України та інших законодавчих та нормативно-правових актів.

Відповідач проти прийняття вказаного пункту в редакції позивача заперечує та просить виключити з нього Закон України “Про житлово-комунальні послуги, Водний кодекс України.

Дослідивши позиції сторін по спірних пунктах суд дійшов висновку про прийняття спірного пункту в редакції позивача, з наступних підстав.

Свою позицію відповідач, ґрунтує на тому, що послуги що надаються позивачем не є комунальними, а Водний кодекс України регламентує питання спецводокористування.

Дослідивши правове обґрунтування прийняття спірного пункту в редакції позивача та заперечення відповідача, суд дійшов висновку про прийняття спірного пункту в редакції позивача з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

За приписами ст. 20 Закону України “Про питну воду та притне водопостачання” встановлено, що в договорі про надання послуг з питного водопостачання повинні бути зроблені посилання на нормативні документи, на підставі яких буде здійснюватися питне водопостачання.

Статтею 3 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” передбачено, що законодавство в сфері питної води та питного водопостачання складається в тому числі із Водного кодексу України.

Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання в містах та селищах України, передбачено, що договірні відношення відносно користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюється в відповідності з Законом України “Про питну воду та питне водопостачання” та Законом України “Про житлово-комунальні послуги”.

Отже, за висновками суду, позивачем правомірно включені спірні нормативні акти до п. 9.4. договору, оскільки вони регулюють правовідносини сторін, щодо питного водопостачання.

Щодо спірного п. 9.5. договору, редакції позивача якого у спірному договорі відсутня, але запропоновані під час врегулювання розбіжностей, а саме: всі зміни та доповнення до договору здійснюються шляхом підписання додаткової угоди, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідач наполягає на доповненні тексту договору п. 9.5. наступного змісту : Всі зміни та доповнення до договору здійснюються шляхом підписання додаткової угоди.

В обґрунтування необхідності включення спірного пункту до умов договору відповідач посилається на вимоги ст. 654 ЦК України, якою передбачено, що право чин на зміну або розірвання договору необхідно здійснювати в тій саме формі в якій укладений договір. Оскільки договір укладається у письмовій формі, та всі зміни та доповнення до договору повинні оформлюватися шляхом підписання до нього додаткових угод оскільки одностороння зміна умов договору не допускається.

Дослідивши позиції сторін, щодо спірного пункту, суд дійшов висновку про необхідність включення спірного пункту до умов договору, оскільки порядок зміни та розірвання умов договору є істотною умовою договору та прийняти редакцію запропоновану позивачем, оскільки така редакція відповідає вимогами ст. 654 ЦК України.

Стосовно спірного п. 10.2. договору, який позивач просить викласти в його редакції, зокрема, цей договір вважається продовженим та діє на тих же умовах на період оформлення та погодження розбіжностей наступного договору.

Відповідач проти прийняття спірного пункту в редакції позивача заперечує та просить спірний пункт прийняти в наступній редакції: Даний договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії не одна із сторін не заявить про його розірвання або перегляд умов договору.

Дослідивши спірний пункт, суд дійшов висновку про прийняття спірного пункту в редакції позивача з огляду на наступне.

За приписами ст. 19 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” послуги питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

За таких обставин, викладення спірного пункту саме в редакції позивача буде запобігати виникненню спору між сторонами, щодо без договірного постачання питної води.

Крім того, суд зазначає, що при розгляді судом розбіжностей між сторонами під час укладання попереднього договору, рішенням по справі № 14/169пд від 15.07.2002р. та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2003р. № 14/169пд, спірний пункт було прийнято саме в редакції позивача.

Щодо спірного п. 10.3. договору, який позивач просить прийняти в наступній редакції: Дія договору продовжується на наступний рік на тих же умовах, шляхом підписання додаткової угоди, з врахуванням зміни заявки на споживання води, які є невід’ємними частинами цього договору.

Відповідач проти прийняття спірного пункту заперечує, оскільки вважає, що означений договір не може продовжувати своєї дії на наступний рік в відповідності до п. 10.3.

З приводу зазначено суд, вважає, що спірний пункт підлягає прийняттю в редакції позивача, оскільки ним передбачена лише пролонгація договору на наступний рік та внесення змін до об’ємів водоспоживання на наступний рік згідно до заявки відповідача та ніяким чином на стосується продовження дії договору на час врегулювання розбіжностей наступного договору.

На підставі вищевикладеного, суд вважає позов обґрунтованим, та підлягаючим частковому задоволенню.

Згідно до ст. 187 ГК України день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі, що передбачений ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 179-188 Господарського кодексу України, Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, Законом України “Про житлово-комунальні послуги”, “Про питну воду та питне водоспоживання”, водним кодексом України, ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, ст. ст. 82 – 85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” м. Донецьк в особі Донецького регіонального виробничого управління м. Донецьк до Комунального підприємства “Донецькміськводоканал” м. Донецьк про зобов’язання прийняти абзац 1 п. 2.1., п.3.3, 4.8., 4.12., 5.1., 5.3., 5.4., 5.5., 6.1., 6.4., 6.5., 7.2., 7.3., 9.4., 9.5., 10.2., 10.3., договору № 1 від 26.12.2008р. про надання послуг з централізованого питного водопостачання в редакції Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” задовольнити частково.

Пункти 3.3., 4.8., 4.12., 5.1., 5.4., 5.5., 7.2., 9.4., 9.5. 10.2., 10.3. договору № 1 від 26.12.2008р. про надання послуг з централізованого питного водопостачання прийняти в редакції Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу”:

П. 3.3. – “Підприємство підтримує вміст залишкового хлору у воді після резервуарів чистої води у відповідності до вимог п. 2.4.3, 2.4.4 ДСТУ 2874-84”;

П. 4.8. - „В разі відсутності або несправності приборів обліку з вини Водокористувача, в тому числі несвоєчасного введення його в експлуатацію (з викликом представника Підприємства та складання акту), порушення цілосності пломб, втручання в його роботу, а також, у випадку закінчення строку дії повірки приборів обліку – розрахунок витрат води визначається за пропускною здатністю труби в точці підключення при швидкості руху води в ній 2м/сек та дією її повним перерізом на протязі 24 годин на добу”;

п. 4.12. – “Кількість поданої води оформляється двостороннім актом з вказанням місяця, в якому здійснена подача води, номеру договору, показань засобів обліку або розрахунків відповідно п. 4.7. або 4.8. Для складання акта Водокористувач направляє не пізніше 30,31 числа поточного місяця свого представника з належним чином оформленою довіреністю на право підписання акту, за адресою Підприємства. При неявці представника Водокористувача до вказаного числа або необґрунтованій відмові їм підписати акт, один екземпляр якого в 3-и денний строк направляється Водокористувачу, який є підставою для оплати”;

п. 5.1. – “Надані Підприємством у відповідності до даного договору послуги з централізованого питного водозабезпечення Водокористувач сплачує у відповідності до встановлених тарифів”;

п. 5.4. – “Водокористувач згідно заявленого обсягу води за поточний місяць, самостійно здійснює платежі по діючим тарифам в наступні строки:

-          до початку поточного місяця в розмірі 1/3 заявленого місячного обсягу за першу декаду;

-          до 10-го числа поточного місяця в розмірі 1/3 заявленого місячного обсягу за другу декаду;

-          до 20-го числа поточного місяця в розмірі 1/3 заявленого місячного обсягу за третю декаду”;

П. 5.5. – „Кінцевий розрахунок за надані послуги за минулий місяць Водокористувач здійснює самостійно на підставі підписаного сторонами акта в отриманні води платіжним дорученням, з урахуванням поточних оплат, в строк до 1-го числа місяця наступного за звітним”;

П. 7.2. - “Підприємство, при наявності його вини, несе матеріальну відповідальність перед Водокористувачем за неналежне надання послуг питного водопостачання. Підприємство не несе відповідальності, якщо невиконання зобов’язань відбулося внаслідок порушень Водокористувача умов цього договору”;

П. 9.4. – “За неврегульованими цим договором питанням застосовуються норми Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” від 10.01.02р. № 2918-ІІІ, Правила користування системами комунального водопостачання а водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мінжиткомунгосп України від 27.06.2008р. № 190, Правил технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України РПД 204-12 Укр. 242-95 від 05.07.95р. №50, Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, Водного кодексу України та інших законодавчих та нормативно-правових актів”;

П. 9.5. – “Всі зміни та доповнення до договору здійснюються шляхом підписання додаткової угоди, якщо інше не передбачено законом або цим договором”;

П. 10.2. – “Цей договір вважається продовженим та діє на тих же умовах на період оформлення та погодження розбіжностей наступного договору”;

П. 10.3. – “Дія договору продовжується на наступний рік на тих же умовах, шляхом підписання додаткової угоди, з врахуванням зміни заявки на споживання води, які є невід’ємними частинами цього договору”.

Пункт 6.1., 6.4. договору № 1 від 26.12.2008р. про надання послуг з централізованого питного водопостачання прийняти в редакції Комунального підприємства “Донецькміськводоканал”:

П. 6.1. – “Підприємство має право обмежити або призупинити подачу води, попередньо попередивши Водокористувача про це письмово або телефонограмою в наступних випадках:

- здійснення планових поточних або капітальних ремонтів водоводів та споруд, попередивши за добу, якщо тривалість ремонту складає до 12 годин, за 2-і доби, якщо тривалість ремонту складає понад 12 годин;

- неможливості доведення якості питної води до вимог ГОСТа 2874-82 та СанПІН “Вода питна”. Технічні вимоги до якості централізованого господарсько-питного водопостачання”.

П. 6.4. - “Підприємство зобов’язано: забезпечити послуги питного водопостачання у відповідності з умовами цього договору, дотримуватися заявок Водокористувача та тиск води в точці підключення Водокористувача відповідно Додатку № 1”.

Пункт 6.5. договору № 1 від 26.12.2008р. про надання послуг з централізованого питного водопостачання в редакції Комунального підприємства “Донецькміськводоканал” доповнивши фразу “цілодобове забезпечення” словом “рівномірно”, а саме:

“Водокористувач має право на цілодобове рівномірне забезпечення питною водою, якість якої відповідає державним стандартам та державним санітарним правилам та нормам, кількість та режим подачі якої визначені умовами договору”.

Пункт 7.3. договору № 1 від 26.12.2008р. про надання послуг з централізованого питного водопостачання в редакції Комунального підприємства “Донецькміськводоканал” виключивши з нього фразу “0,01% від суми заборгованості, але не більше”, а саме:

“В разі невиконання Водокористувачем своїх зобов’язань по оплаті за виниклий розрахунковий період в строки, обумовлені п. 5.5. цього договору, він зобов’язаний уплатити Підприємству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на дату виникнення боргу, виключивши при цьому вартість наданих Водокористувачем комунальних послуг населенню”.

Абзац перший пункту 2.1., п., 5.3. викласти в редакції суду:

Абзац перший пункту 2.1. – Надання послуг водопостачання здійснюється рівномірно на протязі доби в продовж всього періоду дії договору відповідно заявки Водокористувача з розбивкою по вузлах, підключенням відповідно Додатку № , що є невід’ємною частиною цього договору.

Пункт 5.3. – У випадку коректування тарифів або затвердження нових розмірів тарифів, Водокористувач сплачує послуги за даним договором з дня набрання ними сили без додаткового узгодження.

Копія пропозиції по зміні тарифів на поставку питної води з вказанням нових тарифів та передбачуваної дати їх введення направляється Водокористувачу одночасно із узгодженням Підприємством розміру нових тарифів в органах місцевого самоврядування адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони надаються в порядку, передбаченому Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”.

Стягнути з Комунального підприємства “Донецькміськводоканал” (83114, м. Донецьк, вул. Щорса, 110, р/р 260039801206 в ДОФ АКБ УСБ м. Донецьк, МФО 334011, ІПН 03361477) на користь Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” (83001, м. Донецьк, вул. Артема, 85) в особі Донецького регіонального виробничого управління (83048, м. Донецьк, пр. Освобождения Донбасу, 8а, п/р 260083011429 в філії Донецького обласного управління ВАТ “Державний ощадний банк України”, МФО 335106, ЄДРПОУ 35397790) державне мито в розмірі 60,00грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 83,28грн.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

          Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення підписаний 22.12.2009р.

Суддя