Рішення № 90124323, 26.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2020 року м. Київ № 640/21581/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач, Фонд) в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Фонду щодо ненадання інформації на депутатський запит №11-2500 від 03.10.2018 року народного депутата України ОСОБА_1 та зобов`язати Фонд надати повну інформацію, що запитувалась у депутатському запиті.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2019 року відкрито провадження у справі (суддя - Аблов Є.В.), вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

29 березня 2019 року відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, просить відмовити у задоволені позову з підстав необґрунтованості.

Згідно розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2019 року №725 у справі №640/21581/18 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, дану справу передано на розгляд судді Смолію І.В., ухвалою якого від 30.05.2019 року призначено здійснювати розгляд справи на підставі ст.262 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Як вбачається з матеріалів справи директору-розпоряднику Фонду Ворушиліну К.М. направлено депутатський запит №11-2500 від 13.10.2018 року щодо невідкладного надання вичерпних даних стосовно деяких проблемних та, можливо, корупційних питань, пов`язаних з виведенням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб неплатоспроможних банків з ринку (а.с.16-20), зокрема в частині щодо надходження коштів до Фонду та надання копій документів про призначення посадових осіб Фонду тощо.

26 жовтня 2018 року за №27-21845/18 Фонд надіслав відповідь, зареєстровану в апараті 30.10.2018 року за вх.№225687 (а.с.21-22), з якої вбачається, що вимога про надання копії штатного розпису Фонду, копій документів про призначення посадових осіб Фонду не відповідає положенням ч.2 ст.15 Закону України «Про статус народного депутата України», оскільки зазначена норма передбачає лише надання інформації з питань, віднесених до компетенції Фонду. Стосовно надання інформації в частині надходження коштів до Фонду та їх використання останнім зазначено, що відповідно до ст.7 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд складає річний звіт, що включає в себе звіт про діяльність Фонду за рік та фінансову звітність, що подає до 1 липня наступного за звітним роком зазначену інформацію до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України. Крім того, зазначає, що відповідно до ст.18 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» інформація щодо фінансової звітності Фонду опублікована на офіційному сайті Фонду, з якою може ознайомитись кожен, хто в ній зацікавлений. Також Фонд звітує про свою діяльність шляхом проведення прес-конференцій, виступів на радіо і телебаченні тощо.

Із вище зазначеною відповіддю Фонду позивач не погоджується, вважає її неповною, такою, що порушує норми Закону України «Про статус народного депутата України» в частині неналежної відповіді. Зазначає, що на відповідача, як розпорядника інформації щодо штатного розпису Фонду, наказів про призначення, посадових інструкцій з розподілом обов`язків та інформації щодо розміру посадового окладу членів виконавчої дирекції Фонду та керівників самостійних структурних підрозділів Фонду, у межах виконання своїх повноважень покладається обов`язок надати таку інформацію у належний спосіб. Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача та відповіддю Фонду, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

З приводу даних спірних правовідносин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 76 Конституції України повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України. Одним з повноважень є право на запит, встановлене частиною першою статті 86 Конституції України. За змістом цієї конституційної норми народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, а також до Президента України в порядку, передбаченому пунктом 34 частини першої статті 85 Основного Закону України. Отже, право на запит є конституційним правом народного депутата України.

Згідно з частиною другою статті 15 Закону України "Про статус народного депутата України" від 17.11.1992 року №2790-12 (далі - Закон 2790-12) депутатський запит - це вимога народного депутата України, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до адресатів, вказаних у частині першій статті 86 та у пункті 34 частини першої статті 85 Конституції України.

У частині першій статті 86 Конституції України не окреслено коло питань, вирішення яких народний депутат України може ініціювати у своєму запиті, однак зміст запиту має бути пов`язаний з компетенцією адресата.

Порядок розгляду запиту народного депутата України регламентує Конституція України та стаття 15 Закону 2790-12.

Зокрема, згідно з частиною другою статті 86 Конституції України керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій повинні розглянути запит народного депутата України і повідомити його про результати розгляду.

Відповідно до статті 16 Закону 2790-12 народний депутат України має також право на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також до керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, об`єднань громадян з питань, пов`язаних з депутатською діяльністю. Право на депутатське звернення є складовою повноважень народного депутата України.

На відміну від запиту звернення - це викладена у письмовій формі пропозиція народного депутата України зазначеним вище адресатам здійснити певні дії, дати офіційне роз`яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції (абзац

другий частини першої статті 16 Закону 2790-12).

Як наголосив Конституційний Суд України в Рішенні від 05 березня 2003 року №5-рп/2003 «У справі за конституційним поданням Національного банку України про офіційне тлумачення положень статті 86, частини другої статті 89 Конституції України, частини другої статті 15, частини першої статті 16 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про звернення народних депутатів України до Національного банку України)», за своїм змістом депутатське звернення не має імперативного характеру і заявляється народними депутатами України самостійно. Такі звернення можуть бути зумовлені скаргами та заявами виборців, а також стосуватися інших питань депутатської діяльності, які ініціюються народним депутатом України.

Однак, як свідчить наявне в матеріалах справи депутатське звернення народного депутата України ОСОБА_1 від 13 жовтня 2018 року №11-2500 (а. с. 16 - 20), воно не відповідає наведеним вище вимогам до депутатського звернення, зокрема не містить пропозицію народного депутата України адресату (Фонду) здійснити певні дії, дати офіційне роз`яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до його компетенції.

Відповідно до ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Проте, позивачем не подано жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що спірне звернення зумовлено скаргами чи заявами виборців, або ж стосується інших питань депутатської діяльності, які ініціюються позивачем як народним депутатом України в порядку частини другої статті 10 Закону України «Про статус народного депутата України».

Суд зазначає, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинені ним при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Тобто, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи в тому разі, якщо відповідні дії повинні, але не вчинюються суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.

Конституційний Суд України в Рішенні від 05 березня 2003 року №5-рп/2003 також зазначив, що у разі надходження звернень, зміст яких не відповідає закону або виходить за межі компетенції адресата, останній не зобов`язаний приймати пропозицію, яка міститься у зверненні. Це випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначено у відповіді на вимогу позивача (а.с.21-22), надання більш детальної інформації з питань, наведених у зверненні не є можливим. Тобто відповідач надав відповідь на запит в тому обсязі, якій є можливим.

Крім того, рішення Конституційного Суду України від 19.05.1999 року №N 4-рп/99, частина друга статті 86 Конституції України приписує керівникам розглянути запит і повідомити народного депутата України про результати розгляду, але не зобов`язує задовольняти його вимоги. При цьому керівник, який розглядає запит, не повинен задовольняти вимоги народного депутата України, якщо вважає, що вони не відповідають Конституції і законам України.

З огляду на вищевикладене, у задоволенні позову народного депутата ОСОБА_1 суд відмовляє у повному обсязі за безпідставністю.

Частина 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.295-297 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Смолій