Рішення № 90060387, 22.06.2020, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 22.06.2020

Справа № 937/1967/20

2/937/1631/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«22» червня 2020 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Сметаніної А.В.,

за участі секретаря – Горбань Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в м. Мелітополі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг № б/н від 26.06.2012 року у розмірі 139 583,65 грн. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 102,00 грн., зазначаючи, що 26.06.2012 року з відповідачем був укладений кредитний договір, згідно якого вона одержала від позивача кредит в сумі 19 500 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору виникла заборгованість, яка станом на 31.12.2019 року складає 905 412,93 грн., з яких: 19 155,67 грн. – заборгованість за кредитом, 881 363,29 грн. – заборгованість за відсотками за користування кредитом, 100,00 грн. – заборгованість за комісією, 4 793,97 грн. – заборгованість за пенею. У зв`язку з тим, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 139 583,65 грн., яка складається з наступного: 19 155,67 грн. – заборгованість за кредитом, 120 427,98 грн. – заборгованість за відсотками за користування кредитом в період з 26.06.2012 року по 29.09.2017 року.

28 квітня 2020 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вона позовні вимоги не визнала повністю, оскільки з анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку не вбачається укладення кредитного договору і вказана заява не є заявою про намір отримати кредитну карту. Суми кредиту там взагалі не зазначено. Кредитна установа видає кредитні ресурси на підставі відповідного рішення кредитного комітету. Збільшення ліміту кредитування також має легалізуватись. Проте, доказів цього не надано. Розрахунку заборгованості не долучено, виписка по рахунку відсутня, меморіальних ордерів, чи будь-яких інших доказів видачі цієї суми не надано. В табличці під назвою «розрахунок заборгованості», яка долучена до позову, відповідач зазначає про першу подію роботи карти, починаючи з 13.05.2013 р., сальдо, на яке проценти не нараховуються, вказано 10161,79 грн. При цьому, сума кредиту з таблички не вбачається. В табличці, яку позивач намагається видати за розрахунок заборгованості, вказано, що з 13.05.2013 по 01.09.2014 діяла ставка 26,7% річних; з 01.09.2014 р. по 01.04.2015 р. – ставка 32,4% на рік; з 01.04.2015 по 30.06.2019 р. – 42% на рік. Проте, ОСОБА_1 не укладала із позивачем угод про встановлення чи зміну розміру відсоткової ставки порівняно до первинного – 27,6% на рік. Тобто, доказів погодження сторонами ставки процентів на залишок заборгованості на рівні 27,6% рік суду не надано. Тим більше угод про збільшення такої ставки також не укладалося і суду не надано. Тому, відповідач вважає, що весь «розрахунок» взагалі не має чинності. Щодо строку кредиту та строку дії картки, то картку видано терміном до квітня 2015 року. Нажаль, вона не збереглася, оскільки була здана в установу банку. Нових карток не отримувалось, за отримання карток підписів не ставилось. Угоди про пролонгацію чи зміну умов кредитування між сторонами не укладалось. Таблиця, наведена банком як розрахунок, таким не є, оскільки не містить в собі елементарних розрахунків і математичних формул. 21.08.2015 року відповідачем було сплачено на користь банку останній платіж. Всього відповідачем з 17.05.2013 року по 21.08.2015 року на користь банку сплачено 201 475,96 гривень (27 місяців). В подальшому платежів не сплачувалось, у зв`язку із відсутністю будь-якої заборгованості. Посилання позивача в позові на нараховану суму боргу у розмірі 905 412,93 гривень наштовхує на думки, що позивач здійснював включення процентів у тіло кредиту. На думку відповідача, таке нарахування пені на раніше нараховану неустойку, яка включена позивачем до загальної заборгованості, не може бути визнане судом обґрунтованим, оскільки суперечить сутності та меті неустойки (пені) як способу забезпечення виконання грошового зобов`язання. Оскільки в даному випадку грошовим зобов`язанням відповідача, відповідно до ст. ст. 509, 536 ЦК України є обов`язок сплати (повернення) тіла кредиту та сплати процентів за користування кредитом, пеня є способом забезпечення виконання такого зобов`язання (повернення тіла кредиту та сплати процентів), то, відповідно до ст. 549 ЦК України, така пеня має вираховуватись саме від суми несвоєчасно сплачених тіла кредиту та процентів, що також підтверджується наданим позивачем витягом з Тарифів з обслуговування кредитних карт. Отже, нарахування неустойки на раніше нараховану неустойку суперечить самій сутності та призначенню неустойки, як способу забезпечення зобов`язання. Одночасно із цим відповідач зазначив, що взагалі не вказано, які кошти, коли та в який спосіб знімались із карти. Ці дані також важливі для розрахунку, оскільки впливають на формування періоду нарахування, суми базового боргу на початок періоду тощо. Крім того, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Така позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 14-10цс18. Комплекс вказаних обставин дає підстави для визнання розрахунку таким, що суперечить вимогам закону та є необґрунтованим, а вимоги про стягнення такої заборгованості не підлягають задоволенню. Крім того відповідач зазначає, що строк повернення кредиту дорівнює строку дії картки. Картка діяла до квітня 2015 р. і була повернута в установу банку, в зв`язку із відсутністю будь-яких боргових зобов`язань з боку відповідача. Жодного доказу проти цього банк суду не надав. Банк звернувся до суду 11 березня 2020 року, у той час як останній платіж датовано 21 серпня 2015 року. Тобто позов пред`явлений із пропуском строку позовної давності. Крім того, восени 2019 року банк вже звертався до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 і відмовився надавати докази витребувані судом.

28 травня 2020 року від позивача АТ КБ «Приватбанк» на електрону адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 26.06.2012 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 19500,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. З анкети-заяви чітко вбачається, що ОСОБА_1 висловила згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчила, що згодна з тим, що ця заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правила банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, ознайомилась і згодна з Умовами та надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Також до матеріалів позовної заяви долучено "Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" з якого чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,3% (27,60% на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо. Тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені всі істотні умови. Крім того, вищезазначені Умови і Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях Банку та на офіційному сайті Банку. Крім того, позивачем надано до суду виписку з карткового рахунку, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, а отже й отримав кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що відповідач частково сплачував заборгованість за договором. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача, баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції). Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались. З матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не доведено відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином, а тому вимоги позовної заяви підлягають задоволенню в повному обсязі. Крім того, Умовами договору визначено (п. 2.1.1.2.3.), що Банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт. Пунктом 2.1.1.2.4. УіП встановлено, що підписання цього договору є прямою та безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого банком. Додатково повідомляємо, що встановлення певної суми кредитного ліміту не є фінансовою операцією, що вимагає документального підтвердження. Відповідальність клієнта наступає в момент використання кредитного ліміту - як тільки клієнт самостійно підтверджує проведення операції в рахунок ліміту шляхом введення ПІН-коду (в банкоматах) або підписанням чека (розрахунок через POS-термінал торгової точки), саме в цей момент здійснюється перехід коштів у володіння позичальникові. При проведенні претензійно-позовних заходів ключову роль відіграє заборгованість клієнта (сума фактично отриманих коштів та нарахована плата за користування ними), а не сума стартового кредитного ліміту по карті. Тому належним доказом зняття коштів з карткового рахунку клієнта є виписка. У зв`язку з цим, обставини, на які відповідач посилається в своєму запереченні, не відповідають дійсності, а позовні вимоги Банку підлягають задоволенні в повному обсязі. Крім того, відповідно до п. 1.1.3.1.6. Умов та Правил надання банківських послуг Клієнт доручає Банку списувати кошти з рахунків клієнта, відкритих у валюті кредитного ліміту, у межах сум, що підлягають сплаті Банку за Договором, у разі настання термінів платежів, а також списувати кошти з картрахунка у разі настання термінів платежів за іншими договорами клієнта у розмірах, визначених цими договорами (договірне списання), у межах платіжного ліміту картрахунка. Тобто, при нарахуванні Банком процентів, комісій, пені і не внесення коштів Клієнтом на погашення цієї заборгованості, Банк має право здійснити списання даної заборгованості за рахунок кредитного ліміту. Позивачем надана банківська виписка, яка має статус первинного документу, із якої вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, потім частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами. В матеріалах справи відсутні будь-які належні докази погашення кредитної заборгованості за договором. Відповідно до даного договору було відкрито картковий рахунок з встановленням кредитного ліміту на карту та видано карту. Сума обов`язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту. Згідно Умов обслуговування банк відкриває клієнту картрахунок, вид якої та строк дії якої визначається в Заяві та Пам`ятці клієнта. Картковий рахунок діє до повного виконання, а строк дії картки зазначено на самій картці, а отже кредитний договір є чинний. На підтвердження отримання клієнтом кредитних карток з певним терміном дії банком надано довідку. Крім того, зазначено, що картка може бути видана при зверненні клієнта до установи банку, якщо термін дії її сплив або її було загублено та якщо клас картки було підвищено за певних обставин. Позивач зазначає, що відповідач звертався до установи банку з заявою про перевипуск картки, тобто надання картки з новим строком дії. Згідно з умовами договору Банком передано відповідачу кредитну карту зі строком дії до 31.03.2017, з встановленим кредитним лімітом на платіжну картку. Згідно з умовами Кредитного договору № б/н Позичальник зобов`язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені Тарифами та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлена відповідальність за порушення строку повернення кредиту та процентів за користування ним. Отже, датою 31.03.2017 ( останній день строку дії карти) визначено кінцеву дату для здійснення Позичальником останнього щомісячного платежу по погашенню кредиту в розмірі та в строки, встановлені Тарифами при відсутності порушень по сплаті та простроченої заборгованості, а не кінцевий термін спливу виконання своїх грошових зобов`язань за Кредитним договором №б/н та припинення зобов`язань в цілому. Крім того, відповідно до п. 1.1.7.31 Умов договору строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років. Оскільки строк випущеної картки до останнього дня 03.2017 року, а позивач звернувся до суду 07.03.2020 року, а отже строк позовної давності позивачем не пропущений. У зв`язку з цим, обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду. Враховуючи норми закону та докази, що містяться в матеріалах справи можна дійти висновку, що правовідносини між сторонами тривають й належним чином зобов`язання не виконані та кредитором не прийняті. Стосовно посилань відповідача на звернення банка з позовом до суду в 2019 році, зазначений позов було залишено без розгляду. Відповідно до ст. 257 ЦПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно, що й зазначено в самій ухвалі від 20.01.2020.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 22 червня 2020 року об 11.00 годин не з`явився, від нього в матеріалах справи мається заява з проханням розглядати справу за його відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягає у повному обсязі. Проти ухвалення по справі заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання, призначене на 22 червня 2020 року об 11.00 годин не з`явилася. Від представника відповідача – адвоката Цимбалюка М.Г. надійшла заява про проведення слухання справи бей його участі та без участі відповідача, позовні вимоги не визнає в повному обсязі. Крім того, зазначив, що згідно розрахунку, долученого до позову, остання оплата здійснена відповідачем 21.08.2015 р. в сумі 400 грн. Згідно наданої позивачем виписки, останній платіж проведено відповідачем 26.08.2014 р. Згідно цієї ж виписки вбачається, що останній платіж 21.08.2015 р. в сумі 400 грн. зроблений у якості автоматичного списання банком, тобто поза волевиявленням відповідача. Не може вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, зокрема, списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього. Такий висновок зробив ВСУ в постанові № 401/6656/12-ц, а також ВС в ухвалі від 25.01.2018р. по справі №195/823/17. Додатково зауважив, що угод про збільшення строку позовної давності між сторонами не укладалося. Також важливим аспектом є те, що доказів видачі нової картки суду не надано. Окрім цього, посилання позивача на переривання строку позовної давності в зв`язку з перевипуском кредитної картки, не слід приймати до уваги, оскільки докази такої операції відсутні в матеріалах справи. Довідка про видачу карток сформована банком, не містить підпису клієнта та її зміст може змінюватись за бажанням видавника. Суду не надано жодного документу, що свідчить про укладення договору кредиту на визначену суму, строк і проценти. Просить відмовити в позові, в зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України з урахуванням заяв представника позивача та представника відповідача про слухання справи за їх відсутності фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши доводи позовної заяви, відзив відповідача на позовну заяву, відповідь позивача на відзив, вивчивши матеріали цивільної справи, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи в їх сукупності, прийшов до висновку, про відмову у задоволенні позовної заяви з наступних підстав.

Як вбачається з вимог ст.ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 26.06.2012 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 19500,00 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Згідно з розрахунком заборгованості доданого до позову, заборгованість відповідача за договором № б/н від 26.06.2012 року станом на 31.12.2019 року складає 905412,93 грн., з яких: 19155,67 грн. – заборгованість за кредитом, 881363,29 грн. – заборгованість за відсотками за користуванням кредитом, 100,00 грн. – заборгованість за комісією, 4793,97 грн. – заборгованість за пенею.

У зв`язку з тим, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 139 583,65 грн., яка складається з: 19 155,67 грн. – заборгованість за кредитом та 120 427,98 грн. – заборгованість за відсотками за користування кредитом в період з 26.06.2012 року по 29.09.2017 року.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, розрахунок заборгованості за договором № б/н від 26.06.2012 року станом на 31.12.2019 року, копію витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна» 30 днів пільгового періоду, «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD», копію витягу з «Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку», що відображає зміни та знаходиться на сайті www.privatbank.ua, копію заяви на зміну персональних даних клієнта Приватбанку, копію документа, що посвідчує особу відповідача.

У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомлений та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані для ознайомлення.

Крім того, за клопотанням відповідача, на ухвалу суду про витребування доказів, позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію кредитної справи клієнта, яка містить наступні документи: копію анкети – заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, копію документа, що посвідчує особу відповідача, копію заяви на зміну персональних даних клієнта Приватбанку, виписку по рахунку по карті за період з 26.06.2012 року по 15.05.2020 року, довідку про зміни в процедурі оформлення та тарифах по кредитним карткам у Приватбанк, довідку про актуалізацію по картам «Універсальна», «Універсальна GOLD», картки Юніора та елітним картам, довідку з якої вбачається, що ОСОБА_1 по кредитному договору № б/н від 26.06.2012 року отримала картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , остання з них мала термін дії до 03.2017 року.

Вирішуючи даний спір суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 26.06.2012 року по 29.09.2017 року в сумі 120 427,98 грн.

Однак, у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення розміру процентів за користування позиченими коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на довідку про умови надання кредиту з використанням карти «Універсальна», «Універсальна» 30 днів пільгового періоду, «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витяг з «Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку», що відображає зміни та знаходиться на сайті www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці документи: довідка про умови надання кредиту з використанням карти «Універсальна», «Універсальна» 30 днів пільгового періоду, «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витяг з «Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку» розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначених в цих документах, які додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви довідку про умови надання кредиту з використанням карти ««Універсальна», «Універсальна» 30 днів пільгового періоду, «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD», та витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому принципу справедливості розгляду справи судом, встановленого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Надані позивачем «Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку», що розміщений на сайті: ІНФОРМАЦІЯ_1 .privatbank.ua, який міститься в матеріалах даної справи не містить підпису відповідача, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Таким чином, суд вважає, що довідка про умови надання кредиту з використанням карти «Універсальна», «Універсальна» 30 днів пільгового періоду, «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витяг з «Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку», що відображає зміни та знаходиться на сайті www.privatbank.ua, який не містить підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Вказана позиція цілком узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду України, викладеною у постанові від 03.07.2019 року (провадження 14-131цс19).

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі вищевикладеного, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі вищевикладеного, суд вважає необхідним відмовити позивачу у стягненні заявленої суми заборгованість по відсоткам за користування кредитом в розмірі 120 427,98 грн. за недоведеністю позовних вимог, з підстав зазначених вище.

Також, згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребувані судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вимоги щодо стягнення заборгованості за комісією, неустойки (штрафу та пені), а також процентів, відповідно до ст. 625 ЦК України, банком не заявлялись, а тому судом справа розглядалась лише в межах заявлених позовних вимог.

Крім того, оскільки ОСОБА_1 фактично отримала та використала надані їй кошти, в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» їх не повернула, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитом в сумі 19 155,67 грн.

З розрахунку заборгованості за договором № б/н від 26.06.2012 року, укладеного між Приватбанком та відповідачем ОСОБА_1 вбачається, що загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) відповідача перед позивачем складає, 19 155,67 гривень.

Відповідачем заявлено клопотання про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Згідно ч.1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом ч.5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Таким чином, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У відповіді на відзив представник позивача погоджується з тим, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені Тарифами.

Вищевказане підтверджується умовами договору, зокрема Витягом з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», відповідно до якого встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлено самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку (повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мала здійснювати щомісячними платежами, до 25 числа кожного місяця).

Таким чином, право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення

Отже, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватися позичальником частинами до «25» числа кожного місяця, то початок перебігу строку позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислюватися з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником зобов`язання.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Також, з цього приводу Великою Палатою Верховного Суду була висловлена правова позиція (постанова від 28.03.2018 року № 444/9519/12), відповідно до якої, якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

З розрахунку заборгованості за договором б/н від 26.06.2012 року, укладеного між Приватбанком та ОСОБА_1 станом на 31.12.2019 року, вбачається, що останнім днем платежу ОСОБА_1 є 21.08.2015 року в сумі 400 грн.

Проте, згідно із випискою по рахунку за період з 26.06.2012 року по 15.05.2020 року, платіж 21.08.2015 р. в сумі 400 грн. зроблений у якості автоматичного списання банком, тобто поза волевиявленням відповідача, а останнім днем платежу проведеного особисто ОСОБА_1 за своїм волевиявленням є 25.07.2014 р. в сумі 1000 грн.

Самостійне списання позивачем з рахунку відповідача грошових коштів з метою погашення заборгованості за кредитним договором, а також таке списання після спливу строку дії кредитного договору, не є дією відповідача, що свідчить про визнання ним свого боргу і не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього або без його схвалення. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремою частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 та Верховним Судом у постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 191/2478/15-ц (провадження № 61-2501св18).

Оскільки, відповідачем було здійснено останній платіж за кредитним договором 25 липня 2014 року в сумі 1000 грн., наступний щомісячний платіж відповідач повинна була провести наступного місяця до «25» числа, а тому, в даному випадку, перебіг строку позовної давності почався з «26» числа наступного місяця, тобто з 26 серпня 2014 року, а не з моменту закінчення строку дії картки, як стверджує позивач.

Таким чином, строк позовної давності щодо звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості з відповідача закінчився 26 серпня 2017 року. Проте, позивач звернувся до суду лише 11 березня 2020 року, що підтверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області. Доказів про те, що позивач звернувся до суду 07 березня 2020 року матеріали справи не містять, поштовий конверт в матеріалах справи відсутній.

Звернення позивача до Мелітопольського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1 ще 04.09.2019 року, також відбулось поза межами строку позовної давності.

Посилання представника позивача, у відповіді на відзив, на той факт, що даний кредитний договір має певні особливості та відмінності від інших кредитних договорів, а саме на те, що дія договору пролонгується кожні 12 місяців, картковий рахунок діє до повного виконання, а строк дії картки зазначено на самій картці, про що надано довідку про отримання відповідачем кредитних карток № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , остання з яких мала термін дії до 03.2017 року, суд до уваги не приймає.

Так, матеріали справи, окрім вказаної довідки, не містять доказів на підтвердження того, що відповідачу видавались картки саме з такими номерами та саме на такий строк дії. Доказів того, що відповідач зверталась до установи банку з заявою про перевипуск картки, тобто надання картки з новим строком дії, а також, що таку картку вона отримала, представником позивача надано не було.

Крім того, такі доводи представника позивача спростовуються усталеною судовою практикою, викладеною вище.

Доводи представника позивача в частині заявлення позовних вимог в межах строку позовної давності, в зв`язку з досягненням домовленості про збільшення строку позовної давності до 50 років, не мають під собою правового підґрунтя, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, якими передбачено такий строк не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними.

Строки позовної давності можуть бути збільшені лише взаємною згодою сторін, яка повинна бути викладена у письмовому вигляді та підписана сторонами.

Банк не надав жодного документу, який би свідчив, що позичальник у письмовому вигляді надав згоду на збільшення строку позовної давності, а тому, до спірних правовідносин слід застосовувати загальні строки давності у три роки.

Наведене повною мірою узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15 та правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 06.02.2019 року № 202/26885/13-ц

Суд вважає за необхідне вказати, що значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Тобто, позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки на момент спливу кредитування у позичальника існувала заборгованість за тілом кредиту, то банк мав право пред`явити позичальнику вимоги про стягнення цієї заборгованості, проте в межах строку позовної давності.

Згідно з ч.3, 4, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Вищевикладені обставини, свідчать про те, що позивачем, при зверненні до суду, пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

З огляду на вищезазначене, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у розмір 19155,67 грн. також задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з тим, що судом відмовлено в задоволенні позову у повному обсязі, судовий збір з відповідача на користь позивача, стягненню не підлягає.

02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій, у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 20 березня 2020 року №540-IX».

За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закону №540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170. 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407.424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

На підставі викладеного, ст. ст. 3, 256, 260, 261, 265, 267, 509, 526, 527, 530, 536, 549, 625 ЦК України, ст. ст. 1, 11 Закону України «Про захист прав споживачів» ст. ст. 3, 10, 12, 13, 76, 81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справі, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повне найменування та ім`я сторін та інших учасників справи:

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 26 червня 2020 року.

Суддя Мелітопольського

міськрайонного суду

Запорізької області : А.В. Сметаніна