Рішення № 90014071, 22.06.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/3205/20

Справа № 522/11784/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2020 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а також про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а також про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса.

Свої позовні вимогиОСОБА_1 обґрунтовував тим, що між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Укрсоцбанк”, в свою чергу правонаступником останнього є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», та позивачем було укладено договір кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року відповідно до умов розділу І якого “Предмет договору” Банк (кредитор) надавав ОСОБА_1 (позичальнику) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 137500 доларів США зі сплатою 13,5 процентів річних та наступним порядком погашення суми основної заборгованості: з вересня 2007 року по липень 2017 року щомісячно рівними частинами по 1146 доларів США; у серпні 2017 року – 1126 доларів США з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту 14.08.2017 року.

Згідно п. 1.2 договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року, кредит надавався позичальнику на придбання земельної ділянки загальною площею 1,40 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки – для будівництва та обслуговування комплексу виробничих та складських приміщень.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги ті обставини, що на час укладення договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року ОСОБА_1 було зареєстровано в якості фізичної особи - підприємця, мету вказаного договору, позивач вважає, що грошові кошти по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року позичались ним, як суб`єктом господарювання з метою здійснення саме господарської діяльності.

З урахуванням зазначеного, позивач за змістом позовної заяви зазначає про те, що його заборгованість по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року вже була предметом судового дослідження у справі №31/17-1686-2011 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1 ), що розглядалась господарським судом Одеської області.

Так, ухвалою від 14.09.2011р. по справі №31/17-1686-2011 господарським судом Одеської області Банк було визнано кредитором ФОП ОСОБА_1 із грошовими вимогами у сумі 5856828,50 грн.

В подальшому, ухвалою від 19.03.2014 року господарським судом Одеської області в межах провадження у справі №31/17-1686-2011 було затверджено звіт ліквідатора по даній справі про визнання боржника банкрутом, припинено провадження у справі, а також звільнено ФОП ОСОБА_1 від подальшого виконання вимог кредиторів, що були заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, за винятком вимог, передбачених абзацом другим ст. 49 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в редакції, чинній на час ухвалення судового рішення про банкрутство позивача.

З огляду на викладене, позивач, посилаючись на положення ч. 1 ст. 202, ч. 3, 4 ст. 205 ГК України, ст. 92 Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. N 2343-XII (в редакції, чинній на день пред`явлення позову), вважає свої зобов`язання перед Банком по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року припиненими через неможливість їх виконання, встановлену господарським судом Одеської області в межах провадження у справі №31/17-1686-2011 про банкрутство ФОП ОСОБА_1 .

В свою чергу, за твердженням позивача, Банк приховав від Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича обставини розгляду господарським судом Одеської області справи №31/17-1686-2011 про банкрутство ФОП ОСОБА_1 , та їх правові наслідки, передбачені положенням ч. 1 ст. 202, ч. 3, 4 ст. 205 ГК України, ст. 92 Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. N 2343-XII (в редакції, чинній на день пред`явлення позову), що й призвело до вчинення відповідачем неправомірного виконавчого напису за реєстр. №24166 від 31.10.2017 року, предметом стягнення за яким є заборгованість по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року за період з 17.07.2015 року по 17.07.2017 року.

Як наслідок, з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», позивач просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис за реєстр. №24166, вчинений 31.10.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року на суму у розмірі 109077,98 доларів США, нарахованої за період з 17.07.2015 року по 17.07.2017 року, та суму плати за вчинення виконавчого напису.

Крім того, ОСОБА_1 , посилаючись на обставини списання 26.06.2018 року за виконавчим написом за реєстр. №24166 від 31.10.2017 року грошових коштів у сумі 26.283,65 доларів США з приватного рахунку позивача в доларах США у відділенні публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” у м. Ізмаїлі, згідно листа установи банку від 02.07.2018 року за вих. №210-04/844, керуючись положеннями ст.ст. 1166, 1192, 1212 ЦК України, також просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на його користь 689420,14 грн. шкоди, заподіяної списанням грошових коштів за неправомірним виконавчим написом.

Провадження по справі відкрито 10 липня 2018 року.

Публічне акціонерне товариство “Укрсоцбанк” подало до суду відзив на позовну заяву від 05.11.2018 року за вих. №237/18, яким заперечувало проти позові. У відзиву відповідач зазначає, що позивачем не було надано доказів, які б свідчили про те, що виконавчий напис №24166, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем 31.10.2017 року було вчинено з порушенням діючого законодавства України, зокрема Закону України «Про нотаріат». ПАТ «Укрсоцбанк» у своєму відзиву на позов також зазначило, що виконавчий напис №24166 було вчинено у повній відповідності до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» на підставі документів, які підтверджують безспірність заборгованості та у відповідності до порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мінюсту України 22 лютого 2012 року № 296/5-11, згідно якого нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2020 року був замінений відповідач по справі, з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на належного – Акціонерне товариство «Альфа-Банк».

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив суд його задовольнити повністю.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, пояснень по суті справи не надавав.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А., про час, дату та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, у судове засідання не з`явився, пояснень по суті справи не надавав.

Суд, дослідивши матеріали справи та надані докази, вислухавши пояснення сторін приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В03 НОМЕР_1 442572 від 16.10.2009 року, виданого виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 зареєстровано в якості фізичної особи - підприємця 13.05.2003 року.

15.08.2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк”, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство “Укрсоцбанк”, правонаступником останнього є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту №2007/13-2.06/544 відповідно до умов розділу І якого “Предмет договору” Банк (кредитор) надає ОСОБА_1 (позичальнику) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 137500 доларів США зі сплатою 13,5 процентів річних та наступним порядком погашення суми основної заборгованості: з вересня 2007 року по липень 2017 року щомісячно рівними частинами по 1146 доларів США; у серпні 2017 року – 1126 доларів США з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту 14.08.2017 року.

Згідно п. 1.2 договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року “Кредит надається Позичальнику на наступні цілі: придбання нерухомого майна – земельної ділянки, загальною площею 1,40 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки – для будівництва та обслуговування комплексу виробничих та складських приміщень”.

При цьому, майнові права Банку по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року були забезпечені іпотечним договором за реєстр. №14654 від 15.08.2007р. відповідно до умов якого Іпотекодавці, якими є ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ); ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ); ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) та ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ), передали в іпотеку Іпотекодержателю в якості забезпечення виконання позивальником основного зобов`язання (договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007р.) земельну ділянку № НОМЕР_5 за межами населеного пункту на території Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як вбачається із змісту наведених вище умов договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року сторони встановили як строк дії договору (“строк кредитування”) - до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань (п. 7.3 Договору), кінцевий строк повернення кредиту - до 14.08.2017 року (п/п 1.1.3 п. 1.1 Договору), так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням платежів (п/п 1.1.1, 1.1.2 п. 1.1 Договору).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Про правові наслідки порушення зобов`язання боржником йдеться також у ч. 1 ст. 611, ч. 2 – 4 ст. 612 ЦК України, ч. 1, 2 ст. 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника.

Враховуючи зміст прав та обов`язків сторін по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року, їх правосуб`єктність, суд вважає за необхідне звернути увагу учасників справи на наступному.

Основні засади господарювання в Україні визначені ГК України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 ГК України).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК України суб`єктами господарювання є, у тому числі, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом (ч. 1 ст. 58 ГК України).

В свою чергу, у відповідності до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання положеннями ст. 174 ГК України визначаються господарські договори та інші угоди, передбачені законом.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Так, під майново-господарськими положеннями ч. 1 ст. 175 ГК України визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. При цьому, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

При цьому, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Таким чином, на думку суду, аналіз приведених вище норм матеріального права, предмет договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року (п. 1.2 Договору), дозволяють дійти висновку про те, що при укладенні договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року між його сторонами – суб`єктами господарювання виникли майново-господарські зобов`язання у правовому регулюванні яких норми ГК України мають переважне значення порівняно з нормами ЦК України відповідно до приведених вище положеньч. 1 ст. 175 ГК України, згідно яких майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Як було встановлено судом, під час дії договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року фізична особа підприємець - ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Одеської області із заявою про визнання його банкрутом, в порядку передбаченому ст. 47 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. N 2343-XII (з наступними змінами та доповненнями) з підстав, передбачених ч. 5 ст. 7 цього Закону, оскільки позивач був неспроможний виконати свої грошові зобов`язання, щодо погашення заборгованості на загальну суму у розмірі 500.000 грн. після настання встановленого строку їх сплати.

Ухвалою від 04.05.2011 року господарським судом Одеської області у складі судді Ровинського О.Ю. було порушено справу № 31/17-1686-2011 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , а в подальшому 01.06.2011 року господарським судом Одеської області було прийнято постанову по справі № 31/17-1686-2011 про визнання фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 банкрутом.

За наслідками оприлюднення у газеті Верховної Ради України “Голос України” від 02.07.2011р.р. № 118 (5118) постанови господарського суду Одеської області по справі №31/17-1686-2011 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до господарського суду Одеської області з заявою з кредиторськими вимогами до боржника від 28.07.2011 року за вих. №5016-81/130 звернулось ПАТ “Укрсоцбанк”.

Як вбачається із змісту вищевказаної заяви, зареєстрованої господарським судом Одеської області 01.08.2011р. за вх. № 25237/2011, Банк під час розгляду справи № 31/17-1686-2011 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 наголошував на невиконанні боржником наступних грошових зобов`язань, що виникли станом на 01.06.2011 року:

?за договором кредиту № 669/46-302 від 14.12.2007 року на суму у розмірі 1344403,98 грн.;

?за договором кредиту за № 2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року на суму у розмірі 1459151,75 грн.;

?за договором невідновлювальної кредитної лінії № 669/47-302 від 14.12.2007 року на суму у розмірі 3121543,82 грн.

При цьому, заявою від 31.08.2011р. за вх. № 30076/2011 ПАТ “Укрсоцбанк” кредиторські вимоги в межах провадження у справі № 31/17-1686-2011 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 були уточнені та заявлені на загальну суму у розмірі 5856828,50 грн.

Ухвалою від 14.09.2011 року по справі № 31/17-1686-2011 господарським судом Одеської області ПАТ “Укрсоцбанк” було визнано кредитором до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 із грошовими вимогами у сумі 5856828,50 грн., обґрунтованими невиконанням боржником грошових зобов`язань за договорами кредиту №669/46-302 від 14.12.2007 року, невідновлювальної кредитної лінії за № 669/47-302 від 14.12.2007 року, у тому числі, за договором кредиту за № 2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року, невиконанням якого з липня 2015 року по липень 2017 року, також обумовлено вчинений 31.10.2017р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем оспорюваний у даній справі виконавчий напис за реєстр. №24166.

В подальшому, ухвалою від 19.03.2014р. господарським судом Одеської області в межах провадження у справі № 31/17-1686-2011 було затверджено звіт ліквідатора по даній справі про визнання боржника банкрутом та припинено провадження у справі.

Як вбачається із змісту ухвали від 19.03.2014р. по справі № 31/17-1686-2011, господарським судом Одеської областіза змістом резолютивної частини даного судового рішення, крім іншого, було визначено: “Звільнити Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) від подальшого виконання вимог кредиторів, що були заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, за винятком вимог, передбачених абзацом другим ст. 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"”.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ухвала господарського суду Одеської області від 19.03.2014р. про затвердження звіту ліквідатора та припинення провадження у справі № 31/17-1686-2011 набрала законної сили, у зв`язку з чим висновки господарського суду щодо умов, порядку та строків виконання грошових зобов`язань по договору кредиту за № 2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року підлягають врахуванню судом під час розгляду даної справи, згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Згідно абз. 1 ч. 2 ст. 49 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. N 2343-XII (в редакції від 25.05.2011 року, чинній на час ухвалення постанови від 01.08.2011 року по справі №31/17-1686-2011 про визнання фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 банкрутом) після завершення розрахунків з кредиторами громадянин-підприємець, визнаний банкрутом, звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів, що були заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, за винятком вимог, передбачених абзацом другим цієї частини.

Згідно норми абз. 2 ч. 2 ст. 49 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. N 2343-XII (в редакції від 25.05.2011 року) до вищевказаних вимог, від виконання яких громадянин-підприємець не звільняється після визнання його банкрутом, даний Закон відносить:

?вимоги кредиторів щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян;

?вимоги щодо стягнення аліментів;

?інші вимоги особистого характеру, у тому числі:

-які не були задоволені в порядку виконання постанови господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом;

-які погашені частково чи не заявлені після закінчення провадження у справі по банкрутство громадянина-підприємця.

Такі вимоги можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про банкрутство відповідно в повному обсязі або в незадоволеній їх частині в порядку, встановленому цивільним законодавством України.

При цьому, приведені вище норми ч. 2 ст. 49 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. N 2343-XII (в редакції від 25.05.2011 року) кореспондуються з нормами абз. 1, 3 ч. 3 ст. 92 названого Закону в поточній редакції «Особливості задоволення вимог кредиторів фізичної особи, визнаної банкрутом» (із змінами, внесеними згідно із Законом № 1258-VII від 13.05.2014).

Аналіз приведених вище норм абз. 2 ч. 2 ст. 49 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. N 2343-XII (в редакції від 25.05.2011 року), так і норм абз. 1, 3 ч. 3 ст. 92 названого Закону в їх чинній редакції дозволяє дійти висновку про те, що після завершення розрахунків з кредиторами громадянин-підприємець, визнаний банкрутом, яким у спірних правовідносинах між сторонами у даній справі є ОСОБА_3 , звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів, що були заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, за винятком вимог «особистого характеру».

Але, чіткого визначення поняття «інші вимоги особистого характеру» чинне законодавство не містить.

Чинна судова практика у справах про банкрутство фізичних осіб – підприємців відносить до вимог особистого характеру всі вимоги, що не пов`язані з підприємницькою діяльністю.

Зокрема, у своїй постанові від 20.10.2009 року у справі № 01/1876 Вищий господарський суд України чітко вказав, що законодавець визначив сферу застосування Закону про банкрутство, обмеживши її суб`єктами підприємницької діяльності (юридичними особами та фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність). Фізичні особи – суб`єкти підприємницької діяльності, які мають заборгованість, що не ґрунтується на веденні підприємницької діяльності, не підпадають під сферу регулювання зазначеного Закону та не можуть бути суб`єктами банкрутства.

З цією думкою погодився Верховний Суд України у постанові від 20.11.2007 року №07/307 у справі №6/33.

На думку суду, під вимогами «особистого характеру» слід розуміти вимоги, пов`язані з реалізацією фізичними особами своїх особистих прав та обов`язків.

В свою чергу, правам і свободам людини і громадянина присвячені норми розділу ІІ Конституції України.

Зокрема, Конституція України містить такий перелік особистих прав людини: право на вільний розвиток особистості; право на життя; право на повагу людської гідності; право на свободу і особисту недоторканність; недоторканність житла; таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції; невтручання в особисте і сімейне життя; свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право на вільний в`їзд в Україну і виїзд з України; право на свободу думки і слова, на вільне висловлювання своїх поглядів і переконань; свобода світогляду і віросповідання тощо.

Натомість, положення ч. 1 ст. 175 ГК України, зміст прав та обов`язків сторін по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року вказують на наявність між його учасниками саме майново-господарських зобов`язань, не пов`язаних з реалізацією відповідними суб`єктами права їх особистих прав та обов`язків.

Як було встановлено судом під час розгляду даної справи відповідно до ухвали господарського суду Одеської області19.03.2014 року по справі № 31/17-1686-2011 предметом судового дослідження у вказаній справі були питання вжиття ліквідатором банкрута усіх можливих заходів щодо погашення заявленої Банком до стягнення загальної суми грошових вимог у розмірі 5856828,50 грн., які ґрунтувались, у тому числі на договорі кредиту за № 2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року.

Зокрема, господарським судом Одеської областів межах провадження у справі №31/17-1686-2011 було встановлено, що “Згідно платіжних доручень: від 19.11.2012 р. за № 139; від 12.11.2012 р. за №137; від 17.09.2012 р. за № 109 грошові кошти від реалізації майнових активів, а саме: земельних ділянок № 431 та № 425 перераховано на відповідний рахунок Кредитора - ПАТ „Укрсоцбанк", а саме № 37393131000490”.

Крім того, “Відповідно до платіжного доручення від 14.03.2014 р. № 01 ліквідатором ФОП ОСОБА_3 здійснено перерахування отриманих від реалізації нежитлових приміщень грошових коштів у розмірі 206 511 грн. 33 коп. на відповідний рахунок ПАТ „Укрсоцбанк". Отже, з отриманих від реалізації майнових активів Банкрута - ФОП ОСОБА_3 , грошових коштів, ліквідатором частково погашено грошові вимоги кредитора - ПАТ „Укрсоцбанк" на загальну суму у розмірі 1 335 011 грн. 35 коп.”.

Поряд із вищезазначеним, за змістом ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 30.07.2014р. про припинення апеляційного провадження по справі №31/17-1686-2011 господарським судом апеляційної інстанції було встановлено, що “До початку судового засідання надійшла заява (зареєстрована канцелярією ОАГС 30.07.2014р. за вх. № 3346/14) ПАТ „Укрсоцбанк" від 30.07.2014р., підписана Яковлевою А.О., повноваження якої підтверджуються довіреністю від 15.11.2013р., про відмову від апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Одеської області від 19.03.2014р. зі справи № 31/17-1686-2011 на підставі ч. 1 ст. 100 ГПК України. В обґрунтування заяви підприємство вказує, що в ході розгляду справи боржником - ФОП ОСОБА_3 виконано всі зобов`язання перед ПАТ „Укрсоцбанк", в зв`язку з чим припинено дію забезпечувального зобов`язання щодо майна, яке реалізовано на аукціоні та щодо якого виник спір. Таким чином, на даний час обставини, які зумовили звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу від 19.03.2014р. у справі № 31/17-1686-2011 відпали”.

Враховуючи викладене, на думку суду, наведеними вище судовими рішеннями у господарській справі №31/17-1686-2011, які набрали законної сили, підтверджуються ті обставини, що майново-господарські зобов`язанняфізичної особи - підприємця ОСОБА_3 по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007р. були задоволені частково в процесі вжиття ліквідатором банкрута заходів щодо погашення заявленої Банком до стягнення загальної суми грошових вимог у розмірі 5856828,50 грн., які ґрунтувались, у тому числі, на договорі кредиту за № 2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року, згідно наявних в матеріалах даної справи копій заяв ПАТ “Укрсоцбанк” (вх. № 25237/2011) від 01.08.2011 року та (вх. № 30076/2011) від 31.08.2011 року.

За загальним правилом, передбаченим положеннями ст.ст. 51, 52, 609 ЦК України, вбачається, що однією із особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у разі припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.

У такому разі, фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Але, у даному випадку, захист прав та охоронюваних законом інтересів Банку у спірних правовідносинах по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007р. відбувався із застосуванням процедур, передбачених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. N 2343-XII (з наступними змінами та доповненнями), у зв`язку з чим питання майнової відповідальності «спеціального суб`єкта» - боржника, визнаного у встановленому Законом порядку банкрутом, повинні вирішуватись судом з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, як нормою «спеціального права», порівняно з іншими нормативно-правовими актами, у тому числі нормами ст.ст. 51, 52, 609 ЦК України, якими врегульовані спірні правовідносини.

Таким чином, з урахуванням факту розгляду господарським судом Одеської області в межах у справі № 31/17-1686-2011 про банкрутство зобов`язань сторін по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року, а також приведених вище висновків суду про те, що майново-господарські зобов`язанняфізичної особи - підприємця ОСОБА_3 по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року не є зобов`язаннями «особистого характеру», до спірних правовідносин, що виникли між сторонами по даній справі щодо питань погашення існуючої заборгованості ОСОБА_3 по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року, яка виникла за період з 17.07.2015р. по 17.07.2017р., тобто після закінчення провадження у справі №31/17-1686-2011 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , на думку суду, підлягають застосуванню положення абз. 1 ч. 3 ст. 92Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. N 2343-XII (з наступними змінами та доповненнями).

Як зазначалось вище, на час вчинення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем оскаржуваного виконавчого напису за реєстр. №24166 від 31.10.2017 року про стягнення заборгованості за період з 17.07.2015р. по 17.07.2017р. діяли норми абз. 1 ч. 3 ст. 92Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. N 2343-XII (з наступними змінами та доповненнями), щопередбачали певні умови звільнення фізичних осіб від боргів у справі про неплатоспроможність, а саме: після завершення розрахунків з кредиторами фізична особа, визнана банкрутом, звільняється від подальшого виконання грошових вимог кредиторів, що були заявлені після визнання фізичної особи банкрутом, за винятком вимог, передбачених абзацом третім частини третьої цієї статті.

Однак, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем під час вчинення 31.10.2017р. виконавчого напису за реєстр. №24166 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” заборгованості по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007р. на суму у розмірі 109077,98 доларів США, нарахованої за період з 17.07.2015р. по 17.07.2017р., та суму плати за вчинення виконавчого напису не було прийнято до уваги приведених вище обставин та правових наслідків, передбачених абз. 1 ч. 3 ст. 92Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. N 2343-XII (з наступними змінами та доповненнями).

В свою чергу, в матеріалах даної справи відсутні докази повідомлення Банком приватного нотаріуса про ухвалені судові рішення у господарській справі №31/17-1686-2011 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 та їх правові наслідки.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду за змістом постанови від 23.01.2018р. у касаційному провадженні № 61-154 св 18 по справі № 310/9293/15, досліджуючи однорідні питання умов та порядку застосування положень ст.ст. 50, 87, 88 Закону України “Про нотаріат” від 02.09.1993р. №3425-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями) у справі про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, виходив з наступного.

“За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»).

Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов договору застави здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому стаття 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17”.

На думку суду, з матеріалів даної справи вбачається, що майнові вимоги ПАТ “Укрсоцбанк” по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007р. за період з 17.07.2015р. по 17.07.2017р., не є “іншими вимогами особистого характеру” в розумінні положень абз. 3 ч. 3 ст. 92Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. N 2343-XII (з наступними змінами та доповненнями), а тому були нараховані Банком всупереч положень абз. 1 ч. 3 ст. 92названого Закону по грошовим зобов`язанням, які були предметом судового дослідження господарського суду Одеської області у справі № 31 / 17 – 1686 – 2011 про банкрутство ФОП ОСОБА_3 .

Як наслідок, суд доходить до висновку, що згідно виконавчого напису №24166 від 31.10.2017 року сума у розмірі 109077,98 доларів США не є безспірною, а тому виконавчий напис №24166, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованості по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007 року за період з 17.07.2015 року по 17.07.2017 року у сумі 109077,98 доларів США та суми плати за вчинення виконавчого напису підлягає визнанню судом таким, що не підлягає виконанню відповідно до ст.ст. 7, 49, 50, 87, 88 Закону України “Про нотаріат” від 02.09.1993р. №3425-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями).

Крім зазначеного, судом під час розгляду даної справи також було встановлено, що 18.05.2018р. ПАТ “Укрсоцбанк” звернулось до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Долинського Миколи Миколайовича з заявою про прийняття виконавчого документу до виконання від 10.05.2018р. за вих. № 280-1588719.

Постановою від 18.05.2018р. приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Долинським Миколою Миколайовичем було відкрито виконавче провадження №56437958 по примусовому виконанню виконавчого напису за реєстр. №24166, виданого 31.10.2017р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., про стягнення з гр. ОСОБА_3 на користь ПАТ “Укрсоцбанк” заборгованості по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007р. на суму у розмірі 109077,98 доларів США, нарахованої за період з 17.07.2015р. по 17.07.2017р., та суму плати за вчинення виконавчого напису.

В подальшому приватним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого напису за реєстр. №24166 від 31.10.2017р. було прийнято постанову про арешт коштів боржника від 30.05.2018р. відповідно до якої накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках в установах банку, у межах суми звернення стягнення, з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження, а всього на суму у розмірі 3141227,67 грн.

Як наслідок, відділенням публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” у м. Ізмаїлі листом від 12.06.2018р. за вих. №210-04/82бт було повідомлено приватного виконавця про наявність у гр. ОСОБА_3 приватного рахунку в доларах США в установі банку, а в подальшому 26.06.2018р. здійснено списання грошових коштів за виконавчим написом за реєстр. №24166 від 31.10.2017р. у сумі 26283,65 доларів США з приватного рахунку позивача в доларах США у відділенні публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” у м. Ізмаїлі, що підтверджується наявними в матеріалах даної справи листом установи банку від 02.07.2018р. за вих. №210-04/844 та поточною випискою за контрактом.

З урахуванням зазначеного, а також даних про курси валют НБУ на офіційному веб-порталі Міністерства фінансів України (https://minfin.com.ua/currency/nbu/usd/2018-05-23/) та на офіційному веб-порталі НБУ (http://www.bank.gov.ua станом на 23.05.2018р.) позивач вважає, що протиправними діями відповідача щодо приховування відомостей про правові наслідки розгляду господарським судом Одеської області справи №31/17-1686-2011 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , передбачені абз. 1 ч. 3 ст. 92Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. N 2343-XII (з наступними змінами та доповненнями), йому було завдано майнову шкоду на суму у розмірі 689420,14 грн. (що дорівнює 26283,65 доларів США х 26,23 грн. за 1 долар США), яка підлягає відшкодуванню за рахунок ПАТ “Укрсоцбанк” відповідно до ст.ст. 11, 15, 16, 22, 321, 1166, 1192, 1212 ЦК України.

При цьому, в обґрунтування правових підстав стягнення 689.420,14 грн. позивач зазначає, що заявлені ним до стягнення грошові кошти підлягають відшкодуванню, як майнова шкода (ст. 1166 ЦК України), так і повернення безпідставно набутого майна (ст. 1212 ЦК України).

Але, на думку суду, з наведеним вище висновком позивача погодитись не можна з урахуванням наступного.

Питання відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкоди, завданої майну фізичної або юридичної особи, врегульовані нормами глави 82 ЦК України.

При цьому, тлумачення окремих норм стосовно відшкодування шкоди міститься і в актах судової влади - зокрема, в постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" та від 29 грудня 1992 р. № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками".

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Зазначеною нормою закону сформульовані загальні умови, за наявності яких у сукупності можливе примусове відшкодування майнової шкоди особою, яка її заподіяла:

-наявність майнової шкоди, завданої особистим немайновим правам, або шкоди, завданої майну фізичної чи юридичної особи. Зокрема, за змістом ст. 22 ЦК України така шкода може бути: у формі втрат, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі; витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода);

-дії (рішення, бездіяльність) особи, що призвели до шкоди, були неправомірними;

-наявність безпосереднього причинного зв`язку між діями (рішеннями, бездіяльністю) особи та завданою ними шкодою, тобто, неправомірна дія викликає заподіяння майнової шкоди;

-наявність вини особи.

Як зазначалось вище, захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, – шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

На думку суду, із змісту наявних в матеріалах даної справи копій судових рішень у господарській справі №31/17-1686-2011 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 вбачається, що відповідач приймав участь у вказаній справі: ухвалою від 14.09.2011 року господарським судом Одеської області ПАТ “Укрсоцбанк” визнано кредитором, у зв`язку з чим позивач погоджував або оскаржував ті або інші процесуальні заходи, що вживались ліквідатором банкрута в процесі ліквідаційної процедури з метою задоволення вимог кредиторів.

Як наслідок, ПАТ “Укрсоцбанк” знало та не могло не знати про правові наслідки набрання 30.07.2014 року законної сили ухвалою господарського суду Одеської області від 19.03.2014 року про затвердження звіту ліквідатора у справі №31/17-1686-2011 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , передбачені абз. 1 ч. 2 ст. 49 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. N 2343-XII (в редакції від 25.05.2011 року, чинній на час ухвалення постанови від 01.08.2011 року про визнання божника банкрутом), а рівно знало та не могло не знати про наявність правових підстав, передбачених абз. 1 ч. 3 ст. 92Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. N 2343-XII (з наступними змінами та доповненнями), для звільнення гр. ОСОБА_3 від подальшого виконання грошових зобов`язань по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007р., нарахованих та заявлених після визнання громадянина-підприємця банкрутом.

Незважаючи на викладене, в матеріалах даної справи відсутні докази повідомлення Банком приватного нотаріуса, а також приватного виконавця про ухвалені судові рішення у господарській справі №31/17-1686-2011 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 та їх правові наслідки.

Доказів, спростовуючи викладене, відповідачем під час розгляду даної справи до суду надано не було.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що саме відсутність з вини ПАТ “Укрсоцбанк” у приватного нотаріуса та приватного виконавцявідомостей про результати розгляду кредиторських вимог Банку, у тому числі на підставідоговору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007р., в межах провадження господарського суду Одеської області у справі №31/17-1686-2011 про банкрутство фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , призвели не тільки до вчинення неправомірного виконавчого напису за реєстр. №24166 від 31.10.2017р., але й до часткового його виконання в порядку, передбаченому Законом України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016р. №1404-VIII (з наступними змінами та доповненнями).

Але, в подальшому постановою від 09.11.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Долинським Миколою Миколайовичем виконавче провадження № 56437958 по примусовому виконанню виконавчого напису за реєстр. №24166, виданого 31.10.2017р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., про стягнення з гр. ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” заборгованості по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007р. було закінчено з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016р. №1404-VIII (з наступними змінами та доповненнями).

Як вбачається із змісту постанови приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Долинського Миколи Миколайовича від 09.11.2018 року у виконавчому провадженні № 56437958, підставою для закінчення даного виконавчого провадження стало саме отримання приватним виконавцем в ході проведення виконавчих дій відомостей про банкрутство та припинення фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 за результатами розгляду господарським судом Одеської області справи №31/17-1686-2011, у зв`язку з чим ОСОБА_3 звільнено від виконання вимог кредиторів. а 31.03.2014 року було проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності боржника номер запису №25530120004007453.

Як наслідок, приведені вище обставини та висновки дають підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до АТ «Альфа-Банк»” про стягнення на його користь 689.420,14 грн. відповідно до ст.ст. 11, 15, 16, 22, 1166 ЦК України, як майнової шкоди у формі втрат, які позивач зазнав через порушення відповідачем вимог абз. 1 ч. 3 ст. 92 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. N 2343-XII), що призвело до вчинення протиправного виконавчого напису та подальшого списання з рахунку гр. ОСОБА_3 заявленої до стягнення суми грошових коштів.

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, а саме сума сплаченого судового збору, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 141,258-259, 263-268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а також про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис за реєстр. №24166, вчинений 31.10.2017р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” заборгованості по договору кредиту №2007/13-2.06/544 від 15.08.2007р. на суму у розмірі 109077,98 доларів США, нарахованої за період з 17.07.2015р. по 17.07.2017р., та суму плати за вчинення виконавчого напису.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПО НОМЕР_3 ) 689420,14 гривень стягнутих за виконавчим написом нотаріусареєстр. №24166 від 31.10.2017р., а також 7599 грн. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 23 червня 2020 року.

Суддя

22.06.2020