Рішення № 9000188, 15.12.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

15.12.2009Справа №2-2/5033-2009 за позовом ТОВ Науково-виробниче товариство "Тиком" (63404, м. Зміїв, Харківська область, вул.. Тарановське шосе, буд. 19)

до Сімеїзської селищної Ради (98680, смт. Сімеїз, м. Ялта, вул.. Зіркова, 2)

про визнання недійсним рішення

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Від позивача: Нестерук В.Г. – представник, довіреність у справі

Від відповідача : не з’явився.

Суть спору:

Позивач звернувся до Господарського суду АРК із позовною заявою до відповідача про визнання недійсним рішення 45-ої сесії 5-го скликання Сімеїзської селищної Ради від 07.8.2009 р. №7 «Про розгляд звернення Ради Міністрів АР Крим».

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням 45-ої сесії 5-го скликання Сімеїзської селищної Ради від 07.8.2009 р. №7 «Про розгляд звернення Ради Міністрів АР Крим» було відмінено рішення 42-ої сесії 5-го скликання Сімеїзської селищної Ради. Позивач вважає, що прийнявши вказане рішення, відповідач перевищив свої повноваження, що і стало підставою для звернення із позовною заявою до суду.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, витребувані судом документи, у тому числі відзив на позов, до суду не представив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Тим самим, судом згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України було надано можливість відповідачу захищати свої інтереси, але він своїми правами не скористався.

Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі не з’явлення відповідача за викликом господарського суду, суд має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення позивача, суд встановив:

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які пред’явили позов або в інтересах яких пред’явлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Стаття 23 Господарського кодексу України передбачає, що спори про поновлення порушених прав суб'єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності знаходяться всі землі України, окрім земель комунальної і приватної власності. Закон не виключає знаходження земель, що належать державі Україна, в будь-якій категорії земель, склад яких даний в ст. 19 Земельного кодексу.

Пунктом 12 р.10 перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження по розпорядженню землями у межах населених пунктів, окрім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні ради.

Ст. 116 Земельного кодексу України встановила, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Органами місцевого самоврядування, що приймають такі рішення, є сільські, селищні та міські ради, включаючи ради міст Києва та Севастополя. Повноваження цих органів по прийняттю рішень про передачу відповідних земельних ділянок у власність або надання їх в користування, визначені в 2-й та 3-й главах Земельного кодексу України.

Стаття 4 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” серед основних принципів здійснення місцевого самоврядування передбачає, зокрема, принцип законності. Принцип законності відповідає статтям 1 і 8 Конституції України, які визначають Україну як правову державу та закріплюють державний принцип верховенства права.

Згідно до ст.13, 41 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власності від імені Українського народу в межах, визначених Конституцією, і усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Крім того, ст. 19 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування діють на підставі діючого законодавства та у межах повноважень й шляхом, передбаченим Конституцією України та нормативно-правовими актами. Додержання принципу законності направлене на недопущення свавілля в органах державної влади та місцевого самоврядування та передбачає, перш за все, прийняття суб’єктами владних повноважень законних актів, тобто певної форми актів, виданих у визначеному порядку компетентними органами в межах їх повноважень.

Ця ж норма закріплена і в ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Статтею 10 Закону України „Про місцеве самоврядування" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ст..26 Закону України „Про місцеве самоврядування" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься, крім іншого, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно п. «а» ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад в області земельних відносин на території сіл, селищ, міст відноситься розпорядження землями територіальних громад.

Згідно нормам ч.1 ст. 127 Земельного Кодексу України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам.

За змістом ст. 143 Конституції України, ст.327 ЦК України, ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до матеріальної основи органів місцевого самоврядування належить нерухоме майно, управління (володіння, користування, розпорядження) яким здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Відповідно до ч. 1 ст.144 Конституції України, ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування», акти міської ради, прийняті в межах наданих ним повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Рішенням 42-ої сесії 5-го скликання Симеїзської селищної ради № 12 від 16 квітня 2009 року «Про включення в перелік приватизації земельних ділянок несільскогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності на землях Симеїзської селищної Ради», включена в список на приватизацію земельних ділянок несільскогосподарського призначення земельна ділянка, площею 0,4500 га для обслуговування курортного готелю, по вул. Луговській, 16, літ. А в смт.Сімеїз.

Після прийняття рішення 42-ої сесії 5-го скликання Симеїзської селищної ради № 12 від 16 квітня 2009 року позивач придбав право на викуп земельної ділянки.

Рішенням 45-ої сесії 5-го скликання Симеїзського селищної ради від 7 серпня 2009 року № 7 «Про розгляд звернення Ради Міністрів АРК» відповідач відмінив вищезгадане рішення. З описової частини оскаржуємого рішення виходить, що воно прийняте на підставі звернення «Ради Міністрів АР Крим «Про невідповідність рішення Симєїзської селищної Ради № 12 від 16.4.2009 р. вимогам Водного Кодексу України, Земельного Кодексу України» з посиланнями на ст. 85 Водного кодексу України, ст.83 Земельного кодекси України. У чому невідповідність ухваленого рішення нормам законодавства не вказана.

Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим із позовом до відповідача про визнання недійсним рішення 45-ої сесії 5-го скликання Сімеїзської селищної Ради від 07.8.2009 р. №7 «Про розгляд звернення Ради Міністрів АР Крим».

Вказане рішення Сімеїзської селищної Ради від 07.8.2009 р. №7 підлягає визнанню недійсним, а позовні вимоги у цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Згідно п. 12 ст. 151 ЗК України спори, пов'язані з вилученням (викупом) і вибором земельних ділянок вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до Роз’яснень Президії Вищого Арбітражного суду України N 02-5/35 від 26.01.2000 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів”підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

В силу ст. 152 Земельного кодексу України захист прав юридичних осіб здійснюється у тому рахунку шляхом визнання недійсним рішення органа місцевого самоврядування.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 16.4.2004р. № 7 за заявою сторони, яка не згодна з рішенням органу місцевого самоврядування| або органу виконавчої влади щодо земельного спору, суд перевіряє правильність цього рішення і вирішує спір по суті, при оскарженні рішень органів місцевого самоврядування з питань, віднесених до їх компетенції, суд у разі задоволення позову визнає рішення недійсним, зобов’язує їх виконати певні дії.

Ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” встановлений виключний перелік повноважень сільських, селищних, міських рад, серед яких, зокрема, передбачено право представницького органу місцевого самоврядування на ухвалення рішень. П. 15 ч. 1 ст. 26 цього закону відповідним радам надані повноваження лише щодо скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

Суд зазначає, що чинним законодавством України не передбачено право органів місцевого самоврядування на скасування раніше ухвалених рішень.

Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону "Про місцеве самоврядування України").

Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Конституційний Суд України в Рішенні у справі № 1-9/2009 від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 роз'яснив, що органи місцевого самоврядування не можуть відміняти свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо у відповідність з цими рішеннями виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав і інтересів, що охороняються законом, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни або припинення.

Відповідно відміняючи вказане рішення, відповідач перевищив, надані йому законом повноваження, що є підставою для скасування спірного рішення.

Виходячи зі змісту ст.. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не довів суду необґрунтованість позовних вимог.

При таких обставинах позовні вимоги щодо визнання недійсним рішення 45-ої сесії 5-го скликання Сімеїзської селищної Ради від 07.8.2009 р. №7 «Про розгляд звернення Ради Міністрів АР Крим» обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

За згодою представника позивача в засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення підготовлений та підписаний 14.12.2009р.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.49,75,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсним рішення 45-ої сесії 5-го скликання Сімеїзської селищної Ради від 07.8.2009р. №7 «Про розгляд звернення Ради Міністрів АР Крим».

3.          Стягнути з (98680, смт. Сімеїз, м. Ялта, вул.. Зіркова, 2, ЗКПО 35956912, р/р 35413001001307 в УГК в АРК м.Сімферополя, МФО 824026) на користь ТОВ Науково-виробниче товариство "Тиком" (63404, м. Зміїв, Харківська область, вул.. Тарановське шосе, буд. 19, ЗКПО 31269307, р/р 260013909 у ТОВ ВАТ «Мегабанк», МФО 351629) 85,00грн державного мита, 236,00грн витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

4.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.