Рішення № 9000120, 17.12.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

17.12.2009Справа №2-15/1288-2009 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атан-Центр» (95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул. М. Залки, 7-В, кв. 96, ідентифікаційний код 33375445)

До відповідача Приватного підприємства «МП Адоніс» (95051, АР Крим, м. Сімферополь, пров. Елеваторний, 10 А, ідентифікаційний код 23894543)

За участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Закритого акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» (49000, м. Дніпропетровськ, вул.. Набережна Перемоги, 50)

Про стягнення 93125, 72 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Майстренко П.В., довіреність № 1 від 27.03.2009 р., у справі

Від відповідача – не з’явився

Від третьої особи – Волокітіна С.В., довіреність б/н від 01.09.2008 р., у справі

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Атан-Центр» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Приватного підприємства «МП Адоніс» про стягнення 93125,72 грн., в тому числі 76154,13 грн. основного боргу, 4144,85 грн. пені, 4326,74 грн. інфляційних втрат та 3% річних, 8500,00 грн. за юридичні послуги.

          Позовні вимоги обґрунтовані неналежним та несвоєчасним виконанням останнім своїх зобов’язань за договором постачання товарів №10/1 від 29.02.2008 року щодо оплати вартості отриманого від позивача дизельного палива, що призвело до утворення заборгованості в розмірі 76154,13 грн., та стало приводом для звернення з відповідним позовом до господарського суду.

30.09.2009 р. до господарського суду АР Крим надійшло клопотання позивача про залучення до участі у справі «Кримське регіональне управління» ЗАТ КБ «ПриватБанк» у якості третьої особи на боці відповідача.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 09.11.2009 р. до участі у справі в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України було залучено в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ЗАТ КБ «ПриватБанк».

30.09.2009 р. до господарського суду АР Крим від позивача надійшла заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 71150,40 грн., пеню в розмірі 12099,87 грн., індекс інфляції та 3% річних у розмірі 8956,75 грн., суму за юридичні послуги в розмірі 8500,00 грн.

Судом вказана заява прийнята до розгляду.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позов визнає позовні вимоги частково: станом на 17.09.2009 р. борг складає 71154,40 грн. Проте, відповідач не визнає позовні вимоги в частині стягнення з нього витрат на юридичні послуги в розмірі 8500,00 грн.

02.12.2009 р. до господарського суду АР Крим від позивача надійшло клопотання позивача про залишення без розгляду клопотання від 30.09.2009 р. про залучення Закритого акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» до участі у справі.

Судом вказане клопотання залишено без задоволення, оскільки ухвалою господарського суду АР Крим від 09.11.2009 р. вказана особа вже була залучена до участі у справі.

          У судовому засіданні представником Закритого акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» надані пояснення стосовно того, що перед Закритим акціонерним товариством КБ «ПриватБанк» позивач та відповідач у вказаній справі зобов’язань не мають.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України. Строк розгляду справи був продовжений на підставі статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

За такими обставинами, суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

29 лютого 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Атан-Центр» (Постачальник) та Приватним підприємством «МП Адоніс» (Покупець) був укладений Договір поставки товару № 10/1 в редакції додаткової угоди № 2 . (а.с. 12-13, 16)

Пунктом 1.1 Договору встановлено, що Постачальник зобов’язується передати в обумовлені Договором терміни, згідно виписаних накладних, у власність Покупця, а Покупець зобов’язується прийняти товар (ПММ) та оплатити за нього визначену договором грошову суму.

Відповідно до пункту 4.2 Договору у випадку якщо ПММ будуть відпущені без попередньої оплати, Покупець зобов’язаний оплатити повну вартість ПММ протягом 3 банківських днів з дати отримання ПММ, у випадку доставки ПММ автоцистернами або з дати виписки накладної на отримання ПММ з автозаправочних станцій Постачальника. Для надання відстрочення платежу більше 3 банківських днів, сторони укладають додаткову угоду, в якій обумовлюються відпускна ціна та строки оплати за отриманий товар.

Згідно пункту 8.1 Договору договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін та діє до 31.12.2008 р. У випадку відсутності письмових заперечень сторін строк дії даного договору автоматично продовжується на один календарний місяць.

Сторони всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не представили суду доказів зміни його умов, розірвання, визнання недійсним тощо, отже суд приходить до висновку, що на момент розгляду справи договір продовжує діяти.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу відповідний товар, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № РН-002762 на загальну суму 99544,40 грн. (а.с. 14).

Вказаний товар був отриманий відповідачем, що підтверджується підписом уповноваженої особи Покупця у видатковій накладній, скріплений печаткою а також довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с. 15)

Неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором в частині оплати за отриманий товар призвело до утворення кредиторської заборгованості перед позивачем станом на день подачі позову в розмірі 76154,13 грн., що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

В ході розгляду справи було встановлено, що частина заборгованості, а саме 5000,00 грн. було сплачено відповідачем позивачу 10.06.2009 р., що підтверджується копією квитанції № 55 від 10.06.2009 р. (а.с. 125), тобто після звернення позивача з позовом до суду (12.03.2009 р.)

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження у дійсній справі в частині стягнення 5000,00 грн. підлягає припиненню у зв’язку з відсутністю предмету спору, оскільки відповідачем погашено заборгованість на вказану суму.

Позивачем 30.09.2009 р. надана заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 71150,40 грн.

Судом встановлено, що відповідач всупереч вимогам Договору та вимогам чинного законодавства зобов’язання за договором по оплаті за отриманий товар не виконав належним чином у повному обсязі та своєчасно, у зв’язку з чим за ним утворилась заборгованість, Отже, сума заборгованості, заявленої позивачем, у розмірі 71150,40 грн., встановлена судом, належним чином підтверджена, а отже підлягає стягненню з відповідача.

Також, сума заборгованості була визнана відповідачем у відзиві на позов.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Судом встановлено, вказані дії відповідача не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань у розмірі 7399,61 грн., 3% річних у розмірі 1557,14 грн.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Позивачем здійснений розрахунок інфляційних втрат за період з грудня 2008 р. по червень 2009 р. на суму заборгованості 71150,40 грн.

Таким чином, сума інфляційних втрат у розмірі 7399,61 грн. за період з грудня 2008 р. по червень 2009 р. підтверджується матеріалами справи, а тому підлягає стягненню з відповідача.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов’язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти.

Так, відповідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем здійснений розрахунок 3% річних за період з 08.12.2008 р. по 31.08.2009 р. на суму заборгованості 71150,40 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 1557,14 грн. за період з 08.12.2008 р. по 31.08.2009 р. та визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача Приватного підприємства «МП Адоніс» .

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 12099,87 грн. за період з 08.12.2008 р. по 31.08.2009 р.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 5.4 Договору сторони передбачили, що у випадку порушення Покупцем своїх зобов’язань по оплаті за поставлені ПММ в терміни, встановлені цим Договором, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі 2-х облікових ставок НБУ від вартості відпущеної та неоплаченою партії товару за кожен день прострочки.

Судом встановлено, що заявлена позивачем до відшкодування сума пені у розмірі 12099,87 грн. за період з 08.12.2008 р. по 31.08.2009 р. підлягає зменшенню у зв’язку з наступним.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, період для обчислення пені встановлюється за шість місяців від дня прострочення отже 08.12.2008 р. по 07.06.2009 р. (термін прострочення 182 дні)

Розрахунок пені повинен бути здійснений наступним чином:

71150,40 грн. х 2х12% (облікова ставка НБУ, чинна у визначений період) х 182 дн. / 365 дн. = 8514,66 грн.

Таким чином, сума пені за прострочення виконання зобов’язання відповідачем становить 8514,66 грн., підтверджується матеріалами справи, а отже підлягає стягненню з відповідача.

Разом із тим, позивач просить суд стягнути з відповідача суму за юридичні послуги в розмірі 8500,00 грн.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру», дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України «Про адвокатуру», котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльності та прийняв Присягу адвоката України.

Відповідачем було представлено суду договір про надання юридичних послуг № 1 від 09.02.2009 р., та банківську виписку по рахунку про оплату послуг представника на суму 8500,00 грн.

Вказаний договір був укладений між ТОВ «Атан-Центр» та СПД Майстренком Павлом Володимировичем.

Проте, всупереч вимогам чинного законодавства позивачем не представлено належних доказів у підтвердження вказаної вимоги, зокрема завіреної належним чином копії свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю Майстренка П.В. Більш того, представником позивача Майстренком у судовому засіданні було письмово підтверджено про відсутність у нього відповідного свідоцтва, а отже витрати на правову допомогу, сплачені позивачем, мають буди віднесені з власних коштів позивача, та не підлягають стягненню з відповідача.

Стосовно участі у судовому процесі третьої особи що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ЗАТ КБ «ПриватБанк», суд зазначає наступне.

Вказане злучення було обумовлене тим, що 02.04.2008 р. між «Кримським регіональним управлінням» ЗАТ КБ «ПриватБанк», ПП «Атан-центр» та МП «Адоніс» був укладений договір «о проведенні факторингу» № 02-08-Ф, згідно якого Банк придбає, а Клієнт передає всі права вимоги грошових коштів від Боржника, які виникають у період з початку дії дійсної угоди та до 29.01.2009 р., строк сплати яких наступив по укладеному між ПП «Атан-центр» та МП «Адоніс» договору поставки № 10/1 від 29.02.2008 р., заборгованість по якому у свою чергу є предметом розгляду в дійсній справі. Отже, враховуючи той факт, що рішення по даній справі може вплинути на права та обов'язки «Кримського регіонального управління» ЗАТ КБ «ПриватБанк» щодо сторін у справі, було прийнято відповідне рішення суду про залучення третьої особи.

Однак в ході розгляду справи було встановлено, що строк договору про проведення факторингу сплив відповідно до умов пункту 5.1 Договору. Крім того, банком підтверджений факт належного виконання зобов’язань ТОВ «Атан-центр» за договором факторингу № 02-08-Ф від 02.04.2008 р., отже вказаним рішенням не зачіпаються права та законні інтереси ЗАТ КБ «ПриватБанк» .

Крім того, суд зазначає, що позивачем при поданні заяви в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, якою збільшений розмір позовних вимог з 93125,72 грн. до 100707,02 грн., не було доплачено держане мито у розмірі 75,77 грн., що є порушенням частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України.

Так, ціна позову з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог становить 100707,02 грн., в той час як державне мито сплачено позивачем у розмірі 931,30 грн.

Так, пунктом а) частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» №7-93 від 21.01.1993 р. встановлено, що ставка державного мита із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, за позовну вимогу щодо стягнення 100707,02 грн. перерахуванню підлягає сума державного мита у розмірі не меншому 1% від стягуваної суми, що становить 1007,07 грн.

Позивачем було сплачено 846,30 грн. державного мита згідно квитанції № 213В01000В від 11.03.2003 р. та 85,00 грн. згідно квитанції № 213В010069 від 11.03.2003 р. ( а.с. 7,9).

Отже, сума державного мита у розмірі 75,77 грн. підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атан-Центр» на користь Державного бюджету України.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 46, 49, пунктом 1-1 частини 1 статті 80, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства «МП Адоніс» (95051, АР Крим, м. Сімферополь, пров. Елеваторний, 10 А, ідентифікаційний код 23894543) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Атан-Центр» (95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул. М. Залки, 7-В, кв. 96, ідентифікаційний код 33375445) 71150,40 грн. заборгованості, 1557,14 грн. 3% річних, 7399,61 грн. інфляційних втрат, 8514,66 грн. пені, 886,22 грн. державного мита та 103,84 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення заборгованості в розмірі 5000,00 грн. провадження у справі припинити за відсутністю предмета спору.

4.          В іншій частині позову відмовити.

5.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атан-Центр» (95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул. М. Залки, 7-В, кв. 96, ідентифікаційний код 33375445) в доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: ГУ ДКУ України в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) 75,77 грн. державного мита.

6.          Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.