Постанова № 8999927, 17.12.2009, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

17 грудня 2009 р. № 42/474-7/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Кочерової Н.О., - головуючого,

Мамонтової О.М.,

Черкащенка М.М.,

розглянувши матеріали касаційної скаргиВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз"

на постанову

та

на рішенняКиївського апеляційного господарського суду від 26.08.2009 року

господарського суду м.Києва від 16.02.2009 року

у справі господарського судум.Києва

за позовомВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз"

доДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"

провизнання угоди недійсною в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Нестерчук А.П.,

- відповідача:Янкевич Л.Д., ВСТАНОВИВ:

В липні 2007 року ВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про визнання недійсною односторонньої угоди ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про зарахування зустрічних однорідних вимог №31/15-5662 від 13.06.2008 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.03.2008 р. позов задоволено, визнано недійсною заяву Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" №31/15-5662 від 13.06.2008 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2008р. рішення господарського суду від 18.03.2008 року змінено, визнано недійсною заяву Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" №31/15-5662 від 13.06.2008р. про зарахування зустрічних однорідних вимог в частині зарахування 6935378,09 грн., стягнуто з відповідача 76,50 грн. державного мита та 106,20 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, стягнуто з позивача 4,25грн. державного мита.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.09.2008 року постанова Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2008р. та рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2008 р. скасовані, справа направлена на новий розгляд.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.02.2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2009 року рішення місцевого господарського суду від 16.02.2009 року залишено без змін.

Судові рішення обґрунтовані безпідставністю позовних вимог з огляду на те, що спірний односторонній правочин відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог відповідає вимогам закону.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2009 року та рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2009 року скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконного судового рішення.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 №11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Судові рішення цим вимогам не відповідають.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 12.06.2007 р. позивач надіслав відповідачу заяву № 1339 від 12.06.2007 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій зазначив, що станом на 01.06.2007 р. відповідач має зобов’язання перед позивачем по різниці в тарифах на транспортування природного газу у 1995 році на суму 7750563,97 грн. відповідно до рішення господарського суду м.Києва по справі №35/737.

Враховуючи наявність заборгованості позивача перед відповідачем, позивач провів взаємозалік зустрічних однорідних вимог у порядку ст. 601 ЦК України на суму 6935378,09грн., що було ним відображено в бухгалтерському обліку зменшення кредиторської заборгованості перед відповідачем, а саме: 263408,09 грн. за договором від 18.01.2000 р. №10/16-48; 2190816,58 грн. за договором від 28.12.2001 р. № 06/01-786; 2713141,06 грн. за договором від 17.01.2002 р. № 06/02-85; 1333053,08 грн. за договором від 28.12.2002 р. №06/02-2141; 24637,4 грн. за договором від 24.12.2003 р. № 06/03-3102; 1303,63 за договором від 24.12.2003 р. №06/03-3103; 23345,8 грн. за договором від 24.12.2003 № 06/03-3104; 385672,15 грн. за договором від 24.02.2004 р. № 06/04-237.

Натомість, 16.06.2007 р. відповідач надіслав позивачу спірну заяву №31/15-5662 від 13.06.2008 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій зазначив, що станом на 01.06.2007 р. відповідно до рішення господарського суду міста Києва по справі №35/373 відповідач має зобов’язання перед позивачем по різниці в тарифах на транспортування природного газу у 1995 році на суму 7750563,97грн. В той же час позивач, станом на 01.06.2007 р. має зобов’язання перед відповідачем, за поставлений природний газ, а саме: згідно договору №10/16-48 від 18.01.2000 р. в сумі 1969233,32 грн. відповідно до постанови Вищого господарського суду України № 15/444; згідно договору №10/16-1444 від 25.12.2000 р. в сумі 1788638,51 грн. відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 08.11.2006 р. у справі № 17/101; згідно договору № 10/1-560 від 19.03.2001 р. в сумі 11661753,64 грн. відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 29.11.2007 р. у справі №14/231. У зв’язку з чим відповідач повідомив про взаємозалік зустрічних однорідних вимог у порядку ст. 601 ЦК України на загальну суму 7750563,97грн.

Отримавши вказану заяву, 25.06.2007 р. позивач направив на адресу відповідача лист № 1456 про розгляд заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якому повідомив відповідача про те, що оскільки позивач раніше здійснив зарахування, то зарахуванню підлягають вимоги, викладені в заяві саме позивача № 1339 від 12.06.2007 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 6935378,09 грн., яка була отримана відповідачем 15.06.2007 р. за вх. №5254/2.

Відповідно до ст. 11121 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду України, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи та для Вищого господарського суду України під час розгляду матеріалів касаційної скарги чи касаційного подання.

Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України в постанові від 17.09.2008 року зазначив, що судами не були з'ясовані обставини, пов'язані із здійсненням виконавчих дій, а саме не були витребувані та не досліджені матеріали виконавчого провадження, не з'ясовано на якій стадії виконання знаходяться судові рішення у пов'язаних із спірним зарахуванням вимог справах.

Під час повторного розгляду справи, попередніми судами було встановлено, що за вимогами сторін, що підлягали зарахуванню на підставі спірної заяви, були постановлені судові рішення, які набрали законної сили та в установленому порядку були звернуті до примусового виконання. При цьому, судами були досліджені документи виконавчих проваджень щодо примусового виконання цих рішень та встановлено, що їх виконання було зупинено.

Згідно ст. 124 Конституції України, судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 115 ГПК України, рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом і Законом України “Про виконавче провадження”.

Частиною 1 ст. 116 ГПК України передбачено, що виконання рішення господарського суду проводиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Згідно приписів ст.1 Закону України "Про виконавче провадження", регулювання правовідносин у сфері виконавчого провадження не обмежується лише цим Законом, а здійснюється "на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону, та інших законів…", добровільне виконання може здійснюватись у будь-який, передбачений чинним законодавством спосіб, або у спосіб, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Статтею 601 ЦК України встановлено такий спосіб припинення зобов'язання як зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. При цьому, зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог:

1)          про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2)          про стягнення аліментів;

3)          щодо довічного утримання (догляду);

4)          у разі спливу позовної давності;

5)          в інших випадках, встановлених договором або законом.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судів, що оскільки випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, передбачені статтею 602 ЦК України, за даних обставин відсутні, а Закон України "Про виконавче провадження" не містить заборону на здійснення під час виконавчого провадження заліку зустрічних однорідних вимог, а також приймаючи до уваги те, що за зустрічними вимогами є сума боргу, а не рішення суду, яким визначено, підтверджено та стягнуто цю суму, тому зарахування на стадії виконання судового рішення є можливим.

Водночас, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд не звернув уваги на те, що згідно ст.601 ЦК України, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, це означає, що сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі); зрілість вимог –необхідно щоб термін виконання зобов'язань вже настав, або був визначений моментом запитання, чи що б термін не був указаний взагалі, тобто виконання можна вимагати в будь-якій момент; ясність вимог.

Господарські суди першої та апеляційної інстанцій на зазначені норми ЦК України увагу не звернули та не надали у відповідності до з'ясованих обставин, належну їм юридичну оцінку, а тому прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню з наступних підстав.

Стаття 601 ЦК України пов'язує припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

У відповідності до ст. ст. 203, 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину вимог законодавства, зокрема, цьому Закону, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 207 ГК України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Попередні суди не звернули увагу на те, що предметом спірної заяви відповідача №31/15-5662 від 13.06.2008 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог є заборгованість відповідача перед позивачем на суму 7750563,97 грн. згідно рішення господарського суду м.Києва у справі №35/373, та позивача перед відповідачем, яка утворилась внаслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договорами, стягнутої за рішеннями судів. Тобто, 13.06.2007 року відповідач здійснив залік грошових зобов'язань на суму 7750563,97 грн., з яких зустрічні зобов'язання сторін на суму 6935378,09 грн. припинились 12.06.2007 року відповідно до заяви позивача №1340 від 12.06.2007 року.

Таким чином, враховуючи наведене вище, спірний односторонній правочин відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог №31/15-5662 від 13.06.2008 р. суперечить вимогами ст.601 ЦК України та є недійним в частині зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 6935378,09 грн.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, судові рішення попередніх судів підлягають скасуванню, як такі, що прийняті при невідповідності висновків, викладених у рішеннях, обставинами справи з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2009 року та рішення господарського суду м. Києва від 16.02.2009 року у справі №42/474-7/17 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Визнати частково недійсним односторонній правочин ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" №31/15-5662 від 13.06.2007 року про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 6935378,09 грн.

Стягнути з ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул.Шолуденко, 1, код ЄДРПОУ 31301827) на користь ВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (33027, м. Рівне, вул. Білякова, 4, код ЄДРПОУ 03366701) 42,50 грн. витрат по сплаті державного мита за подання позовної заяви, 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 21,25 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги та 21,25 грн. витрат по сплаті державного мита за подання касаційної скарги.

Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Справу повернути до господарського суду м. Києва.

Головуючий                                                                                Н. Кочерова

Судді                                                                                          О. Мамонтова

М. Черкащенко