Рішення № 89971509, 10.06.2020, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження № 2/235/751/20

Справа № 235/1078/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого – судді Назаренко Г.В.

за участю секретаря Овчаренко В.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження в режимі дистанційного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» про захист прав споживачів, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» (далі – ТОВ «АЛЛО») про захист прав споживачів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 17 жовтня 2016 року в інтернет-магазині ТОВ «АЛЛО» (адреса у мереже Інтернет: allo.ua) він замовив мобільний телефон Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold (українська версія), замовлення № 101891905. Вартість покупки склала 3444 грн, що підтверджується копію чеку від Liqpay та копією акту приймання-передачі товарів та послуг S2 16165059 00003 від 18.10.2016р.

20 жовтня 2016 року він отримав замовлений товар у відділенні перевізника «Нова пошта». Вдома, детально ознайомившись із зовнішнім виглядом телефону та умовами гарантії, він прийшов до висновку, що надісланий товар його не влаштовує, а тому, керуючись ч.4 ст.13 та ч.5 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів», листами від 22.10.2016р. та від 10.11.2016р. повідомив продавця про розірвання договору, зазначив адресу, за якою продавець зможе забрати товар, та реквізити для повернення коштів. У відповідь продавець ТОВ «АЛЛО» відмовився забирати товар та повертати гроші. Сплачена за товар сума не повернута йому і до сьогоднішнього дня, у зв`язку з чим 22 березня 2017 року він звернувся до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ТОВ «АЛЛО» про захист прав споживачів шляхом стягнення грошових коштів та визнання права власності на телефон (справа № 235/1462/17).

Постановою Донецького апеляційного суду від 9 січня 2020 року його позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з ТОВ «АЛЛО» на його користь неустойку за прострочення повернення коштів за придбаний товар за період з 29.11.2016р. по 29.11.2017р. в розмірі 12 570,60 грн, визнано за ним право власності на мобільний телефон Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold (українська версія) без виникнення зобов`язання з оплати його вартості.

Також Донецьким апеляційним судом встановлено факт розірвання договору купівлі-продажу мобільного телефону Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold (замовлення № 101891905) 28.10.2016р., про що зазначено у мотивувальній частині постанови. Ця обставина має преюдициіальне значення для розгляду інших його позовів до ТОВ «АЛЛО» відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України.

17 жовтня 2016 року він сплатив ТОВ «АЛЛО» 3444 грн. Як встановлено Донецьким апеляційним судом та підтверджується доказами, 28 жовтня 2016 року ТОВ «АЛЛО» отримало від нього повідомлення про розірвання договору, отже саме у цей день договір купівлі-продажу було розірвано.

Постановою Донецького апеляційного суду від 9 січня 2020 року у справі № 235/1462/17 визнано за ним право власності на мобільний телефон Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold (українська версія) без виникнення зобов`язання з оплати його вартості. Станом на сьогодні, незважаючи на рішення суду, що набрало законної сили, ТОВ «АЛЛО» не повертає йому сплачені гроші, у зв`язку з чим вважав за необхідне на підставі ст.1212 ЦК України просити суд стягнути з відповідача сплачені ним товар грошові кошти як такі, що отримані без достатньої правової підстави.

Вважав, що відповідачем йому заподіяна моральна шкода. Так, починаючи з листопада 2016 року ТОВ «АЛЛО» проводить політику тривалого цілеспрямованого порушення його прав як споживача, що полягає у відмові повернути сплачені за товар гроші, примушення користуватися товаром, який його не задовольнив і від якого він відмовився, застосування омани стосовно його прав як споживача (відповідач створював враження, що нібито відповідно до законодавства повернення товару поштою є обов`язком покупця, і без виконання цієї умови повернення грошей неможливе – підтверджується листами продавця у відповідь на його заяви про розірвання договору), підробці документів (відповідач змінив умови договору та під час судових засідань намагався їх видати за такі, що існували на момент вчинення правочину з купівлі-продажу телефону – ця обставина підтверджується запереченнями представника ТОВ «АЛЛО» від 24.05.2017р. у справі № 235/462/17, після набрання чинності постанови Донецького апеляційного суду від 2 січня 2020 року відповідач всупереч статей 129, 129-1 Конституції України ігнорує рішення суду, постановлене іменем України, та відмовляється сплачувати визначену судом неустойку.

Крім того, після скасування незаконних рішень судів першої та апеляційної інстанцій Верховним судом, 28 жовтня 2020 року він направив відповідачу пропозицію про позасудове врегулювання спору, а 5 листопада 2019 року отримав відповідь, в якій ТОВ «АЛЛО» відмовилося від позасудового врегулювання спору не зважаючи на те, що судом було чітко встановлено, якими нормами закону регулюються правовідносини, що виникли між ними. Також Верховним судом було затверджено справжній зміст договору на момент вчинення правочину купівлі-продажу та було остаточно встановлено відсутність норми, яку відповідач сфальсифікував. Однак у листі-відповіді відповідач знову застосовує оману, намагаючись схилити його до думки, що Верховний Суд навпаки захистив брехню ТОВ «АЛЛО», з якою погоджувався суд першої інстанції.

5 листопада 2019 року він відчув тривалий сильний напад депресії та панічної атаки, у зв`язку з чим був вимушений терміново звернутися до психотерапевта, який приписав йому заспокійливий засіб та направив на консультацію до медико-психологічного центру.

14 листопада 2019 року він звернувся до Медико-психологічного центру Клінічної психоневрологічної лікарні у м. Донецьку, де був госпіталізований, перебував на стаціонарному лікуванні до 27 грудня 2019 року, тобто півтора місяці.

Крім цього, у довідці від 26 грудня зазначено, що розвиток хвороби спричинений хронічною психотравмуючою обставиною, що є суб`єктивно значною для пацієнта. Тобто постійне тривале порушення його прав, допущене відповідачем, стало причиною розвитку та ускладнення хвороби. Той факт, що він впродовж трьох років намагається захистити свої права у судах підтверджує, що ситуація, яка склалася через порушення його прав з боку ТОВ «АЛЛО», є значною для нього.

Після закінчення стаціонарного лікування він продовжує приймати антидепресивні та заспокійливі засоби на постійній основі.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з відповідача 3445 грн. – сплачені за товар гроші з урахуванням комісії банку, 339,58 грн – 3% річних за період з 28.10.2016р. по 12.02.2020р., 1150,27 грн – індекс інфляції за період з листопада 2016р. по січень 2020 року, неустойку в розмірі 12 570,60 грн за період з 12.02.2019р. по 12.02.2020р., 500 грн на відшкодування моральної шкоди (а.с.1-7, 76-77, 148-149, 153-155).

У встановлений судом строк ТОВ «АЛЛО» поданий відзив, в якому відповідач вважав позов необґрунтованим та необґрунтованим з наступних підстав. 17 жовтня 2016 року позивач замовив на сайті allo.ua телефон моделі Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold (українська версія) вартістю 3 444 грн. Отримавши зазначений товар у відділенні перевізника «Нова пошта», жодних зауважень стосовно отриманого товару, його якості та комплектності заявлено не було, що не заперечується позивачем. Проте 28 жовтня 2016 року ТОВ «АЛЛО» було отримано заяву б/н від 22.10.2016р. від позивача з вимогами про розірвання договору купівлі-продажу вищезазначеного телефону та повернення сплачених коштів. У зазначеній заяві позивач, не зазначивши причин розірвання договору купівлі-продажу, запропонував ТОВ «АЛЛО» забрати товар за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом № 03/БА від 03.11.2016р. позивачу було запропоновано направити товар за адресою продавця за рахунок останнього для задоволення його вимог. Не існує жодної норми закону, яка зобов`язувала би продавця прибути до покупця за товаром, який важить менше 1 кг.

Однак 16 листопада 2016 року ТОВ «АЛЛО» було отримано чергову заяву б/н від 10.11.2016р. від позивача з вимогами розірвання договору купівлі-продажу вищезазначеного телефону та повернення сплачених коштів із посиланням на положення ч.5 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів».

Листом № 23/БА від 23.11.2016р. позивачу знову було запропоновано направити товар за адресою продавця, зазначивши, що відправлення буде здійснено за рахунок продавця.

Підставою для повернення товару продавця є наліпка на телефоні, видалення або пошкодження якої, на думку позивача, тягне за собою анулювання гарантії. Вказане твердження є таким, що не відповідає дійсності, виходячи з наступного.

Серійний номер телефону міститься на коробці товару. Крім того, позивачу були надані роз`яснення стосовно того, що наліпку на зворотному боці телефону можна відліпити та покласти у коробку телефону, оскільки це ніяким чином не вплине на проведення гарантійного обслуговування товару, за винятком обставин, вказаних у гарантійному талоні. Наліпка на товарі, про яку говорить позивач, не є експлуатаційним документом, гарантійним талоном або пломбою, а тому заявлена підстава для розірвання договору є необґрунтованою та такою, що не має законного підґрунтя. Вищевикладене спростовує твердження позивача, що видалення або пошкодження наліпки тягне за собою анулювання гарантії.

Позивач проживає на тимчасово окупованій території. Враховуючи вищевикладене, ТОВ «АЛЛО» в листах від 03.11.2016р. за вих. № 03/БА та від 23.11.2016р. за вих. № 23/БА у відповідь на заяви позивача запропонувало останньому передати належний йому товар «Новою поштою» для перевірки збереження товарного вигляду та споживчих властивостей такого товару, враховуючи також той факт, що територія, на якій проживає позивач, є тимчасово окупованою, що унеможливлює її відвідування представниками ТОВ «АЛЛО».

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31.05.2018р., яке постановою Донецького апеляційного суду від 20.12.2018р. залишено без змін, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення вартості товару, неустойки за прострочення повернення коштів, моральної шкоди. Це підтверджує факт, що позивачем вже було подано позов до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, та судом вже було прийняте рішення, яке набрало законної сили.

Вимоги про стягнення вартості товару в розмірі 3 444 грн застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки. Враховуючи той факт, що спірні правовідносини між сторонами виникли у жовтні 2016 року, а позивач звернувся з позовом до суду лише 12.02.2020р., то наявність пропущеного строку позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Вимоги позивача щодо стягнення 3% річних у розмірі 339,58 грн та інфляційних витрат у розмірі1150,27 грн на підставі ч.2 ст.625 ЦК України є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки у ТОВ «АЛЛО» не виникало жодного грошового зобов`язання перед позивачем.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки. Спірні правовідносини виникли у жовтні 2016 року, а позивач звернувся до суду з позовом лише 12.02.2020р. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, згідно ст.267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31.05.2018р., яке постановою Донецького апеляційного суду від 20.12.2018р. залишено без змін, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки за прострочення повернення коштів. Постановою Донецького апеляційного суду від 09.01.2020р. стягнуто з ТОВ «АЛЛО» на користь позивача неустойку за прострочення повернення коштів за придбаний товар за період з 29.11.2016р. по 29.11.2017р. в розмірі 12 570,60 грн. Отже, судами прийнято з одного й того ж питання різні рішення. Однак згідно ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Спірні правовідносини виникли у жовтні 2016 року, а позивач звернувся до суду лише 12.02.2020р., що є підставою для відмови у позові.

У довідці за вих. № 978 від 26.12.2019р. зазначається лише припущення, а саме розвиток захворювання імовірно пов`язаний із суттєвою хронічною психотравмуючою ситуацією, суб`єктивно значимою для пацієнта, а в позовній заяві позивач стверджує, що вказана ситуація виникла саме через порушення його прав. Таким чином, твердження позивача є необґрунтованим, а тому вказана довідка не може бути належним та допустимим доказом в підтвердження викладених позивачем обставин. Крім того, ТОВ «АЛЛО» вважає, що панічні атаки могли з`явитися у позивача внаслідок проживання на тимчасово окупованої території, а не внаслідок розгляду судових справ, які порушені судом на підставі виключно позовних заяв ОСОБА_1 .

Таким чином, не підтверджена наявність причинного зв`язку між діями ТОВ «АЛЛО» та станом позивача, як і не підтверджена, власне, і сама наявність моральної шкоди.

Крім того, позивач не надав доказів того, що товар має дефект, що не відповідає рівню безпеки, на яку споживач має право розраховувати. Позивачем не надано доказів того, що йому була завдана шкода саме ТОВ «АЛЛО» внаслідок дефекту продукції, у зв`язку з чим його здоров`ю було завдано моральної шкоди.

В позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, з яких міркувань позивач просить стягнути моральну шкоду, не посилаючись на жодні обґрунтуванні пояснення та не надаючи жодного належного доказу в їх підтвердження.

Позовні вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 з ТОВ «АЛЛО» моральної шкоди судом вже розглядалися, за якими приймалися судові рішення. Так, рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31.05.2018р., яке постановою Донецького апеляційного суду від 20.12.2018р. залишено без змін, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди. Постановою Донецького апеляційного суду від 09.01.2020р. ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ «АЛЛО» вважало, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «АЛЛО» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відсутні, належних доказів у підтвердження своїх доводів і міркувань позивач не надав, у зв`язку з чим позов задоволенню не підлягає.

ТОВ «АЛЛО» понесені витати по оплаті правничої допомоги, яка надається Адвокатським бюро «Олександра Шевченка» на підставі додаткової угоди від 02.03.2020р. № 5 в сумі 10 000 грн, які відповідач просив стягнути з позивача (а.с.60-63, 82-89).

У встановлений судом строк позивач подав відповідь на відзив, в якій вказує на те, що заявляючи про розірвання договору, він взагалі не згадував про наліпку. Крім того, розірвання договору є безумовним правом споживача і не може бути жодним чином обмеженим. 9 січня 2020 року Донецьким апеляційним судом було ухвалене рішення, яким визначено, що договір є розірваним, ТОВ «АЛЛО» безпідставно не виконало покладені на нього законом зобов`язання із повернення коштів та через власну бездіяльність не забрало телефон. Також за ним визнано право власності на мобільний телефон Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold (українська версія) без виникнення зобов`язання з оплати його вартості.

В заяві до ТОВ «АЛЛО» від 21.10.2016р. він зазначав адресу в м. Покровську, де товар може бути забраним. Крім того, відповіді ТОВ «АЛЛО» від 3 та 23 листопада 2016 року були адресовані на адресу його проживання у м. Покровську. Отже, відповідач добре обізнаний, що на час виникнення спірних відносин він мешкав у м. Покровську, а не в м. Донецьку.

Посилання відповідача на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31.05.2018р. та рішення Донецького апеляційного суду від 20.12.2018р. є недоречним, оскільки ці рішення оскаржені, стосовно них відкрите касаційне провадження. Станом на сьогодні ці рішення визнані незаконними, необґрунтованими та скасовані. Обставини, на які посилається відповідач, не встановлювались, не досліджувались, отже, ці рішення не мають жодного преюдиційного значення. Також у справі № 235/5322/17 позовна вимога про стягнення вартості телефону була заявлена як наслідок недійсності правочину, а зараз він заявляє вимогу про стягнення сплачених за телефон коштів з інших підстав.

На теперішній час змінилися обставини та наведені інші матеріально-правові вимоги, отже позови не є тотожними, а тому відсутні будь-які перешкоди для розгляду цього питання судом.

В березні та жовтні 2017 року він двічі пред`являв позови до ТОВ «АЛЛО», тому строк позовної давності переривався двічі, і подання цього позову у лютому 2018 року свідчить про подання його в медах строку позовної давності.

Рішення суду, згідно якого ТОВ 2АЛЛО» втратило підставу отримання грошей за товар, набрало законної сили лише у січні 2020 року, отже строк позовної давності стосовно цього питання починається 9 січня 2020 року і закінчується 9 січня 2023 року.

Міркування ТОВ «АЛЛО» стосовно незастосування ст.625 ЦК України суперечать висновкам Верховного Суду у рішенні від 16.05.2018р. по справі № 686/21962/15-ц.

Висновок відповідача про пропуск ним строку позовної давності є хибним, так як він спливає лише у жовтні 2020 року, а позов пред`явлено у лютому 2020 року.

Відповідно до норми закону неустойка нараховується за кожен день прострочення виконання зобов`язання, отже вимога про стягнення неустойки за період з лютого 2019 року по лютий 2020 року не є тотожною до пред`явленої раніше та задоволеною вимогою, оскільки ці вимоги стосуються різних періодів.

Таким чином, заявлена ним вимога про стягнення неустойки за період з лютого 2019 року по лютий 2020 року, тобто за 1 рік, відповідає вимогам закону.

Твердження відповідача про відсутність доказів щодо зв`язку панічних атак та протиправної поведінки відповідача спростовується наявними в матеріалах справи доказами: він відчув сильний напад панічної атаки відразу після ознайомлення з відповіддю відповідача на його пропозицією, у зв`язку з чим звернувся до лікаря. Дата отримання листа від ТОВ «АЛЛО» та дата на довідці з лікарні збігаються. Будь-яких інших доказів, що існувала інша причина нападу, якого він зазнав того дня, відповідачем не надано.

Представники ТОВ «АЛЛО» добре ознайомлені з правовими позиціями щодо розгляду судом подібних правовідносин, отже понесені витрати на професійну правничу допомогу, на думку позивача, є неспівмірними (а.с.127-138).

У встановлений судом строк відповідач подав заперечення, в якому послався на те, що позивач не скористався наданим йому правом заявити по справі № 235/1462/17 вимогу про стягнення вартості телефону одночасно з вимогою про визнання за позивачем права власності на телефон без обов`язку щодо сплати його вартості, у зв`язку з чим у даному випадку підлягає застосуванню положення ст.19 ЦК України, в якій зазначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Предметом позову по цій справі № 235/1078/20 є не частина позовних вимог, а окремий предмет спору – стягнення неустойки, інфляційних витрат та 3% річних, які за своєю правовою природою є мірою відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, що в свою чергу не свідчить про переривання строку позовної давності.

Факту наявності будь-якої заборгованості ТОВ «АЛЛО» перед позивачем не встановлено, а тому не підлягають задоволенню й вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Спірні правовідносини виникли саме у жовтні 2016 року, а позивач звернувся з позовом лише 12.02.2020р. Крім того, предметом позову по цій справі є не частина позовних вимог, а окремий предмет спору, у даному випадку стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які за своєю правовою природою є мірою відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, що не може свідчити про переривання позовної давності. Це підтверджує наявність пропущеного строку позовної давності щодо вимог про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та неустойки і є підставою для відмови у їх задоволенні.

Співпадіння дат отримання позивачем відповіді від ТОВ «АЛЛО» та датою звернення його до лікарні не можуть слугувати доказом наявності моральної шкоди у позивача. Крім того, постановою Донецького апеляційного суду від 09.01.2020р. у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди позивачу було відмовлено, виходячи з того, що він не довів факту омани з боку відповідача, у зв`язку з чим останній відчув моральні страждання.

Постанова Верховного Суду від 11.06.2018р. винесена по справі про визнання недійсним рішення загальних зборів, та як наслідок Веховним судом розглядалась заява розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції (а.с.171-175).

Вислухавши учасників справи, дослідивши письмові докази і оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, повному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлені такі фактичні обставини та відповідні ним правовідносини.

17 жовтня 2016 року ОСОБА_1 придбав в інтернет-магазині ТОВ «АЛЛО» (http: //allo.ua) за 3444 грн мобільний телефон «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (українська версія), що підтверджується актом приймання-передачі товарів та послуг від 18 жовтня 2016 року (а.с.24, 25).

Під час отримання у відділенні перевізника «Нова пошта» замовлення позивач не мав зауважень щодо якості та комплектації придбаного ним телефону.

22 жовтня 2016 року ОСОБА_1 надіслав ТОВ «АЛЛО» заяву про розірвання договору купівлі-продажу телефону та повернення сплачених коштів, запропонував відповідачу забрати товар за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.26).

В листі від 3 листопада 2016 року № 03/БА ТОВ «АЛЛО» запропонувало позивачу відправити придбаний телефон на адресу продавця та заначило, що питання про задоволення вимоги про повернення грошових коштів буде вирішене після проведення огляду товару (у випадку, якщо покупець не користувався телефоном та зберіг його товарний вигляд) (а.с.27).

Не погоджуючись із вказаною відповіддю та посилаючись на те, що під час придбання телефону між сторонами згідно з ч.5 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів» не було узгоджене питання про повернення товару поштою у випадку розірвання договору, 10 листопада 2016 року ОСОБА_1 направив відповідачу заяву про повернення сплачених ним за товар грошових коштів (а.с.28).

В листі від 28 листопада 2016 року № 23/БА відповідач повторно запропонував відповідачу відправити придбаний телефон на його адресу та зазначив, що питання про задоволення вимоги про повернення грошових коштів буде вирішене після проведення огляду товару (за умови, що покупець не користувався телефоном та зберіг його товарний вигляд). Крім того, ТОВ «АЛЛО» вказало, що відправлення посилки може бути здійснене в найближчому відділенні «Нова пошта» за рахунок продавця відповідно до вимог ч.5 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с.29).

Оскільки спір не знайшов мирного врегулювання, позивач у березні 2017 року звернувся до суду з позовом до ТОВ «АЛЛО» про захист прав споживачів, в якому просив: визнати за ним право власності на вказаний мобільний телефон «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (українська версія) без виникнення зобов`язання з оплати його вартості, стягнути з відповідача на його користь відповідно до ч.2 ст.230 ЦК України подвійну вартість товару, що складає 6888 грн, оскільки сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі, неустойку в розмірі 1% вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей, що складає 34,44 грн, починаючи з 29.11.2016р. по день ухвалення рішення у справі на підставі ч.9 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів», 2000 грн на відшкодування моральної шкоди, яка полягає в порушенні його прав як споживача, а саме застосування відповідачем щодо нього обману, через який він був вимушений користуватися своїм старим телефоном з розбитим екраном, що призвело до постійного дискомфорту (на підставі ч.2 ст.23, ч.2 ст.230 ЦК України).

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 1 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено, з яким ОСОБА_1 не погодився і оскаржив в апеляційному порядку.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 9 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 1 серпня 2017 року скасовано та ухвалене нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено з інших правових підстав.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Апеляційного суду Донецької області від 9 жовтня 2017 року скасовано і справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Донецького апеляційного суду від 9 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 1 серпня 2017 року скасовано, позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «АЛЛО» про захист прав споживачів задоволено частково: визнано за ОСОБА_1 право власності на мобільний телефон «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (українська версія) без виникнення зобов`язання з оплати його вартості; стягнуто з ТОВ «АЛЛО» на користь ОСОБА_1 неустойку за прострочення повернення коштів на придбаний товар за період з 29.11.2016р. по 29.11.2017р. в розмірі 12 570,60 грн.; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «АЛЛО» подвійної вартості телефону в розмірі 6888 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000 грн відмовлено, розподілено судові витрати. Зазначена постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили з дня її прийняття, тобто з 9 січня 2020 року (а.с.8-23).

28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 надіслав ТОВ «АЛЛО» пропозицію щодо позасудового урегулювання спору шляхом передачі ТОВ «АЛЛО» йому у власність смартфону «Samsung Galaxy S10 Plus 12GB Black» із доплатою з його боку в розмірі 10 000 грн і відмовою з його боку будь-яких претензій до ТОВ «АЛЛО», що виникли внаслідок придбання мобільного телефону «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (замовлення НОМЕР_1 ) (а.с.120-121).

У відповіді за вих. № 32/ТД від 04.11.2019р. на ім`я ОСОБА_1 ТОВ «АЛЛО» повідомило про те, що пропозиція про позасудовий порядок вирішення спору прийнято до уваги та буде розглянута після набрання рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 1 серпня 2017 року законної сили (а.с.122).

20 січня 2020 року ОСОБА_1 ще раз звернувся до ТОВ «АЛЛО» із пропозицією щодо позасудового урегулювання спору шляхом перерахування ТОВ «АЛЛО» на його карту 70% неустойки та суму, сплачену за телефон, і відмовою один до одного від будь-яких претензій до ТОВ «АЛЛО», що виникли внаслідок придбання мобільного телефону «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (замовлення НОМЕР_1 ) (а.с.124-125).

У відповіді за вих. № 94/ТД від 20.02.2020р. на ім`я ОСОБА_1 ТОВ «АЛЛО» повідомило про те, що пропозиція про позасудовий порядок вирішення спору прийнято до уваги та буде розглянута після розгляду Верховним Судом касаційної скарги ТОВ «АЛЛО» на постанову Донецького апеляційного суду від 9 січня 2020 року у справі № 235/1462/17 (а.с.126).

У відповідності до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Положеннями ст.18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленням судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Згідно ч.1 ст.384 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постановою Донецького апеляційного суду від 9 січня 2020 року, яка набрала законної сили з дня її прийняття, зокрема, визнано за ОСОБА_1 право власності на мобільний телефон «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (українська версія) без виникнення зобов`язання з оплати його вартості.

Правовідносини, що виникли між ОСОБА_1 та ТОВ «АЛЛО» після набрання постановою Донецького апеляційного суду від 9 січня 2020 року, яка набрала законної сили, регулюються главою 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави».

Так, згідно положень чт.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1)повернення виконаного за недійсним правочином;

2)витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3)повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4)відшкодування шкоди однією особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Із змісту ст.1213 ЦК України вбачається, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

У статті 190 ЦК України визначене поняття майна як особливого об`єкта, яким вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ч.1 ст.179 ЦК України).

Судом встановлено, що 17 жовтня 2016 року позивачем було сплачено на користь відповідача грошові кошти в сумі 3444 грн за придбаний в інтернет-магазині ТОВ «АЛЛО» (мобільний телефон «Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold» (українська версія), що підтверджується копією електронного повідомлення від 17.10.2016р. № 265063655, копією акту приймання-передачі товарів та послуг S2 16165059 від 18 жовтня 2016 року (а.с.24, 25), отже, ТОВ «АЛЛО» набула майно (грошові кошти) на відповідній правовій підставі – за договором купівлі-продажу, укладеним поза торгівельними або офісними приміщеннями у відповідності до ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів», але починаючи з 9 січня 2020 року – дати набрання законної сили постанови Донецького апеляційного суду від 9 січня 2020 року – така правова підстава, на якій грошові кошти були набуті відповідачем, відпала, так як за позивачем було визнано право власності на вказаний мобільний телефон без виникнення зобов`язання з оплати його вартості.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що права позивача в цій частині порушуються відповідачем і підлягають захисту судом шляхом стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, в сумі 3444 грн.

Положеннями ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті.

Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

До банківських послуг належать:

1)залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

2)відкриття та ведення поточних 9кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах, та рахунків умовного зберігання (ескроу);

3)розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку. Центральний депозитарій цінних паперів має право провадити окремі банківські операції на підставі ліцензії на ліцензії на здійснення окремих банківських операції, що видається у встановленому Національним банком України порядку.

Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, у тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік фінансових послуг, що банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) шляхом укладення агентських договорів, встановлюється Національним банком України. Банк зобов`язаний повідомити Національний банк України про укладені ним агентські договори. Національний банк веде реєстр комерційних агентів банків та встановлює вимоги до них. Банк має право укладати агентський договір з юридичною особою, яка відповідає встановленим Національним банком України вимогам.

Банк надає фізичним та юридичним особам послуги з торгівлі валютними цінностями у готівковій формі та безготівковій формі з одночасним зарахуванням валютних цінностей на їхні рахунки відповідно до Закону України «Про валютні операції».

Банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність щодо:

1)інвестицій;

2)випуску власних цінних паперів;

3)випуску, розповсюдження та проведення лотерей;

4)зберігання цінностей (у тому числі щодо обліку і зберігання паперів та інших коштовностей, конфіскованих (заарештованих) на користь держави та/або визнаних безхазяйними) або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа;

5)інкасації коштів та перевезення валютних цінностей;

6)ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій);

7)надання консультативних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.

Банк має право вчиняти будь-які правочини, необхідні для надання банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності.

Банк має право розпочати новий вид діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських)за умови виконання встановлених Національним банком України вимог щодо цього виду діяльності або послуги.

Банк не пізніш як за місяць до початку нового виду діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) зобов`язаний повідомити про це Національний банк України згідно з вимогами та в порядку, встановленими Національним банком України.

Національний банк України з метою захисту прав вкладників та інших кредиторів має право встановлювати додаткові вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк.

Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Згідно інформації, розміщеній на офіційному сайті АТ КБ «ПриватБанк», при оплаті на рахунок юридичної особи справляється комісія в Прват24 в розмірі 1 грн (Стандартний тариф Договірний (є договір з отримувачем) (а.с.156-157).

З цього випливає, що сплачена позивачем комісійна винагорода в сумі 1 грн є платою за надання банківських та фінансових послуг, і не є грошовими коштами, набутими відповідачем без достатньої правової підстави.

Частиною 2 ст.1214 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Отже, цією статтею введено цивільну відповідальність, зокрема, у випадку безпідставного збереження грошей у вигляді процентів.

Відповідно до ст.536 ЦПК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правопорушення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріально) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-536 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі 1 «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу 1 книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу 111 книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деликтні) зобов`язання (підрозділ 2 розділ 111 книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічні висновки містяться також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

З огляду на це посилання відповідача на те, що між ним та позивачем не виникло жодного грошового зобов`язання, суд знаходить безпідставним.

Суд приходить до висновку про те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, оскільки на повернув гроші позивачу після ухвалення рішення Донецьким апеляційним судом від 9 січня 2020 року, а продовжив їх утримувати у себе після того, коли правова підстава до цього відпала, у зв`язку з чим повинен нести відповідальність, передбачену ст.625 ЦК України.

Оскільки інший розмір процентів не встановлений договором між сторонами або законом, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, повинен сплатити три проценти річних від простроченої суми за період з 10 січня 2020 року (наступний день після набрання рішенням Донецького апеляційного суду від 9 січня 2020 року) по 12 лютого 2020 року (кінцева дата межі позовних вимог, які заявлені позивачем до стягнення).

Таким чином, три проценти річних від простроченої суми, яку відповідач повинен сплатити на користь позивача за період з 10 січня 2020 року по 12 лютого 2020 року дорівнює 9,63 грн (3 444 грн х 34 дні х 3% : 365 днів), де 3 444 грн – сума боргу, 34 дні – кількість днів затримки грошового зобов`язання боржником, 3% - встановлений законом розмір процентів, 365 днів – кількість днів у році.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за період з 10 січня 2020 року (наступний день після набрання рішенням Донецького апеляційного суду від 9 січня 2020 року) по 31 січня 2020 року (кінцева дата межі позовних вимог, які заявлені позивачем до стягнення) – відповідно до положень листа Верховного Суду України № 62-97р. від 03.04.97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» інфляційні витрати не нараховуються на суму боргу, яка підлягає стягненню з відповідача на підставі положень глави 83 ЦК України.

Частиною 1 ст.546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як було зазначено раніше, правовідносини, що виникли на теперішній час між сторонами з приводу зберігання відповідачем у себе грошових коштів без достатньої правової підстави, регулюються положеннями ст.ст.1212-1215 ЦК України, зокрема, ч.2 ст.1214 ЦК України передбачена відповідальність у вигляді нарахування процентів за користування ними.

Отже, ані законом, ані договором між сторонами не передбачено сплату неустойки боржником у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання, що виникли з приводу збереження майна без достатньої правової підстави.

За таких підстав в задоволенні позову про стягнення неустойки в розмірі 12 570,60 грн за період з 12.02.2019р. по 12.02.2020р. необхідно відмовити.

Положення ч.9 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів» про виплату споживачеві неустойки в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожен день затримки повернення грошей в даному випадку не може бути застосовано судом з огляду на те, що вони підлягали застосуванню судом при розгляді справи судом щодо наслідків невиконання умов договору, укладеного поза торговельними або офісними приміщеннями, в частині повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, тоді як рішенням Донецького апеляційного суду від 9 січня 2020 року за ОСОБА_1 було визнано право власності на спірний мобільний телефон без виникнення зобов`язання з оплати його вартості, і предметом цього спору є правомірність зберігання грошей відповідачем після набрання рішенням суду апеляційної інстанції законної сили.

Аналізуючи питання застосування строків позовної давності, про що зроблено заяву відповідачем, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг стоку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За частинами першою, п`ятою ст.261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Оскільки судовим рішенням за позивачем було визнано право власності на мобільний телефон без виникнення зобов`язання з оплати його вартості 9 січня 2020 року, - початком перебігу строку позовної давності з приводу спору про правомірність володіння грошовими коштами в сумі 3 444 грн та наслідків безпідставного збереження грошових коштів є наступний день після набрання рішенням законної сили, тобто 10 січня 2020 року.

Позивач звернувся до суду з цим позовом у лютому 2020 року (документ сформований в системі «Електронний суд» 12.02.2020, позовна заява зареєстрована Красноармійським міськрайонним судом Донецької області 14.02.2020р. за вх. № 4615), тобто в межах строку позовної давності, і посилання відповідача на сплив її строку безпідставне.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1)у фізичному болю та стражданнях, який фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з потиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4)у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно роз`яснень, що містяться у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:

-коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливають з її положень;

-у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК УРСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст.49 Закону «Про інформацію», ст.44 Закону «Про авторське право і суміжні права»;

-при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Під моральної шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Відносини з приводу зберігання майна у відповідача без достатньої правової підстави регулюються главою 83 ЦК України. Ці норми не передбачають відшкодування моральної шкоди в разі їх порушення.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 6-1575цс16.

На підставі наведеного в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди позивачу необхідно.

Як передбачено ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від спати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1)на професійну правничу допомогу;

2)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4)пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід роботи адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Положеннями ст.137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягає розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати фізичних осіб, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала без вести за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких має місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1)у разі задоволення позову – на відповідача;

2)у разі відмови в позові – на позивача;

3)у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стосовно певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки містяться у додатковій постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 910/15944/17.

Надання Адвокатським бюро «Олександра Шевченка» відповідачу адвокатських послуг при розгляді справи № 235/1078/20 (провадження № 2/235/751/20) підтверджується:

копією договору № А1 про надання правової допомоги, укладеного 10 червня 2019 року між Адвокатським бюро «Олександра Шевченка» та ТОВ «АЛЛО» (а.с.90, 91);

копією додаткової угоди № 5 до договору про надання правової допомоги № А1 від 10.06.2016р. від 2 березня 2020 року, якою Замовник доручив Виконавцю провести консультацію щодо заявлених позовних вимог, провести аналіз правової позиції та судової практики щодо розгляду судом подібних спірних правовідносин, підготувати відзив на позову заяву та додати до нього документи, приймати участь у судових засіданнях як повноважений представник ТОВ «АЛЛО»; сторони погодили встановити наступний розмір оплати за надані відповідно до умов п.1 Додаткової угоди послуги: проведення консультації щодо заявлених по справі позовних вимог – 1 000 грн (3 години), проведення аналізу правової позиції та судової практики щодо розгляду судом подібних спірних правовідносин – 1 000 грн (6 годин), підготовка відзиву на позовну заяву по справі та додати до нього документи – 8 000 грн (8 годин);

копією акту прийому-передачі послуг № 5 до Договору про надання правової допомоги № А1 від 10 червня 2019 року від 17 березня 2020 року на загальну суму 10 000 грн (а.с.93);

копією платіжного доручення № 1712256278 від 17 березня 2020 року про оплату ТОВ «АЛЛО» АБ «Олександра Шевченка» адвокатських послуг по справі № 235/1078/20 без ПДВ на суму 10 000 грн (а.с.94);

копією свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльності серія ДП № 4398 на ім`я ОСОБА_2 (а.с.98);

ордером серія ДП № 605/024 на надання правової допомоги адвокатом Тарапатовим Д.С. ТОВ «АЛЛО» у Красноармійському міськрайонному суді Донецької області від 17.03.2020р. (а.с.99).

Як вбачається з матеріалів справи АБ «Олександра Шевченка» були підготовлені і подані відзив на позовну заяву на 8 аркушах (а.с.60-63, 82-89), заперечення на 5 аркушах (а.с.171-175), адвокат Тарапатов Д.С. брав участь у судових засіданнях 24 квітня 2020 року та 10 червня 2020 року, про що свідчать протоколи судових засідань від 24 квітня 2020 року (з 14.15 год. до 14.25 год.) та від 10 червня 2020 року (з 14.12 год. по 15.03 год.).

Враховуючи викладене, відповідачем було доведене надання йому Адвокатським бюро «Олександра Шевченка» вказаних послуг в суді першої інстанції.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що містяться в п.36 постанови «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014р. № 10 із змінами, внесеними згідно з постановою Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.09.2015р. № 10, вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК України) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-У1).

З урахуванням вказаних вимог закону, процент позовних вимог, в задоволенні яких позивачу відмовлено, становить 80,82%, з розрахунку 100% - 19,18%, де 19,18% - процент задоволених позивачем позовних вимог (18 004,85 грн – 100%, 3 453,63 грн – х%, х = 3 453,63 грн х 100% : 18 004,85 грн).

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, пропорційно до розміру позовних вимог, в задоволенні яких було відмовлено судом, в сумі 8 082 грн., з розрахунку 10 000 грн. – 100%, х грн. – 80,82%, х = 10 000 грн х 80,82% : 100%.

Позивачем заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, на підставі ч.5 ст.137 ЦПК України у зв`язку з їх неспівмірністю, яке підлягає задоволенню судом.

Вирішуючи клопотання, суд приходить до висновку про те, що розмір витрат на оплату послуг АБ «Олександра Шевченка» є неспіврозмірним із складністю цієї справи та виконаних робіт (наданих послуг), часом, витраченим АБ на виконання відповідних робіт (наданих послуг). Так, адвокат Тарапатов Д.С. брав участь у розгляді справи № 235/1462/17 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «АЛЛО» про захист прав споживачів в судах першої та апеляційної інстанції, в ході розгляду якої були встановлені обставини покупки позивачем мобільного телефону поза межами торгівельного приміщення, а також наслідки настання цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов`язання, що виникло між сторонами, справа, яка розглядається наразі, випливає за своїми наслідками із попередньої, і не повинна була вимагати від відповідача такого значного часу на підготовку правової позиції, як зазначено в акті прийому-передачі послуг № 5 від 17.03.2020р. Також, суд враховує дії позивача, який неодноразово намагався досудово вирішити спір, надаючи пропозиції відповідачу щодо мирного врегулювання спору, але відповідач фактично відмовився від пропозиції.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про можливість зменшення витрат на правничу допомогу до 3 000 грн.

Із змісту ч.1 ст.136 ЦПК України випливає, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але таке право у суду є на строк не більше як до ухвалення судового рішення у справі. На підставі наведеного, клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, враховуючи його майновий стан, задоволенню не підлягає.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Відповідно до ст.ст.23, 190, 179, 509, 524, 533-536, 546, 625, 1167, 1212-1214, керуючись ст.ст.4, 19, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов позовом ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» (м. Дніпро, вулиця Барикадна, будинок 15-А, код ЄДРПОУ 30012848) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошти, набуті без достатньої правової підстави, в сумі 3 444 (трьох тисяч чотирьохсот сорока чотирьох) гривень, три проценти річних від простроченої суми за період з 10 січня 2020 року по 12 лютого 2020 року в розмірі 9 (дев`яти) гривень 63 копійок, а всього стягнути 3 453 (три тисячі чотириста п`ятдесят три) гривні 63 копійки.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» (м. Дніпро, вулиця Барикадна, будинок 15-А, код ЄДРПОУ 30012848) в дохід держави судовий збір в розмірі 840 (восьмисот сорока) гривень 80 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» (м. Дніпро, вулиця Барикадна, будинок 15-А, код ЄДРПОУ 30012848) на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 8 082 (вісім тисяч вісімдесят дві) гривні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду, але не раніше дати закінчення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Згідно п.3 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30.03.2020 року строки визначені, зокрема, статтею 354 ЦПК України, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Дата складання повного судового рішення – 22 червня 2020 року.

Суддя Г.В. Назаренко

Вступна та резолютивна частини проголошені негайно після закінчення судового розгляду 10 червня 2020 року, повний текст рішення суду виготовлений 22 червня 2020 року.

Суддя Г.В. Назаренко