Рішення № 89944518, 22.06.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2020 р. № 400/1579/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, Люстдорфська дорога, 9, м. Одеса, Одеська область, 65017

про:стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 258 537,60 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (далі - відповідач) з вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки з розрахунком в розмірі 258537,60 коп.

Ухвалою від 17.04.2020р. провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання.

Позивач обгрунтував позовні вимоги тим, що при звільнені зі служби відповідач не провів остаточного розрахунку та не виплатив позивачу належних до виплати сум. Згідно рішення суду по справі № 1440/1946/18 від 09.11.2018р., яке набрало законної сили 11.04.2019р., позивача поновлено на посаді в Південному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2019р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю та стягнуто з відповідача грошове зебезпечення з 01.07.2018р. по 18.07.2019р. в розмірі 7792,80грн. Проте, позивач вважає, що згідно діючого законодавства, з відповідача на його користь підлягає стягненню і середній заробіток за час затримки з розрахунком за період з 18.07.2018р. по 03.03.2020р. по день ухвалення судового рішення по даній справі. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у заззачені ст.116 КЗпП України строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з розрахунком. Такий заробіток розраховується відповідно до Постанови КМУ від 08.02.1995 року №100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати. З розрахунку позивача кількість днів в період з 18.07.218р. по 03.03.2020р. протягом якого відповідач бедпідставно не виплачував належного грошового забезпечення складає 564 дні, а загальна сума такого заробітку дорівнює 258537,60грн.

Відповідач заперечував проти позову та вказав у відзиві на позовну заяву, що Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2019р. по справі № 1440/1946/18 стягнуто з відповідача додатково середній заробіток за час вимушеного прогулу. Відповідач вважає, що фактично звільнення позивача з посади не відбулось, оскільки ОСОБА_1 поновлено на посаді з моменту звільнення, відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст.116-117 КЗпП України. Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути адміністративний позов в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

Наказом Управління Державного департаменту України з питань виконання кримінальних покарань в Миколаївській області № 16 о/с від 11 квітня 2011 року ОСОБА_1 було прийнято на службу в органи Державної кримінально-виконавчої служби України.

Наказом Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції № 139 о/с від 17 липня 2018 року позивача звільнено з посади начальника Голованівського районного сектору з питань пробації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, у зв`язку із скороченням штатів.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року, позивача поновлено на службі в Південному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

В подальшому, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року по справі № 400/2047/19 стягнуто з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації міністерства юстиції грошове забезпечення за період з 01 липня 2018 року по 18 липня 2019 року.

Позивач, посилаючись на ст.116-117 КЗпП України, вважає, що з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки за період з 18.07.2018р. по 03.30.2020р., тому звернувся до суду з даним позовом.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Статтею 14 вказаного Закону передбачено, що до персоналу Державної кримінально- виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

В той же час, особливості проходження служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України врегульовуються спеціальним законодавством, положення яких мають пріоритет у застосуванні перед загальними нормами трудового законодавства. Норми Кодексу законів про працю України не поширюються на працівників Державної кримінальної виконавчої служби стосовно порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України, на яку посилається позивач як на підставу для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, строками для здійснення розрахунку є : 1) день звільнення працівника; або 2) не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (за умови, якщо працівник у день звільнення не працював, наприклад, у зв`язку з хворобою).

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у строки, зазначені в етапі 116 цього Кодексу при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, підставою для відповідальності є не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені трудовим законодавством строки. Зазначена відповідальність за таке правопорушення може настати лише за наявності порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника або уповноваженого ним органу.

З матеріалів справи вбачається, що наказом управління Державного департаменту України з питань виконання кримінальних покарань в Миколаївській області від 11 квітня 2011 року № 16 о/с позивач був прийнятий на службу в органи Державної кримінально-виконавчої служби України.

Наказом Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 17 липня 2018 року 139 о/с позивача звільнено із служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку із скороченням штатів).

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Голованівського районного сектору з питань пробації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (справа № 1440/1946/18). Таке рішення набрало законної сили 11.04.2019р.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 1440/1946/18, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року - залишено без змін.

При цьому, суд зазначає, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції додатково стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Тобто, та обставина, на яку посилається позивач, а саме не проведення з ним всіх розрахунків при його звільненні - не знайшла свого підтвердження за матеріалами справи № 400/1579/20, так як рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року визнано протиправним та скасовано наказ від 17 липня 2018 року № 139 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 та поновлено на посаді начальника Голованівського районного сектору з питань пробації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.Отже, фактично звільнення позивача, не відбулося, адже наказ в частині звільнення скасовано, а позивача поновлено на посаді з моменту звільнення, відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст.ст. 116,117 КЗпП України.

Крім того, суд вважає, що застосовування ст.ст. 116-117 КЗпП України можливе лише у випадку, коли працівник звільнений і він не оспорює це звільнення, виплати всіх сум, що належать звільненому працівнику від підприємства установи, організації в день звільнення не може бути, якщо працівник поновлений на роботі рішенням суду. Цей працівник не може вважатись звільненим.

Аналогічного висновку дійшов П`ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 01.04.2020 року по справі № 540/2337/14.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (Люстдорфська дорога, 9, м. Одеса, Одеська область, 65017, код ЄДРПОУ 40867311) відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов