Рішення № 89920869, 18.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2020 року м. Київ № 640/18244/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Добрівської Н.А.

розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)про визнання протиправними рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дніпровського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якому просила:

- визнати протиправним рішення Дніпровського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, яким відмовлено ОСОБА_1 у зміні по батькові;

- зобов`язати Дніпровський районних у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві внести зміни та видати свідоцтво про зміну по батькові ОСОБА_1 на " ОСОБА_2 ".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправну відмову відповідача у зміні її по батькові у зв`язку з відсутністю у національному законодавстві чітких положень, які б дозволяли зміну по батькові фізичної особи на власний розсуд. Оскаржувана відмова порушує права позивача на зміну імені (по батькові) та на повагу до приватного і сімейного життя.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Своїм правом на надання відзиву на позов відповідач не скористався. При цьому, останній 01.11.2019 року подав через канцелярію суду заяву про розгляд справи без участі його представника на підставі наявних у справі доказів.

Також матеріали справи містять заяву позивача про пришвидшення розгляду справу у зв`язку з її великим значенням для неї.

Оскільки станом на час розгляду справи, відповідно до відомостей зазначених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 26088676 найменування відповідача вказано як Дніпровський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), суд прийшов до висновку про необхідність заміни назви відповідача - Дніпровський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві на нову - Дніпровський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Ознайомившись з позиціями сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив таке.

Згідно копії паспорта серії НОМЕР_1 , виданого 25.06.2013 Селидівським МВ ГУ ДМС України в Донецькій області ОСОБА_3 по батькові зазначена " ОСОБА_1 ".

11.09.2019 позивач звернулась до Дніпровського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві із заявою щодо зміни її по батькові " ОСОБА_1 " на " ОСОБА_2 ".

Відповідач листом №1885/17.6-20 відмовив у внесенні таких змін, мотивуючи своє рішення тим, що чинне законодавство України не передбачає можливості змінити по батькові особи на її власний розсуд.

Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернулась до суду з цим позовом за захистом свого порушеного права.

Оцінивши повідомлені учасниками справи обставини, суд при вирішенні спору по суті виходить з такого.

Правові відносини, пов`язані з проведенням державної реєстрації актів цивільного стану, внесенням до актових записів цивільного стану змін, їх поновленням і анулюванням, визначені Законом України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" від 01.07.2010 №2398-VI (у чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції) (надалі - Закон № 2398-VI).

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону №2398-VI відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.

Згідно ч.5 ст.9 Закону №2398-VI правила проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання затверджуються Міністерством юстиції України.

Статтею 16 Закону №2398-VI урегульовано порядок державної реєстрації зміни імені.

Державна реєстрація зміни імені (прізвища, власного імені, по батькові) (далі - зміна імені) проводиться лише стосовно громадян України (ч.1 ст.16 Закону № 2398-VI).

Державна реєстрація зміни імені проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою фізичної особи, яка досягла віку, встановленого законом, за місцем її проживання за наявності в архівах відділів державної реєстрації актів цивільного стану відповідних актових записів цивільного стану та відомостей у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян (ч.2 ст.16 Закону № 2398-VI).

Згідно ч.1 ст.22 Закону №2398-VI внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.28 Цивільного кодексу України ім`я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Статтею 295 Цивільного кодексу України обумовлено право фізичної особи на зміну імені.

Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім`я (ч.1 ст.295 Цивільного кодексу України).

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені або виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про її народження (ч.3 ст.295 Цивільного кодексу України).

Прізвище, власне ім`я та по батькові фізичної особи можуть бути змінені у разі її усиновлення, визнання усиновлення недійсним або його скасування відповідно до закону (ч.4 ст.295 Цивільного кодексу України).

Підставами для відмови у зміні імені є: здійснення стосовно заявника кримінального провадження або його перебування під адміністративним наглядом; наявність у заявника судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку; офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника; подання заявником неправдивих відомостей про себе (ч.6 ст.295 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що підставою для відмови ОСОБА_1 у зміні її по батькові була відсутність у національному законодавстві чітких положень, які б дозволяли зміну по батькові фізичної особи на власний розсуд.

Аналізуючи таку відмову (рішення) відповідача як суб`єкта владних повноважень, суд зазначає таке.

Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

16.08.2013 року Європейський суд з прав людини (надалі - Європейський суд, ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі за заявою Гарнаги проти України (№20390/07), в якому, перевіряючи правомірність відмови заявниці у зміні її по батькові, постановив, що Україна порушила стосовно Гарнаги статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

Після набуття рішенням ЄСПЛ статусу остаточного заявниця ОСОБА_5 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень, ухвалених за результатами розгляду справи за її позовом.

Переглядаючи судові рішення, ухвалені щодо ОСОБА_5 , Верховний Суд України у своїй постанові від 27.01.2014 (справа 21-418а13) зазначив таке.

Європейський суд у справі "Гарнага проти України" констатував, що в особи можуть існувати справжні причини, щоб бажати змінити своє ім`я, а законодавчі обмеження такої можливості можуть бути виправдані інтересами суспільства, наприклад, для забезпечення точного обліку населення або схоронності засобів ідентифікації та зв`язку носіїв певного імені з сім`єю. Державному органу належить навести відповідні та достатні підстави на підтримку своєї відмови у наданні дозволу на зміну імені особи для того, щоб це обмеження вважалося необхідним у демократичному суспільстві.

У рішенні Європейського суду йдеться й про те, що коли особа в Україні досягає достатньо дорослого віку для того, щоб приймати самостійні рішення щодо зміни імені, вона може зберегти або змінити ім`я, надане їй при народженні. Вартий особливої уваги той факт, що особа може зберегти по батькові, навіть якщо її батько більше не носить імені, від якого походить по батькові. У цьому випадку розірвання традиційного зв`язку між по батькові особи та іменем її батька визнається можливим.

Європейський суд констатував, що за майже повної свободи зміни імені або прізвища особи обмеження, накладені на зміну по батькові, не видаються належним чином та достатньою мірою мотивованими національним законодавством. Крім того, державними органами не було надано жодного обґрунтування позбавлення заявниці її права приймати рішення з цього важливого аспекту її приватного та сімейного життя, і таке обґрунтування не було встановлено жодним іншим способом. Державні органи не виконали своє позитивне зобов`язання щодо забезпечення права заявниці на повагу до її приватного життя.

Європейський суд одноголосно постановив, що у цій справі було порушення статті 8 Конвенції щодо заявниці.

З огляду на викладене, Верховний Суд України у своїй постанові зауважив, що відповідно до ст.2, ст.10 Закону України від 23.02.2006 №3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і п.1 ст.46 Конвенції рішення Європейського суду є обов`язковими для виконання. Виконання рішення, крім виплати відшкодування, полягає також у вжитті державою додаткових заходів індивідуального характеру, зокрема, відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum). Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

У зв`язку з цим, Верховний Суд України скасував судові рішення, ухвалені щодо ОСОБА_5 , і направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Останній, розглянувши справу, визнав право ОСОБА_6 на зміну імені та її позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.

Відповідно до п.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також зауважує, що на момент розгляду ЄСПЛ справи "Гарнага проти України" редакція статті 295 Цивільного кодексу України передбачала можливість зміни особою по батькові лише у разі, якщо її батько змінив ім`я.

Чинна на сьогодні редакція вказаної статті Цивільного кодексу України також уможливлює зміну по батькові у разі виключення відомостей батька дитини з актового запису особи про її народження, а також у разі її усиновлення, визнання усиновлення недійсним або його скасування відповідно до закону. Водночас, це не змінює правову проблему, встановлену Європейським Судом у справі Гарнаги.

Отже, аналізуючи викладене у своїй сукупності, можна дійти висновку, що українське законодавство відносно вільно дозволяє фізичній особі змінювати ім`я або прізвище. Однак, на відміну від можливості змінити власне ім`я і прізвище, чинне законодавство прямо не передбачає право особи змінювати на власний розсуд своє по батькові.

З цього приводу суд зазначає таке.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Конвенція - це живий інструмент, який має тлумачитись у контексті змін у суспільстві і у відповідності до умов сучасності. Водночас, рішення у схожих справах повинні бути подібними, оскільки відмінність може призвести до нерівності позивачів перед законом та не виправдати законні очікування тих, хто звертається до правосудця. Існує ряд причин, за якими необхідно притримуватись прецедента. Це перш за все в інтересах правової стабільності і впорядкованого розвитку практики застосування Конвенції. Дотримання прецедента не тільки прямо відповідає вимогам незалежності і безсторонності суду, але й виражає саму суть судової політики (справа "Коссі проти Сполученого Королівства", рішення від 27.09.1990).

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції. Дійсно, гарантія прав, передбачена Конвенцією, цілком реальна без прийняття будь-яких додаткових заходів з боку органів влади держав-учасниць, таким чином, ці права можна вважати такими, що застосовуються прямо.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV (надалі - Закон №3477-IV) закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 19 Закону №3477-IV визначає порядок її застосування у сфері законодавства та в адміністративній практиці. Так, зокрема, частиною п`ятою цієї статті визначено, що Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.

Отже, з наведеного можна зробити наступні висновки: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, а так само практика Європейського суду як її складова, є частиною національного законодавства; їх положення є нормами прямої дії; вони мають пріоритет у застосуванні порівняно з нормами національного законодавства, що суперечать Конвенції. Зазначені принципи обов`язкові не лише для суду, а й для адміністративних органів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №826/5812/14.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність відмови Дніпровського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві у зміні по батькові ОСОБА_1 з підстав відсутності у національному законодавстві чітких положень, які б дозволяли зміну по батькові фізичної особи на власний розсуд.

Водночас, щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача внести зміни та видати свідоцтво про зміну по батькові ОСОБА_1 на " ОСОБА_2 ", суд зазначає таке.

В абз.1 та 3 п.1 глави 4 розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 №52/5 (надалі - Правила №52/5) зазначено, що ім`я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить; фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім`я.

Державна реєстрація зміни імені проводиться за заявою про зміну імені фізичної особи, яка досягла віку, встановленого законом, відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем її проживання (п.2 глави 4 розділу ІІІ Правил №52/5).

Заява про зміну імені (додаток 15) подається в письмовій формі за умови пред`явлення паспорта громадянина України (п.3 глави 4 розділу ІІІ Правил №52/5).

Механізм прийняття та розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичних осіб - громадян України визначений Порядком розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 №915 (надалі - Порядок №915).

Відповідно до п.2 Порядку №915 заяви про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) (далі - імені) громадян України, які проживають на території України, приймає, розглядає, а також веде їх облік відділ державної реєстрації актів цивільного стану за місцем їх проживання; громадян України, які постійно проживають за кордоном, - дипломатичне представництво або консульська установа України, в якій вони перебувають на постійному консульському обліку.

Абзацом 1 пункту 3 Порядку №915 встановлено, що заява про зміну імені подається у письмовій формі за умови пред`явлення паспорта громадянина України, а у разі, коли заявник постійно проживає за кордоном, - за умови пред`явлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Пунктами 4-10 Порядку №915 врегульовано порядок розгляду такої заяви органами державної реєстрації актів цивільного стану, а саме, зокрема, зазначено таке.

До заяви про зміну імені додаються: свідоцтво про народження заявника; свідоцтво про шлюб (у разі, коли заявник перебуває у шлюбі); свідоцтво про розірвання шлюбу (у разі, коли шлюб розірвано); свідоцтва про народження дітей (у разі, коли заявник має малолітніх або неповнолітніх дітей); свідоцтва про зміну імені заявника, батька чи матері, якщо воно було раніше змінено; фотокартка заявника; квитанція про сплату державного мита (п.4 Порядку №915).

Під час подання заяви про зміну імені відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво або консульська установа України попереджає заявника про встановлену законодавством відповідальність за повідомлення неправдивих відомостей і необхідність обміну паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон та інших документів у разі зміни імені (п.5 Порядку №915).

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво або консульська установа України, які прийняли заяву про зміну імені, перевіряють відомості, зазначені у заяві та в документах, що додаються до неї (п.6 Порядку №915).

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво або консульська установа України на підставі документів про зміну імені та висновку територіального органу Національної поліції про можливість зміни імені готує висновок про надання дозволу на зміну імені або відмову в його наданні та надсилає заявникові (п.10 Порядку №915).

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про застосування положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, обрання іншого способу захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права позивача.

З урахуванням дискреційних повноважень відділу державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичного представництва або консульської установи України на прийняття, розгляд, а також ведення обліку заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) громадян України, суд вважає необхідним зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 11.09.2019 про зміну по батькові позивача з " ОСОБА_1 " на "Олександрівна".

Відповідно до п.3, п.4, п.10 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправним та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, при вирішенні питання про зміну по батькові позивача з " ОСОБА_1 " на "Олександрівна", відповідач має враховувати висновки суду, наведені в рішенні у цій адміністративній справі.

Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, з встановленням судом визначенням.

Згідно з частинами першою та третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 79, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов`язати Дніпровський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.09.2019 щодо зміни її по батькові з " ОСОБА_1 " на " ОСОБА_2 ", з урахуванням висновків, які викладенні у даному рішенні.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ).

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Позивач - ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Дніпровський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 26088676, юридична адреса: 02100, м. Київ, бул. Верховної Ради, 8/20).

Суддя Н.А. Добрівська