Рішення № 89920295, 17.06.2020, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1294/20

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бездрабка О.І.,

при секретарі - Кованій В.А.,

за участю:

представника позивача - Фіхмана Р.Л.,

представника відповідача-1 - Бондар І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, Корабельного районного відділу державної виконавчої служби у м.Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) та постанов про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про арешт майна боржника,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (далі - відповідач-1), Корабельного районного відділу державної виконавчої служби у м.Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі - відповідач-2), в якій просить;

- визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 р. № Ф-12085-51 та від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51;

- визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Корабельного районного відділу державної виконавчої служби у м.Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Потапової Т.В. від 27.04.2020 р. про відкриття виконавчого провадження № 61914224, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 61914224, про стягнення виконавчого збору в розмірі 826,25 грн., про арешт майна боржника (все рухоме та нерухоме майно); від 29.04.2020 р. про звернення стягнення на доходи боржника в рамках виконавчого провадження № 61914224; від 04.10.2019 р. про відкриття виконавчого провадження № 60222809, про стягнення виконавчого збору в розмірі 1827,67 грн. у виконавчому провадженні № 60222809, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 60222809; від 15.10.2019 р. про накладення арешту на автомобіль Chevrolet, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в рамках виконавчого провадження № 60222809.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у травні 2020 року дізнався про існування виконавчих проваджень по примусовому виконанню вимог про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51 та від 05.11.2019 р. № Ф-12085-51, в рамках яких державним виконавцем винесено постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про арешт майна та про звернення стягнення на доходи боржника. В той же час жодних рішень про нарахування сум єдиного соціального внеску від Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі не надходило. Вважає вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними, так як підприємницьку діяльність не здійснював, доходу від такої діяльності не мав, у вказаний період (2017-2019 роки) працював як найманий працівник на ПП "Корнет-Стиль", ТОВ, "Рейдовий термінал "Конкорд" і роботодавці сплачували з його заробітної плати єдиний соціальний внесок. Вказане виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем у період, коли він був найманим працівником, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 04.12.2019 р. у справі № 440/2149/19, від 02.04.2020 р. у справі № 620/2449/19.

Ухвалою від 22.05.2020 р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений суддею строк позивач усунув недоліки позовної заяви і ухвалою від 27.05.2020 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 17.06.2020 р. на 11:00 год.

Ухвалою від 03.06.2020 р. задоволено клопотання представника позивача в частині проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

12.06.2020 р. від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову, оскільки дії державного виконавця були вчинені відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень, в межах його повноважень. Так, 03.10.2019 р. на адресу відділу надійшла заява про прийняття до примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2019 р. № 12085-51, а 24.04.2020 р. - вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 р. № Ф-12085-51. Так як вимоги відповідали ст.4 Закону України "Про виконавче провадження", 04.10.2019 р. та 27.04.2020 р. державним виконавцем винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень, копії яких направлено стягувачу до відома, боржнику до виконання. Також на виконання вимог п.4 чт.27, п.2 ст.56 Закону України "Про виконавче провадження, розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень державним виконавцем винесено постанови про стягнення виконавчого збору від 04.10.2019 р. та від 27.04.2020 р., постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 27.04.2020 р., постанови про арешт майна боржника від 15.10.2019 р. та від 27.04.2020 р., постанову про звернення стягнення на заробітну плату, стипендію та інші доходи боржника. 15.06.2020 р. від позивача надійшли письмові пояснення, в який вказує на те, що позивач не отримував від державного виконавця постанов про відкриття виконавчих проваджень, а тому твердження відповідача-2 про їх направлення боржнику не відповідають дійсності. Окремо зауважує, що позивач у періоді, за який нараховано єдиний соціальний внесок оскаржуваними вимогами, не мав статусу фізичної особи-підприємця, так як згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 був внесений в Реєстр як фізична особа-підприємець лише 13.05.2020 р. і в цей же день внесено запис про припинення його підприємницької діяльності.

17.06.2020 р. від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що ОСОБА_1 до 13.05.2020 р. був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому повинен сплачувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів в інтегрованій картці позивача сума недоїмки станом на 31.01.2019 р. становила 18276,72 грн., а станом на 31.10.2019 р. - 26539,29 грн. та саме на ці суми винесено оскаржувані вимоги. Зазначає, що фізичні особи-підприємці, в тому числі й ті, які одночасно працюють за трудовим договором і є найманими працівниками, не звільняються від обов`язків платника єдиного внеску, у тому числі обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати мінімальний єдиний внесок за себе як за фізичну особу-підприємця. В даному випадку немає подвійного оподаткування, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, внесок сплачує страхувальник (роботодавець) за рахунок власних коштів. До того ж, єдиний внесок в такому випадку оплачується різними платниками, у різних розмірах та з інших правових підстав, що додатково свідчить про відсутність факту подвійного стягнення до бюджету єдиного внеску.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з викладених у позовній заяві та поясненнях підстав.

Представник відповідача-1 заперечувала проти задоволення позову з підстав, вказаний у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача-2 в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням державного виконавця у відпустці, в задоволенні якого відмовлено протокольною ухвалою від 17.06.2020 р., оскільки жодних доказів на підтвердження даних обставин до суду не надано.

Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п.1 ч.3 ст.205 КАС України).

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 14.10.1999 р. зареєстровано суб`єктом підприємницької діяльності.

22.02.2019 р. Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12085-51 на загальну суму заборгованості зі сплати єдиного внеску 18276,72 грн.

Дану вимогу було направлено до виконавчої служби і 04.10.2019 р. старшим державним виконавцем Корабельного районного відділу державної виконавчої служби міста Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Потаповою Т.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 69222809.

Також державним виконавцем 04.10.2019 р. винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 1827,67 грн., 15.10.2019 р. - постанову про арешт майна боржника, згідно якої накладено арешт на транспортний засіб CHEVROLET, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

05.11.2019 р. Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12085-51 на загальну суму заборгованості зі сплати єдиного внеску 8262,54 грн.

Цю вимогу було направлено до виконавчої служби і 27.04.2020 р. старшим державним виконавцем Корабельного районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Потаповою Т.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61914224.

Також державним виконавцем 27.04.2020 р. винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 8262,54 грн., 27.04.2020 р. - постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 186,10 грн., 27.04.2020 р. - постанову про арешт майна боржника, згідно якої накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, 29.04.2020 р. - постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Вважаючи дані вимоги та постанови державного виконавця протиправними, позивач звернувся з позовною заявою до суду.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваних вимог та постанов, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Що стосується позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Підпункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Приписами п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно ст.2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно абз.3 п.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз.1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Наведені норми свідчать про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З аналізу наведеного, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає контролюючий орган, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2020 р. у справі № 620/2449/19, від 18.03.2020 р. у справі № 140/1777/19, від 05.03.2020 р. у справі № 824/509/19-а, від 04.12.2019 р. у справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 р. у справі № 480/4656/18, від 27.11.2019 р. у справі № 160/3114/19.

Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 15.09.2017 р. по 08.11.2018 р., з 25.01.2019 р. по 10.06.2019 р., з 15.07.2019 р. по 24.12.2019 р. працював водієм в ПП "Корнет-Стиль", з 26.12.2019 р. по 28.03.2020 р. працював другим механіком судна в ТОВ "Рейдовий термінал "Конкорд", що підтверджується копією трудової книжки позивача. Тобто, у період з вересня 2017 року по 2019 рік (за який винесено оскаржувані вимогу) ОСОБА_1 був найманим працівником та у цей період саме роботодавці ПП "Корнет Стиль" та ТОВ "Рейдовий термінал "Конкорд" сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується випискою з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-7.

Доказів отримання ОСОБА_1 у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності відповідачем-1 не надано.

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017-2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, який має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї.

Відповідна правова позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 02.04.2020 р. у справі № 620/2449/19, від 18.03.2020 р. у справі № 140/1777/19, від 05.03.2020 р. у справі № 824/509/19-а, від 04.12.2019 р. у справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 р. у справі № 480/4656/18, від 27.11.2019 р. у справі № 160/3114/19, яка є обов`язковою для застосування судом першої інстанції згідно вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Також і відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Окремо суд зауважує, що до 01.01.2004 р. загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України визначалися Законом України "Про підприємництво" від 07.02.1991 р. № 698-XII (далі - Закон № 698-XII).

Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2004 р. на підставі п.2 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, прийнятого Законом України від 16.01.2003 р. № 436-IV.

Оскільки позивач був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності у 1999 році, суд вважає необхідним надати оцінку окремих положень Закону № 698-XII.

Так, відповідно до ч.1 ст.1 Закону № 698-XII підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб`єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Суб`єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути, зокрема, громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності (абз.2 ст.2 Закону № 698-XII).

Згідно ч.1 ст.8 Закону № 698-XII державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб`єкта, якщо інше не передбачено законом. Відомості про зареєстровані суб`єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності.

Частинами 3, 8 статті 8 Закону № 698-XII було передбачено, що громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи-платника податків та інших обов`язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п`яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов`язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи-платника податків та інших обов`язкових платежів.

У п`ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності до органів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч.18 ст.8 Закону № 698-XII скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду в разі: визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів; здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України; несвоєчасного повідомлення суб`єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження; визнання суб`єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством); неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.

Згідно ч.20 ст.8 Закону № 698-XII орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики, органи Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Пенсійного фонду України про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності.

Водночас в силу вимог ст.11 Закону № 698-XII діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України; у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання; на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

Отже, змістовний аналіз вказаних положень Закону України "Про підприємництво" вказує на те, що громадяни, які виявили бажання здійснювати підприємницьку діяльність та пройшли процедуру державної реєстрації набували статусу суб`єктів підприємницької діяльності (підприємців) з отриманням відповідного свідоцтва про державну реєстрацію. Водночас закон передбачав можливість скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності, зокрема за особистою заявою громадянина, а також припинення підприємцем своєї діяльності з власної ініціативи. У першому випадку про факт скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності обов`язково повідомлялись відповідні органи державної податкової служби.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності 14.10.1999 р. та, як зазначає позивач, підприємницьку діяльність не здійснював, податкову звітність про отримання доходів не подавав.

01.07.2004 р. набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 р. № 755-VI (далі - Закон № 755-VI). Згідно з преамбулою цей Закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до ст.3 Закону № 755-VI (тут і надалі - в редакції станом на 01.07.2004 р.) дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців.

Статтею 4 Закону № 755-VI визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, здійснюється шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до ст.5 Закону № 755-VI державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру (ст.16 Закону № 755-VI).

Згідно ч.1 ст.17 Закону № 755-VI відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.

Частина 1 статті 42 Закону № 755-VI передбачає, що для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі - заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Відповідно до ст.43 Закону № 755-VI за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Водночас в силу приписів ч.5 ст.43 Закону № 755-VI державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи-підприємця зобов`язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця для взяття фізичної особи-підприємця на облік.

Крім того, пунктом 2 розділу VIII "Прикінцевих положень" Закону № 755-VI було визначено, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

Отже, суд зазначає, що поняття "фізична особа-підприємець" введене у законодавство України з набранням чинності Цивільним кодексом України (Закон № 435-IV від 16.01.2003 р.), тобто з 01.01.2004 р. Водночас ч.2 ст.50 цього Кодексу визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Таким законом власне і став Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 р. № 755-VI .

З наведеного можна дійти висновку, що обов`язковою умовою для здійснення підприємницької діяльності фізичними особами, зареєстрованими до 01.01.2004 р. як суб`єкти підприємницької діяльності, було проходження процедури державної реєстрації як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі. При цьому датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця вважалася дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Водночас суд зауважує, що Законом № 755-VI не було встановлено обов`язку суб`єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб щодо проходження обов`язкової державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та правових наслідків не проходження такої реєстрації.

Відтак, на думку суду, після набрання 01.07.2004 р. чинності Законом № 755-VI позивач автоматично не набув статусу фізичної особи-підприємця в розумінні положень цього закону, оскільки не вчинив передбачених ним дій для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.

01.07.2010 р. було прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємці" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" № 2390-VI.

Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону визначено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 р., завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (пункт 2).

Всі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, відповідно до пункту 3 Закону № 755-VI, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (пункт 4).

Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців.

Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру (пункт 7).

За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.

Згідно пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Водночас пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI передбачено, що порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.

Наказом Міністерства юстиції України № 575/5 від 12.04.2012 р., який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.04.2012 р. за № 569/20882, затверджено Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - Положення).

Пунктами 1, 2 цього Положення визначено, що комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру (далі - невключені суб`єкти).

Відповідно до пунктів 4.3 Положення комісія розглядає, аналізує прийняту від уповноважених органів аналітичну інформацію; складає узагальнену інформацію про невключених юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у розрізі районів та міст обласного значення відповідно в Автономній Республіці Крим, областях, районів - у містах Києві та Севастополі за формами згідно з додатками 3 та 4; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів державним реєстраторам за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб-підприємців для подальшого включення цих відомостей до Єдиного державного реєстру, про що складається акт приймання-передачі у двох примірниках. Узагальнена інформація про невключених суб`єктів може передаватися частинами; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів Державній реєстраційній службі України.

Комісія завершує свою діяльність після отримання від державних реєстраторів звіту про завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру невключених суб`єктів (пункт 4.10 Положення).

Водночас пунктом 5 вищезазначеного наказу Міністерства юстиції України № 575/5 від 12.04.2012 р. на державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців покладено обов`язок забезпечити включення до Єдиного державного реєстру відомостей про невключених суб`єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Так, із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що реєстратором Херсонської міської ради внесено запис від 13.05.2020 р. про "Включення відомостей про фізичну особу-підприємця", номер запису 24990170000059092.

При цьому, доказів подання ОСОБА_1 державному реєстратору, у встановлений пунктом 2 розділу ІІ Закону № 2390-VI строк, реєстраційної картки для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва відповідачем-1 суду не надано.

Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця нового зразка.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що системний аналіз наведених норм законодавства України дає змогу зробити висновок про те, що починаючи з 01.07.2004 р. державна реєстрація фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку та на підставах, визначених Законом № 755-VI. Оскільки позивач, будучи зареєстрованим як суб`єкт підприємницької діяльності, після набрання чинності цим Законом не пройшов передбачену ним процедуру державної реєстрації, немає підстав вважати, що він набув статусу фізичної особи-підприємця. Водночас ані основні положення, ані перехідні положення Закону № 755-VI не містять приписів про автоматичне набуття статусу фізичної-особи підприємця громадянами, які були зареєстровані до 01.07.2004 р. як суб`єкти підприємницької діяльності, але не пройшли процедури перереєстрації за новим законом.

Крім того, 01.01.2011 р. набрав чинності Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно п.п.2, 3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток);

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім`ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

В подальшому Законом України від 28.12.2014 р. № 77-VIII внесено зміни до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI та визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Окрім цього, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 р. № 1774-VIII було внесено зміни до Закону № 2464-VI, що набрали чинності з 01.01.2017 р.

Серед іншого, п.3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI викладено у новій редакції та передбачено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відтак, з огляду на зміни, що відбулися у Законі № 2464-VI починаючи з 01.01.2017 р., відповідач-1 здійснив нарахування позивачу, як фізичній особі-підприємцю, яка обрала спрощену систему оподаткування, суму мінімального страхового внеску за період з 01.01.2017 р. по 31.12.2019 р. та надіслав оскаржувані вимоги від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51 на суму 18276,72 грн. та від 05.11.2019 р. № Ф-12085-51 на суму 8262,54 грн.

Проте суд з такими діями контролюючого органу не погоджується та зазначає, що Закон № 2464-VI, як на дату набрання ним чинності 01.01.2011 р., так і протягом спірного періоду до платників єдиного внеску відносив фізичних осіб-підприємців, зокрема тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Але, як вже зазначалось, у спірний період позивач не мав статусу фізичної особи-підприємця, а отже не визнавався платником єдиного внеску в розумінні Закону № 2464-VI.

Вказане підтверджується тим, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач був внесений в Реєстр саме як фізична особа-підприємець лише 13.05.2020 р. і цього ж дня до Реєстру внесено запис про припинення його підприємницької діяльності.

Отже, в один день за заявами позивача в Реєстр було внесено відомості про його реєстрацію фізичною особою-підприємцем та припинення діяльності фізичної особи-підприємця. Такі дії позивача обумовлені саме фактом винесення відповідачем-1 вимог та вчинені позивачем з метою припинення нарахування йому єдиного внеску, з чим він не погоджується.

Ця обставина, на думку суду, додатково підтверджує той факт, що позивач не мав статусу фізичної особи-підприємця і на нього не міг поширюватись Закон № 2464-VI.

Так, з матеріалів справи вбачається, що зарахування позивача до переліку платників єдиного внеску відповідач-1 здійснив тільки починаючи з 2017 року у зв`язку із змінами до Закону № 2464-VI, що встановлювали обов`язок фізичних осіб-підприємців зі сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі незалежно від фактичного здійснення підприємницької діяльності та отримання доходу. Водночас відповідач-1 не врахував тієї обставини, що в спірний період позивач не може вважатися фізичною особою-підприємцем в розумінні Законів № 755-VI та № 2464-VI і в силу приписів Закону № 2390-VI втратив статус суб`єкта підприємницької діяльності внаслідок визнанням недійсним відповідного свідоцтва про його державну реєстрацію. Відтак віднесення позивача до платників єдиного внеску та покладення на нього обов`язку зі сплати такого внеску починаючи з 01.01.2017 р. суд вважає неправомірним.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51 та від 05.11.2019 р. № Ф-12085-51 підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця, суд зазначає наступне.

За змістом ч.4 ст.25 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній на час винесення вимог) податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів врегульовано Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. № 449 (далі - Інструкція № 449).

Пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Згідно пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 при формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера "У" (узгоджена вимога).

В третій частині літера "У" (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання:

платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження;

вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис, - в органі доходів і зборів.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

Дата надсилання (вручення) проставляється на корінці вимоги:

службовою (посадовою) особою юридичної особи, фізичною особою або їх законним чи уповноваженим представником - у разі вручення вимоги під підпис;

працівником структурного підрозділу, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції, - у разі надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до корінця вимоги;

інформаційно-телекомунікаційною системою контролюючого органу - у разі надсилання вимоги до електронного кабінету платника (для платників, які пройшли ідентифікацію в електронному кабінеті та обрали спосіб взаємодії з контролюючим органом в електронній формі).

У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв`язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Після надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику корінець такої вимоги з відміткою про вручення підшивається до справи платника та:

якщо вимога органу доходів і зборів скасовується чи змінюється судом, підшивається і примірник (копія) рішення суду до справи платника поряд з корінцем від вимоги, щодо якої відбувся судовий розгляд;

у разі списання боргу (недоїмки) у випадках, визначених статтею 25 Закону, підшивається і копія рішення про списання.

Приписами пункту 5 розділу VI Інструкції № 449 визначено, що протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов`язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.

У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом 10 календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

Про оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) до органу доходів і зборів вищого рівня або суду платник зобов`язаний одночасно письмово повідомити орган доходів і зборів, який направив вимогу.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).

Орган доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності):

вносить вимогу про сплату недоїмки до Єдиного державного реєстру виконавчих документів та пред`являє її до виконання в порядку, встановленому законом (після початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів);

надсилає її в порядку, встановленому законом, до органу державної виконавчої служби (до початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів);

надсилає її в порядку, встановленому Законом, до органу Казначейства - відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про виконавче провадження", якщо платник єдиного внеску є бюджетною установою, державним органом, одержувачем бюджетних коштів, а також підприємством, установою або організацією, рахунки якої відкриті в органах Казначейства.

До сум боргу (недоїмки) платника, що подаються до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства, на вимогу про сплату боргу (недоїмки), за даними інформаційної системи органу доходів і зборів включаються також суми узгоджених з платником, але не сплачених у встановлений термін штрафів та пені.

Відповідно до пункту 6 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо:

сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі;

орган доходів і зборів скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття органом доходів і зборів рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки);

вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили;

борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 Закону, в порядку, визначеному пунктами 9 - 11 цього розділу, - у день прийняття органом доходів і зборів рішення про списання боргу (недоїмки) відповідно до частини сьомої статті 25 Закону;

є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі, - у день надходження виконавчих документів до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства.

Згідно пункту 7 розділу VI Інструкції № 449 якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).

З аналізу даних правових норм слідує, що контролюючий орган здійснює формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. Інструкцією № 449 визначено чіткий порядок узгодження суми недоїмки, вказаної у вимозі про сплату боргу. У разі несплати узгоджених сум єдиного соціального внеску, контролюючий орган надсилає вимоги для примусового виконання до виконавчої служби.

Таким чином, для визначення правомірності направлення відповідачем-1 оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51 та від 05.11.2019 р. № Ф-12085-51 необхідно встановити, чи є вказані у них суми узгодженими.

Згідно інтегрованої картки позивача станом на 31.01.2019 р. рахувалася заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 18276,72 грн. (за 2017 рік - 8448 грн., за 2018 рік - 9828,72 грн.), у зв`язку з чим відповідачем-1 було сформовано вимогу від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51 про сплату боргу (недоїмки) на вказану суму.

Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2019 р. на суму 18276,72 грн. надіслано контролюючим органом на адресу місця проживання ОСОБА_1, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань, - АДРЕСА_2, рекомендованим повідомленням, яке повернулося з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до інтегрованої картки ОСОБА_1 станом на 31.10.2019 р. рахувалася заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 26539,26 грн. (за 2017 рік - 8448 грн., за 2018 рік - 9828,72 грн., за 3 квартали 2019 року - 8262,54 грн., у зв`язку з чим відповідачем-1 сформовано вимогу від 05.11.2019 р. № Ф-12085-51 про сплату боргу (недоїмки) на вказану суму.

Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 р. на суму 26539,26 грн. надіслано контролюючим органом на адресу місця проживання ОСОБА_1, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань, - АДРЕСА_2, рекомендованим повідомленням, яке повернулося 30.12.2019 р. з відміткою "адресат не проживає".

Оскільки вимоги про сплату боргу (недоїмки) були направлені за адресою, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (АДРЕСА_2), однак повернулися з відміткою "за закінченням терміну зберігання" і "адресат не проживає", то в силу приписів пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вони вважаються врученими позивачу і з цього часу у ОСОБА_1 відповідно до пункту 5 розділу VI Інструкції № 449 виникає обов`язок сплатити зазначені у них суми недоїмки.

Якщо ж позивач незгоден з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки), він протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.

Оскільки позивач вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51 та 05.11.2019 р. № 12085-51, які вважаються йому врученими, в установлений строк не оскаржив в адміністративному або судовому порядку, то ці вимоги згідно пункту 5 розділу VI Інструкції № 449 набули статусу узгоджених та направлені 03.04.2019 р. та 24.04.2020 р. до органу державної виконавчої служби для їх примусового виконання. При цьому вимога від 05.11.2019 р. № Ф-12085-51 направлена зі збільшеною сумою недоїмки у розмірі 8262,54 грн.

Суд зауважує, що оскарження позивачем вимог про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51 та від 05.11.2019 р. № Ф-12085-51 в судовому порядку лише 20.05.2020 р., що є предметом позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі, не нівелює процедуру узгодження вимог, визначену розділом VI Інструкцією № 449, яка мала місце станом до подання позову до суду, та не свідчить про протиправність дій відповідача-1 з направлення вимог до органу державної виконавчої служби.

Окремо суд звертає увагу на те, що у відповідності до пункту 6 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили.

Тобто, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51 та від 05.11.2019 р. № Ф-12085-51 вважатимуться відкликаними виключно в день набрання законної сили судовим рішенням про їх скасування.

Відповідно до ч.5 ст.25 Закону № 2464-VI вимога податкового органу про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.

Згідно п.7 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Вимоги до виконавчого документа визначені ст.4 Закону № 1404-VIII, згідно ч.1 якої у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Частиною 3 статті 4 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов`язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов`язаний мати таку печатку.

Відповідно до ч.4 ст.4 Закону № 1404-VIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Частиною 1 статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Згідно ч.1 ст.26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Приписами ч.ч.5, 7 ст.26 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього.

У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст.27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно ч.2 ст.56 Закону № 1404-VIII арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Пунктом 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження (ч.2 ст.28 Закону № 1404-VIII).

Як встановлено судом, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51 на суму 18276,22 грн. та від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51 на суму 8262,45 грн. з відмітками про їх узгодження та набрання чинності 23.09.2019 р. і 27.01.2020 р. надійшли до Корабельного районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) 04.10.2019 р. та 24.04.2020 р. відповідно.

Вказані вимоги про сплату боргу (недоїмки) відповідали вимогам до виконавчих документів, визначених ч.1 ст.4 Закону № 1404-VIII, а тому у державного виконавця на дату їх пред`явлення до примусового виконання не було підстав для їх повернення без виконання.

Так як вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51 та від 05.11.2019 р. № Ф-12085-51 є виконавчими документами та відповідали встановленим законодавством вимогам до виконавчих документів, у державного виконавця виник обов`язок винесення постанов про відкриття виконавчих проваджень з їх примусового виконання. При цьому, діюча редакції Закону № 1404-VIII та Інструкція № 512/5 передбачає безальтернативно одночасно з відкриттям провадження виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документа майнового характеру винесення державним виконавцем постанов про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та накладення арешту на майно боржника.

Протиправність постанов про відкриття виконавчого провадження від 04.10.2019 р. та від 27.04.2020 р., про стягнення виконавчого збору від 04.10.2019 р. та від 27.04.2020 р., про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 27.04.2020 р., про арешт майна боржника від 15.10.2019 р. та від 27.04.2020 р., про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 29.04.2020 р. позивач пов`язує виключно з протиправністю нарахування йому єдиного соціального внеску згідно вимог про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51 та від 05.11.2019 р. № Ф-12085-51. Між тим, до повноважень державного виконавця не входить перевірка правильності нарахування єдиного соціального внеску. В той же час вищевказані вимоги про сплату боргу (недоїмки) оскаржуються ОСОБА_1 у цій же справі і стверджувати про їх неправомірність можна буде лише після набрання судовим рішенням законної сили.

Обґрунтування позовних вимог стосовно безпідставного нарахування контролюючим органом позивачу єдиного соціального внеску, наслідком чого на думку позивача є неправомірність вимог про сплату боргу (недоїмки), та подання до суду позову з цього приводу автоматично не свідчить про протиправність дій державного виконавця та не є наслідком автоматичного скасування постанов про відкриття виконавчих проваджень, про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про накладення арешту на майно боржника. Надавати правову оцінку діям та рішенням державного виконавця в даному випадку можливе лише після набрання законної сили судовим рішенням про скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) та отриманням його державним виконавцем.

При цьому, скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до п.5 ч.1 ст.39 Закону № 1404-VIII є підставою для закінчення виконавчого провадження із скасуванням вжитих державним виконавцем заходів щодо його виконання, про що зазначено в ст.40 Закону № 1404-VIII.

Для скасування оскаржуваних в рамках даної справи постанов державного виконавця необхідно встановити порушення, допущені ним при вчиненні виконавчих дій. Однак позивач не наводить жодних обставин чи фактів порушення відповідачем-2 вимог Закону № 1404-VIII, а судом таких не встановлено.

Окремо суд зауважує, що позивачем оскаржується постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 04.10.2019 р. № 60222809 у розмірі 250 грн. Однак позивачем не надано жодних доказів існування такої постанови, а в рамках виконавчого провадження № 60222809 така постанова взагалі відсутня. Тобто, ОСОБА_1 просить визнати протиправною та скасувати постанову, якої не існує в дійсності.

За таких обставин суд не вбачає підстав для визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень, про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, арешт майна боржника, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Підсумовуючи вищевикладене позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню в частині визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51 та від 05.11.2019 р. № Ф-12085-51.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст.139 КАС України).

Статтею 1 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 р. № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством (ч.1 ст.3 Закону № 3674-VI).

За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.2 ст.4 Закону № 3674-VI).

Згідно ч.3 ст.6 Закону № 3674-VI за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Позивач звернувся до суду з позовом:

- до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51 на суму 18262,54 грн. та від 05.11.2019 р. № Ф-12850-51 на суму 8262,54 грн., тобто з вимогою майнового характеру, за яку має бути сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн.;

- до Корабельного районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчих проваджень від 04.10.2019 р. та від 27.04.2020 р., постанов про арешт майна боржника від 27.04.2020 р. та від 15.10.2019 р., постанови про звернення стягнення на доходи боржника від 29.04.2020 р., тобто з 5 вимогами немайнового характеру, судовий збір за які становить 4204 грн. (5 х 840,80 грн.), та про визнання протиправними та скасування постанов про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 04.10.2019 р. на суму 250 грн. та від 27.04.2020 р. на суму 186,10 грн., постанов про стягнення виконавчого збору від 04.10.2019 р. на суму 1827,67 грн. та від 27.04.2020 р. на суму 826,25 грн., тобто з вимогою майнового характеру, судовий збір за яку складає 840,80 грн.; загальна сума судового збору - 5044,80 грн. (4204 грн. + 840,80 грн.).

Таким чином загальна сума судового збору за позовні вимоги, які пред`явлено до відповідача-1 і відповідача-2, становить 5885,60 грн. В той же час позивачем сплачено судовий збір у сумі 9248,80 грн.

Згідно п.1 ч.1 ст.7 Закону № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З даної правової норми слідує, що для повернення надмірно сплаченого судового збору (в даному випадку 3363,20 грн.) ОСОБА_1 необхідно подати до суду відповідне клопотання.

Оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме, про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51 на суму 18276,22 грн. на від 05.11.2019 р. № Ф-12085-51 на суму 8262,45 грн., які винесено відповідачем-1, то на користь позивача з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі за рахунок його бюджетних асигнувань підлягає стягненню судовий збір у сумі 840,80 грн.

Судовий збір у сумі 5044,80 грн., який сплачено за позовні вимоги, які пред`явлено до відповідача-2, не підлягають стягненню на користь позивача, так як в цій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (73026, м.Херсон, просп.Ушакова, 75, код ЄДРПОУ 43143201), Корабельного районного відділу державної виконавчої служби у м.Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (73027, м.Херсон, вул.Стрітенська, 7, код ЄДРПОУ 34906677) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) та постанов про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про арешт майна боржника задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 р. № Ф-12085-51 та від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (73026, м.Херсон, просп.Ушакова, 75, код ЄДРПОУ 43143201) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до пп.15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Відповідно до внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 р. № 540-ІХ змін у розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України, строк на апеляційне оскарження продовжується на строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 19 червня 2020 р.

Суддя О.І. Бездрабко

кат. 111060000