Рішення № 89920296, 18.06.2020, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1141/20

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Кисильової О.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3057 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини 3057 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 09.10.2015 до 31.05.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 31.05.2018;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 09.10.2015 до 31.05.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 31.05.2018.

Ухвалою від 08.05.2020 у справі відкрите спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), сторонам наданий строк для подання заяв по суті справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 09.10.2015 до 30.05.2018 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується довідками військової частини 3057 Національної гвардії України від 07.12.2015 № 1671 та від 24.11.2017 № 986. 25.08.2016 позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 . 31.05.2018 наказом командира військової частини 3057 Національної гвардії України № 111 ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас Збройних Сил України згідно з п. "а" ч. 6 з врахуванням пп. "і" п. 1 ч. 8 ст. 26 закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" без права носіння військової форми одягу та виключений зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення. Втім, за період служби з 2015 року до 2018 року позивач не отримав від відповідача компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учасник бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ, за яким учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Відтак, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 09.10.2015 до 31.05.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 31.05.2018. На підставі викладеного, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

28.05.2020 відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, у зв`язку з таким. Позивач проходив військову службу у військовій частині 3057 НГ України з 09.10.2015 до 30.05.2018. Відповідно до наказів командира військової частини 3057 Національної гвардії України від 31.05.2018 № 60 о/с та № 111 старшого солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із його звільненням з військової служби. Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не звертався під час проходження військової служби у військовій частині з рапортом про надання йому додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, а під час свого звільнення, зауважень про виключення зі списків військової частини, у зв`язку із наявністю заборгованостей перед ним не заявляв. Також відповідач наголошує, що згідно із положеннями Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Таким чином, грошова компенсація, як соціальна гарантія може бути виплачена в разі наявності відповідного права на відпустку. Позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки п. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки. Водночас відповідач відмічає, що позивач під час звернення із позовною заявою до суду порушив встановлені законодавством строки звернення до адміністративного суду. Так, остаточний розрахунок з позивачем проведений у момент його виключення зі списків військової частини - 31.05.2018, тобто, саме з цього часу ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення своїх прав у частині невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки. У зв`язку з тим, що спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону, тобто, які регулюють місячний строк звернення до суду. Проте, до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся лише 04.05.2020, тобто через два роки після отримання належних йому при звільненні коштів, у зв`язку з чим позовну заяву необхідно залишити без розгляду. На підставі викладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

04.06.2020 позивач надіслав до суду відповідь на відзив, в якій заперечує проти доводів відповідача, зокрема, зазначає, що отримання таких виплат, як компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій не обмежуються строками позовної давності.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 КАС України, а також інші процесуальні строки, продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 відповідно до посвідчення від 25.08.2016 Серії НОМЕР_2 є учасником бойових дій.

Відповідно до довідки військової частини 3057 від 24.11.2017 № 986 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, старший солдат Тараканов О ОСОБА_2 дійсно в періоди з 09.10.2015 до 13.11.2015, з 29.11.2015 до 01.03.2016, з 18.03.2016 до 02.04.2016, з 27.05.2016 до 31.05.2016, з 26.06.2016 до 31.01.2016, з 22.07.2016 до 06.09.2016, з 17.09.2016 до 05.09.2016, з 18.10.2016 до 11.11.2016, з 22.11.2016 до 28.02.2017, з 17.03.2017, до 15.06.2017, з 30.06.2017, до 30.06.2017, з 16.07.2017 до 31.07.2017, з 12.08.2017 до 03.09.2017, з 14.09.2017 до 23.11.2017 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції ОТУ "Донецьк".

Наказом командира військової частини 3057 Національної Гвардії України (по стройовій частини) від 31.05.2018 № 111 старшого солдата ОСОБА_1 , який звільнений відповідно до ст. 26 ч. 8 п. 1 згідно з п. "а" ч. 6 з урахуванням пп. "і" Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби наказом командира військової частини 3057 від 31.05.2018 № 60 о/с в запас ЗС України без права носіння військової форми одягу та направлений на військовий облік до Херсонського ОМВК Херсонської області, виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 31.05.2018. Вислуга років на військовій службі станом на 31.05.2018 складає: у календарному обчисленні - 02 роки 08 місяців 00 днів, у пільговому - 06 років 07 місяців 23 дні; у безперервному обчисленні - 02 роки 08 місяців 00 днів. Забезпечена виплата щомісячної премії в розмірі 115% від посадового окладу. Утримано грошове забезпечення за 17 календарних днів надлишково використаної щорічної основної відпустки за 2018 рік.

Позивач вважає, що невиплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, а тому звернувся до суду за захистом порушеного права.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, про порушення ОСОБА_1 строку звернення до суду, встановленого для оскарження правовідносин, що пов`язані із прийняттям, проходження та звільненням з публічної служби, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 09.10.2015 до 31.05.2018, на виплату якої, як стверджує позивач, він мав право при звільненні зі служби відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством.

Отже, оскільки позивач проходив військову службу та був звільнений в запас ЗС України, то не виплата йому грошової компенсації за не використану відпустку є спором з приводу проходження публічної служби.

Слід відмітити, що спеціальним законодавством, яке регулює питання виплати військовослужбовцям грошового забезпечення чи компенсації заробітку не врегульовано строки звернення до суду із позовом про стягнення компенсації за не використану відпустку, а тому суд застосовує до даних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Так, у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 № 21-389а13.

Зважаючи на те, що перебування особи на військовій службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, суд вважає, що при вирішенні питання про зобов`язання роботодавця виплатити недоотриману при звільненні суму коштів чи про стягнення недоотриманої суми, не виплаченої працівникові при звільненні, звернення до суду із такими вимогами не обмежується будь-яким строком.

Таким чином, суд вважає, що позивач не пропустив встановлений законодавством строк звернення до адміністративного суду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі-Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно із п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Законом України "Про відпустки" від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно із п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

За змістом п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII, відповідно).

Згідно зі ст. 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено термін "особливий період", як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Із аналізу положень наведених вище законів слідує, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Втім, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Разом з тим, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч.1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішення від 16.05.2018 справі № 620/4218/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/4/19), ця справа є типовою, а справа № 620/4218/18 - зразковою.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження № 11-550заі19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2018 залишене без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Щодо доводів відповідача про те, що ОСОБА_1 набув право на отримання відповідних відпусток з моменту надання йому статусу учасника бойових дій у 2016 році, відтак не підлягає задоволенню вимога про зобов`язання військової частини 3057 НГ України нарахувати та виплатити позивачу відповідну компенсацію за невикористані дні відпустки з 2015 року, тобто за період у якому ОСОБА_3 не мав статусу учасника бойових дій, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 5 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з довідками військової частини 3057 Національної Гвардії України від 07.12.2015 № 1671 та від 24.11.2017 № 986 старший солдат ОСОБА_1 дійсно в періоди з 09.10.2015 до теперішнього часу безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції сектор "М" м. Маріуполь Донецької області.

Отже, суд вважає, що ОСОБА_1 брав участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів з 09.10.2015. Відтак, набув права на отримання відповідних відпусток з 09.10.2015, тобто з дня, з яким законодавство пов`язує надання особі відповідного статусу - участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини.

Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2018 роках, що не заперечується відповідачем, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби.

Зі змісту наказу від 31.05.2018 № 111 слідує, що відповідач не виплатив позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII за 2015-2018 роки. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

За таких обставин суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015-2018 років.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 09.10.2015 до 31.05.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення – 31.05.2018.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

На підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, як учасника бойових дій.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 242- 246, 250, 255, 262 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3057 Національної Гвардії України (код ЄДРПОУ 23313948, 87525, Донецька область, м. Маріуполь, просп. Нахімова, 182) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) грошової компенсації за не використану відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 09.10.2015 до 31.05.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 31.05.2018.

Зобов`язати військову частину 3057 Національної Гвардії України (код ЄДРПОУ 23313948, 87525, Донецька область, м. Маріуполь, просп. Нахімова, 182) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 09.10.2015 до 31.05.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 31.05.2018.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 КАС України, а також інші процесуальні строки, продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя О.Й. Кисильова

кат. 106030000