Постанова № 8990099, 12.11.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

12.11.09Справа №2а-9615/09/1/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Трещової О.Р., при секретарі Дубініній А.В., за участю представника позивача – Салех О.В.,

представника відповідача – Болібкової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоегас. ком"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоегас. ком" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0009952301/0 від 30.07.2009 року в частині нарахування штрафних санкцій в розмірі 27721,00 гривень та рішеня № 0007341701/0 від 03.08.2009 року в частині нарахування щтрафних санкцій в розмірі 694,50 гривень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 12.08.2009 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-9615/09/1/0170.

Ухвалою від 12.08.2009 року провадження по справі закінчено та справу призначено до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ухвалою Господарського суду АРК від 18.06.2009 року порушено справу про банкрутство ТОВ "Автоегас. ком". Відповідно до статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”встановлено, що одночасно з порушенням справи про банкрутство, вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів. Протягом дії мораторію забороняються стягнення на підставі виконавчих документів; не нараховується неустойка, пеня, штраф, не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань. Однак відповідач виніс податкові повідомлення-рішення та застосував фінансові санкції за неподання декларацій з податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб. За думкою позивача, до банкрута не можуть застосовуватися положення Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами й державними цільовими фондами”, оскільки преамбулою зазначеного закону передбачено, що він не поширюється на питання погашення податкових зобов’язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі з мотивів викладених у позовній заяві та додатково зазначив, що відповідач дійшов хибного висновку про застосування фінансових санкцій за неналежне виконання податкових зобов’язань, тому податкові повідомлення –рішеня підлягають скасуванню.

Представник позивача зазначив, що проти донарахованого податкового зобовїязання позивач не заперечує, вони були сплачені у повному обсязі, предметом спору є виключно штрафні санкції.

Представник відповідача проти позову заперечувала, вказала на те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Пояснила, що позивач зобов’язаний надавати податкову звітність та сплачувати податки незалежно від того, в якому стані він перебуває, тобто чи оголошений він банкрутом, чи ні. Відповідальність за неповну сплату податкових зобовїязань передбачена статтею 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами й державними цільовими фондами”. Звільнення від такої відповідальності не передбачено статтею 23 Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частинами 1, 3 статті 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”від 04.12.1990 року № 509-ХІІ Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до підпункту 2.1.4 п. 2.1. статті 2 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”№ 2191-ІІІ від 21.12.2000 року податкові органи визнані контролюючими органами стосовно податків і зборів (обов’язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Отже, вони наділені компетенцією, визначеною підпунктом 2.2.1 пункту 2.2. статті 2 Закону здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати зазначених податків.

Виходячи із аналізу статті 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97-ВР органи державної податкової служби уповноважені здійснювати контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податку на додану вартість, податку на прибуток та надавати висновки про суми цього податку, які підлягають відшкодуванню з бюджету.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку ДПІ у м. Сімферополі АР Крим, є суб’єктом владних повноважень, яка у правовідносинах, з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю ДПІ у м. Сімферополі АР Крим є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

          Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

          Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання нечинними податкових повідомлень рішень органів податкової інспекції, які являються суб’єктом владних повноважень, суд зобов’язаний перевірити, чи здійснювалася перевірка, за результатами якої були видані повідомлення-рішення, на підставі закону, які повноваження мав ревізор під час проведення перевірки, чи прийнято рішення по справі безсторонньо, обґрунтовано та добросовісно.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб’єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб’єктами господарювання.

          Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоегас. ком" 19.12.2005 року зареєстроване у якості суб’єкта підприємницької діяльності юридичної особи виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АРК, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності серії А00 № 632621 (а.с.12).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоегас. ком" являється юридичною особою, з 01.11.2007 року включеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, згідно з довідкою № 05.3-06-19/1174.

Судом встановлено, що на момент розгляду справи ТОВ "Автоегас. ком" постановою Господарського суду АРК від 25.08.2009 року визнане банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура у відповідності з вимогами Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Ліквідаційна процедура станом на день розгляду справи не завершилась.

          Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”від 04.12.1990 року № 509-ХІІ органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами.

          Судом встановлено, що 21.07.2009 року посадовими особами ДПІ у м. Сімферополі АРК на підставі ст.. 11 Закону України від 04.12.1990 року № 509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні” проводилась перевірка Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоегас. ком".

          На підставі перевірки був складений акт про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 31.12.2008 року від 21.07.2009 року № 6829/23-2/33979676.

          Згідно з актом перевірки посадовими особами ДПІ у м. Сімферополі АРК встановлено наступні порушення вимог податкового законодавства.

На порушення п.1.3 ст1, п.п.7.2.4, п.7.2, п.п.7.3.6, п.7.3 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97-ВР:

- з 01.10.2007 року по 31.12.2008 року ТОВ "Автоегас. ком" встановлено заниження ПДВ , що підлягає сплаті всього у сумі 55442,00 грн., у тому числі за травень 2008 року у сумі – 5728,00 грн., червень 2008 року – 49722,00 грн.;

- з 01.10.2007 року по 31.12.2008 року встановлено, що завищено від’ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту у сумі 111762,00 грн.          

Крім того перевіркою встановлено порушення пп.4.2.1 п.4.2 ст.4 Закону України « Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889 – І\/:

-          не утриманий податок з доходів фізичних осіб, якій сплачений відповідно до умов цивільно-правового договору. Донараховано податку доходів фізичних осіб в сумі 347,25 грн.

          Відповідно до п.6.1 ст.6 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 року № 2181-III у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).

          Судом встановлено, що 30 липня 2009 року посадовими особами ДПІ в м. Сімферополі АРК складено податкове повідомлення рішення № 0009952301/0, в якому зазначено, що на підставі акту перевірки від 21.07.2009 року № 6829/2302/33979676 було встановлено порушення п.1.3 ст1, п.п.7.2.4, п.7.2, п.п.7.3.6, п.7.3 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97-ВР, у зв’язку з чим ТОВ "Автоегас. ком" зобов’язано сплатити 83163,00 грн., з яких 55442,00 грн. за основним платежем, 27721,00 грн. – штрафні санкції. Суму штрафу ТОВ "Автоегас. ком" зобов’язано виплатити у десятиденний термін від дня отримання податкового повідомлення рішення.

          Судом встановлено, що 03 серпня 2009 року посадовими особами ДПІ в м. Сімферополі АРК складено податкове повідомлення рішення № 0007341701/0, в якому зазначено, що на підставі акту перевірки від 21.07.2009 року № 6829/2302/33979676 було встановлено порушення пп.4.2.1 п.4.2 ст.4 Закону України « Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889 – І\/, у зв’язку з чим ТОВ "Автоегас. ком" зобов’язано сплатити 1041,75 грн., з яких 347,25 грн. за основним платежем, 694,50 грн. – штрафна санкція. Суму штрафу ТОВ "Автоегас. ком" зобов’язано виплатити у десятиденний термін від дня отримання податкового повідомлення рішення.

Судом встановлено, що позивач не погодився з зазначеними податковими повідомленнями-рішенням та оскаржив їх в судовому порядку.

Перевіряючи законність висновків по акту та податкових повідомлень рішень від 03 серпня 2009 року № 0007341701/0, 30 липня 2009 року № 0009952301/0 в частині застосування фінансових санкцій судом встановлено, що вони являються законними та застосовані до позивача обґрунтовано з наступних підстав.

1. Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

          Відповідно до п.2,3 ч.1 ст.9 Закону України “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року N 1251-XII платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов’язані подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Відповідно до п. 4.1.1. статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації.

Підпунктом 4.1.4. статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”встановлено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює: а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Порядок, підстави та строки сплати податку на додану вартість, надання податкової звітності встановлені Законом України “Про податок на додану вартість”від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР.

Відповідно до п. 1.3. статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”№ 168/97-ВР від 03.04.1997 платником податку визнана особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до п. 9.3 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" особи, що підпадають під визначення платників податку згідно із ст. 2 цього Закону зобов'язані зареєструватись як платники податку в органі державної податкової служби за місцем їх знаходження.

Судом встановлено, що ТОВ "Автоегас. ком" являється платником податку на додану вартість та на виконання вимог п. 9.3. статті 9 Закону України “Про податок на додану вартість” зареєстровано платником зазначеного податку.

Відповідно до 7.8.1. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР податковим періодом є один календарний місяць.

Таким чином, ТОВ "Автоегас. ком" зобов’язано щомісячно протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем податкового місяця, подавати до ДПІ в м. Сімферополі АРК декларації з податку на додану вартість.

Відповідно до п. 9.8. ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість"реєстрація платником податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо: ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання.

Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "б"-"ґ" цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи.

У разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.

Згідно підпункту 4.2.1. пункту 4.2. статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”від 21 грудня 2000 року N 2181-III контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію, заниження ним податкових зобовїязань, порушення граничних строків погашеня податкових зобов’язань.

Відповідно до п. 9.8. ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний повернути податковому органу реєстраційне свідоцтво:

-якщо анулювання реєстрації здійснюється за ініціативою платника податку, - разом із наданням заяви про таке анулювання;

-якщо анулювання реєстрації здійснюється за ініціативою податкового органу, - протягом двадцяти календарних днів від дня прийняття рішення про анулювання.

У цьому випадку затримка у поверненні такого свідоцтва прирівнюється до затримки у наданні податкової звітності з цього податку.

Судом встановлено, що в період до 30 липня 2009 року ліквідаційна комісія працювала, ТОВ "Автоегас. ком" заяв про анулювання реєстрації платником податку на додану вартість до відповідача не надавала.

Порядок, підстави та строки сплати податку з доходів фізичних осіб передбачені Законом України « Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889 – І\/.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» звітним податковим періодом є проміжок часу, який розпочинається з першого календарного дня першого місяця такого періоду та закінчується останнім календарним днем останнього місяця такого періоду. Для місячного податкового періоду перший та останній місяці збігаються.

Порядок сплати (перерахування) податку з доходів фізичних осіб до бюджету передбачені ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», відповідно до якої звітним періодом є один календарний місяць з наступним поданням щорічної декларації з податку з фізичних осіб.

Отже, ТОВ "Автоегас. ком" зобов’язане щомісячно, протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем податкового місяця, подавати до ДПІ в м. Сімферополі АРК податкову звітність з податку з доходів фізичних осіб.

Таким чином, жодним законодавчим актом не передбачено звільнення платника податків від обов’язку надавати податкову звітність, сплачувати ПДВ та податок з доходів фізичних осіб більш того, Законом України "Про податок на додану вартість" передбачено, що реєстрація платника податку на додану вартість анулюється не з моменту визнання боржника банкрутом, а з моменту закінчення роботи ліквідаційної комісії.

2. Суд не може погодитися з доводами представника позивача, що з моменту введення мораторію чи визнання банкрутом, забороняється нарахування штрафних санкцій за невиконання поточних зобов’язань банкрута.

Позивач зазначає, що до банкрута не можуть застосовуватися положення Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами й державними цільовими фондами”, оскільки преамбулою зазначеного закону передбачено, що він не поширюється на питання погашення податкових зобов’язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Але аналізуючи зазначену норму закону суд приходить до висновку, що не розповсюджується дія Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами й державними цільовими фондами”виключно стосовно погашення податкових зобов’язань або стягнення податкового боргу, оскільки ці правовідносини врегулювані спеціальним законом щодо погашення зобов’язань банкрута, а саме Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Відповідно до статті 5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Будь-яких обмежень щодо застосування Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами й державними цільовими фондами”для нарахування штрафних санкцій, визначення податкових зобов’язань зазначений Закон не містить.

Відповідно до статей 1 та 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.

З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі за неподання податкової звітності.

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного зобов'язання, і є похідними від основного зобов'язання.

З огляду на наведене, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за не виконання згаданих зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду АРК від 18.06.2009 року порушено провадження у справі про бонкрутство ТОВ «Автоегас.ком», ухваленоввести мораторій на задоволення вимог кредиторів по зобовїязанням, строки виконання яких настали до дня порушення провадження по справі про банкрутство згідно вимог п.4 ст.12 ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Акт перевірки та податкове зобов’язання було визначене 30.07.2009р., отже штрафні санкції нараховані по податковому зобов’язанню, що було визначене для позивача вже після порушення справи про банкрутство, та є поточним зобов’язанням.

Враховуючи те, що штрафні санкції виникли після порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію, дія мораторію на виконання цих податкових зобов'язань не розповсюджується.

Зазначена позиція також відображена в постанові Верховного Суду України від 06.02.2007 року по справі № 07/87.

Відповідно до статті 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Згідно постанови Господарського суду АРК від 25.08.2009 року по справі №2-12/3400-2009 ТОВ «Автоегас.ком» визнано банкрутом, відкрито відносно боржника ТОВ «Автоегас.ком» ліквідаційну процедуру на дванадцать місяців.

Статтею 23 Закону передбачені наслідки визнання боржника банкрутом та зазначено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

Суд зазначає, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачена можливість виникнення зобов’язань у банкрута, але передбачений особливий порядок їх заявлення та стягнення.

Так, статтею 23 передбачено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Відповідно до статті 25 Закону ліквідатор має право заявляти в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими.

Підпунктом 3 статті 31 Закону передбачена навіть черга задоволення таких зобов’язань - у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Суд не погоджується з доводами представника позивача, що Верховним Судом України по справі № 17/124 від 03.12.2003 року зазначено, що у банкрута не може виникати нових зобов’язань, оскільки практика розгляду таких спорів вже змінилася, що підтверджується також рішеннями Вищого адміністративного суду в 2008 році.

Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право, зокрема, застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.

Відповідно до підпункту до п. 17.1.3. статті 17 Закону “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Оскільки за актом перевірки нараховано зобов’язання з ПДВ в розмірі 55442,00 гривень, суд зазначає, що відповідачем вірно нарахована штрафна санкція у сумі 27721,00 гривень.

Відповідно до п. 17.1.9. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року N 2181-III у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

Суд приходить до висновку, що оскільки позивач завчасно не утримав податок з доходів фізичних осіб в розмірі 347,25 гривень, штрафна санкція в розмірі 200% від суми податкового зобов’язання – 694,50 гривень ДПІ у м. Сімферополі АР Крим розрахована вірно.

Суд також зазначає, що позивач не заперечував проти правомірності нарахування податкових зобовїязаннь, які були сплачені після перевірки, що підтверджується платіжними документами, а саме платіжне доручення № 249 від 06.08.2009 року на суму 347,25 гривень, призначення платежу - податковий борг.

Приймаючи до уваги, що суд визнав обґрунтованим нарахування відповідачем штрафних санкцій за заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за травень, червень 2008 року та за неутримання податку з доходів фізичних осіб, якій сплачений відповідно до умов цивільно-правового договору, донараховано податку доходів фізичних осіб в сумі 347,25 грн., суд вважає, що податкові повідомлення рішення від 30 липня 2009 року № 0009952301/0 на суму 83163,00 грн., з яких 55442,00 грн. за основним платежем, 27721,00 грн. – штрафні санкції та рішення від 03 серпня 2009 року № 0007341701/0 на суму 1041,75 грн., з яких 347,25 грн. за основним платежем, 694,50 грн. – штрафна санкція, являються обґрунтованими та не підлягають скасуванню.

          На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

          Відповідно до статті 94 КАС України у разі відмови у задоволенні позовних вимог судові витрати не повертаються позивачеві.

У зв’язку зі складністю справи судом 12 листопада 2009 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 18 листопада 2009 року постанова складена у повному обсязі.

          На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

Суддя                                                   Трещова О.Р.