Постанова № 8990103, 17.11.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

17.11.09Справа №2а-10644/09/1/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Трещової О.Р., при секретарі Дубініній А.В., за участю представника позивача – Борисов О.В.,

представника відповідача – Бисикало Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавіта»

до державної податкової інспекції в м. Алушті АР Крим

про визнання рішень нечинним,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду АР Крим звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Аквавіта» до державної податкової інспекції в м. Алушті АР Крим про визнання недійсними рішень про застосування штрафних санкцій від 21.05.2009 року № 0000072200 та від 17.06.2009 року №0000092200

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 09.09.2009 року позовна заява залишена без руху.

Позивачем 28.09.2009 року були усунені недоліки позовної заяви та на адресу суду направлені відповідні документи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 28.09.2009 року відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою суду від 28.09.2009 року закінчено підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в період з 29.04.2009 року до 07.05.2009 року відповідачем була проведена перевірка позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства при виконання контракту № 9 від 08.08.2008 року.

Представник позивача зазначив, що перевіркою встановлено порушення ТОВ «Аквавіта» ст..2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.

Представник позивача пояснив, що на підставі акту перевірки було прийнято рішення про стягнення штрафних санкцій від 21.05.2009 року № 0000072200 в розмірі 20804,34 гривень.

Представник позивача зазначив, що зазначене рішення про стягнення штрафних санкцій не відповідає діючому законодавству та обставинам справи.

Представник позивача пояснив, що за зовнішньоекономічним контрактом від 08.08.2008 року ТОВ «Аквавіта» придбало товар у нерезидента, за якій 04.09.2008 року був здійснений розрахунок на суму 351358,04 гривень.

Представник позивача зазначив, що вантаж перетнув митний кордон України протягом місяця днів після оплати, розпочалося митне оформлення товару, що підтверджує перетин кордону України.

Представник позивача пояснив, що рішення щодо стягнення штрафних санкцій за непостачання товарів на територію України в межах 180 днів після здійснення попередньої оплати нерезиденту в іноземній валюті суперечить діючому законодавству України.

У судовому засіданні представник відповідача проти адміністративного позову заперечувала, зазначила, що відповідачем правомірно застосовано штрафні санкції до позивача, пояснила, що на виконання умов імпортного контракту ТОВ «Аквавіта» здійснило передоплату на користь нерезидента згідно платіжних доручень, відповідно поставка за контрактом повинна бути здійснена до 03.03.2009 року.

Представник відповідача пояснила, що фактична поставка відбулася 06.03.09 року, відповідно порушення термінів поставки становить 3 календарних дні.

Представник відповідача підкреслила, що датою імпорту, у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція, згідно із законодавством України, підлягає митному оформленню, слід вважати дату завершення оформлення ВМД.

Представник відповідача зазначила, що належним документом, що засвідчує юридичний факт поставки товару за імпортною операцією, є відповідна, належним чином оформлена, вантажна митна декларація. Так як остаточна декларація оформлена 06.03.2009 року, пеня нарахована обґрунтовано, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частинами 1, 3 статті 4 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року № 509-ХІІ Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до підпункту 2.1.4 п. 2.1. статті 2 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2191-ІІІ від 21.12.2000 року податкові органи визнані контролюючими органами стосовно податків і зборів (обов’язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Отже, вони наділені компетенцією, визначеною підпунктом 2.2.1 пункту 2.2. статті 2 Закону здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати зазначених податків.

Виходячи із аналізу статті 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97-ВР органи державної податкової служби уповноважені здійснювати контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податку на додану вартість, податку на прибуток та надавати висновки про суми цього податку, які підлягають відшкодуванню з бюджету.

Відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку державна податкова інспекція у м. Алушті АР Крим, є суб’єктом владних повноважень, яка у правовідносинах, з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю ДПІ у м. Алушті АР Крим є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

          Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

          Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання нечинними податкових повідомлень рішень органів податкової інспекції, які являються суб’єктом владних повноважень, суд зобов’язаний перевірити, чи здійснювалася перевірка, за результатами якої були видані повідомлення-рішення, на підставі закону, які повноваження мав ревізор під час проведення перевірки, чи прийнято рішення по справі безсторонньо, обґрунтовано та добросовісно.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб’єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб’єктами господарювання.

          Судом встановлено, що ТОВ «Аквавіта» 11.10.2002 року зареєстроване у якості суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи виконавчим комітетом Алуштинської міської ради АРК, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 №655500

ТОВ «Аквавіта» являється юридичною особою, з 09.10.2006 року включеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, згідно з довідкою серії АБ № 074480 тому воно зобов’язано виконувати всі обов’язки, у тому числі щодо виконання податкового законодавства, належного нарахування та сплати податків.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року № 509-ХІІ органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами.

Порядок застосування органами державної податкової служби штрафних санкцій передбачений Порядком застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України № 542 від 04.10.1999 року.

Відповідно до пунктів 3.1., 3.2., 3.3. Порядку штрафні санкції застосовуються в кожному виявленому випадку порушення.

Органи державної податкової служби застосовують штрафні санкції, визначені в цьому Порядку, до резидентів і нерезидентів за винятком банків та інших фінансово-кредитних установ.

Матеріали про порушення валютного законодавства розглядає та приймає рішення про застосування санкцій начальник (заступник) державної податкової інспекції у районі.

При виявлені фактів порушень валютного законодавства службова особа органу державної податкової служби складає акт документальної перевірки, у якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів та вказуються конкретні пункти і статті цих актів.

Рішення про застосування штрафних санкцій за наслідками розгляду матеріалів перевірки приймає керівник органу державної податкової служби або його заступник за формою та в порядку, визначеними наказами ДПА України від 21.06.2001 N 253 "Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків" та від 17.03.2001 N 110 "Про затвердження Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби.

          Судом встановлено, що 29.04.2009 року посадовими особами ДПІ в м. Алушті АР Крим на підставі ст.. 11 Закону України від 04.12.1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» проводилась перевірка ТОВ «Аквавіта».

          На підставі перевірки був складений акт від 13.05.2009 року № 637/22/32063318 про результати позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства по виконанню контракту № 9 від 08.08.2008 року.

Згідно наданих до перевірки вантажно – митних декларацій фактично ТОВ «Аквавіта» отримано товару від нерезидента фірми «Plastro Irrigation Systems LTD» на суму 351358,04 дол. США, що за курсом НБУ на дату ввезення товару складає 2560673,71 гривень, а саме:

Ш          згідно вантажно – митної декларації № 600000001/8/0006716 від 08.10.2008 року форми ІМ40 ТОВ «Аквавіта» від нерезидента отримано товару на суму 249080,28 гривень, що за курсом НБУ на 08.10.2008 року (4,8695) складає 51151,10 дол. США.

Ш          згідно вантажно – митної декларації № 600000001/9/000696 від 06.03.2009 року форми ІМ40 ТОВ «Аквавіта» від нерезидента отримано товару на суму 580781,12 гривень, що за курсом НБУ на 06.03.2009 року (7,7) складає 75426,12 дол. США.

Ш          згідно вантажно – митної декларації № 600000001/8/000675 від 06.03.2009 року форми ІМ40 ТОВ «Аквавіта» від нерезидента отримано товару на суму 1730812,31 гривень, що за курсом НБУ на 06.03.2009 року (7,7) складає 224780,82 дол. США.

          Згідно з актом перевірки посадовими особами ДПІ в м. Алушті АР Крим встановлено наступні порушення вимог законодавства. При здійсненні зовнішньоекономічних операцій по контракту № 9 від 08.08.2008року, укладеного з фірмою «Plastro Irrigation Systems LTD» встановлено порушення ст.. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» № 185/94-ВР від 23.09.1994 року.

Внаслідок чого нарахована пеня в розмірі 0,3% за кожний день (з 04.03.09 по 06.03.09) прострочення в сумі 20804,34 гривень.

          Судом встановлено, що зазначений акт перевірки був вручений позивачу.

          Судом встановлено, що 21.05.2009 року ДПІ в м. Алушті прийнято рішення № 0000072200 про застосування до ТОВ «Аквавіта» штрафних санкцій за порушення розрахунків в сфері ВЕД на суму 20804,34 гривень.

          Судом встановлено, що позивач з рішенням № 0000072200 від 21.05.2009 року не погодився та оскаржив його в ДПІ в м. Алушті. Рішенням ДПІ в м. Алушті від 17.06.2009 року № 3444/10/23 про результати розгляду первинної скарги рішення залишено без змін, скарга – без задоволення, у зв’язку з чим ДПІ в м. Алушті 17.06.2009 року прийнято рішення № 0000092200 про стягнення штрафних санкцій за порушення розрахунків в сфері ВЕД в сумі 20804,34 гривень.

          Судом встановлено, що ТОВ «Аквавіта» подав повторну скаргу на рішення № 0000092200 від 17.06.2009 року. Рішенням ДПА в АРК від 27.08.2009 року про результати розгляду скарги рішення ДПІ в м. Алушті від 17.06.2009 року № 0000092200 залишено без змін.

Перевіряючи законність висновків по акту та рішень про застосування пені суд вважає, що вони являються протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

          Відповідно до п.2,3 ч.1 ст.9 Закону України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року N 1251-XII платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов’язані подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Відповідно до статті 1 Закону України від 23.09.1994 року № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( в редакції, що діяла на момент укладання, виконання контрактів та застосування штрафних санкцій) виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Статтею 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" передбачено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Судом встановлено, що між ТОВ «Аквавіта» та фірмою «Plastro Irrigation Systems LTD» був укладений контракт №9 від 08.08.2008 року. Предмет контракту: продавець (фірма «Plastro Irrigation Systems LTD») продає, а покупець (ТОВ «Аквавіта») купує крапельні лінії Гідролайт. В контракті зазначено, що поставка товару здійснюється продавцем протягом серпня місяця 2008 року.

Усі взаєморозрахунки між Сторонами здійснюються у Євро шляхом прямого платежу на банківський рахунок Продавця, вказаного у даному контракті. Покупець зобов’язується внести 100% передоплати вартості Товару на розрахунковий рахунок Продавця.

Згідно з додатком № 1 зазначеного Контракту загальна вартість товару складає 351358,04 гривень

Судом встановлено, що на виконання умов контракту №9 від 08.08.2008 року ТОВ «Аквавіта» здійснило передоплату, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті № 029 від 04.09.2008 року на суму 351358,04 долларів США, копія якого знаходяться в матеріалах справи.

Суд зазначає, що відповідно до зазначених вище положень Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” граничний термін надходження імпортного товару за контрактом №9 від 08.08.2008 року - 03.03.2009 року.

Судом встановлено, що товар був ввезений на митну територію України 01.10.2008 року, що підтверджується відтиском штампу Південної митниці «Під митним контролем» на товаросупровідних документах – CMR №499/3, №499/2, № 499/1 та інвойсі №1398397.

Судом встановлено, що 02.10.2008 року зазначений Товар був доставлений на Кримську митницю, що підтверджується відповідним штампом “Під митним контролем”на зазначених документах.

Згідно з ВДМ № 600000001/8/006611 від 04.10.2008 року вказаний товар був задекларований товариством в режимі митного ліцензійного складу.          

Таким чином, суд зазначає, що вантаж перетнув митний кордон України у межах 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу на користь постачальника продукції, що імпортується, що підтверджується відповідним штампом Південної митниці та Кримської митниці «Під митним контролем».

Судом встановлено, що завершення митного оформлення імпорту товару було здійснено частково 08.10.2008 року, а частково 06.03.2009 року, що підтверджується відповідним штампом Кримської митниці на наступних деклараціях:

Ш          згідно вантажно – митної декларації № 600000001/8/0006716 від 08.10.2008 року форми ІМ40 ТОВ «Аквавіта» від нерезидента отримано товару на суму 249080,28 гривень, що за курсом НБУ на 08.10.2008 року (4,8695) складає 51151,10 дол. США.

Ш          згідно вантажно – митної декларації № 600000001/9/000696 від 06.03.2009 року форми ІМ40 ТОВ «Аквавіта» від нерезидента отримано товару на суму 580781,12 гривень, що за курсом НБУ на 06.03.2009 року (7,7) складає 75426,12 дол. США.

Ш          згідно вантажно – митної декларації № 600000001/8/000675 від 06.03.2009 року форми ІМ40 ТОВ «Аквавіта» від нерезидента отримано товару на суму 1730812,31 гривень, що за курсом НБУ на 06.03.2009 року (7,7) складає 224780,82 дол. США.

З пояснень представника позивача судом встановлено, що затримка в оформленні ВМД була здійснена у зв’язка у з тим, що позивач скористався своїм правом розміщення отриманого товару на власному ліцензійному складі під митним контролем, після сплати митного збору товар було оприбутковано позивачем.

Перевіряючи обґрунтованість застосування до позивача штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Посилання представника відповідача, що датою імпорту слід вважати дату завершення оформлення ВМД є необґрунтованим, з приводу чого суд зазначає наступне.

Суд зауважує, що для встановлення дати імпорту з метою практичного застосування статті 2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” слід керуватися нормами валютного, митного законодавства та законодавчими актами, яким регулюється зовнішньоекономічна діяльність, оскільки нормами Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” не передбачено конкретної дати надходження товарів по імпорту, яка застосовується для відрахування 180-денного терміну розрахунків.

Поставкою імпортованого товару як об’єкта регулювання Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” і валютного контрою з боку податкових органів при здійсненні імпортних операцій є факт ввезення товару на митну територію України, оскільки норма статті 2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” є імперативною, якою не ставиться надходження в Україну товару в залежність від переходу права власності на товар. Юридичний перехід права власності, як і деякі інші нюанси договірних відносин між сторонами імпортного контракту, перебуває за межами валютного контролю.

          Визначення термінів “перетин митного кордону України”, “момент здійснення імпорту” та інших регулюється валютним та митним законодавством України.

Так, згідно з абз.14 ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Відповідно до абз.38 ст.1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" моментом здійснення імпорту є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що імпортується, від продавця до покупця.

Поняття "момент перетину товаром митного кордону України" визначається також нормами Митного кодексу України від 11.07.2002 року із змінами та доповненнями.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст.1 Митного кодексу України (далі МК України) ввезення товарів і транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів і транспортних засобів за межі митної території України - сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України у відповідному напрямку.

Згідно ст. 40 Митного кодексу України визначено, що митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України.

Момент перетину товаром митного кордону України також міститься у п. 35 ст. 1 Митного кодексу України, відповідно до якого пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур.

Частиною другою ст. 43 Митного кодексу України передбачено, що у разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Відповідно до ст. 72 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню. Засвідчення митним органом прийняття товарів, транспортних засобів та документів на них до митного контролю та митного оформлення здійснюється шляхом проставлення відповідних відміток на митній декларації та товаросупровідних документах.

З правового аналізу наведених норм вбачається, що під поставкою імпортованого товару, слід вважати факт ввезення товару на митну територію України.

Крім того, суд зазначає, що вантажна митна декларація згідно з Положенням про вантажну митну декларацію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 року № 574, не є єдиним документом, виключно яким засвідчується факт та дата фактичного переміщення через митний кордон України товарів, а є письмовою заявою встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів.

Суд зауважує, що оформлена ВМД типу ІМ-40 не є єдиним документом, яким підтверджується факт і дату фактичного переміщення товару через митний кордон України, оскільки перебування товару під митним контролем не можливе без його фактичного ввозу на територію України і при цьому первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа, з відтиском штампу "під митним контролем" з відповідною датою, що підтверджує факт перетину митного кордону України.

Суд підкреслює, що відповідно до зазначених вище положень чинного законодавства України, саме 03.03.2009 року є датою закінчення строку поставки (повернення) товару позивачу, вартість якого була ним перерахована нерезиденту згідно з платіжними дорученнями в іноземній валюті № 029 від 04.09.2008 року на суму 351358,04 долларів США. У той же час штамп “під митним контролем”був проставлений Кримською митницею на супровідному документі 02.10.2008 року, тобто в межах встановленого законодавством строків.

Суд також зазначає, що відповідно до ст.70 Митного кодексу України метою митного оформлення є засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформлення результатів такого контролю, а також статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів і транспортних засобів.

Таким чином, суд зауважує, що поняття "перетину товаром митного кордону України" збігається із "переміщенням товару через митний кордон України –ввезенням товару в Україну", підставою для якого в режимі імпорту є наявність на товар товаросупровідного документу, на якому проставляється відбиток штампу "під митним контролем" з відповідною датою, який підтверджує факт та визначає дату перетину товаром митного кордону України. При чому, "перетин товаром митного кордону України", який засвідчується відбитком штампу "під митним контролем" з відповідною датою, не можна ототожнювати з "пропуском товарів через митний кордон України".

Суд зазначає, що відповідно до п.35 ч.1 ст.1 Митного кодексу України пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур.

Суд підкреслює, що пропуск товарів через митний кордон України здійснюється виключно після завершення митного оформлення в тому обсязі, який відповідає меті його переміщення через митний кордон України і який підтверджується оформленою ВМД.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що датою поставки імпортованого товару для застосування положень ст. 2 Закону України "Про порядок розрахунків у іноземній валюті", слід вважати факт ввезення товару на митну територіїю України та перебування товару під митним контролем, підставою для якого в режимі імпорту –є наявність на товаросупровідних документах відтиску штампу "під митним контролем".

Суд зазначає, що вищевикладена позиція суду також підтверджується Ухвалою ВАСУ від 31 липня 2008 року по справі № 16/246-к/с № К-22974/06 за позовом ТОВ підприємства з іноземними інвестиціями “Едпол”до Кам’янець –Подільської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, Ухвалою ВАСУ від 08 квітня 2008 року по справі № К-30710/06 за позовом ПП “Компанія кольорової поліграфії Україна –Юнь Чень”до СПДІ по роботі з великими платниками податків у м.Харкові про визнання недійсними податкових повідомлень –рішень, Ухвалою ВАСУ від 12 березня 2009 року по справі № К-8145/07 за позовом ПП “Ексімтранссервіс-Південь”до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси про визнання недійсними рішень.

За таких обставин суд вважає, що матеріали справи свідчать про те, що придбаний у нерезидента позивачем згідно з умовами імпортного контракту товар був ним отриманий в термін, передбачений ст.1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а саме до 03.03.2009 року.

Таким чином, на користь позивача була здійснена поставка в рамках імпортної операції в розумінні Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" в межах 180 календарних днів з моменту здійснення передоплати позивачем на користь нерезидента, а тому висновки відповідача про порушення позивачем вимог ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" є безпідставними.

Суд зазначає, що метою відповідальності за Законом України "Про порядок розрахунків у іноземній валюті" є забезпечення виконання зобов’язань за зовнішньоекономічним контрактом, своєчасне постачання товару на територію України, запобігання незаконного переміщення валютної виручки за межі України.

Оскільки товар позивача за контрактом був поставлений на територію України у строки, передбачені ст.1 Закону України "Про порядок розрахунків у іноземній валюті", факт його тривалого митного оформлення, здійснення процедур сертифікації не може бути підставою застосування заходів відповідальності за порушення здійснення розрахунків в іноземній валюті, тому в ст.2 Закону України "Про порядок розрахунків у іноземній валюті" (на відміну від ст.1 при здійсненні експортних операцій) відсутнє визначення чіткого моменту поставки, як умови відповідальності.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для нарахування позивачу пені згідно зі ст.4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.

За таких обставин суд вважає, що, відповідач, зробивши висновок про порушення позивачем ст.2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”від 23.09.1994 року № 185/94-ВР, без з’ясування дійсних обставин справи, в наслідок чого суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000072200 від 21.05.2009 року, № 0000092200 від 17.06.2009 року.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання нечинним рішення про стягнення штрафних санкцій, а не про визнання його протиправним та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

Суд враховує, що рішення, дії суб’єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб’єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб’єкта, визначених законом.

Суд також враховує, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

На підставі викладеного, суд вважає, що рішення про стягнення штрафних санкцій не може бути визнано таким, що прийняте на підставі закону, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.

          Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

          Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

          У зв’язку зі складністю справи судом 17 листопада 2009 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 23 листопада 2009 року постанова складена у повному обсязі.

          На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити.

2.          Визнати протиправним та скасувати рішення про стягнення штрафних (фінансових) санкцій № 0000072200 від 21.05.2009 року, № 0000092200 від 17.06.2009 року в розмірі 20804,34 гривень.

3.          Стягнути на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю “«Аквавіта» з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3,40 гривень.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її складання у повному обсязі, у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої, протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                   Трещова О.Р.