Рішення № 89883533, 11.06.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 червня 2020 року м. Ужгород№ 260/460/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Скраль Т.В.,

секретар судового засідання – Гонтовий Ю.О.,

за участю сторін:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: Головне управління Державної податкової служби України у Закарпатській області – представник Ігнатенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної податкової служби України у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, 52, код ЄДРПОУ 431463065) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 11 червня 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено протягом 16 червня 2020 року.

24 лютого 2020 року, ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби України у Закарпатській області, якою просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби України у Закарпатській області від 07 лютого 2020 року № Ф – 2842, відносно фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 за платежем Єдиний соціальний внесок на загальну суму 29 293,44 грн.

28 лютого 2020 року, позивачем подано заяву про збільшення позову в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби України в Закарпатській області від 09 серпня 2019 року № Ф-2842-50 – У, відносно фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 за платежем Єдиний соціальний внесок на загальну суму 23 785,08 грн.

02 березня 2020 року, ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

26 травня 2020 року, ухвалою суду забезпечено позов шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби України в Закарпатській області від 09 серпня 2019 року № Ф-2842-50 У, відносно фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за платежем Єдиний соціальний внесок на загальну суму 23 785,08 грн. - до набрання судовим рішенням в справі № 260/460/20 законної сили.

1. Позиції сторін.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 2012 року вона не займається підприємницькою діяльністю. Вказує, що працевлаштована на посаді вчителя іноземних мов у НВК «Первоцвіт» м. Ужгород, що підтверджується довідками з місця роботи та про отриманий дохід у період з 2016 по 2019 рік, у структурі витрат з заробітної плати зазначається і сплачений єдиний соціальний внесок у 2016-2019 роках. Аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що платникам, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), у яких базою нарахування єдиного внеску є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб та якими у звітному році або окремому місяці звітного року не було отримано дохід (прибуток), надано право, у разі необхідності самостійно визначити базу нарахування. Тобто такі платники, за бажанням, у році або окремому місяці року, де не було ними отримано дохід (прибуток) можуть самостійно, у разі необхідності, визначити базу нарахування єдиного внеску. У такому випадку сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску та більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску. Враховуючи зазначене, оскільки позивач перебуває па загальній системі оподаткування (в тому числі й у періоді, що перевірявся), остання мала право у періоди, в яких не отримувала дохід (прибуток), не нараховувати єдиний внесок, навіть у розмірі мінімального страхового внеску. Разом з тим, положеннями норми статті 7 Закону № 2464-VI, зокрема й у новій редакції, передбачено право, а не обов`язок фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, самостійно визначати базу нарахування єдиного внеску та нараховувати єдиний внесок у періоди, в яких не було отримано дохід (прибуток).

01 квітня 2020 року, відповідач надіслав до Закарпатського окружного адміністративного суду відзив, в якому проти позову заперечує. Вважає, що позивач перебуває на обліку в контролюючому органі, як фізична особа – підприємець. Станом на 31 липня 2019 року та 31 січня 2020 року за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску по платежу 70 71040000 Для фізичних осіб - підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність у розмірі 23 785,08 грн. та 29 293,44 грн. відповідно. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач має статус фізичної особи-підприємця з 24 травня 2011 року (дата державної реєстрації фізичної особи-підприємця) по 22 лютого 2020 року (дата державної реєстрації припинення фізичної особи-підприємця). Тобто Позивач є платником єдиного внеску у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону. З 01 січня 2017 року фізичні особи - підприємці зобов`язані сплачувати єдиний внесок незалежно від доходів. На підставі вказаних імперативних норм, позивачу нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік у розмірі 8 448, 00 грн. (3 200,00*12*22%), оскільки сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць, за I- IV календарні квартали 2018 року у розмірі 9 828,72 гри. (по 2 457,18 грн. (3723,00*3*22%) за квартал), за I- IV календарні квартали 2019 року у розмірі 11 016,72 грн. (по 2 754,18 грн. (4173,00*3*22%) за квартал) до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Під час розгляду справи позивач позов підтримала повністю, просила суд його задовольнити з мотивів, що у ньому наведені.

Представник відповідача в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечила та просила суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

2. Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що, ОСОБА_3 , зареєстрована як фізична особа-підприємець 24 травня 2011 року та припинила підприємницьку діяльність 22 лютого 2020 року, про що свідчить витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, (а.с. 52).

Згідно ІС "Податковий блок" в реєстрі страхувальника відсутня інформація щодо наявності пільги у позивача по сплаті єдиного соціального внеску, (а.с. 50-51).

09 жовтня 2018 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали шлюб, відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 . Прізвище після реєстрації шлюбу дружини: ОСОБА_5 , (а.с. 11).

09 серпня 2019 року, у зв`язку із наявністю у позивача недоїмки зі сплати ЄСВ, відповідачем сформовано оскаржувану податкову вимогу № Ф-2842-50 У, відповідно до якої ФОП ОСОБА_2 зобов`язана сплатити 23 785,08 грн. заборгованості зі сплати єдиного внеску, (а.с. 22).

07 лютого 2020 року, у зв`язку із наявністю у позивача недоїмки зі сплати ЄСВ, відповідачем сформовано оскаржувану податкову вимогу № Ф-2842-50, відповідно до якої ФОП ОСОБА_2 зобов`язана сплатити 29 293, 44 грн. заборгованості зі сплати єдиного внеску, (а.с. 8).

Відповідно до відомостей в обліковій картці ФОП ОСОБА_2 по платежу "Єдиний внесок", 20 січня 2020 року, проведено нарахування єдиного соціального внеску на загальну суму – 29 293,44 грн., як підприємцю на спрощеній системі оподаткування, а саме: за 2017 рік відбулося нарахування у розмірі 8 448,00 грн., за 2018 рік – 9 828, 72 грн. та за 2019 року – 11 016, 72 грн., але сплата відсутня, (а.с. 48-49).

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Предметом спору у даній адміністративній справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, яка протягом 2017-2019 року була найманим працівником та її роботодавець сплачував за неї ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України, дає визначення поняттю “працівник” - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).

За встановленими судами обставинами, протягом 2017 - 2019 років, ОСОБА_1 була найманим працівником. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем та підтверджується довідками про доходи, виданими НВК «Первоцвіт» про суми нарахованих і сплачених ЄСВ за період з 2017 по 2019 рік із заробітною плати позивача, (а. с. 12-15). Зокрема, сплачена сума ЄСВ роботодавцем за ОСОБА_3 за 2017 рік становить 18 531,36 грн., за 2018 рік 19 360, 45 грн., за 2019 рік 17 487,98 грн.. Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. Відповідач у відзиві на позовну заяву, а так само під час розгляду справи про наявність таких доходів не зазначав, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 78 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2017 - 2019 років доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від НВК «Первоцвіт», не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесені оскаржувані вимоги (2017 – 2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи “Серков проти України” (заява №39766/05), “Щокін проти України” (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права.

Отже, за наведених вище мотивів, оскаржувані вимоги відповідача не можна вважати правомірними, а тому позовні вимоги підлягаю задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач при зверненні до суду сплатила судовий збір у розмірі 840, 80 грн., що підтверджено квитанціями від 21 лютого 2020 року № 0.0.1626069522.1, (а.с. 7).

Відповідні судові витрати належить компенсувати позивачці за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Інші судові витрати у справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу - задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби України у Закарпатській області від 07 лютого 2020 року № Ф – 2842-50, відносно фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 , за платежем Єдиний соціальний внесок на загальну суму 29 293,44 грн. ( двадцять дев`ять тисяч двісті дев`яносто три гривні 44 коп.).

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби України у Закарпатській області від 09 серпня 2019 року № Ф – 2842-50 У, відносно фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 , за платежем Єдиний соціальний внесок на загальну суму 23 785,08 грн. (двадцять три тисячі сімсот вісімдесят п`ять гривні 08 коп.).

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби України у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, 52, код ЄДРПОУ 431463065) судові витрати у розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

СуддяТ.В.Скраль