Рішення № 8984322, 15.04.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.04.10 р.                     Справа № 4/55                               

31.03.2010року оголошена перерва на 15.04.2010р. на 10-30годин на підставі ст. 77 ГПК України, про що попереджені належним чином представники сторін.

Представниками сторін не надані письмові клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу. Відповідно до статті 81-1 ГПК України складається протокол судового засідання.

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Гринько С.Ю.

при секретарі судового засідання Кужель А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали позовної заяви:

за участю представників сторін:

від позивача – Білоконь О.П. – довіреність від 10.01.2010р.,

від відповідача – Красильнікова С.О. – довіреність від 28.12.2009р.,

по справі:

за позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю „Союз-Експо” м. Черкаси

до відповідача - Державного підприємства “Селидіввугілля” м. Селидове

про стягнення 75288,54грн. 3% річних та індексу інфляції

в с т а н о в и в :

          18.03.2010р. позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою про стягнення з відповідача 75288,54грн., з яких: 11625,87грн. - 3% річних за період з 13.03.2008р. по 28.02.2010р., 63662,67грн. - індекс інфляції за період з березня 2008р. по січень 2010р.

          Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням рішення господарського суду Донецької області по справам №№ 40/154, 9/312, 38/45, в яких встановлений факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості та порушення відповідачем строків виконання грошового зобов’язання і стягнення витрат на інфляцію та річні проценти з моменту виникнення боргу – травня 2006р. по лютий 2008р..

Також позивач просить стягнути з відповідача 5000,00грн. витрат на оплату послуг адвоката. В обґрунтування цих вимог надав договір №31-юр про надання послуг правового характеру від 26.01.2010р., акт приймання-передачі наданих правових послуг №1 від 26.02.2010р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2254 та видатковий касовий ордер від 26.01.2010р. на суму 5000,00грн.

          Відповідач надав суду відзив № 4/746 від 29.03.2010р., в якому не погоджується з вимогами позову за наступними підставами: наказом господарського суду Донецької області (справа № 40/154), виданим відповідно до рішення від 03.07.2007р. було стягнуто з нього на користь позивача борг в сумі 197002,99грн., інфляційні витрати в розмірі 35930,64грн. за період з травня 2006р. по травень 2007р. і три проценти річних за період з 29.04.2006р. по 27.06.2007р. За наказом ВДВС відкрило виконавче провадження, але у зв2язку з внесенням ДП “Селідіввугілля” до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу згідно Закону України №2711 виконавче провадження зупинено.

За рішеннями господарського суду Донецької області по справі № 9/312 від 04.02.2008р. стягнуто з ДП “Селідіввугілля” на користь позивача інфляційні витрати в розмірі 12305,62грн. за період з липня по жовтень 2007р. і річні проценти в сумі 1991,62грн. за період з 04 липня по 21 листопада 2007р. і за рішенням цього ж суду по справі № 38/45 від 07.04.2008р. стягнуто ще інфляційні витрати в розмірі 20234,75грн. за період з листопада 2007р. по лютий 2008р. і річні проценти в сумі 1810,32грн. за період з 22 листопада по 12 березня 2008р.

Вважає, що вимоги про сплату інфляційних витрат та річних процентів кредитор вправі заявити з моменту виникнення права на позов про повернення боргу          , але з урахуванням строку позовної давності, яку він вважає простроченою. Тому просить застосувати строки позовної давності за вимогами ст..267 Цивільного кодексу України.

2

          Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено, що предметом даного спору є нарахування інфляційних витрат і річних процентів на суму боргу вже стягнутого за рішенням суду і не сплаченого за час звернення з позовом.

Чинне законодавство не заперечує звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.

Встановлено судом наступні факти:

- що рішенням господарського суду Донецької області від 03.07.2007р. (справа № 40/154), яке вступило в законну дію, стягнуто з відповідача - Державного підприємства “Селидіввугілля” на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Союз-Експо” заборгованість в сумі 197002,99грн., пеню в сумі 29375,76грн., інфляційні витрати в розмірі 35930,64грн. за період з травня 2006р. по травень 2007р., три проценти річних за період з 29.04.2006р. по 27.06.2007р. в сумі 10371,39грн. Та судові витрати в сумі 2726,80грн. Державного мита і 108,00грн. Витрат по забезпеченню судового процесу.

- за наказом, виданим господарським судом, ВДВС відкрило виконавче провадження, але у зв’язку з внесенням ДП “Селідіввугілля” до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу згідно Закону України №2711 виконавче провадження зупинено.

- у зв’язку з несплатою боргу, за рішеннями господарського суду від 04.02.2008р. по справі № 9/312 стягнуто з боржника на користь позивача інфляційні витрати за період з липня по жовтень 2007р. і річні проценти за період з 04.07.2007р. по 21.11.2007р.

- за рішеннями господарського суду по справі № 38/45 від 07.04.2008р. стягнуто з боржника на користь позивача інфляційні витрати за період з листопада 2007р. по лютий 2008р. і річні проценти за період з 22.11.2007р. по 12.03.2008р.

Доведено судом і не спростовано боржником (відповідачем), що до вирішення спору борг сплачений.

Інфляційні та річні - є не мірою відповідальності (не неустойка, не санкція), а платою за користування чужими грошовими коштами.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

          Згідно зі статтями 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

          Відночас, приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008р. N1/384-07).

Приймаючи до уваги, що боржник - ДП “Селидіввугілля” до наступного часу не сплатив борг в сумі 197002,99 грн., кредитор має право на стягнення з боржника відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Позов заявлений про стягнення річних та інфляційних витрат за період з березня 2008 року полютий 2010 року, нарахованих на суму грошових коштів, примусове стягнення яких не завершене. На день звернення до суду з позовом, неоплаченою є сума 197002,99 грн., яка стягнута за рішенням господарського суду від 03.07.2007р. (справа № 40/154).

Цим рішенням встановлений факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості та порушення відповідачем строків виконання грошового зобов’язання, тому ці факти не повинні доводитися знову у відповідності з п.2 ст. 35 ГПК України.

3

Правовою підставою позову визначені положення ст. 625 ЦК України ( 435-15 ).

Відповідно до статей 15-16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, обсяг яких визначено статтею 22 згаданого Кодексу, Боржник зобов’язаний відшкодувати завдані збитки у всіх випадках, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання, за вимогою кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Ця стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Грошові зобов'язання можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу тощо). Правила цієї статті розповсюджуються на будь-які грошові зобов'язання, а також незалежно від того, чи передбачена сплата грошей в готівковій чи в безготівковій формі.

Частина 1 цієї статті встановлює виключення із загального правила про припинення зобов'язання у зв'язку із неможливістю його виконання (ст. 607 ЦК). Оскільки, грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей), не звільняє його від відповідальності. Тобто в будь-якому випадку боржник зобов'язаний буде відшкодувати кредиторові завдані збитки, сплатити неустойку та нести інші наслідки, передбачені коментованою статтею.

Частина 2 цієї статті визначає спеціальні правові наслідки прострочення виконання грошових зобов'язань. Таких наслідків є декілька.

- по-перше, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення. Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua). Індекси інфляції також публікуються в довіднику систем інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

- по-друге, стаття передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Таким чином, відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Положення цієї статті застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов’язання в не залежності від наявності вини в його діях.

Якщо після прийнятого господарським судом рішення про стягнення боргу і відшкодування збитків, їх розмір збільшився в результаті росту цін на майно або роботи, кредитор не позбавлений права пред’явити новий позов до винної особи.

Після прийняття судом рішення про стягнення коштів, грошове зобов’язання не припинилось, оскільки кредитор реально грошові кошти не отримав.

Відтак, встановлені статтею 625 ЦК України відсотки річних та інфляційні витрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов’язання.

Враховуюче вищезазначене, перевіривши розрахунки позивача, господарський суд задовольняє позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 75288,54грн., з яких: 11625,87грн. - 3% річних за період з 13.03.2008р. по 28.02.2010р., 63662,67грн. - індекс інфляції за період з березня 2008р. по січень 2010р. в повному обсязі.

4

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача 5000,00грн. витрат на правову допомогу.

В підтвердження надав договір №31-юр про надання послуг правового характеру від 26.01.2010р., акт приймання-передачі наданих правових послуг №1 від 26.02.2010р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2254, видатковий касовий ордер від 26.01.2010р. на суму 5000,00грн.

Що стосується цієї вимоги позивача, суд дійшов наступного:

Згідно статті 44 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), судові витрати складаються, зокрема, з оплати послуг адвоката, державного мита, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Господарський суд виходить з того, що саме реальна, тобто фактично здійснена на момент розгляду справи оплата за юридичні послуги є необхідною умовою стягнення цих сум з іншої сторони, так як стягнення зазначених витрат в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до частини третьої статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”. Дія названого Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України “Про адвокатуру”, де зазначено, що адвокатом можу бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Позивачем доведений факт надання адвокатом правових послуг та їх оплати відповідними фінансовими документами, тому господарський суд задовольняє цю вимогу позивача в повному обсязі.

Приймаючи до уваги, що з вини відповідача виник цей спір, на нього покладаються судові витрати в розмірі, передбаченому законодавством.

Під час розгляду справи, судом встановлений факт сплати позивачем державного мита в сумі більшої, ніж вимагається діючим законодавством, тобто надлишково сплатив 32,11гн., тому господарський суд повертає ці кошти з державного бюджету позивачу.

На підставі ст.ст.526,530,625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та, керуючись статтями 44,49,82,84, 81-1, 85 ГПК України, господарський суд –

В и р і ш и в:

Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю „СОЮЗ-ЕКСПО” м. Черкаси до Державного підприємства “Селидіввугілля” м. Селидове про стягнення 75288,54грн. 3% річних та індексу інфляції в повному обсязі.

Стягнути з Державного підприємства “Селидіввугілля” м. Селидове-85400, вул. К. Маркса, 41, ЄДРПОУ 33426253 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „СОЮЗ-ЕКСПО” м. Черкаси-18000, бул. Шевченка, 390, к. 116 (поштова адреса: 18000, м. Черкаси, а/с 15), ЄДРПОУ 32339558 грошові кошти в сумі 11625,87грн. - 3% річних за період з 13.03.2008р. по 28.02.2010р., 63662,67грн. - індекс інфляції за період з березня 2008р. по січень 2010р., 752,89грн. державного мита, 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „СОЮЗ-ЕКСПО” м. Черкаси-18000, бул. Шевченка, 390, к. 116 (поштова адреса: 18000, м. Черкаси, а/с 15), ЄДРПОУ 32339558 державне мито в сумі 32,11грн. як надмірно сплачені.

Суддя                               

Рішення господарського суду, повний текст якого оголошений 15.04.2010р., може бути оскаржено до Донецького апеляційного господарського суду через місцевий господарський суд в термін, передбачений ст.85 ГПК України.

          Надруковано у 3прим.:

1-до справи,1-позивачу,1-відповідачу.