Рішення № 89598002, 03.06.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1082/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Чеснокової А.О.,

за участі:

секретаря судового засідання - Безеги А.А.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Янка О.О.

представника відповідача - Демченко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Первинна профспілкова організація Карлівської райдержадміністрації Полтавської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

28 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Карлівської РДА, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Первинна профспілкова організація Карлівської РДА, в якій просить суд:

визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області від 27 січня 2020 року № 01-к "Про звільнення ОСОБА_1 ";

поновити ОСОБА_1 на посаді адміністратора відділу з питань надання адміністративних послуг Карлівської РДА;

стягнути з Карлівської РДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 січня 2020 року по день поновлення на роботі;

стягнути з Карлівської РДА моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн.;

допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на посаді та стягнення присудженої заробітної плати за 1 місяць; а також

стягнути всі витрати, пов`язані з розглядом справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність дій відповідача щодо звільнення позивача з посади адміністратора відділу з питань надання адміністративних послуг Карлівської РДА, а також вказує на допущення Карлівською РДА низки порушень процедури звільнення. Вищевказані обставини вважає достатньою підставою для скасування спірного розпорядження про звільнення ОСОБА_1 , поновлення останньої на посаді, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року позовну заяву залишено без руху через невідповідність останньої вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи в судове засідання.

У відзиві на позов Карлівська РДА заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що на виконання Постанов Кабінету Міністрів України № 91 від 25 березня 2014 року (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 926 від 03 листопада 2019 року) та № 606 від 18 квітня 2012 року (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 923 від 03 листопада 2019 року) Полтавською ОДА прийнято розпорядження № 874 від 20 листопада 2019 року "Про встановлення граничної чисельності працівників місцевих державних адміністрацій". З урахуванням вимог вищевказаних актів відповідачем розроблено та затверджено структуру та граничну чисельність працівників Карлівської РДА. 26 листопада 2019 року відповідачем прийнято розпорядження № 162 "Про упорядкування структури структурних підрозділів районної державної адміністрації", яким зокрема, перейменовано відділ з питань надання адміністративних послуг на відділ з питань надання адміністративних та реєстраційних послуг райдержадміністрації, у відділі з питань надання адміністративних послуг скорочено одну штатну одиницю адміністратора та введено одну штатну одиницю державного реєстратора. З урахуванням того, що з вищевказаним розпорядженням позивача ознайомлено під підпис, відповідач вважає свій обов`язок щодо повідомлення працівника за два місяці про можливе подальше вивільнення виконаним. Крім того пояснив, що звільнення позивача з посади відбулось без згоди профспілкового органа з огляду на те, що незгода третьої особи зі звільненням ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням її посади обґрунтована Первинною профспілковою організацією Карлівської райдержадміністрації Полтавської області положеннями нормативно-правового акта, що був прийнятий пізніше розпорядження № 162 від 26 листопада 2019 року. Відповідач також пояснив, що під час звільнення позивача йому не було запропоновано іншої посади в Карлівській РДА або її структурних підрозділах з огляду на її відсутність станом на дату прийняття розпорядження № 162 від 26 листопада 2019 року, однак у подальшому в Карлівській РДА з`явилась вакантна посада бухгалтера, яка невідкладно була запропонована позивачу, проте останній вказаною пропозицією не скористався /а.с. 79-86/.

У відповіді на відзив позивач доводів відповідача не визнав, наполягав на порушенні Карлівською РДА процедури його звільнення та наявності правових підстав для задоволення позовних вимог /а.с. 133-136/.

В запереченнях Карлівської РДА на відповідь на відзив представник вказував на обґрунтованість та правомірність спірного розпорядження з огляду на те, що останнє відповідає приписам чинного розпорядження № 162 від 26 листопада 2019 року. З огляду на те, що зміни до Постанови Кабінету Міністрів України № 91 від 25 березня 2014 року (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 1069 від 24 грудня 2019 року) внесені пізніше дати прийняття розпорядження № 162 від 26 листопада 2019 року, останні не поширюються на спірні правовідносини /а.с. 127-129/.

Третя особа письмових пояснень щодо заяв по суті справи не надала, листом від 24 березня 2020 року начальник відділу з питань надання адміністративних та реєстраційних послуг Карлівської РДА повідомив суд про те, що Первинна профспілкова організація Карлівської райдержадміністрації Полтавської області ліквідована згідно з протоколом її загальних зборів № 1 від 27 лютого 2020 року /а.с.74-75/.

Позивач та представник позивача підтримали в судовому засіданні позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи документи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Розпорядженням в.о. голови Карлівської РДА № 129-к від 29 грудня 2014 року ОСОБА_1 призначено на посаду адміністратора відділу з питань надання адміністративних послуг райдержадміністрації з 30 грудня 2014 року /а.с. 10/.

Розпорядженням в.о. голови Карлівської РДА № 01-к від 27 січня 2020 року позивача звільнено із зазначеної посади у зв`язку зі скороченням чисельності державних службовців районної державної адміністрації /а.с. 11/.

Посилаючись на відсутність правових підстав для звільнення та на порушення відповідачем здійснення його процедури позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Фактичною підставою для виникнення спірних правовідносин стало прийняте відповідачем розпорядження № 162 від 26 листопада 2019 року "Про упорядкування структури структурних підрозділів районної державної адміністрації", яким зокрема, перейменовано відділ з питань надання адміністративних послуг райдержадміністрації на відділ з питань надання адміністративних та реєстраційних послуг райдержадміністрації, скорочено одну штатну одиницю адміністратора та введено одну штатну одиницю державного реєстратора /а.с. 108/.

Судом встановлено, що прийняттю розпорядження № 162 від 26 листопада 2019 року передували законодавчі зміни, внесені до Постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій" № 91 від 25 березня 2014 року.

Так Постановами Кабінету Міністрів України № 926 та № 923 від 03 листопада 2019 року до Постанови Кабінету Міністрів України № 91 від 25 березня 2014 року внесено зміни щодо граничної чисельності працівників районних державних адміністрацій та затверджено рекомендаційний перелік структурних підрозділів районної державної адміністрації.

На виконання вищевказаних нормативно-правових актів Полтавською ОДА прийнято розпорядження "Про встановлення граничної чисельності працівників районних державних адміністрацій" № 874 від 20 листопада 2019 року /а.с. 176/.

Карлівська РДА відреагувала на вищевказані акти шляхом прийняття розпорядження № 159 від 21 листопада 2019 року "Про затвердження структури та граничної чисельності працівників районної державної адміністрації", яким розроблено та затверджено структуру та граничну чисельність працівників Карлівської РДА /а.с. 105/.

26 листопада 2019 року відповідачем прийнято розпорядження № 162 "Про упорядкування структури структурних підрозділів районної державної адміністрації".

Як свідчать матеріали справи, а саме: додаток № 1 до розпорядження № 162 від 26 листопада 2019 року "Список працівників структурних підрозділів райдержадміністрації, які попереджаються про можливе вивільнення відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", позивач 26 листопада 2019 року ознайомився зі змістом розпорядження № 162 від 26 листопада 2019 року про можливе подальше вивільнення ОСОБА_1 в установленому законом порядку /а.с. 111-112/.

26 листопада 2019 року відповідач спрямував подання № 01-30/1902 від 26 листопада 2019 року щодо запланованого скорочення чисельності штату працівників Карлівської РДА до Первинної профспілкової організації Карлівської райдержадміністрації Полтавської області з метою отримання попередньої згоди на вивільнення попереджених згідно додатку № 1 до розпорядження № 162 від 26 листопада 2019 року працівників.

За результатами розгляду зазначеного подання профспілковий орган листом від 06 грудня 2019 року відмовив у наданні попередньої згоди на звільнення перелічених у додатку № 1 до розпорядження № 162 від 26 листопада 2019 року працівників Карлівської РДА з тих підстав, що не всі попереджені про можливе вивільнення працівники будуть звільнені, і частині будуть запропоновані нові посади, у зв`язку із чим попереднє надання згоди профспілковим комітетом на їх звільнення є недоцільним. Крім того, третя особа повідомила відповідача про те, що у додатку № 1 до розпорядження № 162 від 26 листопада 2019 року містяться прізвища окремих членів виборчого профспілкового органа /а.с. 116/.

У подальшому 24 грудня 2019 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1096 примітки до додатку до Постанови Кабінету Міністрів України № 91 від 25 березня 2014 року доповнено пунктом 3 такого змісту: "Під час визначення граничної чисельності працівників місцевих держадміністрацій не скорочується чисельність адміністраторів центрів надання адміністративних послуг, утворених зазначеними держадміністраціями, до набрання чинності змін до Закону України "Про адміністративні послуги" щодо ліквідації таких центрів та за умови утворення на відповідній території органами місцевого самоврядування центрів надання адміністративних послуг, яким будуть передані функції і завдання ліквідованих центрів".

27 січня 2020 року, всупереч чинній редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 91 від 25 березня 2014 року Розпорядженням в.о. голови Карлівської РДА № 01-к від 27 січня 2020 року, позивача звільнено із зазначеної посади у зв`язку зі скороченням чисельності державних службовців районної державної адміністрації.

На переконання суду до спірних правовідносин, пов`язаних зі звільненням позивача з посади, належить застосовувати нормативно-правові акти, що діяли станом на дату його звільнення.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу".

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частиною третьою статті 5 Закону України "Про державну службу" передбачено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України Про зайнятість населення, власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Таким чином, однією із гарантій для працівника при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року № 800/538/17.

Наявною в матеріалах справи копією додатку № 1 до розпорядження № 162 від 26 листопада 2019 року "Список працівників структурних підрозділів райдержадміністрації, які попереджаються про можливе вивільнення відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" підтверджено, що позивач ознайомлений зі змістом розпорядження № 162 від 26 листопада 2019 року саме 26 листопада 2019 року, в зв`язку із чим суд вважає спростованими доводи позивача про те, що відповідач про можливе подальше вивільнення ОСОБА_1 в установленому законом порядку не повідомляв /а.с. 111-112/.

Суд вважає за необхідне зазначити, що законодавством не передбачена форма попередження працівника про можливе вивільнення, в зв`язку із чим посилання представника позивача на недотримання відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України є необґрунтованими.

Судом встановлено та не заперечується і сторонами по справі, листом Карлівської РДА від 24 січня 2020 року № 01-30/143 ОСОБА_1 була запропонована посада бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти, молоді та спорту Карлівської РДА, але ОСОБА_1 відмовилася від даної пропозиції.

Проте, суд зазначає, що відповідачем не доведено виконання обов`язку в повному обсязі щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення.

Крім того, судом встановлено та не заперечувалося сторонами по справі, що ОСОБА_1 на час звільнення була членом первинної профспілкової організації Карлівської РДА.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Як встановлено судом, та підтверджується матеріалами справи, 22 січня 2020 року Карлівською РДА було направлено подання до первинної профспілкової організації Карлівської РДА № 01-30/127 щодо надання згоди на вивільнення державних службовців райдержадміністрації у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників /а.с.36-37/. За результатами якого було винесено рішення профспілкового комітету Карлівської РДА, згідно з яким профспілковий комітет райдержадміністрації відмовив у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з протоколу № 1 від 23 січня 2020 року /а.с.39/.

Частиною третьою статті 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" передбачено, що у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Як свідчать матеріали справи, 25 листопада 2019 року Карлівською РДА вперше було повідомлено первинну профспілкову організацію райдержадміністрації про заплановане скорочення чисельності та штату працівників Карлівської РДА /а.с.34/.

26 листопада 2019 року Карлівською РДА до профспілкового комітету райдержадміністрації було направлено подання № 01-30/1902 від 26 листопада 2019 року щодо запланованого скорочення чисельності та штату працівників Карлівської РДА разом та надання попередньої згоди на вивільнення попереджених працівників згідно із поданим списком /а.с.116/.

Таким чином, відповідачем був порушений тримісячний строк надання відповідної інформації первинній профспілці.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про адміністративні послуги", центр надання адміністративних послуг (ЦНАП) - це постійно діючий робочий орган або структурний підрозділ місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування, що зазначений у частині другій цієї статті, в якому надаються адміністративні послуги через адміністратора шляхом його взаємодії з суб`єктами надання адміністративних послуг.

Відповідно до частин першої та другої статті 13 Закону України "Про адміністративні послуги", суб`єкт звернення для отримання адміністративної послуги в центрі надання адміністративних послуг звертається до адміністратора - посадової особи органу, що утворив центр надання адміністративних послуг, яка організовує надання адміністративних послуг шляхом взаємодії з суб`єктами надання адміністративних послуг.

Адміністратор призначається на посаду та звільняється з посади особою, яка очолює орган (керівником органу), що прийняв рішення про утворення відповідного центру надання адміністративних послуг.

Кількість адміністраторів визначається органом, який прийняв рішення про утворення відповідного центру надання адміністративних послуг.

Судом встановлено, що на виконання розпорядження в.о. голови Карлівської районної державної адміністрації від 21 листопада 2019 року № 159 "Про затвердження структури та граничної чисельності працівників районної державної адміністрації" з урахуванням постанов КМ України від 03 листопада 2019 року № 923 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2012 року № 606" та № 926 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 746", затверджено структуру та граничну чисельність працівників структурних підрозділів Карлівської районної державної адміністрації, про що прийнято розпорядження № 162 від 26 листопада 2019 року. Відділ з питань надання адміністративних послуг реорганізовано у відділ з питань надання адміністративних та реєстраційних послуг, а також проведено скорочення 1 штатної одиниці у відділі з питань надання адміністративних послуг та введено 1 штатну одиницю державного реєстратора.

27 січня 2020 року в.о. голови Карлівської РДА прийнято розпорядження № 01-к про звільнення ОСОБА_1 з посади адміністратора відділу з питань надання адміністративних райдержадміністрації послуг у зв`язку із скороченням чисельності державних службовців районної державної адміністрації.

Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем не було враховано, що Постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1096 "Про внесення зміни у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року № 91", яка набрала чинності 26 грудня 2019 року, доповнено примітки до нього пунктом 3 такого змісту: "3. Під час визначення граничної чисельності працівників місцевих держадміністрацій не скорочується чисельність адміністраторів центрів надання адміністративних послуг, утворених зазначеними держадміністраціями, до набрання чинності змін до Закону України "Про адміністративні послуги" щодо ліквідації таких центрів та за умови утворення на відповідній території органами місцевого самоврядування центрів надання адміністративних послуг, яким будуть передані функції і завдання ліквідованих центрів".

Як встановлено судом, розпорядження про скорочення чисельності адміністраторів ЦНАП відповідачем ухвалено ще до прийняття зазначеної Постанови. Райдержадміністрація не заперечує того, що їй у подальшому було відомо про заборону такого скорочення, однак, не зважаючи на Постанову Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1096, звільнення позивача все ж було здійснено.

Посилання відповідача на той факт, що на момент прийняття рішення відповідачем про вивільнення державних службовців Карлівської РДА, зокрема, адміністратора відділу з питань надання адміністративних послуг, діяли норми законодавства, які не забороняли звільнення даних осіб, проте, зміни до постанови КМУ від 24 грудня 2019 року № 1096 набрали законної сили пізніше, аніж прийняте розпорядження голови райдержадміністрації від 26 листопада 2019 року № 162 "Про упорядкування структури структурних підрозділів районної державної адміністрації", суд вважає необґрунтованими.

Умовою для проведення скорочення чисельності адміністраторів ЦНАП, яка визначена Постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1096, є утворення на відповідній території органами місцевого самоврядування центрів надання адміністративних послуг, яким будуть передані функції і завдання ліквідованих центрів при райдержадміністраціях.

Відповідач не надав суду доказів щодо утворення на території району органами місцевого самоврядування центрів надання адміністративних послуг з передачею відповідних функцій та доказів ліквідації відділу надання адміністративних послуг при райдержадміністрації.

Наведені обставини свідчать про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади адміністратора відділу з питань надання адміністративних райдержадміністрації послуг, у зв`язку з скороченням чисельності державних службовців районної державної адміністрації.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності свого розпорядження від 27 січня 2020 року № 01-к, звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням норм чинного законодавства, а тому позовні вимоги про визнання протиправним і скасування вказаного розпорядження є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини першої статті 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, що розглядає трудовий спір, порушене відповідачем право на проходження публічної служби підлягає відновленню шляхом її поновлення на попередній посаді.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді адміністратора відділу з питань надання адміністративних послуг Карліської районної державної адміністрації з 28 січня 2020 року.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28 січня 2020 року по день поновлення на роботі, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У зв`язку з протиправним звільненням позивача, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тобто з 28 січня 2020 року (дата, з якої позивач підлягає поновленню на державній службі відповідно до рішення суду) до 03 червня 2020 року (дата ухвалення судом рішення про поновлення позивача на державній службі).

При цьому суд позбавлений можливості встановити дату фактичного поновлення відповідачем позивача на посаді, тому вимога про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 28 січня 2020 року і до моменту фактичного поновлення на роботі підлягає задоволенню частково, а саме за період з 28 січня 2020 по 03 червня 2020 року, тобто до дня ухвалення рішення суду у цій справі.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок), цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт "з" пункту 1).

З урахуванням норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Згідно з довідкою від 18 лютого 2020 року № 01-19/253, а також враховуючи положення Порядку судом встановлено, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу із 28 січня 2020 року по 03 червня 2020 року становить 52709,36 грн. (88 робочих днів х 598,97 грн. - середньоденна заробітна плата).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у загальному розмірі 52709,36 грн.

Водночас, суд зазначає, що рішення суду в частині поновлення позивача на посаді адміністратора відділу з питань надання адміністративних послуг Карлівської районної державної адміністрації та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 12578, 37 грн. (21 робочий день х 598,97 грн.), підлягає негайному виконанню відповідно до пунктів 2-3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У дослідженому судом випадку відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість спірного розпорядження, а також не надано доказів наявності підстав для його прийняття.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування розпорядження голови Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області від 27 січня 2020 року № 01-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлення позивача на посаді адміністратора відділу з питань надання адміністративних послуг Карлівської РДА, стягнення з Карлівської РДА на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28 січня 2020 року по 03 червня 2020 року, а також звернення судового рішення в частині поновлення на посаді та стягнення присудженої заробітної плати за 1 місяць до негайного виконання є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Разом із тим, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Карлівської РДА моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн. з огляду на таке.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України.

Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами та доповненнями), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення компенсації за завдану моральну шкоду в сумі 50000,00 грн., позивач посилався на те, що протиправні дії відповідача завдали йому моральних страждань.

На противагу вказаному суд зауважує, що ініціатор звернення не довів наявності безпосереднього причинного зв`язку такої шкоди із діями відповідача щодо звільнення позивача. Доказів на підтвердження існування моральних страждань та визначеного позивачем розміру моральної шкоди суду не надано.

Враховуючи відсутність у матеріалах адміністративної справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру та причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача і отриманням моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

За правилами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак судові витрати позивача зі сплати судового забору за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди стягненню з відповідача не підлягають.

Крім того, суд не вважає, що заявлені позивачем судові витрати з оплати правничої допомоги підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, з огляду на таке.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відтак, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/160 від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі; на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про фактичну оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем приєднано до матеріалів справи: копію договору про надання правничої допомоги /а.с. 47-48/, копію квитанції про сплату 5000,00 грн. /а.с. 49/, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю /а.с. 51/, ордера на надання правничої допомоги /а.с. 173/, акт наданих послуг та виконаних робіт /а.с. 182/.

Разом із тим, на переконання суду на підтвердження фактичного здійснення позивачем оплати послуг адвоката та витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надана квитанція банку, платіжне доручення (тощо).

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19.

Матеріалами справи підтверджено, що належних доказів здійснення позивачем оплати послуг, наданих адвокатом (квитанції банку, платіжні доручення, тощо) суду не надано.

Отже, доказів фактичного понесення позивачем вищевказаних витрат суду не надано.

Відтак, не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами витрати позивача на правничу допомогу розподілу не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області (вул. Полтавський шлях, 85, м. Карлівка, Полтавська область, 39500, код ЄДРПОУ 04057362), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Первинна профспілкова організація Карлівської райдержадміністрації Полтавської області (вул. Полтавський Шлях, 85, м. Карлівка, Полтавська область, 39500) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження в.о. голови Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області від 27 січня 2020 року № 01-к "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді адміністратора відділу з питань надання адміністративних послуг Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області з 28 січня 2020 року.

Стягнути з Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області (вул. Полтавський шлях, 85, м. Карлівка, Полтавська область, 39500, код ЄДРПОУ 04057362) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 січня 2020 року по 03 червня 2020 року в розмірі 52709 (п`ятдесят дві тисячі сімсот дев`ять) гривень 36 (тридцять шість) копійок з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді адміністратора відділу з питань надання адміністративних послуг Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області з 28 січня 2020 року та в частині стягнення з Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 12578 (дванадцять тисяч п`ятсот сімдесят вісім) гривень 37 (тридцять сім) копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 03 червня 2020 року.

Суддя А.О. Чеснокова