Рішення № 89486841, 27.05.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

27 травня 2020 р. справа №520/4366/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку ст.287 КАС України за правилами письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) в особі Відділу примусового виконання рішень про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, боржник, громадянин) у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Бойченка Вадима Віталійовича про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №47763447 від 11.03.2020р.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що оскаржена постанова винесена за відсутності передбачених законом підстав.

Відповідач, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) в особі Відділу примусового виконання рішень (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, орган ДВС, Управління) з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що виконавчий документ виконувався у тому числі і за рахунок пенсії боржника, а тому оскаржена постанова є цілком правомірною.

З огляду на реалізацію учасниками справи процесуальних прав у прийнятні поза розумним сумнівом строки та достатність зібраних по справі доказів, котрі повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, суд вважає, що спір може бути вирішений по суті у порядку письмового провадження, адже існування потреби у проведенні усного слухання справи не вбачається.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації український банків від 16.01.2015р. по справі № 1819/14 було стягнуто солідарно з ТОВ Компанія “Строма” та заявника, ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» (код ЄДРПОУ 00039019) заборгованість по договору кредиту у розмірі 9.332.006,37грн. та третейський збір у розмірі 25.500,00грн.

29.05.2015р. Дніпровським районним судом м. Києва на виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 16.01.2015р. по справі №1819/14 за заявою стягувача, АТ “Укрсоцбанк” було видано виконавчий лист у справі №755/6068/15-ц.

05.06.2015р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУ юстиції у Харківській області Барановою Я.О. за згаданим виконавчим листом було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 47763447.

Отже, виконавче провадження було розпочато під час дії Закону України від 21.04.1999р. №606-XIV "Про виконавче провадження".

Матеріали справи не містять доказів направлення цієї постанови на адресу боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Також матеріали справи не містять доказів отримання боржником цієї постанови.

05.06.2015р. старшим державним виконавцем Управління було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах суми боргу.

У межах виконавчого провадження старшим державним виконавцем Управління надсилались запити у цілях виявлення майна боржника, зокрема, до Харківського міському центру зайнятості від 05.06.2015р. №1048/08-01/В-8 (для отримання інформації про перебування на обліку в центрі зайнятості Саєнко ОСОБА_2 ), Управління ДАІ УМВС України від 05.06.2015р. № 1048/08-01-В-8, Державній інспекції сільського господарства в Харківській області від 05.06.2015р. №1048/08-01/В-8, Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області.

15.06.2015р. старшим державним виконавцем Управління було прийнято постанову ВП №47763447 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 935.700,64грн. із строком пред`явлення до виконання в один рік.

28.09.2015р. старшим державним виконавцем Управління було винесено постанову про стягнення з боржника витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій на суму 221,22 грн.

02.10.2015р. старшим державним виконавцем Управління було винесено постанову про звернення стягнення на пенсію боржника.

ОСОБА_3 утримань з пенсії боржника (тобто заявника за цим спором) державними виконавцями Управління було видано розпорядження від 26.11.2015р. на суму 815,32грн.

19.04.2019р. старшим державним виконавцем Управління було винесено постанову про арешт коштів боржника на рахунку в установі банку.

У подальшому до Управління надійшов лист боржника за виконавчим провадженням (заявника за цим спором) датований 24.01.2020р. із копіями документів про добровільне виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва від 29.05.2015р. по справі №755/6068/15-ц.

Зі змісту цих документів вбачається, що борг було погашено у спосіб внесення грошових коштів на підставі ст.537 ЦК України, ст.85 Закону України «Про нотаріат» в депозит приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу - Ємця І.О.

Кошти були отримані АТ “АЛЬФА-БАНК” у якості правонаступника первісного кредитора - АТ “Укрсоцбанк”, про що складено повідомлення від 05.12.2019р.

На долученій до справи копії листа боржника від 24.01.2020р. міститься резолюція посадової особи Управління без дати та дата - "13.02.2020р.".

11.03.2020р. старшим державним виконавцем Управління із посиланням на п.9 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Окрім того, 11.03.2020р. старшим державним виконавцем Управління із посиланням на ст.ст.3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 929.206,74грн.

Не погодившись із відповідністю закону постанови про стягнення виконавчого збору від 11.03.2020р., заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зміст та обсяг повноважень державного виконавця з приводу виконання рішень судів, а також спосіб та порядок реалізації цих повноважень визначені, насамперед, приписами Закону України «Про виконавче провадження», у розумінні ч.1 ст.1 якого виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

При цьому, до 05.10.2016р. діяли норми Закону України від 21.04.1999р. №606-XIV "Про виконавче провадження", а з 05.10.2016р. набули чинності норми Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження".

Виконавчий збір було запроваджено ст.28 Закону України від 21.04.1999р. №606-XIV "Про виконавче провадження" у редакції Закону України від 04.11.2010р. №2677-VI (далі за текстом – Закон №606-XIV).

Так, відповідно до ч.1 ст.28 Закону №606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з наведеним у ч.1 ст.27 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі за текстом – Закон №404-VIII) визначенням виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Отже, за правовою природою і за приписами Закону №606-XIV, і за приписами Закону №1404-VIII виконавчий збір є публічним платежем, котрий стягується з боржника у виконавчому провадженні на користь Держави за невиконання існуючого судового акту у добровільному порядку і досягнення належного рівня правопорядку у суспільстві за рахунок реалізації владних повноважень органами державної виконавчої служби.

За такого розуміння змісту позначеної правової категорії, суттю виконавчого збору є санкція, тобто міра юридичної відповідальності за винне, усвідомлене та умисне невжиття особою заходів із добровільного виконання виконавчого документа.

Аналогічні по суті правові висновки з приводу застосування ст.27 Закону №1404-VIII викладені Верховним Судом у постанові від 11.09.2019р. по справі №553/196/18, де указано, що обов`язковими передумовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень, а призначенням виконавчого збору є винагорода державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Також у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 25.02.2020р. по справі №805/4538/16-а стягнення виконавчого збору прямо залежить від того, наскільки фактично виконано рішення у примусовому порядку.

До того ж і у силу правового висновку п.47 постанови Великої палати Верховного Суду від 11.03.2020р. по справі № 2540/3203/18 при стягненні виконавчого збору відповідно до ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Таким чином, в усіх перелічених судових актах Верховного Суду сформульована одна і та ж правова позиція, згідно з якою між стягненням виконавчого збору та примусовим виконанням виконавчого документу за рахунок реалізації виконавцем владних управлінських функцій має бути наявний безпосередній причинно-наслідковий зв`язок.

Суд зауважує, що закон №606-XIV діяв до набрання чинності Законом №1404-VIII, тобто до 05.10.2016р. і передбачав, що обов`язковою передумовою застосування виконавчого збору є факт невиконання боржником виконавчого документу самостійно у строк, передбачений ч.2 ст.25 Закону №606-XIV.

Частиною 2 ст.25 Закону №606-XIV визначено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

За правилами ч.1 ст.31 Закону №606-XIV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Таким чином, копія постанови про відкриття виконавчого провадження повинна бути надіслана боржникові рекомендованим листом з повідомленням про вручення і саме з цією подією закон пов`язує настання у особи стану правової обізнаності, тобто юридичної визначеності стосовно майнових наслідків невиконання виконавчого документу у добровільному порядку.

Матеріали справи не містять такого документа, що сприймається судом як фізична відсутність цієї речі матеріального світу.

05.10.2016р. набрав чинності Закон №1404-VIII, п.7 розділу ХІІІ якого було визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Таким чином, у даному конкретному випадку має місце ситуація, коли згідно з діючим законом залишились існувати дві окремі процедури припинення виконавчого провадження, а саме: тимчасового за ст.37 Закону №1404-VIII (повернення виконавчого документа) та остаточного за ст.39 Закону №1404-VIII (закінчення виконавчого провадження), проте чітко визначене законом правило неможливості стягнення виконавчого збору поза межами процедури закінчення виконавчого провадження втратило чинність.

Розглядаючи справу, суд зважає, що відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) Європейським судом з прав людини фактично надане тлумачення змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та змісту верховенства права, згідно з яким національне законодавство має бути чітким та узгодженим, відповідати вимозі «якості» закону, забезпечувати адекватний захист осіб від свавільного втручання у права заявника, а у разі протилежного (тобто у разі неоднозначного трактування норми права) підлягає застосуванню найбільш сприятливий для заявника підхід.

Відтак, суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли ураховуючи дату початку виконавчого провадження (а також дату прийняття першого рішення про стягнення виконавчого збору - 15.06.2015р.) стягнення виконавчого збору поза межами процедури закінчення виконавчого провадження слід визнати надмірним тягарем для приватної особи у розумінні ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Окрім того, судом виявлено, що у минулому у межах цього ж самого виконавчого провадження державним виконавцем вже реалізовувалась управлінська функція і приймалось рішення про стягнення виконавчого збору.

Тому, у спірних правовідносинах має місце випадок повторного стягнення санкції, що законом не передбачено.

Окремо суд зважає і на те, що виконавчий документ фактично було виконано заявником добровільно без участі державного виконавця.

Критерії законності рішення (діяння, тобто волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

Перевіривши аргументи учасників справи змістом належних норм матеріального права та добутими доказами, оцінка яким надана в їх сукупності і взаємозв`язку за правилами ст.ст.72-79, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що обсяг використаних адміністративним органом доказів та обрані ним мотиви вчинення управлінського волевиявлення не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення.

Суд вважає, що повторне стягнення виконавчого збору у випадку самостійного і добровільного виконання боржником виконавчого документа не узгоджується із призначенням виконавчого збору як санкцією за невиконання виконавчого документу у добровільному порядку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Підтверджений у ході розгляду справи факт порушення прав та інтересів заявника у галузі примусового виконання рішення суду за виконавчим провадженням є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову та скасування постанови про стягнення виконавчого збору.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Бойченка Вадима Віталійовича про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №47763447 від 11.03.2020р.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 6 ст. 287 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення (підписання); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду).

Суддя О.В. Старосєльцева