Рішення № 89350220, 21.05.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2434/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ПФУ в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання призначити та виплатити пенсію,-

ВСТАНОВИВ:

23 березня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Одеській області, в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань призначення та перерахунку пенсій №9 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління ПФУ в Одеській області від 13.09.2019 року №4683 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

зобов`язати Головне управління ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 07.08.1992 по 15.06.1998 роки на посаді продавця І категорії в АП «Отюг» та з 02.07.1998 по 01.12.2002 роки на посаді продавця у приватного підприємця ОСОБА_2 ;

зобов`язати Головне управління ПФУ в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 26.08.2019 року.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №420/2434/20 о 13:32:18 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) в порядку ст.263 КАС України, із відмовою у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

21.04.2020 року за вх.№16191/20 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

21.04.2020 року за вх.№16292/20 від позивачки надійшли пояснення щодо відзиву на позовну заяву.

В обґрунтування вимог позову позивачка зазначає, що у зв`язку із досягненням нею пенсійного віку вона звернулась до Головного управління ПФУ в Одеській області із заявою про призначення їй пенсії, додавши до заяви всі необхідні документальні підтвердження страхового стажу для призначення їй пенсії. Натомість, оскаржуваним рішенням Головного управління позивачці було відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного трудового стажу. Позивачка не погоджується із вказаним рішенням та зазначає, що:

по-перше, основним документом, який містить інформацію щодо періодів роботи особи на підставі трудового договору до 2004 року, є трудова книжка, що пенсійним органом не було враховано; стаж складає 29 років 8 місяців.

по-друге, покладені в основу оскаржуваного рішення доводи пенсійного органу щодо відсутності підтверджень нарахування заробітної плати у періоді 1992-1998 роки та доказів сплати внесків до ПФУ у періоди 1998-2002 роки є безпідставними, адже згідно ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до введення в дію системи персоніфікованого обліку страховий стаж обчислюється на основі періодів роботи за трудовим договором, що відображено у трудовій книжці позивачки;

по-третє, факт часткового включення періодів роботи до страхового стажу на підставі уточнюючих архівних довідок не відповідає відомостям, визначеним у трудовій книжці, а тому такий період має бути зараховано повністю;

по-четверте, твердження пенсійного органу щодо необхідності надання доказів на підтвердження сплати внесків підприємцем до ПФУ розповсюджується лише для вирахування пенсії самого підприємця, а не особи, яка працювала як найманий працівник у такого підприємця;

по-п`яте, при наданні заяви про призначення пенсії було сформовано розписку-повідомлення, у якій встановлено перелік додаткових документів, необхідних для надання до пенсійного органу для призначення пенсії, однак доказів на підтвердження сплати внесків до ПФУ як необхідного для надання документу визначено не було, а тому встановлення даної обставини як підстави для відмови у призначенні пенсії є неправомірним та необґрунтованим.

21.04.2020 року за вх.№16191/20 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування заявленої позиції представник вказує, що періоди роботи позивачки з 07.08.1992 по 15.06.1998 року та 02.07.1998 по 01.12.2002 року не зараховані повністю до страхового стажу, оскільки відсутні документальні підтвердження щодо зарахування заробітної плати та сплати внесків до ПФУ. Обов`язок пенсіонера щодо забезпечення свого права на пенсійне страхування визначений як засада загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і має виконуватись заявником при вирішенні питання про призначення пенсії. За відсутності документального підтвердження страхових періодів пенсійний орган не мав інших повноважень, окрім як відмовити позивачці у призначенні пенсії, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 2019 році досягла 59-річного віку (а.с.21).

30.08.2019 року позивачка звернулась до Головного управління ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.47). До заяви надано копію паспорта громадянина України, ідентифікаційного коду позивачки, трудової книжки НОМЕР_2 , диплому, Архівну довідку від 20.08.2019 року №2592-К-11.1-21, копію свідоцтва про народження, архівну довідку від 05.02.1998 року №702/3.12.

Заява зареєстрована за №4683.

Заявою від 30.08.2019 року позивачка зазначила, що не може підтвердити період роботи з 07.08.1992р. по 15.06.1998р. в АП «Отюг» довідкою та просила винести рішення за наявними документами.

Рішенням №4683 від 13.09.2019 Головне управління ПФУ в Одеській області відмовило позивачці у призначенні пенсії (а.с.24). В обґрунтування такого рішення відповідач зазначив, що загальний стаж позивачки складає 20 років 11 місяців. До страхового стажу враховано не в повному обсязі періоди роботи:

з 07.08.1992 по 15.06.1998 рр. на посаді продавця 1 категорії в АП «Отюг», згідно наданої архівної довідки №2592-К-11.1-21 від 20.08.2019 року заробітна плата нараховувалась по березень 1994 року включно;

з 02.07.1998 по 01.12.2002 рр. на посаді продавця в ЧП Олейник, оскільки робота в ЧП враховується при умові сплати внесків до ПФУ.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивачка звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ч.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року.

Положенням ст. 24 цього ж Закону визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. У тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

Як встановлено судом, позивачкою при поданні заяви 30.08.2019 року про призначення пенсії було надано копію трудової книжки серії НОМЕР_2 . Згідно наявної у матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 :

07.08.1992 року позивачка прийнята на посаду продавця 1 категорії в АП «Отюг» згідно Наказу Пр №2 від 07.08.1992 року, звільнена 15.06.1998 року згідно наказу ПР№1 від 15.06.1998 року (а.с.27);

02.07.1998 року прийнята на роботу продавця в ЧП Олейник згідно договору №2 від 02.07.1998 року, звільнена 01.12.2002 року у зв`язку із ліквідацією магазину згідно Договору №6 від 01.12.2002 року (а.с.27).

Однак, відповідачем вказані записи при прийнятті оскаржуваного рішення до уваги не були прийняті. Натомість, пенсійний орган визначив, що до страхового стажу враховано не в повному обсязі періоди роботи:

з 07.08.1992 по 15.06.1998 рр. на посаді продавця 1 категорії в АП «Отюг», згідно наданої архівної довідки №2592-К-11.1-21 від 20.08.2019 року заробітна плата нараховувалась по березень 1994 року включно;

з 02.07.1998 по 01.12.2002 рр. на посаді продавця в ЧП Олейник, оскільки робота в ЧП враховується при умові сплати внесків до ПФУ.

Вказана позиція наведена як у спірному рішенні, так і у відзиві на позовну заяву.

Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. У тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

По-друге, ані Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, ані Порядком №637 не встановлено критерію оцінки оформлення трудової книжки при вирішенні питання щодо призначення пенсії по інвалідності. Встановлення такого критерію відповідачем у даному випадку не обумовлено жодним нормативно-правовим актом, а тому пенсійний орган діяв поза межами правового регулювання, що суперечить ст. 19 Конституції України.

Згідно ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а зазначив, що “підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці”.

Відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення протиправно не взято до уваги визначених у трудовій книжці даних щодо періодів роботи позивачки та не наведено доводів щодо обґрунтованого неврахування таких даних, при цьому будь-які зауваження щодо правильності та дійсності записів у трудовій книжці не висловлено.

В основу оскаржуваного рішення покладено доводи, які не відповідають чинному правовому регулюванню.

Так, згідно ч.2 ст.24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом №1058 (01.01.2004 року) аналогічні правовідносини регулювались Законом України «Про пенсійне забезпечення», ст.56 якого вказує, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Тобто, для спірних періодів факт сплати єдиного внеску або нарахування заробітної плати не є визначальним, як помилково визначив пенсійний орган. Обставинами, які підлягають встановленню, є періоди роботи, які визначені у трудовій книжці позивачки.

Відповідачем не наведено доводів, які б дали змогу оцінювати оскаржуване рішення як обґрунтоване та таке, що прийнято з урахуванням всіх обставин, а тому суд вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Суд враховує, що згідно п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.

Натомість, як зазначила позивачка і з чим погоджується суд, дана норма стосується осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність, а не осіб, які перебували у трудових відносинах із підприємцем, у зв`язку із чим вимога надання доказів про сплату внесків за період з 1998 по 2002 роки та відмова у врахуванні відповідного стажу не є законною.

Таким чином, беручи до уваги те, що у судовому розгляді факт перебування позивачки у трудових відносинах у періоди 1992-1998 та 1998-2002 роки підтверджено належними та допустимими доказами, позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ПФУ в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання призначити та виплатити пенсію підлягає задоволенню, адже станом на 30.08.2019р. страховий стаж ОСОБА_1 складав 29 років 8 місяців, що підтверджується записами щодо періодів роботи у трудовій книжці, дані якої не спростовані відповідачем.

Не підлягає задоволенню, на думку суду, позовна вимога щодо зобов`язання Головного управління ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 07.08.1992 по 15.06.1998 роки на посаді продавця І категорії в АП «Отюг» та з 02.07.1998 по 01.12.2002 роки на посаді продавця у приватного підприємця ОСОБА_2 з огляду на таке.

Згідно п.1, 2 ч.1 ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Аналіз цитованих норм дає підстави вважати, що у адміністративному судочинстві встановлення факту – це не предмет позову та не мета судового розгляду справи, а правовий засіб, за допомогою якого перевіряється правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

На підтвердження цього свідчить і те, що згідно ч.1, 2 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При дослідженні судом обставин даної справи встановлено, що зобов`язання Головного управління ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 07.08.1992 по 15.06.1998 роки на посаді продавця І категорії в АП «Отюг» та з 02.07.1998 по 01.12.2002 роки на посаді продавця у приватного підприємця Олійник не є ефективним засобом захисту порушених прав позивачки. Разом з тим, в контексті визнання протиправним рішення Головного управління ПФУ в Одеській області ефективним способом захисту її прав буде зобов`язання відповідного суб`єкта владних повноважень призначити пенсію за віком та виплатити відповідні суми.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, “Онер`їлдіз проти Туреччини” [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії” (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Оскільки за результатом судового розгляду судом встановлено право позивачки на призначення їй пенсії за віком, суд вважає, що зобов`язання відповідача призначити пенсію ОСОБА_1 є належним способом захисту порушених прав, оскільки при врахуванні невизнаного ГУ ПФУ в Одеській області періоду її роботи загальний страховий стаж є достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 ЗУ “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (29 років 8 місяців).

З урахуванням цього, суд вважає за можливе зобов`язати Головне управління ПФУ в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 30.08.2019 року (а не з 26.08.2019р., як помилково зазначає позивачка), оскільки саме 30.08.2019р. ОСОБА_1 подала заяву про призначення їй пенсії за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідач не навів будь-яких змістовних аргументів на противагу доводам позовної заяви, не довів, що його рішення про відмову у призначенні пенсії за віком прийнято на підставах, встановлених законодавством.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що відповідачем не обґрунтована правомірність свого рішення, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Позивачкою при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. (а.с. 16), тому згідно ч.3 ст.139 КАС України, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судових витрат зі сплати судового збору у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260-263, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ПФУ в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання призначити та виплатити пенсію – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Одеській області від 13.09.2019 року №4683 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління ПФУ в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 30.08.2019 року.

В іншій частині вимог позову відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України (з урахуванням положень п.3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України).

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян