Рішення № 89349225, 20.05.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2020 року Справа № 280/1221/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району (вул. Чарівна, буд. 16, м. Запоріжжя, 69068) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

24.02.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району (далі - відповідач або Управління СЗН ЗМР), в якій позивач просить: визнати протиправною відмову відповідача в наданні державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 ; зобов`язати відповідача призначити позивачу допомогу при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передбачену ст. 10 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми».

Крім того, просить розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 народила доньку - ОСОБА_2. Донька була народжена на непідконтрольній українській владі території у м. Донецьк Донецької області. 15 жовтня 2019 року позивач разом з дитиною була взята на облік та отримала статус внутрішньопереміщеної особи. В жовтні 2019 року позивач звернулась до Управління СЗН ЗМР із заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини. Проте в призначенні допомоги було відмовлено. На запит адвоката, відповідачем було повідомлено, що рішення про відмову в наданні державної допомоги прийнято через незнаходження матері з дитиною за місцем фактичного проживання/перебування, оскільки АДРЕСА_1 відсутній. Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у призначенні допомоги при народженні дитини протиправними, та такими, що порушують чинне законодавство України, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а позбавлення дитини відповідної допомоги, відповідач фактично порушив інтереси дитини, що є неприпустимим. Відсутність за місцем проживання не може позбавляти особу права на отримання допомоги при народженні дитини через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб. Просить задовольнити заявлені позовні вимоги.

Ухвалою суду від 02.03.2020 відкрите спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/1221/20. Судове засідання призначено на 30.03.2020 без виклику сторін. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву. Зобов`язано відповідача подати до суду копію рішення за наслідками розгляду звернення позивача про оформлення допомоги при народженні дитини та матеріали, які стали підставою для прийняття такого рішення, докази відсутності в АДРЕСА_1 .

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив (вх.№13251 від 20.03.2020) в якому зазначив, що за приписами ч. 6 ст. 11 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» та абзацу 7 п. 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1751 від 27.12.2001, допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини. Тобто, відсутні підстави для призначення допомоги при народженні, з пропущеним строком для звернення, з причини отримання свідоцтва про народження дитини, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , тільки 24 травня 2019 року. Також посилається на те, що підставою відмови у призначенні допомоги при народженні дитини гр. ОСОБА_1 було не підтвердження фактичного мешкання матері з дитиною за вказаною у заяві адресою, у зв`язку з тим, що вказаної заявницею адреси у м. Запоріжжі не існує, а відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого ПКМУ №1751 від 27.12.2001, призначення і виплата державної допомоги сім`ям з дітьми здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за зареєстрованим місцем проживання або місцем фактичного проживання заявника. Просить суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Разом з цим, у відзиві представник відповідача просить суд розглядати справу з викликом сторін у судове засідання.

Суд зазначає, що представником відповідача не обґрунтована необхідність розгляду справи з викликом сторін у судове засідання, а відтак суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення його клопотання та можливість проведення судового засідання за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оскільки справа є незначної складності і характер спірних правовідносин та предмет доказування в ній не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Також до відзиву були додані копії документів, на виконання ухвали від 02.03.2020.

Частиною 3 ст. 263 КАС України встановлено, що у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Приписами ч. 2 ст. 263 КАС України, визначено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Однак, пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України №291 від 22.04.2020 та №343 від 04.05.2020 установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-ІХ розділ VІ «Прикінцеві положення» КАС України доповнено пунктом 3 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення складено з урахуванням вимог пункту 3 розділу VІ «Прикінцеві положення» КАС України.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до свідоцтва про народження від 24 травня 2019 року Серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була народжена на непідконтрольній українській владі території у м. Донецьк, Донецької області (а.с. 12).

15.10.2019 позивач разом з дитиною була взята на облік та отримала статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено довідками від 15.10.2019 за №2302-5000212715 та №2302-5000212814, в яких зазначено, що ОСОБА_1 як законний представник, що супроводжує малолітню дитину ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_1 (а.с.13-14).

15.10.2019 позивач звернулась до Управління СЗН ЗМР із заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини (на дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Рішенням комісії відповідача ОСОБА_1 відмовлено у виплаті державної соціальної допомоги при народженні дитини з посиланням на п. 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою КМУ №365 від 08.06.2016 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї щодо достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщених осіб (копія рішення долучена до матеріалів справи).

На адвокатський запит №151 від 06.12.2019 відповідач повідомив, що за результатами розгляду комісією заяви позивача, з урахуванням акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї щодо достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування ВПО - не підтверджено фактичне мешкання матері з дитиною за вказаною у заяві адресою, оскільки згідно дислокації житлового фонду будинок АДРЕСА_1 взагалі відсутній в Шевченківському районі (зазначеної адреси не існує) (а.с. 15).

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулась до суду із даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно з приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст. 51 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402-III (далі - Закон №2402-III) з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім`ях, держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» та іншими законами України.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім`ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення встановлює Закон України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 21.11.1992 №2811-XII (далі - Закон №2811-XII).

Статтею 3 Закону №2811-XII визначені види державної допомоги сім`ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини.

Відповідно до ст. 10 Закону №2811-XII допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

За приписами ст.11 Закону №2811-XII для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним.

Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; у разі виникнення інших обставин.

Зазначені норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1751 від 27.12.2001 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України №59 від 04.02.2009 року; далі - Порядок №1751).

Пунктом 10 Порядку № 1751 визначено, що допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Згідно п. 11 Порядку № 1751 для призначення допомоги при народженні дитини органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається: 1) заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; 2) копія свідоцтва про народження дитини (з пред`явленням оригіналу).

Допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини (п. 12 Порядку №1751).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що допомога при народженні дитини призначається за заявою одного з батьків, з яким проживає дитина, не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

При цьому, подання до органу соціального захисту населення копії свідоцтва про народження дитини є обов`язковою передумовою для отримання допомоги при її народженні.

Як вже зазначалося вище, дитина позивача народилася на території міста Донецька, Донецької області.

Місто Донецьк Донецької області віднесено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р.

Постановою Верховної Ради України від 17.03.2015 №254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей визнано тимчасово окупованими територіями.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII, тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції України та законів України.

Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Згідно частини 1 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

В силу частини 1 статті 18 вищезазначеного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Матеріалами справи підтверджено, що дитина позивача - ОСОБА_2 , народилася на території України.

Суд наголошує, що позивач та її дитина є громадянами України, тобто, мають такі ж конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини.

Суд також враховує той факт, що позивач отримала свідоцтво про народження дитини державного зразка - лише 24.05.2019 з незалежних від неї причин, а саме народження дитини на тимчасово окупованій території України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а наявність такого свідоцтва є обов`язковою, невід`ємною передумовою для звернення до органу соціального захисту населення із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, що в свою чергу зумовило неможливість своєчасного звернення позивача до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Таким чином, право позивача на отримання спірної допомоги є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

При цьому суд враховує, що фактично позов заявлено в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995р.), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991р. №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14.02.2018 у справі №591/610/16-а, від 02.10.2018 у справі №495/3711/17, від 05.09.2018 у справі №223/859/16-а, від 07.04.2020 у справі №226/450/17, від 07.04.2020 у справі №554/7523/16-а та інших.

Зокрема у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №226/450/17 зазначено, що відмова відповідача у поновленні позивачу виплати допомоги при народженні дитини у зв`язку з пропуском 12 місячного строку звернення з відповідною заявою, за умови що пропуск такого строку відбувся з об`єктивних, незалежних від волі позивача причин, а також враховуючи, що звернення за поновленням виплати допомоги відбулось невідкладно після отримання позивачем статусу внутрішньо переміщеної особи, не можна визнати обґрунтованою.

Суд також вважає, безпідставними посилання відповідача на приписи постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», як на підставу для відмови у призначенні допомоги при народженні дитини позивачу, з огляду на наступне.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для відмови в призначенні та виплати допомоги при народженні дитини, а Постанова КМУ №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання допомоги при народженні дитини позивачем.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в рішенні від 03.05.2018 року у зразковій справі№ 805/402/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 22.02.2020 №28754 (а.с. 6).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району (69068, м. Запоріжжя, вул. Чарівна, 16; код ЄДРПОУ 37573780) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 .

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району призначити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передбачену ст. 10 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми».

Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачену суму судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району (69068, м. Запоріжжя, вул. Чарівна, 16; код ЄДРПОУ 37573780).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Роз`яснити учасникам справи, що відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України у перебіг встановленого строку для подання апеляційної скарги не враховується строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), запроваджений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 (із змінами та доповненнями).

Суддя Р.В. Кисіль