Рішення № 89291623, 06.04.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2020 року Справа № 160/1346/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

03.02.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату пенсії за період з 01.02.2015 року по 01.05.2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії за період з 01.02.2015 року по 01.05.2018 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» № 159 від 21.02.2001 року;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 50000,00 грн. в рахунок стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.09.2018 по справі № 0440/5654/18 проведено виплату пенсії за період з 01.02.2015 по 01.05.2018, однак така виплата була проведена несвоєчасно - у вересні 2019. Позивач вважає, що оскільки відповідач порушив строки виплати пенсії, він повинен також виплатити компенсацію втрати частини доходів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та витребувано належним чином завірені матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

24.03.2020 на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якій останній проти задоволення позовної заяви заперечував, посилаючись на те, що питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових коштів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 21.02.2001 № 159. За змістом норм вказаних нормативно-правових актів, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області доплата розміру пенсії на виконання рішення суду нарахована вчасно.

Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 .

Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Соборної районної у місті Дніпрі ради від 26.02.2018 № 0000484271 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком.

З лютого 2015 відповідачем було припинено виплату пенсії ОСОБА_1

26.04.2018 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про роз`яснення причин припинення виплати пенсії та про поневолення виплати пенсії.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.05.2018 № Г6835-18/УКЦ позивача було повідомлено, що виплату пенсії поновлено з 25.02.2015 року, однак пенсія за минулий період буде виплачена після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів україни від 08.06.2016 № 365.

Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо припинення з лютого 2015 виплати призначеної пенсії, позивач звернувся до суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.09.2018 по справі № 0440/5654/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення з лютого 2015 року пенсійних виплат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за період з 01 лютого 2015 року по 01 травня 2018 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) призначеної їй пенсії за віком з лютого 2015 року.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.09.2018 відповідачем 05.09.2019 та 13.09.2019 була здійснена виплата заборгованості по пенсії за минулий час.

17.10.2019 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про нарахування та виплату компенсації за несвоєчасну виплату пенсії за період з 01.02.2015 по 01.05.2018, однак 19.11.2019 листом № 7741/Г-09 відповідач відмовив ОСОБА_1 у виплаті такої компенсації.

Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Частиною 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) для реалізації цілей та завдань вищевказаного Закону.

Відповідно до статей 1, 2 Закону «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня

набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Отже суд приходить до висновку, що дія вищевказаних нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Так, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», статтею 2 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159 компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом ПФУ) добровільно чи на виконання судового рішення.

Відповідно до пп. 2 п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 по справі № 522/5664/17, від 22.11.2018 по справі № 522/1404/17, від 12.02.2019 № 814/1428/18, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов`язковими для врахування.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що невиплата компенсації у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії є неправомірною, оскільки виплата пенсії особі на підставі рішення суду не змінює суті цих виплат та не перетворює їх в одноразову виплату.

При цьому, тривале неперерахування пенсії за минулі періоди сталося у зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача, а тому позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасним отриманням щомісячних пенсійних виплат, донарахованих і виплачених йому на підставі рішення суду.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача коштів у сумі 50 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, то з цього приводу суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Стаття 1167 ЦК України визначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправною бездіяльністю відповідача, відповідно до якої заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що протиправною бездіяльністю відповідача як суб`єкта владних повноважень порушено його права.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім`ї душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн.

Позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо клопотання позивача про зобов`язання ГУ ПФУ у Дніпропетровській області в порядку судового контролю подати у місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили звіт про його виконання згідно з ст. 382 КАС України, то суд не знаходить підстав для його задоволення, оскільки у даному випадку у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде перешкоджати виконанню рішення суду після набрання ним законної сили, а доказів зворотного позивачем не надано.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1 681,60 грн., що документально підтверджується квитанцією № 2 від 31.01.2020.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1 681,60 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату пенсії за період з 01.02.2015 року по 01.05.2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії за період з 01.02.2015 року по 01.05.2018 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» № 159 від 21.02.2001 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1 681,60 грн. відповідно до квитанції № 2 від 31.01.2020.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Повний текст рішення суду складений 06 квітня 2020 року.

Суддя А. Ю. Рищенко