Ухвала суду № 89277432, 14.05.2020, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/6675/13-ц 6/335/77/2020

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Крамаренко І.А., при секретарі Тимченко А.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про скасування заходів обмеження виїзду,-

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя із заявою про скасування заходів обмеження виїзду. В обґрунтування заяви зазначає, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02.07.2013 (справа №335/6675/13-ц, провадження № 6/335/800/2013) задоволено подання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області Юлдашева А.А. про тимчасове обмеження його у праві виїзду за межі України, тимчасово обмежено право виїзду за межі України ОСОБА_1 , до виконання зобов`язань за наступними виконавчими листами: виконавчий лист №2-1201/10 виданий 23.03.2010 Хортицьким районним судом м. Запоріжжя про стягнення в солідарному порядку з ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ТОВ «САМХІТА» на користь ВАТ «Райффайзен БАНК Аваль» суми заборгованості за кредитними договорами у розмірі 6 779 257,78 грн., суми судового збору 1 700,00 грн. та витрат на ІТЗ розгляду справи 250,00 грн., згідно рішення від 19.02.2010 у справі № 2-1201/2010; виконавчого листа №2/0814/1627/2011 виданого 08.11.2011 Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 заборгованості за договором позики: основного боргу у сумі 704 129,95 грн., проценти за користування позикою у сумі 327 420,43 грн., і витрати на оплату судового збору 3 219,00 грн.

Станом на 12.03.2019 виконавче провадження закінчено на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», і виконавчий документ було повернуто стягувачу 12.06.2013, провадження - знищено. Також зазначив, що обмеження виїзду порушує його право на вільний вибір професії та праці.

У зв`язку з чим просить суд, скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 на підставі ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02.07.2013 та зобов`язати державного виконавця направити подання до адміністрації державної прикордонної служби України для зняття ОСОБА_1 з контролю.

У судове засідання сторони не з`явилися, повідомлялися належним чином.

Головний державний виконавець Юлдашев А.А. надав заяву про розгляд заяви у його відсутність та письмовий відзив на вказану заяву, відповідно до якого просить у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Дослідивши заяву та додані документи, відзив та додані документи, відповідь на відзив, суд дійшов висновку, що в задоволенні заяви слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень перебувало зведене виконавче провадження з примусового виконання виконавчих листів: № 2-1201/10 виданого 23.03.2010 Хортицьким районним судом м. Запоріжжя про стягнення в солідарному порядку з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , TOB «САМХІТА» на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» суму заборгованості за кредитними договорами у розмірі 6 779 257,78 грн., суму судового збору у розмірі 1 700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 250,00 грн.; №2/0814/1627/2011 виданого 08.11.2012 Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики: основний борг у сумі 704 129,95 грн., проценти за користування позикою у сумі 327 420,43 грн. та понесені судові витрати на оплату судового збору у розмірі 3 219,00 грн.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя № 335/6675/13- ц від 02.07.2013 подання державного виконавця про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання ним зобов`язань за рішенням судів - задоволено та тимчасово обмежено право виїзду за межі України ОСОБА_1 до виконання ним зобов`язань за вищевказаними виконавчими листами.

12.06.2013 державним виконавцем в порядку п.2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (повернення виконавчого документа стягувачу) (в редакції закону, що був чинний на момент вчинення виконавчих дій) вищезазначені виконавчі провадження завершено, про що було винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 12.06.2013.

Відповідно до п. 4 Розділу XIII Інструкції з організації примусового виконання рішень тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України особи знімається у разі винесення виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі пунктів 1-3. 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої статті 39 Закону (закінчення виконавчого провадження).

Згідно ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Так, на теперішній час ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02.07.2013 (№ 335/6675/13-ц) є чинною та в судовому порядку не скасована.

Встановлено, що у зв`язку із закінченням трирічного строку зберігання вищезазначених виконавчих проваджень, відділ ДВС не має можливості надати суду копії матеріалів виконавчого провадження.

Також встановлено, що станом на 10.04.2020 інформація до відділу примусового виконання рішень стосовно виконання боржником в повному обсязі вказаних виконавчих листів - не надходила. Доказів щодо виконання вказаних судових рішень не надано і заявником.

При цьому, встановлено, що ОСОБА_1 звертався до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя із скаргою, в якій просив: визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Запорізькій області головного державного виконавця А.А. Юлдашева щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 виконаної на підставі ухвали від 02.07.2013 Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя справа № 335/6675/13-ц провадження 6/335/800/2013; скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 виконаної головним державним виконавцем А.А. Юлдашевим Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Запорізькій області на підставі ухвали від 02.07.2013 Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя справа № 335/6675/13-ц провадження №6/335/800/2013; зобов`язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Запорізькій області А.А. Юлдашева направити подання до Адміністрації державної прикордонної служби України із зняття особи (боржника) ОСОБА_1 з контролю.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.05.2019 по справі № 335/6675/13-ц (провадження № 4-с/335/38/2019) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність головного виконавця відділу - залишено без задоволення, яку постановою Запорізького апеляційного суду від 18.07.2019 по цій справі – залишено без змін.

Відповідно до ч. 5 ст. 441 ЦПК України, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Таким чином, у випадку, якщо обставини, які стали підставами для обмеження боржника у праві виїзду за межі України перестануть існувати, то боржник має право звернутися до суду із вмотивованою заявою про їх скасування, в порядку, визначеному ЦПК України.

У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Положення ст. 441 ЦПК України передбачають, що така ознака, як ухилення боржника від виконання рішення є обов`язковою для вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та у п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Під ухиленням боржника від виконання зобов`язань, покладених рішенням суду, слід розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини.

Поряд з цим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, що сприяє примусовому виконанню судових рішень, так як пов`язаний з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст.313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України, фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Закон України від 21 січня 1994 року «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (з подальшими змінами) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України, і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Разом з тим, відповідно до ст. 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод заходи щодо обмеження свободи пересування повинні бути достатньо виправдувальні суспільним інтересам в демократичному суспільстві. Згідно ч. 3 указаної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до п. 4 Розділу ХІІІ «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України особи знімається у разі винесення виконавцем постанови про: закінчення виконавчого провадження на підставі пунктів 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої статті 39 Закону; скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України - у разі погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів у повному обсязі.

Суд зауважує, що заявник помилково ототожнює поняття «повернення виконавчого документа стягувачу» і «закінчення виконавчого провадження», які регулюють різними статтями Закону і мають різні юридичні наслідки .

Враховуючи положення статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», (в редакції закону, що був чинний на момент вчинення виконавчих дій) повернення виконавчого документа стягувачу не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків.

Разом з тим, закінчення строку пред`явлення виконавчих документів на виконання не є підставою для задоволення заяви про скасування обмеження виїзду за межу України.

При цьому жодного доказу підтвердження факту, що джерелом його доходу є робота пов`язана з виїздом за межі України заявник не надав. А також не надав доказів про те, що за період дії ухвали суду від 02.07.2013 про тимчасове обмеження його у праві виїзду за межі України останній здійснював погашення боргових зобов`язань.

Відтак, враховуючи викладене, приймаючи до уваги наявність факту невиконаних зобов`язань, встановлених судовими рішеннями, суд вважає, що підстави для скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , на час розгляду справи, відсутні.

Крім того, відповідно до ч.8 ст. 441 ЦПК України відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Таким чином, в задоволенні заяви слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 258, 259, 260, 353, 441 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування заходів обмеження виїзду - відмовити.

Ухвалу суду складено та підписано 14.05.2020.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя І.А. Крамаренко