Рішення № 89184277, 13.05.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2020 року Справа № 160/2193/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про стягнення середнього заробітку, стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, -

ВСТАНОВИВ:

24.02.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області, в якому просить суд:

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.01.2018 року по 11.09.2019 року у сумі 841099,28 грн., без урахування податків та зборів;

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2019 роки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2018 року у справі № 0440/4975/18 задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, яким було визнано протиправним та скасовано наказ в.о. голови ДФС України від 12.01.2018 року № 52-о про звільнення з 15.01.2018 року підполковника податкової міліції ОСОБА_1 начальника Управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області ГУ ДФС у Луганській області (М-110702) з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України у запас (з постановкою на військовий облік) за підпунктом «г» (через скорочення штатів) при відсутності можливості подальшого використання на службі, відповідно до пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року № 114; поновлено підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (М-110702) на посаді начальника Управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області ГУ ДФС у Луганській області.

11.09.2019 року наказом № 1475-о позивача було поновлено на посаді начальника Управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганські області.

За поясненням позивача, 13.12.2019 року позивач звернувся до відповідача із рапортом про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та надання матеріальної допомоги для оздоровлення.

16.12.2019 року позивач звернувся до відповідача із рапортом про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 - 2019 роки, 17.01.2020 року позивачем подано рапорт щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначає, що відповідачем відмовлено у задоволенні питань, викладених ним у вказаних рапортах щодо матеріальної допомоги на оздоровлення та допомоги на вирішення соціально-побутових питань, а також відмовлено у виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки таке рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом не приймалось.

На думку позивача такі дії Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду від 19.03.2020 року, після усунення недоліків позовної заяви, було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

15.04.2020 року, заперечуючи проти позовних вимог, відповідачем надіслано до суду відзив на адміністративний позов, який долучено до матеріалів справи за вх. № 24011/20. В обґрунтування свого відзиву на позов відповідач зазначив, що вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач зазначає, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2018 року у справі № 0440/4975/18 не було допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, у зв`язку з чим, у відповідача був відсутній обов`язок поновити позивача негайно з 20.11.2018 року, тому на думку відповідача, затримка виконання рішення суду не мала місця.

Відповідач вказує, що зазначене рішення суду підлягало виконанню після набрання ним законної сили, тобто з 23.12.2019 року. При цьому, відповідно до наказу ДФС України від 11.09.2019 року № 1475-о, позивача було поновлено на посаді начальника Управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області. Тому, на думку відповідача, у період з 20.11.2018 року до 11.09.2019 року затримка виконання рішення суду не мала місце.

Щодо наданої позивачем копії довідки Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби без дати, номеру та печатки для нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідач зазначає, що така довідка не може використовуватись для нарахування середнього заробітку, оскільки видана іншим органом та враховує сукупний дохід позивача з вересня 2017 року по грудень 2017 року, що не відповідає приписам законодавства.

Стосовно виплати позивачеві матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, відповідач вказує на те, що надання такої допомоги є правом, а не обов`язком керівника.

Окрім того, відповідач вказує, що у 2018 році рапортів про надання допомоги від позивача не надходило, у зв`язку з чим рапорти в цій частині залишаються без задоволення.

За поясненнями відповідача, у 2019 році асигнування на утримання податкової міліції Головного управління ДФС у Луганській області були обмежені, видатки на виплату матеріальної допомоги для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань не затверджені кошторисом.

За вказаних обставин, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2018 року у справі № 0440/4975/18 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді визнано протиправним та скасовано наказ в.о. голови ДФС України від 12.01.2018 року № 52-о про звільнення з 15.01.2018 року підполковника податкової міліції ОСОБА_1 начальника Управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області ГУ ДФС у Луганській області (М-110702) з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України у запас (з постановкою на військовий облік) за підпунктом «г» (через скорочення штатів) при відсутності можливості подальшого використання на службі пункту 64 Положення; поновлено підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (М-110702) на посаді начальника Управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області ГУ ДФС у Луганській області.

Вказане рішення суду набрало законної сили станом на 23.12.2019 року.

При цьому, питання щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу зазначеним судовим рішенням вирішено не було, з огляд на це, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом.

Наказом Державної фіскальної служби України від 11.09.2019 року № 1475-о «Про виконання рішення суду» скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 12.01.2018 року № 52-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (М-110702) на службі на посаді начальника Управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся на адресу відповідача з рапортом від 13.12.2019 року щодо надання неотриманої матеріальної допомоги для оздоровлення за 2018 та 2019 роки, рапортом від 16.12.2019 року щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, рапортом від 16.12.2019 року щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

Листом від 27.12.2019 року № А-3181/14/12-32-05-00-19 позивача було повідомлено, що у зв`язку з тим, що у 2019 році асигнування на утримання податкової міліції Головного управління ДФС у Луганській області були обмежені, допомога для оздоровлення особам начальницького складу податкової міліції не надавалась.

Стосовно надання допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивача було повідомлено, що відповідно до п. 1 розділу V Порядку виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 17.07.2018 року № 616, начальник Головного управління ДФС у Луганській області має право прийняти рішення про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань особам начальницького складу податкової міліції один раз на календарний рік.

Відповідач вказав, що на момент розгляду звернення позивача, у зв`язку із завершенням бюджетного року, асигнування на визначені цілі на 2019 рік були витрачені. А щодо надання допомоги на оздоровлення, а також допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, то позивач був повідомлений про те, що у відповідному році (2018) заяв (рапортів) від позивача не надходило, у зв`язку з чим рапорти в цій частині залишаються без задоволення.

Окрім того, судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з рапортом (заявою) щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16.01.2018 року до поновлення 11.09.2019 року на посаді на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2018 року, справа № 0440/4975/18.

Листом від 28.01.2020 року № А-23/14/12-32-05-00-19, відповідач, посилаючись на положення ст. 235 Кодексу законів про працю України, повідомив позивача про те, що повноваження щодо прийняття рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу належать саме суду.

Також, відповідач зазначив, Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справі № 0440/4875/18 рішення про виплату середнього заробітку не приймалось. Тому, Головним управлінням ДФС у Луганській області було відмовлено у задоволенні заяви позивача.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, вважаючи їх такими, що суперечать нормам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За приписами ч. 1 - 3 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За положеннями ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За приписами ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, який був звільнений у зв`язку із здійсненим ним або його близькою особою повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, та за його відмови від такого поновлення орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату йому грошової компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку, а у випадку неможливості поновлення - у розмірі дворічного середнього заробітку.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

При винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст. 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Як встановлено судом, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2018 року у справі № 0440/4975/18 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, наказом Державної фіскальної служби України від 11.09.2019 року № 1475-о «Про виконання рішення суду» було поновлено підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (М-110702) на службі на посаді начальника Управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області.

Щодо доводів відповідача стосовно недопущення судом до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, у звязку з чим затримки виконання рішення суду не було, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про, зокрема, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Приписами ст. 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Суд звертає увагу, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Суд зазначає, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2018 року у справі № 0440/4975/18 набрало законної сили 23.12.2019 року. У свою чергу, 11.09.2019 року, тобто до набрання рішенням законної сили, Державною фіскальною службою України було видано наказ № 1475-о «Про виконання рішення суду». Підставою для зазначеного наказу була, зокрема, постанова про відкриття виконавчого провадження від 25.04.2019 року серії ВП № 58990677 відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 Постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, при винесенні відповідачем наказу від 11.09.2019 року № 1475-о «Про виконання рішення суду» рішення суду від 20.11.2018 року, справа № 0440/4975/18, в частині поновлення позивача на посаді було виконано до набрання рішенням суду законної сили з затримкою виконання рішення суду. Тому, суд не бере до уваги твердження відповідача з приводу необхідності виконання рішення суду після набрання ним законної сили та відсутності затримки у виконанні рішення суду.

Також, суд зазначає, що відповідний підрозділ (підрозділи) ГУ ДФС у Луганській області не здійснив перерахунок належного позивачеві грошового забезпечення в період з 16.01.2018 року по 20.11.2018 року включно, оскільки у зазначений період виник вимушений прогул з вини роботодавця. Тому, доводи відповідача в цій частині не беруться судом до уваги.

Суд звертає увагу, що предметом спору в даній справі є питання щодо порушення з боку відповідача законодавства про оплату праці працівника пов`язаного з незаконним звільненням та необхідністю виплати заробітної плати в його середньому значенні за весь цей період вимушеного прогулу.

З огляду на положення статті 235 Кодексу законів про працю України, у взаємозв`язку з положеннями статей Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне зазначити, що особа, яка не заявила до суду вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу одночасно з вимогою щодо визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, не обмежена правом реалізувати це в майбутньому.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі № 813/1247/17.

Щодо доводів відповідача про застосування при розрахунку середнього заробітку Порядку виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 616 від 17.07.2018 року, то суд зазначає, що Порядок № 616 було прийнято 17.07.2018 року та такий набрав чинності з 04.09.2018 року, в той час, як позивача було звільнено з займаної посади 15.01.2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Тому, у спірних правовідносинах має застосовуватись Порядок обчислення середньої заробітної плати, зокрема у випадках вимушеного прогулу, визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 1 Порядку № 100, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до абз. 3, абз. 4 п. 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Пунктом 4 цього Порядку № 100 передбачено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Згідно з абз. 3 п. 3 Порядку № 100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз. 1 п. 8 цього порядку, середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд зазначає, що позивач має право, відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі.

Стаття 236 Кодексу законів про працю України не містить жодних застережень, щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Суд звертає увагу на те, що наведений обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середнього заробітку за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.

Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно.

Аналогійний правовий висновок викладено в Постанові Верховного Суду від 16.10.2019 року у справі № 815/6107/17.

Крім того, суд зазначає, що за змістом норм статті 236 КЗпП України, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.

У випадку невиконання цього обов`язку добровільно, рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу та здійснюється на підставі виконавчого документа.

Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка» («зволікання», «тяганина») за змістом норм статті 236 КЗпП України, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Також, Верховний Суд наголосив на тому, що при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі необхідно брати до уваги робочі дні, а не календарні.

Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом України при розгляді справи № 6-435цс15 у постанові від 01 липня 2015 року, а також Верховним Судом у постанові від 31.10.2018 року, справа № 569/10189/16-ц.

Так, судом у справі № 0440/4975/18 було встановлено, що наказом в. о. голови Державної фіскальної служби України № 3043-о від 20.12.2017 року підполковника податкової міліції ОСОБА_1 з 26.12.2017 року призначено на посаду начальника Управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганській області.

Наказом в. о. голови ДФС України Продан М.В. від 12.01.2018 року № 52-о, відповідно до підпункту «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (із змінами): звільнено 15.01.2018 року підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (М-110702) з посади начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганській області.

Таким чином, судом встановлено, що позивач на вказаній посаді в Головному управлінні ДФС у Луганській області працював у період з 26.12.2017 року по 15.01.2018 року, тобто менше двох місяців, а саме: 21 календарний день, з яких 9 робочих днів. При цьому, доводи позивача щодо обчислення середньої заробітної плати з розрахунку за 2 попередні місяці, а саме, листопад і грудень 2017 року, на підставі довідки форми 3 не беруться судом до уваги, оскільки зазначена довідка, видана Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби України, в той час як позивач перебував на відповідній посаді з 26.12.2017 року в Головному управлінні ДФС у Луганській області.

Суд зазначає, що Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України та Головне управлінні ДФС у Луганській області - є територіальними органами Державної фіскальної служби України, які підпорядковуються ДФС, є органами доходів і зборів. Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України та Головне управлінні ДФС у Луганській області є різними юридичними особами.

Так, з огляду на положення Порядку № 100, працівникам, які пропрацювали менше ніж два календарні місяці, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (п. 2).

Нарахування виплат, що обчислюються iз середньої заробiтної плати за останні два місяці роботи, провадяться множенням середньоденного заробiтку на число робочих днiв, якi мають бути оплаченi за середнiм заробiтком. Середньоденна заробiтна плата визначається дiленням заробiтної плати за фактично вiдпрацьованi впродовж двох мiсяцiв робочi днi на число вiдпрацьованих робочих днiв (п. 8).

Відповідно до ст. 50 КЗпП України, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 КЗпП України, для працівників установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п`ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).

Відповідно до ст. 53 КЗпП України, напередодні святкових і неробочих днів (стаття 73) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 цього Кодексу, скорочується на одну годину як при п`ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

За відомостями з офіційного порталу Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (http://lg.sfs.gov.ua/dfs-u-regioni/golov-upr/kontakti-/) час роботи вказаного державного органу визначений з понеділка по п`ятницю, тобто відповідач має 5-денний робочий тиждень.

Таким чином, беручи до уваги те, що позивач пропрацював на займаній посаді менше двох місяців, то середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до довідки від 06.04.2020 року № А-144/14/12-97-06-19, виданої Головним управлінням ДФС у Луганській області, що наявна в матеріалах справи, станом на 15.01.2018 року грошове забезпечення позивача становило у загальному розмірі 8926,70 грн, що складається з: посадового окладу - 2281,00 грн; оклад за спеціальним званням підполковника податкової міліції - 130,00 грн; надбавка за вислугу років (35%) - 843,85 грн; надбавка за високі досягнення у паці - 3254,85 грн; щомісячна премія, нарахована у грудні 2017 року - 2417,00 грн. Суд, враховуючи відомості зі вказаної довідки, бере за основу розмір грошового забезпечення у розмірі 8926,70 грн.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача за фактично відпрацьований час, становить 991,86 грн (8926,70 грн / 9 робочих днів за період з 26.12.2017 року по 15.01.2018 року, включно = 991,86 грн).

При цьому, період вимушеного прогулу з 16.01.2018 року (дата звільнення позивача) по 11.09.2019 року (дата поновлення позивача на посаді), включно, становить 415 робочих днів.

З огляду на це, загальна сума середньої заробітної плати позивача за час вимушеного прогулу становить 411 621,90 грн (991,86 грн х 415 робочих днів вимушеного прогулу = 411 621,90 грн), без урахування обов`язкових платежів.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, без урахування податків і зборів, суд зазначає, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.02.2019 року у справі № 826/6583/14, до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Тому, стягненню підлягає сума заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання податків та інших платежів.

Щодо вимоги позивача стосовно стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2019 роки, то суд зазначає наступне.

За приписами п. 3 розділу І «Загальні положення» Порядку виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 616 від 17.07.2018 року, який набрав чинності з 04.09.2018 року, грошове забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції (крім курсантів навчального закладу ДФС) складається з: посадового окладу; окладу за спеціальним званням;) щомісячних додаткових видів грошового забезпечення: надбавок за вислугу років, за особливості проходження служби, за спортивне звання, за почесне звання, за виконання функцій державного експерта з питань таємниць, за службу в умовах режимних обмежень; доплати за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук; доплати за вчене звання; премій; одноразових додаткових видів грошового забезпечення: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; допомоги для оздоровлення.

Відповідно до пункту 1 підрозділу «Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань» розділу V Порядку № 616, керівник ДФС та керівники її територіальних органів у межах асигнувань, що виділяються на утримання відповідного органу, мають право надавати один раз на календарний рік особам начальницького складу податкової міліції матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 підрозділу «Допомога для оздоровлення» розділу V Порядку № 616, керівник ДФС та керівники її територіальних органів у межах асигнувань, що виділяються на утримання відповідного органу, мають право надавати один раз на календарний рік особам начальницького складу податкової міліції допомогу для оздоровлення під час надання чергової відпустки в розмірі місячного грошового забезпечення.

Аналіз зазначених вище норм законодавства дає підстави для висновку, що надання допомоги для вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги на оздоровлення є правом керівника, а не обов`язком.

Окрім того, суд звертає увагу, що надання допомоги для оздоровлення здійснюється під час надання чергової відпустки. Доказів щодо звернення позивача з відповідною заявою про надання щорічної відпустки ОСОБА_1 до суду не надано.

Окрім того, надання допомоги для вирішення соціально-побутових питань також здійснюється на підставі відповідної заяви (рапорту).

При цьому, суд зазначає, що позивач має право отримувати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, вказуючи при цьому будь-яку підставу, яку він на власний розсуд відніс до соціально-побутової.

Оскільки потреба у вирішенні соціально-побутових потреб може виникнути у позивача, тому саме він мав ініціювати питання про надання такої допомоги (надання допомоги повинно мати достатнє підґрунтя, вияв та з`явлення потреби шляхом подання заяви довільної форми), отже, необхідна ініціатива особи, яка має потребу у вирішенні таких потреб і заявляє про їх наявність.

Окрім того, щодо надання матеріальної допомоги для оздоровлення та допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, то позивачем не надано доказів звернення з відповідними рапортами про надання допомоги у 2018 році.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Отже, зазначене виключає можливість виплати позивачеві зазначених видів матеріальної допомоги за 2018 рік на підставі рапортів від 13.12.2019 року, тобто поданих в наступному році.

Щодо виплати матеріальної допомоги для оздоровлення та допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, то суд зазначає, що з урахуванням зазначених вище положень Порядку виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 616 від 17.07.2018 року та матеріалів справи, в тому числі, кошторису, наданого відповідачем, вбачається, що виплата зазначених видів допомог у 2019 році не передбачена. При цьому, суд враховує, що виплата даних допомог може здійснюватися лише в межах асигнувань, передбачених на відповідний рік.

Таким чином, суд доходить висновку, що заявлена позовна вимога про зобов`язання виплатити позивачеві матеріальну допомогу для оздоровлення та допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2019 роки є необґрунтованою, тому задоволенню не підлягає.

За приписами ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про, зокрема, присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, суд, враховуючи, що у період з 16.01.2018 року по 16.02.2018 року, включно, (1 календарний місяць) має 24 робочі дні, то сума стягнення в межах одного місяця, належного до допуску до негайного виконання становить 23 804,64 грн (991,86 грн х 24 робочих дні = 23 804,64 грн).

Також, суд зазначає, що згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме: стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.01.2018 року по 11.09.2019 року, включно, у сумі 411 621,90 грн (чотириста одинадцять тисяч шістсот двадцять одна гривня 90 копійок), без урахування обов`язкових платежів, а у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, стягненню з Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягають судові витрати у розмірі 4 116,22 грн (411 621,90 грн х 0,01 = 4 116,22 грн), сплата яких підтверджується квитанцією № 0.0.1650551762.1 від 16.03.2020 року на суму 8 410,99 грн, яка містяться в матеріалах справи.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про стягнення середнього заробітку, стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.01.2018 року по 11.09.2019 року, включно, у сумі 411 621,90 грн (чотириста одинадцять тисяч шістсот двадцять одна гривня 90 копійок), без урахування обов`язкових платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16.01.2018 року по 11.09.2019 року у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 23 804,64 грн (двадцять три тисячі вісімсот чотири гривні 64 копійки), без урахування обов`язкових платежів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 4 116,22 грн (чотири тисячі сто шістнадцять гривень 22 копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (93401, м. Сєвєродонецьк, вул. Енергетиків, 72, код ЄДРПОУ 39591445).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 13.05.2020 року.

Суддя І.О. Лозицька