Рішення № 89181866, 07.05.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 14/30/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2020 Справа № 908/2828/19

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Сушко Л.М., розглянувши в межах справи № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" матеріали у справі № 334/1751/16-ц

за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", 69600, м. Запоріжжя, Дніпровське шосе, буд. 3

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Запорізька обласна організація профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України, 69044, м. Запоріжжя, майдан Профспілок, 5

про звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з порушенням трудового законодавства, зобов`язання виплатити вихідну допомогу, компенсацію вимушеного прогулу та відшкодування моральних збитків

Учасники процесу:

від позивача - ОСОБА_1 , особисто, паспорт;

від відповідача - Романенко М.В., довіреність № 1/05-рн від 28.12.2019;

від третьої особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Ленінського районного суду м. Запоріжжя (суддя Трубіна Т.Ф.) перебувала справа № 334/1751/16-ц за позовом ОСОБА_1 до відповідача Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Запорізька обласна організація профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості про звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з порушенням трудового законодавства, зобов`язання виплатити вихідну допомогу, компенсацію вимушеного прогулу та відшкодування моральних збитків.

Також, в провадженні судді Господарського суду Запорізької області Сушко Л.М. перебуває справа № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор".

18.10.2018 прийнято новий Кодекс України з процедур банкрутства, який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом. Кодекс України з процедур банкрутства почав діяти з 21.10.2019.

Відповідно до ч. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Так, згідно зі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

За приписами ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Ухвалою Ленінського районного суду М. Запоріжжя (суддя Трубіна Т.Ф.) у справі № 334/1751/16-ц від 06.12.2019 матеріали справи № 334/1751/16-ц передано до Господарського суду Запорізької області, в провадженні якого перебуває справа № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" для розгляду спору по суті в межах вказаної справи.

Витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.01.2020 справу №334/1751/16-ц передано для розгляду судді Сушко Л.М.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.01.2020 позовна заява прийнята до розгляду суддею Сушко Л.М., відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження, судове засідання призначено на 28.01.2020.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 28.01.2020 ухвалено перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 908/2828/19 (334/1751-16ц) за позовом ОСОБА_1 до відповідача Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Запорізька обласна організація профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості про звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з порушенням трудового законодавства, зобов`язання виплатити вихідну допомогу, компенсацію вимушеного прогулу та відшкодування моральних збитків за правилами загального позовного провадження, відкрито підготовче засідання, підготовче засідання відкладено на 18.02.2020 о/об 11 год. 00 хв.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 18.02.2020 відкладено підготовче засідання на 11.03.2020, відмовлено у клопотанні про виклик свідків.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.03.2020 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні 07.04.2020.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 07.04.2020 №908/2828/19 в судовому засіданні оголошено перерву до 07.05.2020 на 12 год. 00 хв, продовжено строки розгляду справи по суті на строк дії карантину враховуючи Закон України № 540-IХ від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)" .

В позовній заяві позивач вказує на відповідача - Публічне акціонерне товариство «Запоріжтрансформатор». З інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04.10.2017 відбулася зміна повного та скороченого найменування відповідача. Відповідачем в даній справі на час розгляду справи судом є Приватне акціонерне товариство «Запоріжтрансформатор».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він працював на підприємстві ПАТ «Запоріжтрансформатор» електрозварювальником на автоматичних та півавтоматичних машинах зварювального цеху, 6 розряду. 18.02.2016 в зв`язку з тим, що роботодавець порушує охорону праці, умови трудового договору, колективного договору та Угод, ОСОБА_1 подав заяву про звільнення за власним бажанням у відповідності до ч. 3 ст. 38 КЗпП. Позивач вказує, що за період його роботи, представники роботодавця та профспілкові діячі перетворили умови роботи на рабську працю. Нормування праці та оплата праці на підприємстві взагалі не відповідала мінімальним нормам трудового права. Позивачу жодного разу не були запроваджені усі доплати та надбавки, передбачені угодами, а випадки застосування гнучкого графіку, який сам роботодавець встановлював, не компенсувались при 12 а то 16 годинному робочому дню. Пік трудового конфлікту припав на час коли позивач отримав інвалідність через хворобу, що отримав на виробництві. Роботодавець вимагав звільнення, а відмова призвела до штучного відправки на простой. Не витримавши шантажу і погроз, позивач написав заяву, де 22.02.2016 визначив останнім робочим днем. 22.02.2016 замгендиректора ОСОБА_2 надала відповідачу лист, де порушення трудового законодавства визнані не були. 22.02.2016 позивачу не повернули трудову книжку, попередили, що він буде звільнений за прогул. Однак 23.02.2016 позивач на роботу не вийшов, у зв`язку з чим був звільнений за прогул відповідно до наказу № 17 від 21.03.2016, що є предметом оскарження в даній справі.

15.08.2018 позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд:

- визнати недійсним (скасувати) наказ № 17, виданий 21.03.2016 ПАТ «Запоріжтрансформатор» про звільнення ОСОБА_1 на підставі ч. 4 ст 40 КЗпП України;

- зобов`язати ПАТ «Запоріжтрансформатор» звільнити ОСОБА_1 за власним бажанням з 22.02.2016 шляхом видачі наказу про звільнення на підставі ч. 3 ст 38 КЗпП України;

- зобов`язати ПАТ «Запоріжтрансформатор» внести в трудову книжку ОСОБА_1 відповідний запис про звільнення на підставі ч. 3 ст 38 КЗпП України згідно поданої заяви від 22.02.2016;

- зобов`язати ПАТ «Запоріжтрансформатор» виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку у сумі 18588,78 грн;

- зобов`язати ПАТ «Запоріжтрансформатор» виплатити ОСОБА_1 компенсацію вимушеного прогулу у сумі 95926,00 грн;

- стягнути з ПАТ «Запоріжтрансформатор» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн;

- зобов`язати ПАТ «Запоріжтрансформатор» провести остаточний розрахунок у відповідності до законодавства та виплатити ОСОБА_1 належні йому при звільненні суми (заробітну плату за відпрацьовані дні, компенсацію за не використану відпустку), видати трудову книжку, копію наказу про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та довідку про заробітну плату за 22.02.2016 по день звільнення;

В обґрунтування вимог позивач посилається на ст. ст. 2, 5, 9, 21, 38, 44, 47, 48, 49, 116, 237-1 КЗпП України.

04.07.2017 від відповідача надійшли заперечення, відповідно до яких останній позов не визнав, зазначив, що зі змісту заяви ОСОБА_1 про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП не вбачається які саме порушення законодавства про працю позивач вважає такими, що мали місце відносно нього та в чому саме конкретно ці порушення полягають. Будь-якого обґрунтування та доказів наявності фактів порушення законодавства про працю позивачем при подання заяви не надано. 19.02.2016 ПАТ «ЗТР» листом № 1/09-20-52 повідомило позивача про відсутність підстав для задоволення його заяви про звільнення у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, пославшись також при цьому на матеріали перевірки підприємства ГУ Держпраці у Запорізькій області Державної служби України з питань праці, яка була проведена позивачем. Незважаючи на відмову у задоволенні заяви, позивач у період з 23.02.2016 по 21.03.2016 на роботу не виходив у зв`язку з чим був звільнений за прогул без поважних причин. 24.03.2016 позивач отримав під підпис трудову книжку АА № 117026.

В запереченнях відповідача, що були подані 25.02.2019 останній зазначив, що вимога про визнання недійним (скасування) наказу № 17 від 21.03.2016 заявлена з пропуском строків позовної давності відповідно до ст. 233 КЗпП України.

12.03.2019 від позивача надійшла відповідь на заперечення ПАТ «ЗТР», відповідно до якої позивач зазначає, що строк позовної давності не є пропущеним, оскільки позовна давність переривалась у зв`язку із поданням 21.03.2016 позовної заяви. До того ж, всі позовні вимоги є взаємопов`язаними та похідними одна від одної. Крім того, строки позовної давності не поширюються на вимоги щодо стягнення невиплаченої заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні, грошової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію та компенсацію за вимушений прогул. Крім того, позивач послався на висновок, викладений у постановах ВС від 31.10.2012 у справі № 6-120цс12 та від 22.05.2013 у справі № 6-34цс13, відповідно до якого відповідач не мав права змінювати формулювання причин звільнення та повинен був звільнити позивача на підставі ч. 3 ст 38 КЗпП України.

15.04.2019 від Запорізької обласної організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України надійшли пояснення, в який зазначено наступне. У жовтні 2014 року до Запорізької обласної організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України надійшло звернення від ОСОБА_1 , в якому повідомлялось про порушення колективного договору в частині виконання норм охорони праці при освітленні та вентиляції, забезпеченні питною водою, милом, спецодягом, спецвзуттям. Розглядом зазначених питань займалась спеціально створена комісія, в склад якої були включені представники первинної профспілкової організації ПАТ «Запоріжтрансформатор», спеціалісти та керівники підприємства, очолив комісію ОСОБА_3 - заступник голови обласної організації профспілки.

Комісією було обстежено робочі місця, вивчені порядок забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям, милом та іншим засобами індивідуального захисту, питною водою. За результатами роботи комісії були виявлені окремі упущення при виконанні своїх обов`язків з боку начальника зварювального цеху ПАТ «ЗТР» ОСОБА_4 , якому рекомендовано організувати систематичний контроль за забезпеченням працівників цеху здоровими та безпечними умовами праці. До та під час перевірки більшість зауважень, викладений у зверненні, були усунені. Про результати перевірки ОСОБА_1 був проінформований письмово, листом від 02.12.2014 № 151. Інша інформація щодо порушень трудового законодавства на ПрАТ «ЗТР» у третьої особи відсутня.

11.03.2020 від відповідача по справі надішли пояснення, відповідно до яких відповідач заперечує проти позовних вимог, оскільки позивачем пв заяві про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України не було конкретизовано причини звільнення, не зазначено яким чином відповідачем порушено вимоги наказу МОЗ Україн № 455 від 13.11.2001 та умови колективного договору рег. № 69 на 2014-2015 роки, підписаного 25.05.2014. На підтвердження підстав для задоволення заяви про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП до позовної заяви ОСОБА_1 додано лист Запорізької обласної організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості № 151 від 02.12.2014 та заява працівників зварювального цеху від 09.10.2014. Згідно із вказаним листом конкретних фактів порушення умов колективного договору зі сторони ПАТ «ЗТР» по відношенню до ОСОБА_1 не встановлено. Щодо посилання позивача на порушення рекомендацій МСЕК щодо переведення на легшу роботу, відповідач зазначає, що листом від 04.02.2016 позивачу було повідомлено про відсутність вакантних посад, які могли б бути запропоновані позивачу за станом здоров`я. Також, позивачу було відомо про відмову його звільнити за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, що підтверджується листом від 19.02.2016. Проте, позивач не вийшов 23.02.2016 на роботу, у зв`язку із чим 21.03.2016 позивача було звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Відповідач підтримує позицію щодо пропуску позивачем строку позовної давності в частині позовних вимог про визнання наказу недійсним (скасування) «Про припинення трудового договору» № 17 від 21.03.2016.

В судовому засіданні 07.05.2020 були присутні позивач та представник відповідача. Позивач підтримав позовні вимоги. Третя особа в судове засідання не з`явилась, повідомлено відповідно до вимог господарського процесуального законодавства. Представник відповідача проти задоволення позовник вимог заперечив. В судовому засіданні 07.05.2020 справу розглянуто по суті, оголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

18.10.2018 прийнято новий Кодекс України з процедур банкрутства, який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом. Кодекс України з процедур банкрутства почав діяти з 21.10.2019.

Відповідно до ч. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Нормами ч. 8 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються в межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Відносно відповідача Господарським судом Запорізької області 17.10.2019 відкрито провадження у справі №908/2828/19 про банкрутство, на даний час провадження перебуває на стадії розпорядження майном.

З матеріалів справи вбачається, 18.02.2016 позивач у справі ОСОБА_1 , що працював на ПАТ «Запоріжтрансформтаор», подав заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, що складаються з: порушення виконання вимог наказу МОЗ України № 455 від 13.11.2001, умов колективного договору № 69 на 2014-2015 роки, що підписаний 25.05.2014, порушенням рекомендацій МСЕК м. Запоріжжя по працевлаштуванню та наданні інформації про наявність вакантних посад для переводу на легку працю, незаконного переводу на простой (наказ № 1/68-213 КП від 30.12.2015). У заяві просив звільнити з 22.02.2016. Просив видати копію наказу про звільнення.

Листом від 19.02.2016 роботодавець повідомив позивача про відсутність порушень трудового законодавств, в тому числі і проведеною Державною службою України з питань праці ГУ Держпраці в Запорізькій області перевіркою. Роботодавець повідомив ОСОБА_1 , що останній буде звільнений з підприємства згідно ст. 38 КЗпП України 03.03.2016 за власним бажанням.

Позивач з такою позицію роботодавця не погодився, з 23.02.2016 на робоче місце не виходив.

Наказом № 17 від 21.03.2016 про припинення трудового договору (том 1 арк. с. 39) ОСОБА_1 був звільнений з 21.03.2016 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, підстава звільнення - службова записка зварювального цеху від 24.02.2016 № 1/68-96, службова записка відділу кадрів від 02.03.2016 № 1/09-14-77, виписка з протоколу засідання цехового комітету зварювального цеху № 43 від 17.03.2016 (погодження з профспілковою організацією). В наказі міститься відмітка ОСОБА_1 від 24.03.2016 про незгоду з наказом. Роботодавцем також проведено розрахунок відповідно до розрахункового листка за березень 2016 року.

Так, в службові записці зварювального цеху за підписом начальника зварювального цеху від 24.02.2016 (том 1 арк. с. 139) вказано, що ОСОБА_1 відсутній на роботі 23.02.2016 та 24.02.2016 без поважних причин, чим грубо порушує трудову дисципліну. Майстер дільниці неодноразово намагався зв`язатися з ОСОБА_1 , проте та телефонні дзвінки робітник не відповідає. 23.02.2016 було організоване відвідування ОСОБА_1 , в усній розмові той повідомив, що на роботу більше не вийде, вважає себе звільненим з 22.02.2016. Про відвідування позивача був складений акт від 23.02.2016 (том 1 арк. с. 141).

Також майстром ОСОБА_5 були складені на ім`я начальника цеху докладні, в яких майстер повідомив про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 23.02.2016, 24.02.2016, просив вважати прогулом без поважних причин. За наслідком прогулів з 23.02.2016 по 18.03.2016 були також складені рапорти.

За змістом службової записки від 02.03.2016 (том 1 арк. с. 147) начальник відділу кадрів ПАТ «ЗТР» ОСОБА_6 вручила ОСОБА_1 . 22.02.2016 лист з поясненнями про те, що він буде звільнений 03.03.2016 за власним бажанням та попередила, що трудовий договір з ОСОБА_1 не розірваний та в разі залишення робочого місця ОСОБА_1 до 03.03.2016, це буде розглядатися як прогул без поважних причин, а до нього будуть застосовані заходи дисциплінарного стягнення.

Листом від 05.03.2016, що був отриманий позивачем 11.03.2016, останній був запрошений на засідання профспілкового комітету на 11.03.2016. Листом від 14.03.2016, що був отриманий позивачем 16.03.2016, останній був запрошений на засідання профспілкового комітету на 17.03.2016.

Заявою від 14.03.2016 ОСОБА_7 повідомив роботодавця про неможливість прибуття на засідання профспілкового комітету у зв`язку з пізнім отриманням запрошення. Однак 11.03.2016 питання про звільнення позивача не вирішувалось.

17.03.2016 відповідно до виписки з протоколу засідання цехового комітету профспілки зварювального цеху ПАТ «Запоріжтрансформатор» комісією постановлено надати згоду на звільнення ОСОБА_1 по п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Згідно з актом про відмову від присутності на засіданні цехового профспілкового комітету зварювального цеху від 17.03.2016 ОСОБА_1 виявив бажання бути присутнім на засіданні цехового профспілкового комітету із своїм представником - ОСОБА_8 проте представник надав доручення від 02.03.2016, що є нотаріально не посвідченим, відтак представника не було надано належних документів, які б підтверджувати його повноваження. У зв`язку з цим ОСОБА_9 не було допущено на територію підприємства, ОСОБА_1 відмовився від присутності без свого представника ОСОБА_8 .

Як вказує позивач у своїй позовній заяві, він вирішив звільнитися у зв`язку з порушенням роботодавцем умов праці, трудового законодавства, колективного договору. 18.02.2016 він подав заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, що складаються з: порушення виконання вимог наказу МОЗ України № 455 від 13.11.2001, умов колективного договору № 69 на 2014-2015 роки, що підписаний 25.05.2014, порушенням рекомендацій МСЕК м. Запоріжжя по працевлаштуванню та наданні інформації про наявність вакантних посад для переводу на легку працю, незаконного переводу на простой (наказ № 1/68-213 КП від 30.12.2015).

В матеріалах справи міститься відповідь Запорізької обласної організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України від 02.12.2014 № 151 на колективне звернення працівників зварювального цеху ПАТ «Запоріжтрансформтор», в якому повідомлялось про порушення колективного договору в частині виконання норм охорони праці при освітленні та вентиляції, забезпеченні питною водою, милом, спецодягом, спецвзуттям та ін. Зазначено, що в ході перевірки було встановлено, що в деяких робочих місцях було слабе освітлення через лампи, що перегоріли, що свідчить про несвоєчасну їх заміну. Окрім того, навіть при наявності усіх електроламп на робочих місцях освітлення є нижчим за нормативні вимоги, що потребує установки додаткових стаціонарних освітлювальних приладів. Вентиляція після проведення очищення, продування та заміни фільтрів є в робочому стані та забезпечує підтримку концентрації шкідливих речовин в межах допустимої концентрації. Причиною неякісної роботи вентиляції є несвоєчасне її очищення. Упущення мали місце при очищенні питної води, тому що заміна змінних картриджів здійснювалась нерегулярно. Конфліктна ситуація через несвоєчасне забезпечення працівників спецвзуттям, спецодягом, милом виникла насамперед через несвоєчасну подачу та заповнення заявок на придбання таких засобів. Також зазначено, що на початку липня 2014 року начальник зварювального цеху ОСОБА_4 проінформував працівників цеху про те, що у зв`язку з подіями у східних областях України знизилась кількість заказів, запропонував кожному оформити відпустку на 4 робочих дня. Згідно протоколу зборів трудового колективу від 01.07.2014 № 10 від присутніх заперечень не надходило. На момент перевірки дане рішення втратило актуальність, так як з 01.10.2014 підприємство поновило роботу за п`ятиденним робочим тижнем. Окремі факти, викладені в колективному зверненні, мали місце на період серпень 2014 року та к моменту перевірки більшість з них була усунута роботодавцем, інші знаходились в процесі вирішення.

У відповіді Запорізької обласної організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України № 30 від 25.02.2016 ОСОБА_1 було роз`яснено, що протягом декількох років працівникам профспілки надавались консультації, роз`яснення та рекомендації. За результатами роботи комісії у складі членів профспілкової організації, представників підприємства було проведено обстеження робочих місць, вивчені порядок забезпечення працівників милом, спецодягом, спецвзуттям. За результатами роботи комісії більшість зауважень були усунуті, інші - взяті на контроль керівником структурних підрозділів підприємства. 09.02.2016 була здійснена перевірка в ПАТ «Запоріжтрансформтатор» за питаннями оплати періоду проходження обстеження. Порушень виявлено не було.

Також в матеріали справи надано постанову Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 334/7289/16-ц, якою встановлено, що зі змісту акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 13.01.2016, складеного, в тому числі і за участі представників роботодавця, за результатами вказаного обстеження вбачається, що у ОСОБА_1 виявлене професійне захворювання в результаті умов праці.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши представників сторін, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного:

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлю є високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством (ч. 2 ст. 2 КЗпП України).

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ч. 1 ст. 3 КЗпП України).

Частиною 1 ст. 21 КЗпП України встановлено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 6 ст. 43 Конституції України встановлено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно ст. 139 КЗпП України,працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів`за №9 від 06.11.1992, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Таким чином, поважними причинами визнають такі причини, що виключають вину працівника.

Таким чином, прогулом слід вважати відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника за фіксованим робочим місцем за умови, що він виконує трудові функції на території підприємства, не є прогулом.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Таким чином, прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни.

Наказом № 17 від 21.03.2016 про припинення трудового договору (том 1 арк. с. 39) ОСОБА_1 був звільнений з 21.03.2016 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, підстава звільнення - службова записка зварювального цеху від 24.02.2016 № 1/68-96, службова записка відділу кадрів від 02.03.2016 № 1/09-14-77, виписка з протоколу засідання цехового комітету зварювального цеху № 43 від 17.03.2016 (погодження з профспілковою організацією). В наказі міститься відмітка ОСОБА_1 від 24.03.2016 про незгоду з наказом. Роботодавцем також проведено розрахунок відповідно до розрахункового листка за березень 2016 року.

Так, в службові записці зварювального цеху за підписом начальника зварювального цеху від 24.02.2016 (том 1 арк. с. 139) вказано, що ОСОБА_1 відсутній на роботі 23.02.2016 та 24.02.2016 без поважних причин, чим грубо порушує трудову дисципліну. Майстер дільниці неодноразово намагався зв`язатися з ОСОБА_1 , проте та телефонні дзвінки робітник не відповідає. 23.02.2016 було організоване відвідування ОСОБА_1 , в усній розмові той повідомив, що на роботу більше не вийде, вважає себе звільненим з 22.02.2016. Про відвідування позивача був складений акт від 23.02.2016 (том 1 арк. с. 141).

Також майстром ОСОБА_5 були складені на ім`я начальника цеху докладні, в яких майстер повідомив про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 23.02.2016, 24.02.2016, просив вважати прогулом без поважних причин. За наслідком прогулів з 23.02.2016 по 18.03.2016 були також складені рапорти.

За змістом службової записки від 02.03.2016 (том 1 арк. с. 147) начальник відділу кадрів ПАТ «ЗТР» ОСОБА_6 вручила ОСОБА_1 . 22.02.2016 лист з поясненнями про те, що він буде звільнений 03.03.2016 за власним бажанням та попередила, що трудовий договір з ОСОБА_1 не розірваний та в разі залишення робочого місця ОСОБА_1 до 03.03.2016, це буде розглядатися як прогул без поважних причин, а до нього будуть застосовані заходи дисциплінарного стягнення.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (ч. 1ст. 43 КЗпП України).

Відповідно до ч. 2 ст. 43 КЗпП України у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

17.03.2016 відповідно до виписки з протоколу засідання цехового комітету профспілки зварювального цеху ПАТ «Запоріжтрансформатор» комісією постановлено надати згоду на звільнення ОСОБА_1 по п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач, починаючи з 23.02.2016 був відсутній на робочому місці без поважних причин, у зв`язку із чим його було звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, попередньо отримано згоду на звільнення профспілкової організації.

Позивач просить суд зобов`язати звільнити його за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Частиною 3 ст. 38 КЗпП України визначено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

18.02.2016 позивачем було подано заяву на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, відповідно до якої позивач просив звільнити його за власним бажанням в зв`язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю, а саме: порушення виконання вимог наказу МОЗ України № 455 від 13.11.2001; умов колективного договору, рег. № 69 на 2014-2015 роки, підписаного 25.05.2014; порушення рекомендацій МСЕК м. Запоріжжя з працевлаштування та надання інформації про наявність вакантних посад для переведення на легку працю; незаконне переведення на простій (наказ № 1/68-213 КП від 30.12.2015). Просив звільнити його з 22.02.2016. Також, просив видати копію наказу про звільнення.

Листом від 19.02.2016 № 1/09-20-52 відповідач повідомив позивачу про те, що враховуючи, що відносно позивача не було виявлено порушення трудового законодавства, у т.ч і проведеною Державною службою України з питань праці ГУ Держпраці в Запорізькій області перевіркою, позивач буду звільнений з підприємства відповідно до ст.. 38 КЗпП України 03.03.2016 за власним бажанням. Вказаний лист отримано позивачем 22.02.2016, що підтверджується матеріалами справи.

Щодо змісту заяви про звільнення позивача, суд вражає за необхідне зазначити наступне:

В матеріалах справи міститься відповідь Запорізької обласної організації профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості України від 02.12.2014 № 151 на колективне звернення працівників зварювального цеху ПАТ «Запоріжтрансформтор», в якому повідомлялось про порушення колективного договору в частині виконання норм охорони праці при освітленні та вентиляції, забезпеченні питною водою, милом, спецодягом, спецвзуттям та ін. Зазначено, що в ході перевірки було встановлено, що в деяких робочих місцях було слабе освітлення через лампи, що перегоріли, що свідчить про несвоєчасну їх заміну. Окрім того, навіть при наявності усіх електроламп на робочих місцях освітлення є нижчим за нормативні вимоги, що потребує установки додаткових стаціонарних освітлювальних приладів. Вентиляція після проведення очищення, продування та заміни фільтрів є в робочому стані та забезпечує підтримку концентрації шкідливих речовин в межах допустимої концентрації. Причиною неякісної роботи вентиляції є несвоєчасне її очищення. Упущення мали місце при очищенні питної води, тому що заміна змінних картриджів здійснювалась нерегулярно. Конфліктна ситуація через несвоєчасне забезпечення працівників спецвзуттям, спецодягом, милом виникла насамперед через несвоєчасну подачу та заповнення заявок на придбання таких засобів. Також зазначено, що на початку липня 2014 року начальник зварювального цеху ОСОБА_4 проінформував працівників цеху про те, що у зв`язку з подіями у східних областях України знизилась кількість заказів, запропонував кожному оформити відпустку на 4 робочих дня. Згідно протоколу зборів трудового колективу від 01.07.2014 № 10 від присутніх заперечень не надходило. На момент перевірки дане рішення втратило актуальність, так як з 01.10.2014 підприємство поновило роботу за п`ятиденним робочим тижнем. Окремі факти, викладені в колективному зверненні, мали місце на період серпень 2014 року та к моменту перевірки більшість з них була усунута роботодавцем, інші знаходились в процесі вирішення.

Тобто, введення простою було обумовлено виробничою необхідністю на підприємстві.

Позивач був повідомлений листом від 04.02.2016 про відсутність вакантних посад, які могли б були запропоновані позивачу за станом здоров`я.

09.02.2016 ГУ Держпраці у Запорізькій області Державної служби України з питань праці було виписано направлення на проведення позапланової перевірки дотримання вимог законодавства про працю, зайнятість та соціальне страхування.

За результатами вказаної перевірки 16.02.2016 складено Акт перевірки № 08-04-007/0058, відповідно до якого порушення щодо оплати довідок про проходження медогляду з питання встановлення профзахворювання та встановлення простою відсутні.

Конкретні факти порушення відповідачем наказу МОЗ України № 455 від 13.11.2001 та умов колективного договору, рег. № 69 на 2014-2015 роки, підписаного 25.05.2014, позивачем у заяві про звільнення не зазначено.

Відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпПУ звільнення працівника можливе лише за наявності підтверджених обставин про те, що роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Не встановивши порушення законодавства роботодавцем, відсутні підстави для звільнення працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України.

Суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю. Відповідно, змінити формулювання причин звільнення на частину третю статті 38 КЗпП України можливо лише за умови підтвердження порушення роботодавцем трудового законодавства.

Вказана правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 752/12360/16-ц (провадження № 61-8178св18), від 13.06.2018 у справі № 755/3353/17 (провадження № 61-8352св18), від 13.06.2018 у справі № 741/1128/17 (провадження № 61-13588св18).

Належних та допустимих доказів порушення відповідачем законодавства про працю суду не надано.

При цьому, у Постанові від 20.06.2018 у справі № 161/10759/16-ц (провадження № 61-20686св18) Верховний Суд вказав, що при незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Як зазначалось вище, листом від 19.02.2016 № 1/09-20-52 відповідач повідомив позивачу про те, що враховуючи, що відносно позивача не було виявлено порушення трудового законодавства, у т.ч і проведеною Державною службою України з питань праці ГУ Держпраці в Запорізькій області перевіркою, позивач буду звільнений з підприємства відповідно до ст. 38 КЗпП України 03.03.2016 за власним бажанням.

Враховуючи зміст вказаного листа можна дійти висновку, що фактично відповідач відмовив позивачу у розірванні трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, зазначивши про звільнення в майбутньому на підставі ст.. 38 КЗпП України.

Позивач був обізнаний про відмову йому у звільненні, що підтверджується матеріалами справи.

Суд зазначає, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Враховуючи вказані положення законодавства, якщо б позивач не вимагав звільнення після 03.03.2016 та продовжував виконувати трудові обов`язки, роботодавець не мав права його звільнити за раніше поданою заявою.

Починаючи з 23.02.2016 позивач не вийшов на роботу, вважаючи себе звільненим, у зв`язку із чим наказом № 17 від 21.03.2016 про припинення трудового договору (том 1 арк. с. 39) ОСОБА_1 був звільнений з 21.03.2016 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, про що свідчать матеріали справи.

Позивач посилається на правову позицію ВСУ у справі № 6-120цс12. За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Проте, враховуючи факт відмови позивачу у звільненні на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, в подальшому відсутність позивача без поважних причин на робочому місці, роботодавець звільнив ОСОБА_1 на підставі ч. 4 ст. 40 КЗпП України. Умови ст. 43 КЗпП України були виконані відповідачем при звільненні позивача. Тобто, відповідачем не було самостійно змінено підставу звільнення, оскільки позивач був відсутній на роботі без поважних причин протягом тривалого часу, та звільнення відбулось на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Щодо порушення позивачем строку на звернення до суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно із пунктом 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція), записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до пункту 2.27 Інструкції, запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Відповідно до статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як: вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Констатувавши загальне правило про те, що строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило щодо звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

24.03.2016 позивач отримав трудову книжку, що підтверджується матеріалами справи.

З позовною заявою позивач звернувся до суду 21.03.2016.

З заявою про уточнення позовних вимог позивач звернувся 15.08.2018, тобто до початку вирішення спору по суті.

Враховуючи, що позовні вимоги є взаємопов`язаними, позивачем не було пропущено строк позовної давності щодо пред`явлення вимоги про визнання недійсним (скасування) наказу «Про припинення трудового договору» № 17 від 21.03.2016.

Відповідно до ст. 73 Господарського кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона, згідно із ст. 74 Господарського кодексу України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З огляду на викладене, суд вважає, що в задоволенні вимоги позивача в частині про визнання недійсним (скасування) наказу «Про припинення трудового договору» № 17 від 21.03.2016 слід відмовити.

Крім того, оскільки вимоги про зобов`язання ПАТ «Запоріжтрансформатор» звільнити ОСОБА_1 за власним бажанням з 22.02.2016 шляхом видачі наказу про звільнення на підставі ч. 3 ст 38 КЗпП України; зобов`язання ПАТ «Запоріжтрансформатор» внести в трудову книжку ОСОБА_1 відповідний запис про звільнення на підставі ч. 3 ст 38 КЗпП України згідно поданої заяви від 22.02.2016; зобов`язання ПАТ «Запоріжтрансформатор» виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку у сумі 18588,78 грн.; зобов`язання ПАТ «Запоріжтрансформатор» виплатити ОСОБА_1 компенсацію вимушеного прогулу у сумі 95926,00 грн.; стягнення з ПАТ «Запоріжтрансформатор» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн.; зобов`язання ПАТ «Запоріжтрансформатор» провести остаточний розрахунок у відповідності до законодавства та виплатити ОСОБА_1 належні йому при звільненні суми (заробітну плату за відпрацьовані дні, компенсацію за не використану відпустку), видати трудову книжку, копію наказу про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та довідку про заробітну плату за 22.02.2016 по день звільнення; є пов`язаними із вимогою про визнання недійсним (скасування) наказу «Про припинення трудового договору» № 17 від 21.03.2016, в їх задоволенні також слід відмовити.

В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін. Аналізуючи мотивацію постановлених судами рішень крізь призму статті 6 Конвенції та зазначеної практики ЄСПЛ, Суд зазначає про належне виконання покладеного на суд обов`язку щодо мотивації прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій рішень, оскільки обґрунтування щодо відхилення доводів скаржника ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та демонструє справедливий та однаковий підхід до заслуховування доводів сторін у даній справі.

Суд, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Керуючись ст. ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 129, 237, 238, 239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з порушенням трудового законодавства, зобов`язання виплатити вихідну допомогу, компенсацію вимушеного прогулу та відшкодування моральних збитків відмовити.

Рішення складено та підписано 13.05.2020.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Л.М. Сушко