Рішення № 88836775, 21.04.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 квітня 2020 р. Справа № 120/456/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області, відповідач) про:

- визнання протиправною відмову від 26.12.2019 р., якою відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, на території Плебанівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області;

- зобов`язання видати наказ, яким надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, на території Плебанівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, за результатами розгляду якого відмовлено з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та вказано про необхідність погодження викопіювання з планово-картографічного матеріалу у Плебанівській сільській раді та відділі Шаргородського району ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

На думку позивача, така відмова суперечить статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації щодо відведення земельної ділянки у власність, яких на момент надання відмов не існувало.

Ухвалою суду від 24.02.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду у письмовому провадженні без виклику (повідомлення) сторін в порядку спрощеного позовного провадження.

18.02.2020 р. відповідач подав відзив на позов (вх.№8372/20), в якому вказав, що позивач звернувся із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, за наслідком розгляду якого його повідомлено, що для раціонального використання землі слід погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у Плебанівській сільській раді та відділі Шаргородського району ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, а отже позивачу правомірно відмовлено в наданні дозволу. Окремо вказав, що повноваження стоосовно видачі дозволу є дискреційними. За таких обставин, вважає доводи позивача не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

01.04.2020 р. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач розмістив земельну ділянку, яку бажає отримати позивач, як зарезервовану для передачі учасникам АТО. Також, вказав, що на графічних матеріалах наданих позивачем, чітко видно місце розташування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступне.

16.11.2019 р. до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області звернувся ОСОБА_1 із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га на території Плебанівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

Згідно опису прийнятих документів, до вказаного клопотання ОСОБА_1 додані графічні матеріали земельної ділянки; копії паспорту, посвідчення учасника бойових дій та ідентифікаційного номеру.

За наслідком розгляду вказаного звернення, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-25681/15-19-СГ від 26.12.2019 р. відмовлено в наданні дозволу з мотивів невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. З метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з`ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, зазначеної на поданих графічних матеріалах, запропоновано погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у Плебанівській сільській раді та відділі Шаргородського району ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

Не погоджуючись із такою відмовою суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України. Зокрема частиною 6 цієї норми передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Крім того, частиною четвертою статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Із аналізу наведених норм видно, що за наслідком розгляду суб`єктом владних повноважень відповідних клопотань, протягом місяця приймається одне із двох рішень: надається дозвіл на розроблення проекту землеустрою або мотивована відмова у його наданні. Окрім того, графічні матеріали, які додаються до клопотання повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, щоб давало можливість відповідному органу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та у передбачених земельним законодавством випадках надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.

Відповідна позиція викладена в постанові ВС від 14 серпня 2018 року у справі №802/159/17-а.

Як встановлено судом, 16.11.2019 р. позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з відповідним клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та подав відповідні документи, передбачені нормами ЗК України.

За наслідком розгляду даного звернення, наказом йому відмовлено з підстав, невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та вказано, що з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з`ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, зазначеної на поданих графічних матеріалах, запропоновано погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у Плебанівській сільській раді та відділі Шаргородського району ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

Оцінюючи дані доводи відповідача, суд вказує, що підстави для відмови у наданні дозволів є вичерпними, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідачем не зазначено, яким саме вимогам законів, нормативно-правовим актам невідповідає місце розташування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач у власність.

Більш того, суд вказує, що перелік документів, які повинен подати заявник , визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом забороняється. Відтак, управління безпідставно вказує на необхідність погодження викопіювання з планово-картографічного матеріалу у Плебанівській сільській раді та відділі Шаргородського району ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

А отже, із урахуванням вищевикладеного, відповідачем протиправно відмовлено у наданні дозволу з підстав зазначених в наказі.

При цьому як зазначалоь вище, саме до повноважень відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування віднесено вирішення питання щодо надання дозволу за наслідком розгляду якого останній приймає відповідне рішення (про видачу або про відмову у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою), яке може бути оскаржено.

Разом з тим, сама по собі відмова не є рішенням суб`єкта владних повноважень та оцінці підлягає саме наказ № 2-25681/150-19 від 26.12.2019 р., яким відмовлено в наданні дозволу.

Відтак, суд вважає за необхідне, керуючись статтею 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить.

Так, згідно частини першої вказаної норми, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Вказане підтверджується роз`ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року "Про судове рішення".

Відповідно до пункту 3 цієї, Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

При вирішенні даного спору, суд керується нормами частини другої статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, критерій "прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

"На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій "прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

За таких обставин, суд доходить висновку, що відмова, яка викладена в наказі № 2-25681/150-19 від 26.12.2019 р., не ґрунтується на нормах закону, є протиправною, відповідно наказ, підлягає скасуванню.

Визначаючись щодо позовної вимоги про зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, суд виходить з наступного.

Згідно частини четвертої 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Окремо суд вказує, що під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22 грудня 2018 року у справі №804/1469/17, від 14 серпня 2019 року у справі №0640/4434/18 та від 12 вересня 2019 року у справі №0640/4248/18.

Щодо ефективності обраного способу захисту суд зазначає, що має право зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Також, з приводу тверджень відповідача про те, що зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою у цій справі є втручанням в дискреційні повноваження управління, суд зазначає наступне.

Згідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Тому ці доводи суд відхиляє.

Відповідна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16, від 23 травня 2018 року у справі № 825/602/17, від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17, від 06 березня 2019 року у справі №200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі №818/600/17, від 12 вересня 2019 року у справі №0640/4248/18, від 21 листопада 2019 року у справі №344/8720/16-а та від 28 лютого 2020 року у справі №806/3304/18.

Як вже встановлено судом та зазначалось вище, спірний наказ, яким відмовлено у наданні дозволу позивачу є протиправним.

Разом з тим, як зазначено вище дозвіл надається у разі відсутні умов для відмови та виконання всіх умови, визначених законом для отримання дозволу. При цьму, як видно із матеріалів справи, управлінням не досліджувались графічні матеріали додані позивачем до клопотання, зокрема на предмет відповідності таких вимогам статті 118 ЗК України, зокрема в частині зазначення конкретного місце розташування земельної ділянки, яку позивач хоче отримати у власність, а саме, бажане місце розташування земельної ділянки площею 2 га.

За таких обставин суд вважає передчасним зобов`язувати відповідача надавати дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки відповідачем не здійснено перевірку відповідності клопотання та документів доданих до нього на предмет відповідності статті 118 ЗКУ, що унеможлювлює встановити наявність чи відсутність підстав для відмови у наданні дозволу. При цьому, оскільки наказ про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою скасований, а отже відсутнє рішення за наслідком розгляду клопотання від 16.11.2019 р. є необхідним зобов`язати суб`єкта владних повноважень повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 .

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити частково .

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, відтак, такий не сплачувався, а отже не підлягає відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-25681/15-19-СГ від 26.12.2019 р. «Про відмову надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, на території Плебанівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути повторно клопотання ОСОБА_1 датоване 16.11.2019 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, на території Плебанівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63, код 39767547).

Повний текст рішення виготовлено: 21.04.2020 р.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна