Рішення № 88836780, 17.04.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 квітня 2020 р. Справа № 120/1217/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровичам, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

17 березня 2020 року до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 звернулася її представник Чернілевська Руслана Віталіївна до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, у якій просить визнати протиправним та скасувати рішення №905090167529 від 11 жовтня 2019 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії з обчисленням страхового стажу в подвійному розмірі, а також зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії з часу її призначення, зарахувавши період роботи з 01 липня 1993 року по 04 вересня 2019 року як працівнику інфекційного закладу до страхового стажу в подвійному розмірі, та виплатити недораховану суму пенсії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначила, що 03 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою щодо проведення перерахунку пенсії з обчисленням страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №905090167529 від 11 жовтня 2019 року заявниці відмовлено у проведенні такого перерахунку, посилаючись при цьому на відсутність доказів виплати заявниці надбавки за тривалість безперервної роботи, що передбачена листом Міністерства охорони здоров`я України від 23 липня 2004 року №10.01.09/891.

Представник позивача вважає такі обґрунтування рішення безпідставними, адже наданими її довірителькою документами підтверджується її робота в інфекційному закладі охорони здоров`я, що відповідно до статті 60 Закону «Про пенсійне забезпечення» є підставою для зарахування періоду роботи з 01 липня 1993 року по 04 вересня 2019 року до стажу роботи в подвійному розмірі.

Ухвалою від 19 березня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в порядку, визначеному статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

07 квітня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що орган пенсійного фонду заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що відповідно до листа Міністерства охорони здоров`я України №10.01.09/891 від 23 липня 2004 року працівникам відділів небезпечних інфекцій передбачена надбавка за тривалість безперервної роботи у розмірі 60% поряд з протичумними закладами, залежно від стажу роботи в цьому відділі та надається щорічна додаткова відпустка за особливий характер роботи тривалістю 18 календарних днів. Разом із тим, наказом Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства охорони здоров`я України від 05 жовтня 2005 року №308/519 передбачена надбавка за тривалість безперервної роботи в протичумних закладах та структурних підрозділах з боротьби з особливо небезпечними інфекціями інших закладів в розмірі від 40 до 80 відсотків, максимальний розмір працівників відділення та лабораторії особливо небезпечних інфекцій лабораторних центрів Держсанепідемслужби України, які здійснюють карантинний догляд, встановлено в розмір 60 відсотків. Однак, із наданих позивачем документів не підтверджується встановлення заявниці відповідних надбавок, тому в Головного управління відсутні правові підстави для зарахування відповідного періоду роботи ОСОБА_1 до стажу роботи в подвійному розмірі.

Зважаючи на те, що розгляд цієї справи здійснюється в порядку письмового провадження, суд при ухваленні даного рішення зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, слід враховувати приписи частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

З огляду на те, що ухвалою від 19 березня 2020 року вирішено розгляд цієї справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (тобто в письмовому провадженні), тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, з 19 вересня 2008 року ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

03 жовтня 2019 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про перерахунок пенсії із зарахуванням до стажу роботи у подвійному розмірі період її роботи у інфекційному закладі охорони здоров`я з 01 липня 1993 року по 04 вересня 2019 року.

Однак, за результатами розгляду такої заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №905090167529 від 11 жовтня 2019 року заявниці відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки відповідно до листа Міністерства охорони здоров`я України №10.01.09/891 від 23 липня 2004 року працівникам відділів небезпечних інфекцій передбачена надбавка за тривалість безперервної роботи у розмірі 60% поряд з протичумними закладами, залежно від стажу роботи в цьому відділі та надається щорічна додаткова відпустка за особливий характер роботи тривалістю 18 календарних днів. Разом з тим, наказом Міністерства праці та соціальної політики і МОЗ України від 05 жовтня 2005 року №308/519 передбачена надбавка за тривалість безперервної роботи в протичумних закладах та структурних підрозділах з боротьби з особливо небезпечними інфекціями інших закладів в розмірі від 40 до 80 відсотків, максимальний розмір працівників відділення та лабораторії особливо небезпечних інфекцій лабораторних центрів Держсанепідемслужби України, які здійснюють карантинний догляд, встановлено в розмір 60 відсотків. Разом з тим, із поданих заявницею документів не вбачається, що ОСОБА_1 встановлювались відповідні надбавки, що унеможливлює здійснення відповідного перерахунку пенсії.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набуття чинності цим законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим законом.

Особливості обчислення стажу за роботу в деяких медичних закладах визначені статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", частиною 1 якої передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" під інфекційними хворобами розуміються розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

За приписами статті 7 цього Закону лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають, медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою.

Водночас, згідно з наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 липня 1995 року №133 "Про затвердження Переліку особливо небезпечних інфекційних, паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб" ентеровірусні інфекції, менінгококова інфекція, вірусні гепатити, ВІЛ/СНІД інфекції, поліомієліт відносяться до небезпечних інфекційних хвороб.

Спільним листом від 29 грудня 2005 року № 625/0/15-05/039-6, № 10.01.09/2606, № 16918/02-20 Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України та Пенсійного фонду України надано роз`яснення, що згідно із Законом України "Про внесення змін до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" час роботи, зокрема в інфекційних закладах (відділеннях) та психіатричних закладах охорони здоров`я зараховуються до стажу роботи у подвійному розмірі.

Відповідно до змісту роз`яснення Міністерства охорони здоров`я України №05.03-18-54/973 від 27 січня 2010 року інфекційний заклад (відділення) - це заклад (відділення), де надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби (тобто інфекційна лікарня або інфекційне відділення, протитуберкульозний заклад або відділення тощо) або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб (тобто бактеріологічна лабораторія). При цьому, бактеріологічні лабораторії, як такі, що працюють з небезпечними патогенними агентами згідно Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1109 від 22 червня 1999 року повинні мати дозвіл на право роботи із збудниками 3-4 групи патогенності (небезпечності).

Судом встановлено, що відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 Положення про вірусологічну лабораторію, затвердженого директором державної установи "Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України", вірусологічна лабораторія є структурним підрозділом відділу епідеміологічного нагляду (спостереження) та профілактики інфекційних захворювань обласного лабораторного центру, основними завданнями якої є забезпечення проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробовувань у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення.

Як свідчить свідоцтво про технічну компетентність №078/18 від 03 грудня 2018 року, видане державною установою "Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України", державна установа "Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" відповідає критеріям оцінювання вимірювальних можливостей і визнана технічно-компетентною при проведенні вимірювань (досліджень) у сфері законодавчо регульованої метрології.

Окрім того, вірусологічній лабораторії державної установи «Вінницький обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» в період з 15 грудня 2014 року по 15 грудня 2019 року було надано дозвіл №388 на роботу із збудниками ІІІ-ІV груп патогенності.

Відтак, підстав стверджувати, що вірусологічна лабораторія, що діє в структурі державної установи «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України», не відноситься до інфекційних закладів, немає.

Разом з тим, визначальним питанням для віднесення періоду роботи до стажу, який зараховується у подвійному розмірі, є саме робота, яку виконувала позивач.

Особливості підтвердження наявного трудового стажу визначені Кодексом законів про працю України та Порядком підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.

Так, відповідно до частини 1 статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (пункт 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній).

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що записами у трудовій книжці ОСОБА_1 , довідками державної установи "Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" вих. №04.5/1194 від 04 вересня 2019 року та вих. №04.5/1252 від 17 вересня 2019 року підтверджується факт роботи позивача з 01 липня 1993 року по 04 вересня 2019 року на посадах:

з 01 липня 1993 року по 19 червня 2009 року - лікаря вірусолога вірусологічної лабораторії Вінницької обласної санітарно-епідеміологічної станції;

з 19 червня 2009 року по 25 грудня 2012 року - завідувача вірусологічної лабораторії Вінницької обласної санітарно-епідеміологічної станції;

з 02 січня 2013 року по 07 липня 2017 року - завідувача вірусологічної лабораторії державної установи "Вінницький обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України";

з 08 липня 2017 року по 04 вересня 2019 року - завідувача вірусологічної лабораторії державної установи "Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України".

Разом із тим, як слідує із посадової інструкції завідувача вірусологічної лабораторії відділу дослідження біологічних факторів обласного лабораторного центру, що затверджена директором державної установи «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» 15 березня 2018 року, завідувач вірусологічної лабораторії, окрім іншого, забезпечує керівництво роботою як посадова особа, і як лікар-спеціаліст проводить дослідження по діагностиці виявлення та ідентифікації збудників інфекційних хвороб згідно галузі акредитації.

Крім того, із довідки вих. №04.5/1194 від 04 вересня 2019 року, що видана державною установою "Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України", слідує, що робота ОСОБА_1 пов`язана із дослідженням біологічного матеріалу та живих культур особливо небезпечних інфекційних захворювань (до яких, окрім інших, належать ентеровірусні інфекції, серозні менінгіти, віруси пандемічного грипу H1N1, грипу А,В, віруси гепатиту А, В, С, ВІЛ/СНІД інфекції).

Відтак, судом встановлено, що позивач при виконанні своїх обов`язків контактувала зі збудниками особливо небезпечних інфекцій, що свідчить про наявність підстав для зарахування до стажу роботи у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" період роботи на посадах лікаря-вірусолога та завідувача вірусологічної лабораторії, що діє в структурі державної установи "Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України".

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №485/103/17, від 04 грудня 2019 року у справі №689/872/17 та від 27 лютого 2020 року у справі №462/1713/17.

Більше того, на переконання суду, посилання у рішенні, що оскаржується, на відсутність доказів виплати ОСОБА_1 надбавки за тривалість безперервної роботи, що передбачена листом Міністерства охорони здоров`я України від 23 липня 2004 року №10.01.09/891 як працівнику відділу небезпечних інфекцій, є недоречними, адже відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» можливість зарахування до стажу роботи в подвійному розмірі пов`язується із виконанням відповідної роботи, а не з отриманням чи неотриманням тієї чи іншої надбавки за виконання такої роботи. Тобто, безпідставно стверджувати про відсутність підстав для зарахування до стажу роботи в подвійному розмірі певного періоду роботи лише з тих міркувань, що працівнику, який виконував роботу, про яку йдеться у статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не було встановлено надбавки за тривалість безперервної роботи (або будь-якої іншої доплати).

Таким чином, рішення відповідача №905090167529 від 11 жовтня 2019 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії із обчисленням стажу в подвійному розмірі, є протиправним та підлягає скасуванню.

З приводу вимоги зобов`язального характеру, то варто врахувати наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними.

Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.

Разом із тим, суд звертає увагу на положення частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

З огляду на те, що суд дійшов висновку, що позивачці необґрунтовано відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії, тому позовна вимога щодо зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії, зарахувавши до стажу в подвійному розмірі періоду роботи з 01 липня 1993 року по 04 вересня 2019 року на посадах лікаря-вірусолога та завідувача вірусологічної лабораторії, також підлягає задоволенню.

Водночас, визначаючись з приводу дати, з якої слід здійснити такий перерахунок, суд звертає увагу на таке.

Частиною 4 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Суд встановив, що позивачка 03 жовтня 2019 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про перерахунок пенсії (про що йдеться у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №905090167529 від 11 жовтня 2019 року), а тому відповідача слід зобов`язати провести такий перерахунок з 01 жовтня 2019 року, адже із заявою про перерахунок пенсії із необхідними документами позивачка звернулася до пенсійного органу до 15 жовтня 2019 року.

Відтак, відповідача слід зобов`язати провести перерахунок пенсії з 01 жовтня 2019 року, а не з часу її призначення, на чому наполягає позивачка у прохальній частині позовної заяви.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в розмірі 840,80 гривень, що підтверджується квитанцією від 10 березня 2020 року №81180.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на те, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в розмірі 840,80 гривень, а тому на користь позивача слід стягнути 420,40 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивача, суд зважає на те, що позивач звернулася до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 840,80 гривень як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою. А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

Окрім того, в підтвердження понесення витрат на оплату послуг адвоката суду надано лише договір про надання правової допомоги від 04 березня 2020 року.

Однак, на переконання суду, підстави для стягнення на користь позивача витрат на оплату послуг адвоката відсутні з огляду на таке.

Про витрати на професійну правничу допомогу йдеться у статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, цією статтею визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відтак, вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з оплатою послуг адвоката, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

При цьому, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Проте, матеріали справи містять лише договір про надання правової допомоги від 04 березня 2020 року, відповідно до якого розмір гонорару за ведення справи у суді першої інстанції становить 1000 гривень, що не може вважатись достатнім доказом понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, що надана саме в межах розгляду цієї адміністративної справи.

Відтак, за наведених обставин суд дійшов висновку, що витрати, пов`язані з оплатою послуг адвоката, не підтверджені достатніми та належними доказами, а тому стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 243, 245, 246, 250, 258 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №905090167529 від 11 жовтня 2019 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії з обчисленням страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01 жовтня 2019 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши до стажу роботи у подвійному розмірі період роботи з 01 липня 1993 року по 04 вересня 2019 року на посадах лікаря-вірусолога вірусологічної лабораторії та завідувача вірусологічної лабораторії державної установи "Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України", та здійснити виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькі

й області на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину (пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податку: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13322403)

Повний текст рішення складено 17.04.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович