Постанова № 8882709, 01.04.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

01 квітня 2010 р. № 16/254

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого,

Бакуліної С.Г.М .,

Фролової Г.М.,

розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства "Вугілля України"

на рішення Господарського суду Луганської областівід 12.11.2009 року

у справі № 16/254

за позовомДержавного підприємства "Вугілля України"

доДержавного підприємства "Луганськвугілля"

простягнення 80718,32 грн. в судовому засіданні взяли участь представники :

позивача - Гаваза О.С.

відповідача -не з`явились ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 12.11.2009 у справі № 16/254 (суддя Шеліхіна Р.М.) позов Державного підприємства "Вугілля України" (далі - позивач) про стягнення 80718,32 грн. збитків (з врахуванням уточнення позовних вимог), пов’язаних з поставкою вантажоодержувачеві неякісного вугілля, задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Луганськвугілля" (далі - відповідач) на користь позивача збитки в сумі 42833,63 грн., в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду в частині відмови у позові, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 12.11.2009 в частині відмови в задоволенні позовних вимог і прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом вимог ст. 43 ГПК України, ст. ст. 20, 217, 218, 224 Господарського кодексу України, ст. ст. 16, 22, 526, 612, 614 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти її задоволення, вважаючи рішення суду законним і ґрунтовним, оскільки витрати по сплаті залізничного тарифу позивача не є його збитками.

Представник відповідача своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.

Згідно розпорядження В.о. заступника голови судової палати Вищого господарського суду України від 01.04.2010 № 02.03-10/232 для розгляду касаційної скарги у справі № 16/254 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Фролова Г.М.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування норм процесуального та матеріального права в рішенні господарського суду Луганської області від 12.11.2009 у справі № 16/254, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, між сторонами по справі укладено договір постачання вугільної продукції від 13.07.2007 № 08-08/1-ЕН, за умовами якого відповідач (постачальник) зобов’язався поставити позивачу (покупець) вугільну продукцію в асортименті, по реквізитах і з якісними характеристиками, приведеними в цьому договорі (п. 1.1 договору), а останній зобов’язався прийняти вугілля, оплатити його вартість на умовах, встановлених договором (п. 1.2 договору).

Вимоги щодо якості вугільної продукції сторони виклали у п. 3.1. договору з врахуванням нової редакції цього пункту згідно додаткової угоди від 28.12.2007№ 2812-Я. Відповідно до п. 4.10 договору у випадку постачання вугілля, якісні показники якого перевищують граничний рівень, встановлений в п. 3.1 договору, позивач має право відмовитися від прийняття та оплати такого вугілля.

На виконання умов договору відповідач відвантажив на адресу вантажоодержувача, який не є стороною договору, а є покупцем вугілля у позивача - Бурштинської ТЕС (структурний підрозділ ВАТ "Західенерго") вугільну продукцію марки ГСШ у вагонах №№ 66381021, 67663054, 65794984, 66934423, 65731556, 68609866 у кількості 409000 кг. При прийманні цієї продукції за якістю на "Бурштинській ТЕС" виявлено, що поставлене вугілля за своїми якісними характеристиками не відповідає умовам договору, а саме: фактичний зміст золи у вугіллі становить від 37,1 % при гранично допустимому - 25%, вміст вологи 11,7% при гранично допустимому - 10%, що підтверджується актом приймання вугілля на "Бурштинській ТЕС" від 30.03.2008 № 2525 і в зв’язку з чим позивач повідомив відповідача про відмову прийняти зазначену вугільну продукцію. Листом від 01.04.2008 № 15-300 відповідач (в особі відокремленого підрозділу "Луганськвуглепостачання") надав згоду на повернення і переадресування йому у зворотному напрямку вугільної продукції у кількості 409 тон.

01.04.2008 вугільну продукцію загальною масою 409 тон у залізничних вагонах: №№ 66381021, 67663054, 65794984, 66934423, 65731556, 68609866 повернено відповідачеві, про що свідчить квитанція про приймання вантажу № 36156589, при цьому, витрати з повернення (переадресації у зворотному напрямку) вугілля, понесені "Бурштинською ТЕС", склали 45367,13 грн., в т.ч.: 40716,30 грн. –провізна плата від станції "Бурштинська" до стації "Слов'яносербськ", що підтверджується квитанцією про приймання вантажу від 01.04.2008 №36156589; 420,11 грн. –додаткові збори, що підтверджується накопичувальною карткою від 01.04.2008 № 0172; 4230,72 грн. – плата за користування вагонами за час простою вагонів на території "Бурштинської ТЕС", що підтверджується відомістю плати за користування вагонами від 01.04.2008 № 0630 та переліком "ТехПД-4" від 04.04.2008 № 973.

Рішенням господарського суду м. Києва від 19.08.2008 у справі № 41/116 за позовом ВАТ "Західенерго" суму збитків 45367,13 грн., а також 453,61 грн. держмита та 117,98 грн. витрат на ІТЗ стягнуто з позивача –ДП "Вугілля України", в зв’язку з чим останній вимагає відшкодування відповідачем зазначеної суми в порядку регресу, а також стягнення 34785,60 грн. його збитків, пов’язаних зі сплатою ним залізничного тарифу за перевезення вугілля у кількості 409 тон від відповідача до "Бурштинської ТЕС"(підрозділ ВАТ "Західенерго"), а всього 80718,32 грн. збитків, понесених позивачем внаслідок поставки відповідачем неякісної вугільної продукції вантажоодержувачу - ВАТ "Західенерго".

Задовольняючи позовні вимоги в частині42833,63 грн.,суд першої інстанції керувався приписами ст. 265 ГК України, ст. ст. 526, 627, 629 ЦК України, при цьому, колегія суддів враховує, що судове рішення в цій частині не є предметом касаційного оскарження.

Щодо решти позовних вимог, то висновок суду першої інстанції про відмову в позові в частині стягнення 34785,60 грн. вартості залізничного тарифу, сплаченого позивачем за перевезення вугілля у кількості 409 тон до "Бурштинської ТЕС" колегія суддів вважає суперечливим, передчасним і таким, що не ґрунтується на повно встановлених обставинах, які мають значення для правильного вирішення спору у справі.

Відмовляючи в позові в цій частині, суд зазначив, що дана сума не відповідає правовій природі збитків у розумінні ст. 22 ЦК України, ст. 224 ГК України, а є фактичними витратами позивача, повністю обумовленими укладеним з відповідачем договором, зокрема, згідно п. 5.5 договору вартість перевезення вугілля залізницею сплачує позивач як покупець.

Разом з тим, за приписами статті 22 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати заподіяні цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено, а особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, витрати, зроблені управленою стороною (реальні збитки).

Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків суду необхідно з’ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками, вину відповідача. При цьому, на позивача покладено обов’язок доведення факту протиправності поведінки відповідача, розміру завданих збитків та прямого причинного зв’язку між порушенням зобов’язання та збитками.

Вказані обставини підлягають доведенню належними та допустимими доказами в розумінні статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач, посилаючись на протиправну поведінку відповідача, яка полягає у неналежному виконанні ним договірних зобов'язань, заявив до відшкодування збитки, в т.ч. у розмірі його витрат на оплату вартості перевезення залізницею вугілля, яке в подальшому виявилось неякісним і за згодою відповідача було йому ж повернено вантажоодержувачем.

При цьому, відповідно до п. 6.4 договору за постачання неякісного вугілля, вугілля пошарово завантаженого в вагони з домішками продукції інших класів чи сортів, або вугілля, асортимент якого не відповідає вимогам договору, постачальник несе відповідальність у вигляді повного відшкодування всіх збитків покупця та вантажоодержувача, пов'язаних з постачанням такого вугілля (витрати по транспортуванню вугілля до вантажоодержувача, переадресація вагонів, плата за використання вагонів, витрати на подачу-прибирання вагонів, витрати на проведення хіманалізу вугілля, витрати по вивантаженню вагонів, витрати по складуванню, зберіганню, реалізації вугілля та ін.).

Отже, залишились не спростованими доводи позивача, що здійснені ним витрати по транспортуванню вугілля до вантажоодержувача знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки перед позивачем поставкою неякісного вугілля.

Відтак, посилання суду на приналежність здійснених позивачем витрат з перевезення вугілля залізницею до вантажоодержувача до його зобов’язань за договором, а не до збитків, свідчить, що господарським судом не було досліджено дійсних правовідносин сторін за справою та не надано їм належної правової оцінки, адже, ці витрати покладаються на позивача лише у разі належного виконання перед ним відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки.

Таким чином, не встановлення господарським судом вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі, є порушенням вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України і виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права при вирішенні спору.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України судом не встановлена наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на який посилається позивач, а також умови укладеного з відповідачем договору поставки пов’язують виникнення у нього права на відшкодування збитків.

Щодо решти позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено судом, колегія суддів зазначає, що позивач у своїй касаційній скарзі не навів будь-якого обґрунтування незаконності рішення суду в цій частині, тобто, порушення судом вимог чинного законодавства, відтак, доводи касаційної скарги в цій частині колегія суддів вважає такими, що зводяться до намагання надати їм перевагу над встановленими судом обставинами відсутності підстав для задоволення позову в іншій частині, що перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки відповідно до приписів ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне скасувати судове рішення в частині відмови в задоволенні позову на суму 34785,60 грн., а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Вугілля України" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 12.11.2009 у справі № 16/254 скасувати в частині відмови в задоволенні позову на суму 34785,60 грн. і в цій частині справу направити на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

В іншій частині рішення господарського суду Луганської області від 12.11.2009 у цій справі залишити без змін.

Головуючий суддя                               К.В.Грейц

Судді           С.В.Бакуліна

Г.М.Фролова