Рішення № 88797342, 06.04.2020, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 369/11694/15-ц

пр. № 2/759/85/20

06 квітня 2020 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Гродського П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

у жовтні 2015 р. представник позивача звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовними вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №014/1179/81/1330 від 30.05.2007 в сумі 16821 дол. США 24 центи, що в еквіваленті становить 362119 грн. 99 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.05.2007 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №014/1179/81/1330, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в сумі 49490 дол. США 00 центів, терміном по 30.05.2027, зі сплатою 12,85 % річних. У порушення умов укладеного договору відповідач свої зобов`язання належним чином не виконує, в результаті чого станом на 30.09.2015 утворилась заборгованість в розмірі 16821 дол. США 24 центів, що еквівалентно 362119 грн. 99 коп., що складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 14975 дол. США 92 центи (322394 грн. 78 коп.), відсотки - 1845 дол. США 32 центів (39725 грн. 18 коп.).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.10.2015 відкрито провадження по справі (т. 1 а.с. 50).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.03.2016 справу передано на розгляд до Лисичанського міського суду Луганської області (т. 1 а.с.67-68).

Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 24.06.2016 справу направлено до Києво-Святошинського районного суду Київської області за підслідністю (т. 1 а.с. 82).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.08.2016 справу прийнято до провадження суду (т. 1 а.с. 90).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.08.2016 передано до Святошинського районного суду м. Києва (т. 1 а.с. 92).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12.10.2016 справу прийнято до провадження судді ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 99).

Розпорядженням керівника апарату від 15.05.2017 у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 з посади, по справі призначено повторний автоматизований розподіл судової справи (т. 1 а.с. 120).

Ухвалою суду від 22.05.2017 справу прийнято до провадження судді Ул`яновської О.В. (т. 1 а.с. 122).

24.10.2018 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, проти позовних вимог заперечує, зазначає, що в порушення вимог договору відповідачу не було відкрито позичкового рахунку. Відкритий же поточний рахунок є внутрішнім рахунком банку і позичальнику не належить, банк має можливість здійснювати будь-які записи у вказаному рахунку. Документи, що підтверджують надання відповідачу кредитних коштів банком надано не було. Відповідач не отримав всієї суми кредиту, зокрема, недоотримав 5000 дол. США 00 центів, оскільки не сплатив з перших платежів комісії, а тому йому не були надані чергові платежі, які включені до виписки з рахунку. Проте, відповідач впродовж усього часу сплачував проценти, виходячи із залишку кредиту 49490 дол. США 00 центів. 15.03.2008 відповідачем погашено значну частину заборгованості, проте кошти були зараховані лише через12 днів після платежу, за що банком продовжувались нараховуватись відсотки. При укладенні договору банком не було надано детального розпису вартості кредиту, не повідомлено про можливі ризики, зокрема, щодо зміни курсу іноземної валюти відносно національної грошової одиниці. Крім того, банком порушено зобов`язання відповідно до ст. 610 ЦК України. Відсутні первинні бухгалтерські документи щодо надання грошових коштів (т. 1 а.с. 217-224).

09.04.2019 представник позивача подав відповідь на відзив, зазначив, що позичальнику після укладення договору було відкрито рахунок, на який перераховано грошові кошти, що підтверджується випискою за кредитними рахунками, які є належним доказом видачі кредиту та операцій за ними, так само як і наявна письмова форма договору. Оригінал заяви про видачу готівки було знищено, у зв`язку зі спливом 5 років від дати здійснення відповідної операції, що підтверджується відповідним актом. При укладенні спірного договору, банк мав необхідні дозвільні документи для здійснення операцій з валютними цінностями. Відповідач повністю розумів сутність та умови кредитування, про що свідчать неодноразові звернення відповідача до банку щодо оплати кредиту (т. 2 а.с. 1-4).

18.10.2019 представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, зазначив, що викладені у відзиві обставини не відповідають дійсності, позичкового рахунку відповідачу відкрито не було. Відсутні докази наявності заборгованості позичальника перед банком. Банківські виписки не є належними, допустимими доказами підтвердження видачі кредиту та операцій з ними. Доказом надання коштів за кредитом та внесення коштів в рахунок погашення заборгованості є заява позичальника про видачу коштів, меморіальні ордери, заяви про переказ готівки, проте даних доказів до матеріалів справи додано не було. Надані банком виписки суперечать первинним бухгалтерським документам, розрахунку заборгованості, платежі по періодах не співвідносяться з платежами, вказаними в документах. Здійснити відповідність з первинними документами не вбачається за можливе, оскільки відповідні документи знищені банком, виписки носять характер припущень. Крім того, банком не доведено надання позичальникові коштів в розмірі та на умовах, передбачених договором. Відповідач не отримував суму кредитних коштів, в розмірі, передбаченому договором. Наданий банком акт щодо знищення документів, не підтверджує факту знищення документів саме відносно відповідача, що також не може вважатись належним доказом. Банк не мав права включати до графіку погашення кредиту проценти за користування кредитом у доларах США, оскільки вони є засобом платежу за надану кредитну послугу. Умови кредитного договору оформлені так, що потребують отримання банком індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу (т. 2 а.с.14-16).

У відповіді на заперечення на відповідь на відзив від 12.11.2019 представник позивача зазначив, що позичальнику було відкрито поточний рахунок. Виписки по рахунку є належним доказом видачі кредиту та операцій з ним. Розрахунок заборгованості містить всю необхідну інформацію щодо видачі, планового погашення, фактичного погашення кредиту, наявність простроченої заборгованості за кредитом. Наявність індивідуальної ліцензії в даній кредитній історії чинним законодавством не передбачена (т. 2 а.с. 22-26).

Представник позивача у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, подав заяву про розгляд справи за їхньої відсутності, позовні вимоги підтримує (т. 2 а.с. 45).

Відповідач, представник відповідача у судове засідання не з`явилися, повідомлялися належним чином, представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи (т. 1 а.с. 47).

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зі змісту п. 25 рішення Європейського суду з прав людини від 11.04.2011 у справі «Жук проти України», яке підлягає застосуванню відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», вбачається, що суди, розглядаючи справи без участі учасників процесу, повинні пересвідчитися, що їм вчасно повідомлено про дату і час розгляду справи, тобто, що їхнє право бути присутніми під час судового розгляду не було порушено.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини, ратифікованої Україною 11.09.1997, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що 30.05.2007 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №014/1179/81/1330 (т. 1 а.с. 12-19), відповідно до п. 1.1 якого кредитор надає позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 49490 дол. США 00 центів, а позичальник зобов`язується належним чином використати та повернути кредитору суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів банку, та виконати всі інші зобов`язання.

Кредит надається на 240 місяців з 30.05.2007 по 30.05.2027, згідно графіку надання кредиту (п. 1.2.). Процентна ставка за користування кредитом складає 12,850 % річних. Інфляційне застереження: сторони домовились, що кредитор має право без отримання будь-якої додаткової згоди позичальника коригувати (змінювати) процентну ставку протягом дії договору.

Пунктом 4.1 договору визначено, що кредитор зобов`язується відкрити позичальнику позичковий рахунок 221383770 та надати позичальнику кредитні кошти, за умови укладення договорів забезпечення та укладення договорів страхування.

Позичальник зобов`язується виконувати умови, передбачені договором. Здійснювати безготівковим платежем або готівкою, в касу кредитора погашення кредиту, процентів, комісії (п. 5.1).

Відповідно до наданого розрахунку заборгованості, станом на 30.08.2015, заборгованість становить в розмірі 14975 дол. США 92 центи (322394 грн. 78 коп.), відсотки - 1845 дол. США 32 центів (39725 грн. 18 коп.) (т. 1 а.с. 6-11).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до змісту ст. 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги (ч. 2 ст. 527 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до змісту наведених положень, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором та існування заборгованості.

Доказами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно норм ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Банк, в підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів та існування заборгованості, посилається на кредитний договір, розрахунок заборгованості та виписку по особовому рахунку. При цьому, платіжний документ про надання позичальнику кредиту, рух коштів та інших документів, зазначених в ухвалі суду від 09.02.2017 (т. 1 а.с. 115), банк не надав, посилаючись на їх знищення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст таобсяг господарської операції,одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. (ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Надані банком та досліджені судом виписки по рахунку оформлені з порушенням вищевказаних вимог, оскільки не містять обов`язкових реквізитів, а позивачем не надано доказів, що саме ці рахунки є кредитними та їх було відкрито відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору від 30.05.2007.

До того ж, відомості, зазначені у даній виписці, не підтверджують факт отримання відповідачем кредиту у розмірі 49490 дол. США 00 центів на час укладення договору 30.05.2007, оскільки вказані виписки містять лише відомості про здійснення фінансових операцій, і встановити з наданих даних час утворення та розмір заборгованості по кредитним коштам та її складових, перевірити правильність нарахування заборгованості неможливо.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 13.06.2018 у справі № 733/608/16-ц.

Посилання позивача на знищення в тому числі, оригіналу заяви про видачу готівки, суд не може прийняти до уваги, оскільки з наданого акту вбачається знищення документів, що не мають цінності та втратили практичне значення, зокрема, кредитні справи після погашення позики. З наявних позовних вимог вбачається, що заборгованість по кредитній справі відносно позивача не погашена, а тому документи не підлягали знищенню. Акт не містить відомостей щодо даних позичальника, номерів кредитних договорів, з чого неможливо встановити знищення документів саме відносно відповідача.

Крім того, відповідачем додані копії заяви на видачу готівки за кредитним договором (т. 2 а.с. 17-20), відповідно до яких вбачається, що ОСОБА_1 не отримував кредитних коштів у розмірі, зазначеному в кредитному договорі (49490 дол. США 00 центів), розмір отриманих коштів є значно меншим (44490 дол. США 00 центів). Проте, банком нараховувались відповідно до суми кредиту, зазначеної у договорі.

Також, позивачем не доведено, що відповідач має заборгованість по поверненню кредитних коштів у розмірі, зазначеному у позовній заяві, розрахунку заборгованості, оскільки відповідач дану заборгованість заперечує, а на підтвердження їх розміру позивачем надано відповідний розрахунок, який сам по собі не може бути єдиним та безумовним доказом розміру вказаної заборгованості за кредитним договором.

Крім того, розрахунок викладений незрозуміло, оскільки у графах складових заборгованості містить лише цифрові дані, без наведення математичного обґрунтування, тому визначити за ним час та період утворення заборгованості у відповідача та перевірити правильність її нарахування неможливо, а інших доказів, підтверджуючих ці обставини, позивачем не надано.

До того ж, розрахунок не містить достатніх даних про особу, яка його здійснила, посаду цієї особи, та інші ідентифікуючі дані цієї особи відсутні.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 315/353/17.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 зазначено, що у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Також в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011, заява №21037/05; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015, заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013, заява №12167/04).

Таким чином, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку, що позивачем не доведено факту отримання відповідачем від банку кредитних коштів у зазначеному ним розмірі та наявність і розмір заборгованості по поверненню цих кредитних коштів, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У зв`язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні позову, суд не вбачає підстав для відшкодування судового збору.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України; ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В Ул`яновська

Повний текст судового рішення складено 14.04.2020.