Рішення № 8876279, 20.02.2009, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 2-3954\09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2009 року Шевченківський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Ізмайлової Т.Л

при секретарі Мозговій Є.Л.

розглянувши у відкритому судовому засідання в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, ОСОБА_3, Відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень", про поновлення на посаді, визнання незаконним рішень, зобов"язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Національного банку України (далі - НБУ), ОСОБА_3 та Відкритого акціонерного товариство "Європейський банк розвитку та заощаджень" (далі - ВАТ "ЄБРЗ") про поновлення на посаді. Уточнивши позовні вимоги просить:

- поновити його на посаді ліквідатора ВАТ "ЄБРЗ";

- визнати незаконною з моменту прийняття постанову Правління Національного банку України № 316 від 10 жовтня 2008 року "Про заміну ліквідатора Відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" в частині припинення повноважень ОСОБА_1 як ліквідатора ВАТ "ЄБРЗ" та скасувати її в цій частині;

- визнати незаконною з моменту прийняття постанову Правління Національного банку України № 382 від 18 листопада 2008 року "Про призначення ОСОБА_3 ліквідатором Відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" в частині призначення ОСОБА_3 ліквідатором ВАТ «ЄБРЗ" та скасувати її в цій частині;

- зобов'язати ОСОБА_3 передати ОСОБА_1 печатки та штампи, ключі, бази даних, коди (паролі) доступу до комп"ютерів, внутрішніх приміщень, у яких обробляються електронні документи, використовуються та зберігаються засоби захисту інформації та дані бухгалтерського обліку, майно (активи) та бухгалтерську і іншу документацію ВАТ "ЄБРЗ";

- визнати обов'язок НБУ укласти із ОСОБА_1 договір про ліквідацію ВАТ "ЄБРЗ" у запропонованій позивачем редакції та зобов'язати НБУ укласти такий договір.

Також просить суд допустити відповідно до п.4 ч.1 ст.367 ЦПК України негайне виконання рішення про поновлення на посаді.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 травня 2008 року по справі № 2-19/3144-2008, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 01 жовтня 2008 року він був призначений ліквідатором ВАТ "ЄБРЗ". Вказане рішення господарського суду набуло законної сили з 01.10.2008р. і відповідно до ст.124 Конституції України було обов'язковим для виконання на всій території України. З часу набуття рішенням законної сили позивач намагався заступити на роботу на посаду ліквідатора ВАТ "ЄБРЗ", проте відповідачі НБУ та ВАТ "ЄБРЗ" наводили йому перешкоди і не допускали до роботи, чим порушували його право на труд. Так, звернення до відповідача ВАТ "ЄБРЗ" про допуск до роботи були залишені без реагування. Позивач також надіслав до НБУ лист із пропозицією укласти договір про ліквідацію ВАТ "ЄБРЗ", додавши до листа два підписаних ним примірника договору. Відповідач НБУ відмовився від укладення договору, посилаючись на відсутність для цього правових підстав через невідповідність позивача вимогам Закону України "Про банки і банківську діяльність", що висуваються до ліквідатора банка. Позивачеві було повідомлено про припинення строком на 1 рік (до 12.09.2009р.) чинності виданого йому сертифіката НБУ на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.

В подальшому відповідач НБУ прийняв постанови № 316 від 10 жовтня 2008 року "Про заміну ліквідатора Відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" та № 382 від 18 листопада 2008 року "Про призначення ОСОБА_3 ліквідатором Відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень", сутністю яких було, зокрема, в аспекті порушення трудових прав позивача, припинення з 13.10.2008р. повноважень призначеного судом ліквідатора ВАТ "ЄБРЗ" ОСОБА_1 та призначення на цю посаду ОСОБА_3

Позивач вважає, що його трудові права було порушено і просить їх поновити.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просить позов задовольнити. Також пояснив, що оскаржувані постанови за своєю юридичною сутністю є актами, що регулюють, зокрема, трудові відносини щодо звільнення (призначення) певних осіб щодо роботи на посаді ліквідатора ВАТ "ЄБРЗ", яка не є публічною службою у розумінні п.15 ч.1 ст.3 КАС України. Оскаржуваними постановами порушуються перш за все трудові права позивача, оскільки припинення повноважень позивача (фактично - звільнення його з роботи) здійснено безпідставно. Вважає, що наведені відповідачем підстави звільнення позивача з роботи як його невідповідність вимогам Закону України "Про банки і банківську діяльність" через припинення дії сертифіката НБУ на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків є необгрунтованими, оскільки зазначене припинення було здійснено незаконно і поза межами компетенції НБУ.

Представник відповідача Національного банку України в судовому засіданні проти задоволення позову заперечує, посилаючись на його необґрунтованість. В своїх поясненнях та письмових запереченнях проти позову зазначає, що із призначенням позивача господарським судом ліквідатором ВАТ "ЄБРЗ" він не стає автоматично перебувати у трудових відносинах із НБУ. Права та обов'язки ліквідатора визначаються в договорі про ліквідацію банку, який укладає з ним НБУ. Ліквідатор банку є фізичною особою, яка здійснює свою діяльність на підставі адміністративного акту, який видає НБУ на виконання своїх владних повноважень та на підставі укладеного з ліквідатором договору про ліквідацію банку, а не на підставі трудового договору. Рішенням Кваліфікаційної комісії НБУ з питань сертифікації тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банківських установ від 12.06.2008р. № 99 чинність сертифіката на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, виданого позивачу, припинено на 1 рік - до 12.09.2009р. Також зазначає, що рішенням господарського суду АР Крим від 15.01.2009р. у справі № 2-19/10772-2008 підтверджено кандидатуру ОСОБА_3 як ліквідатора ВАТ "ЄБРЗ".

Відповідачі ОСОБА_3 та ВАТ "ЄБРЗ" в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлені про день і час судового розгляду. Суд, керуючись ст. 169 ЦПК України вважає необхідним розглянути справу у відсутність відповідачів на підставі наявних у справі матеріалів.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази та розглянувши в судовому засіданні всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини:

Як встановлено в судовому засіданні, постановою правління Національного банку України № 39 від 22.02.2008р. "Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" було ініційовано процедуру ліквідації банківської установи (юридичної особи) - ВАТ "ЄБРЗ". Одночасно цією ж постановою НБУ призначило ліквідатором ВАТ "ЄБРЗ" фізичну особу -ОСОБА_4

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 травня 2008 року по справі № 2-19/3144-2008 за позовом НБУ до ВАТ "ЄБРЗ", треті особи - Громадська організація "Український центр з проблем захисту прав споживачів", ЗАТ "Стальком" про ліквідацію ВАТ "ЄБРЗ" було підтверджено відповідність застосування процедури ліквідації ВАТ "ЄБРЗ" з боку Національного банку України вимогам Закону України "Про банки і банківську діяльність", відхилено запропоновану Національним банком України кандидатуру ліквідатора ВАТ "ЄБРЗ" ОСОБА_4 та призначено ліквідатором ВАТ "ЄБРЗ" ОСОБА_1.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 червня 2008 року, із внесеним ухвалою цього суду від 17 липня 2008 року виправленнями описки, рішення господарського суду першої інстанції змінено - підтверджено кандидатуру ОСОБА_4 як ліквідатора ВАТ "ЄБРЗ", а ОСОБА_1 в призначенні відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 01 жовтня 2008 року зазначені постанову та ухвалу апеляційної інстанції скасовано, а рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін. Доказів скасування цього рішення на час розгляду справи сторонами не надано.

Таким чином вбачається, що ОСОБА_1 було призначено ліквідатором ВАТ "ЄБРЗ" саме господарським судом АР Крим як органом, що входить до складу судової системи України згідно ст.ст.3, 18 Закону України "Про судоустрій України", а не Національним банком України. Рішення господарського суду грунтувалось на тій обставині, що відповідно до ч.11 ст.88 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон про банки) суд в своєму рішенні про ліквідацію банка повинен підтвердити кандидатуру ліквідатора (запропоновану НБУ) або призначити такого, що відповідає вимогам цього Закону.

В силу ст.124 Конституції України та ст.ст.85, ст.111-11, 115 ГПК України вказане рішення господарського суду набуло 01.10.2008р. законної сили і є обов"язковим для виконання всіма органами, організаціями та посадовими особами на всій території України.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, 01 жовтня 2008 року є днем призначення позивача ОСОБА_1 на посаду ліквідатора ВАТ "ЄБРЗ" і саме з цього дня він мав право приступити до роботи і виконувати свої повноваження ліквідатора, здійснювати трудові обов"язки.

Позивач, будучи призначеним з 01.10.2008р. на посаду ліквідатора ВАТ "ЄБРЗ" вчинював дії, спрямовані на доступ до роботи:

- 07.10.2008р. звернувся до ВАТ "ЄБРЗ" (в особі її Київської філії) із заявою, де повідомив про призначення його ліквідатором цього банку і отримання повноважень керівника, просив відповідно до ст.ст.91, 92 Закону про банки передати йому печатки та штампи, бухгалтерську та іншу документацію, тощо і майно банка;

- 10.10.2008р. звернувся до ВАТ "ЄБРЗ" (м.Сімферополь) із аналогічною вищенаведеній заявою;

- 07.10.2008р. звернувся із заявою до НБУ, де просив останього сприяти у здійсненні його повноважень ліквідатора ВАТ "ЄБРЗ" та укласти договір про ліквідацію банка. До заяви було додано два примірника договору, підписаних з боку ОСОБА_1

Судом встановлено, що позивача не було допущено до роботи і йому не передавались печатоки та штампи, бухгалтерська та інша документація, тощо і майно банка.

Розглядаючи правовий статус ліквідатора банківської установи, умови та порядок його призначення та звільнення, суд виходить з наступного:

Щодо ВАТ "ЄБРЗ" було ініційовано процедуру ліквідації, а не банкрутства. Частиною 4 ст.110 ЦК України визначено, що особливості ліквідації банків встановлюються Законом про банки. Статтею 3 Закону про банки передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності реорганізації та ліквідації банків. Частиною 3 статті 87 Закону про банки встановлено, що ліквідація банку з ініціативи Національного банку України здійснюється відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до змісту ст.ст.76, 90 Закону про банки призначений рішенням господарського суду АР Крим від 06 травня 2008 року ліквідатором ВАТ "ЄБРЗ" ОСОБА_1 виступає у спірних правовідносинах виключно як фізична особа.

Згідно до ст.92 Закону про банки ліквідатор, зокрема, виконує повноваження органів управління банку. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) банку. Статтею 37 цього Закону визначено, що органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку.

Введення процедури ліквідації ВАТ "ЄБРЗ" не є одночасним припиненням цієї установи як юридичної особи. Процедура ліквідації ВАТ "ЄБРЗ" буде вважатись завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Державного реєстру банків після ухвалення звіту ліквідатора (ст.98 Закону про банки). Згідно до ч.2 ст.104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Доказів припинення ВАТ "ЄБРЗ" як юридичної особи на час розгляду справи не надано. Відповідно до ч.2 ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов"язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Виходячи із положень ст.92 Закону про банки, із призначенням ліквідатора банківської установи, останній набуває права та обов"язки одноосібного органу управління юридичної особи. Суд приходить до висновку, що у процедурі ліквідації ліквідатор виступає як одноосібний керівник юридичної особи. Ліквідатор при цьому одноосібно отримує всі права та обов'язки керівника (одноосібного органу управління) такої юридичної особи і користується всіма правами, які надані фізичній особі, як керівнику юридичної особи. Керівник юридичної особи є, зокрема, також її працівником у розумінні законодавства України про працю. На керівника юридичної особи розповсюджуються всі трудові права працівників та гарантії забезпечення права громадян на працю.

Ліквідатор банківської установи - фізична особа має спеціальний правовий статус, оскільки він є суб"єктом як цивільно-правових, так і трудових правовідносин. В останніх він виступає одноособовим органом (керівником банка), який володіє роботодавчою правосуб"єктністю, має право залучати до процедури ліквідації інших осіб (ст.ст.94, 97 Закону про банки). Ліквідатор, як фізична особа, має право на оплату своїй праці (ст.97 Закону про банки). При цьому оплата праці ліквідатора та залучених ним до процедури ліквідації працівників здійснюється за рахунок банку, що ліквідується і рівень оплати їх праці не може бути нижчим ніж рівень оплати праці працівників банку за надання аналогічних послуг з урахуванням обсягу і складності робіт, зокрема, самого ліквідатора - не меншим за середньомісячну заробітну плату голови правління (ради директорів) цього банку за 12 місяців перед призначенням ліквідатора (ч.1 ст.76, ч.2 ст.94, ч.2 ст.96, ст.97 Закону про банки). Трудові правовідношення у ліквідатора в процедурі ліквідації банку виникають не з Національним банком України, а з банком, який ліквідується. Такі трудові правовідношення, як це і передбачено ст. 11 ЦК України, виникають на підставі призначення ліквідатора на цю посаду відповідно закону. В даному випадку ОСОБА_1 був призначений господарським судом з 01.10.2008р. на посаду ліквідатора ВАТ "ЄБРЗ" і з цього часу виникли його трудові правовідносини із банком.

З огляду на положення ст.88 Закону про банки вбачається, що НБУ (у випадку, коли він призначає ліквідатора) або суд (у випадку, коли він відхиляє запропоновану НБУ кандидатуру ліквідатора і призначає таким іншу особу) виступають в якості того суб"єкта владних повноважень, який відповідно до законодавства лише ініціює виникнення трудових відносин ліквідатора із банком, що ліквідується. В випадку даної справи трудові відносини позивача виникли через призначення його судом на посаду ліквідатора.

Визнання ліквідатора керівним органом юридичної особи узгоджується з положеннями трудового права, згідно з якими права та обов"язки роботодавця у трудових відносинах здійснюються ним самим та (або) органами управління організацією.

Особливості ліквідатора як суб"єкта трудових правовідносин полягають у спеціальному порядку його призначення; у спеціальних вимогах, що висуваються до осіб, які можуть виконувати функції ліквідатора; у підставах та порядку припинення його повноважень; у можливості здійснення ним діяльності ліквідатора водночас з діяльністю керівника банка; ліквідатор здійснює функції щодо припинення діяльності одних (ВАТ "ЄБРЗ") та задоволення вимог інших (кредиторів банку).

Такою спеціальною вимогою, що висувається до осіб, які можуть виконувати функції ліквідатора є, зокрема, наявність сертифіката НБУ на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків (ст.76 Закону про банки). Національним банком України було видано ОСОБА_1 на підставі рішення Кваліфікаційної комісії НБУ від 20.02.2004р. № 39 сертифікат серії ЛТ № 000026-ЛТ на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, дійсний строком до 20.02.2009р.

Як вбачається з постанови Вищого господарського суду України від 01 жовтня 2008 року, станом на дату її ухвалення у ОСОБА_1 були відсутні перешкоди для призначення його ліквідатором ВАТ "ЄБРЗ" і він відповідав вимогам ст.ст.76, 90 Закону про банки.

Національний банк України виступив в якості суб"єкта владних повноважень в розумінні КАС України під час ініціювання процедури ліквідації ВАТ "ЄБРЗ" і не виступав в якості такого суб"єкта під час призначення позивача на посаду ліквідатора банку, оскільки позивач був призначений на цю посаду господарським судом. Сутністю роботи ліквідатора банка є власно проведення самої процедури ліквідації, результатом якої є задоволення вимог кредиторів та завершення ліквідації як такої. В процесі ліквідації саме ліквідатор як керівник банку вчинює певні дії (роботу), де він виступає, суб"єктом трудових правовідносин: визначає суму заборгованості кожному кредитору, виявляє та повертає майно банка, оцінює та реалізує його тощо і його праця оплачується саме за рахунок банку. Наведене вбачається з положень ст.ст.91, 92, 93, 94, 95 Закону про банки. Таким чином роботу по ліквідації банка проводить безпосередньо сам ліквідатор як керівник, а не НБУ. Національний банк України здійснює лише нагляд за діяльністю ліквідатора (ст.55 Закону України "Про Національний банк України", ст.67 Закону про банки), затверджує кошториси витрат та ухвалює звіт ліквідатора (ст.ст.97, 98 Закону про банки), а не здійснює саму ліквідацію.

При цьому посада ліквідатора банка не є публічною службою у розумінні п.15 ч.1 ст.3 КАС України, відповідно до якої публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади АР Крим, органах місцевого самоврядування. Вбачається, що робота на посаді ліквідатора банка, який не є державною установою, до такого переліку не належить.

Предметом спору є питання законності звільнення особи із займаної посади. Спір, що виник із трудових відносин та не повязаний із проходженням публічної служби, має розглядатись судами в порядку цивільного судочинства.

Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002р. визначено, що частина 2 ст.124 Конституції України передбачає право громадянина на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист.

Згідно до ст.2 Закону України "Про судоустрій" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема з цивільних та трудових правовідносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною 1 ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу, способом захисту яких можуть бути, зокрема -визнання права; припинення дії, яка порушує право; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Крім того, у даній справі за будь-яких обставин виникає спір про трудове право, що виключає провадження в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин та відповідно до положень ст.124 Конституції України, ст.15 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України та ст.ст.3, 221 КЗпП України даний спір як індивідуальний трудовий спір ліквідатора ВАТ "ЄБРЗ" як його працівника, розглядається і вирішується загальним судом у порядку цивільного судочинства.

10.10.2008р. правлінням НБУ прийнята постанова № 316 "Про заміну ліквідатора Відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" (далі -Постанова № 316). Відповідно до постанови, "на сьогодні" призначений судом ліквідатор ВАТ "ЄБРЗ" ОСОБА_1, не відповідає вимогам законодавства України, оскільки чинність виданого йому сертифіката на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків припинено на 1 рік - до 12.06.2009р. Національним банком України припинено з 13.10.2008р. повноваження ліквідатора ВАТ "ЄБРЗ" ОСОБА_1 та призначено з 13.10.2008р. ліквідатором банку ОСОБА_6

18.11.2008р. правлінням НБУ прийнята постанова № 382 "Про призначення ОСОБА_3 ліквідатором Відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" (далі - Постанова № 382). Постановою припинено повноваження ОСОБА_6 через фактичне невиконання останнім покладених на нього обов'язків ліквідатора та тією обставиною, що згідно до повідомлення Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю його затримано за підозрою у вчиненні злочину, порушено відносно нього кримінальну справу та обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ліквідатором ВАТ "ЄБРЗ" призначено ОСОБА_3

Листом від 23.10.2008р. № 44-215/1780-14433 Національний банк України повідомив позивача, що рішенням Кваліфікаційної комісії НБУ з питань сертифікації тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банківських установ від 12.06.2008р. № 99 чинність виданого позивачеві сертифіката на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків припинена на 1 рік - до 12.06.2009р. Тому підстав для укладення з позивачем договору про ліквідацію ВАТ "ЄБРЗ" відповідач НБУ не вбачав.

Юридичною сутністю Постанови № 316 та Постанови № 382 є, зокрема, ініціювання виникнення (припинення) трудових відносин з ВАТ "ЄБРЗ" у фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як ліквідаторів ВАТ "ЄБРЗ".

У статті 88 Закону про банки (яка регулює порядок призначення ліквідатора банку), так і в інших статтях цього Закону відсутні підстави та порядок припинення повноважень ліквідатора.

"Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства", затвердженим постановою Правління НБУ від 28.08.2001 № 369 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.09.2001 за № 845/6036 (далі - Положення № 369), а саме його пунктом 16.5. передбачено право НБУ прийняти рішення щодо припинення повноважень ліквідатора, розірвання з ним договору і призначення нового ліквідатора. Проте в цьому пункті йде мова лише про ліквідатора, якого призначив сам НБУ та який в подальшому був затверджений судом. Аналізуючи Положення № 369 суд приходить до висновку, що всі зазначені в цьому Положенні посилання щодо ліквідатора, його прав і обов'язків, прав і обов'язків НБУ щодо нього стосуються лише такого ліквідатора, який призначено постановою НБУ та який підлягає затвердженню судом. Зазначене вбачається з системного аналізу приписів глав 3, 4, 5, 7, 9, 16 вказаного Положення. Так, в частинах 1, 2 п.3.1. передбачено одночасно із прийняттям НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії призначити ліквідатора; главою 5 передбачено укладення з таким призначеним НБУ ліквідатором договора на ліквідацію банку; в ч.2 п.16.5. зазначено, що НБУ зобов'язаний розірвати укладений договір в разі непідтвердження кандидатури ліквідатора судом. Правовідносини НБУ (в тому числі підстави та порядок припинення повноважень) із ліквідатором, який призначено судом цим Положенням не врегульовано.

Суд також бере до уваги, що положення ч.9 ст.88 Закону про банки стосуються лише права НБУ як органа, який ініціював рішення про ліквідацію банка, призначити ліквідатора. Відповідно до ч.11 ст.88 Закону про банки право призначити ліквідатора має і суд, який відхилює при цьому запропоновану НБУ кандидатуру ліквідатора. Право НБУ припинити повноваження ліквідатора, призначеного судом не передбачено ані Законом про банки, ані будь-яким іншим законом або нормативно-правовим актом.

Позивач був призначений на посаду ліквідатора саме судом - рішенням господарського суду АР Крим від 06 травня 2008 року по справі № 2-19/3144-2008 і докази скасування цього рішення на час розгляду справи відсутні.

Приписи Закону про банки не містять вимог ухвалення окремого правового акту НБУ (постанови тощо) для здійснення ОСОБА_1 своїх повноважень ліквідатора ВАТ "ЄБРЗ". Зазначений ліквідатор був призначений господарським судом, а не НБУ і тому може приступати до виконання своїх повноважень (трудових обов'язків) без будь-яких додаткових погоджень з боку цього органу.

Приписи Закону про банки не містять також вимог щодо укладення між НБУ та ліквідатором договору про ліквідацію банку як обов"язкової передумови до призначення господарським судом ліквідатора та здійснення ним своїх повноважень. Не містять таких передумов (у випадку призначення ліквідатора господарським судом) і положення нормативно-правовових актів НБУ. Так, главою 5 Положення № 369 передбачено укладення договору про ліквідацію банку лише із ліквідатором, кандидатура якого висунута НБУ і підтверджена судом. Такий договір укладається одночасно із прийняттям НБУ рішення про ініціювання процедури ліквідації банківської установи. В разі ж призначення ліквідатора господарським судом обов'язкових вимог укладення такого договору не висувається.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем НБУ договір про ліквідацію банка, де б зазначено підстави припинення повноважень ліквідатора, не укладався.

Отже, НБУ позбавлений можливості самостійно припинити повноваження ліквідатора, оскільки це є прерогатива суду. Ухвалюючи оскаржувані постанови НБУ за наявності призначеного судом ліквідатора незаконно припинив його повноваження і тим самим, фактично, вдався до ревізії судового рішення, що є неприпустимим.

Відповідно до ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

У справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основних елементів права є принцип правової впевненості, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили не може бути поставлене під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р.).

Виключне право перевірки законності та обгрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

За обставини припинення на 1 рік чинності виданого позивачу сертифіката на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, відповідач НБУ мав звернутись до суду із відповідним клопотанням (позовом тощо) про усунення позивача від виконання ним своїх обов'язків та лише після цього надати суду кандидатуру нового ліквідатора. Адже підтвердження відповідності кандидатури ліквідатора вимогам Закону про банки і оцінка відповідності таким вимогам, перегляд рішення по нововиявленим обставинам тощо є компетенцією саме суду (ч.11 ст.88 вказаного Закону).

Згідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом не приймаються до уваги посилання відповідачів на рішення господарського суду АР Крим від 15.01.2009р. по справі № 2-19/10772-2008 за позовом НБУ до ВАТ "ЄБРЗ" про підтвердження кандидатури ліквідатора. Як вбачається з цього рішення, ним лише підтверджено запропоновану НБУ кандидатуру ліквідатора ОСОБА_3, а питання усунення раніше призначеного судом ліквідатора ВАТ "ЄБРЗ" ОСОБА_1 не розглядалось і не вирішувалось. Крім того, оскаржувані постанови НБУ прийнято раніше і порушення прав позивача відбулось раніше, ніж було ухвалено рішення від 15.01.2009р. по справі № 2-19/10772-2008. Також суд приймає до уваги відсутність доказів набрання цим рішенням законної сили і наявність доказів його апеляційного оскарження. Так, згідно ст.85 ГПК України у разі подання апеляційної скарги рішення господарського суду набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією. Статтею 93 ГПК України визначено, що апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення. Зазначене рішення господарського суду підписано 22.01.2009р. З наявних в справі поштових описів вкладення та фіскальних чеків установ зв'язку вбачається, що 24.01.2009р. ЗАТ "Стальком" через установу зв"язку подав апеляційну скаргу на вказане рішення, а 01.02.2009р. ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на це рішення. Подача таких документів до суду через установу зв"язку передбачена ст.51 ГПК України. Доказів розгляду справи апеляційною інстанцією суду сторонами не надано.

Крім того суд приходить до висновку, про незаконність оскаржуваних постанов також і з інших підстав:

Так, Постанова № 316 обгрунтована посиланням на рішення Кваліфікаційної комісії НБУ з питань сертифікації тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банківських установ від 12.06.2008р. № 99 "Про припинення чинності сертифіката на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, виданого ОСОБА_1" (далі - Рішення № 99 від 12.06.2008р.), яким припинено на 1 рік - до 12.06.2009р. чинність виданого ОСОБА_1 сертифіката № 000026-ЛТ від 20.02.2004р.

Рішення № 99 від 12.06.2008р. прийнято у зв"язку з порушенням позивачем вимог ст.ст.94, 95 Закону про банки, пунктів 11.1 глави 11, глави 14 розділу VI Положення № 369 та умов укладеного з НБУ договору про ліквідацію АКБ "Інтерконтинентбанк" в частині оцінки та продажу дорогоцінних металів і на виконання пункту 3 рішення Комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 23.01.2008р. № 8.

В свою чергу рішенням Комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 23.01.2008р. № 8 "Про порушення ліквідатором Акціонерного комерційного банку "Інтерконтинентбанк" вимог чинного законодавства" (далі - Рішення № 8 від 23.01.2008р.) визнано факт вищевказаних порушень чинного банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ і рекомендовано Кваліфікаційній комісії НБУ з питань сертифікації тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банківських установ вирішити питання про застосування до ОСОБА_1 відповідно до п.7 Положення № 273 відповідних заходів впливу.

Відповідно до ст.55 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.

Таким чином, Рішення № 99 від 12.06.2008р. та Рішення № 8 від 23.01.2008р. не є нормативно-правовими актами у розумінні ст.8 ЦПК України і виступають як доказ у справі, підлягають оцінці судом за загальними правилами ст.212 названого Кодексу. Згідно з частиною 2 цієї статті жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

В Рішенні № 99 від 12.06.2008р. та Рішенні № 8 від 23.01.2008р. стверджується про порушення ОСОБА_1 вимог Закону про банки та Положення № 369. Так, Рішенням № 8 визнано факт порушення позивачем банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ під час його роботи ліквідатором АКБ "Інтерконтинентбанк".

Між тим, порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ст.166-5 КпАП України і за вчинення якого передбачено стягнення у вигляді штрафу. Відповідно до ст.234 КпАП України Національний банк України наділений повноваженнями самостійно розглядати справи про адміністративні правопорушення за наведеної статтею КпАП України. Від імені Національного банку України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право Голова Національного банку України та його заступники, керівники територіальних управлінь Національного банку України та їх заступники. Відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження відкриття провадження по справі про адміністративне правопорушення (оформлення відповідного протоколу) та застосування стягнення.

Матеріали справи містять листи НБУ до прокуратури Шевченківського району м.Києва від 07.02.2008р. № 09-307/2982 та від 15.05.2008р. № 45-306/1550 із проханням провести відповідну перевірку за фактом порушення позивачем банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ.

З постанови прокуратури Шевченківського району м.Києва від 11.12.2008р. вбачається, що вказаним правоохоронним органом проведено перевірку по тим самим фактам порушення позивачем банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ під час його роботи ліквідатором АКБ "Інтерконтинентбанк". В порушенні кримінальної справи відмовлено за відсутністю складу злочину на підставі п.2 ст.6 КПК України.

Крім того, Рішенням № 99 від 12.06.2008р. припинено на 1 рік-до 12.06.2009р. чинність виданого ОСОБА_1 сертифіката № 000026-ЛТ від 20.02.2004р. на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків. Між тим, зазначений сертифікат було видано за рішенням Кваліфікаційної комісії НБУ від 20.02.2004р. № 39 і він був чинним до 20.02.2009р. Вбачається, що юридично неможливо припинити до 12.06.2009р. дію права, яке само по собі діяло до 20.02.2009р.

Закидаючи позивачу в провину порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ, відповідач Національний банк України не взяв до уваги, що чинне законодавство чітко розрізняє виключно такі види юридичної відповідальності: кримінально-правова; адміністративна; цивільно-правова; трудова (дисциплінарна, матеріальна тощо).

Згідно до п.22 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

З Рішення № 99 від 12.06.2008р. вбачається, що висновок про припинення чинності виданого позивачу сертифіката прийнято як захід впливу на підставі пункту 7 "Положення про сертифікацію осіб на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банку", затвердженого постановою Правління НБУ від 16.07.2001р. № 273 і зареєстрованого в Мінюсті України 13.08.2001р. за № 691/5882 (далі - Положення № 273).

Розділом 7 наведеного Положення № 273 передбачено, що в разі неналежного виконання тичасовим адміністратором або ліквідатором своїх професійних обов'язків, що привело до порушення чинного законодавства України, Кваліфікаційна комісія НБУ з питань сертифікації аудиторів, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банківських установ має право застосувати до нього заходи впливу, а саме: попередження, припинення чинності сертифіката на строк до одного року або його анулювання.

За імперативною нормою ст.55 Закону України "Про Національний банк України" нормативно-правові акти НБУ не можуть суперечити Законам України.

У статті 73 Закону про банки наведено виключний перелік заходів впливу, які може застосовувати НБУ. Цією нормою також встановлено, що заходи впливу застосовуються лише до певних об"єктів їх застосування - банків та інших осіб, перелік яких наведено в ч.2 ст.72 закону про банки.

Стаття 74 Закону про банки містить положення про порядок застосування заходів впливу та санкцій за порушення банківського законодавства. Визначено, що штрафи накладаються в порядку, передбаченому КпАПУ. Порядок застосування заходів впливу, передбачених Законом про банки, а також розмір фінансових санкцій, що застосовуються до банків та інших юридичних осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ, встановлюються законами України та нормативно-правовими актами НБУ.

Судом встановлено, що позивач не належав до об"єктів застосування передбачених Законом про банки заходів впливу. Крім того, такий захід впливу, як припинення чинності сертифіката на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків (тобто спеціального права фізичної особи) Законом про банки не передбачений.

В силу приписів п.22 ч.1 ст.92 Конституції України, ст.74 Закону про банки та ст.55 Закону України «Про Національний банк України» нормативно-правові акти НБУ можуть містити лише порядок застосування заходів впливу, а не встановлювати або доповнювати перелік таких заходів впливу (встановлювати не передбачену законами України відповідальність). Встановлення юридичної відповідальності нормативно-правовим актом, а не законом України є порушенням вищевказаних норм.

Що ж до застосування нормативно-правового акту, зокрема, вищевказаного розділу 7 Положення № 273, то відповідно до ч.2 ст.8 ЦПК України застосовує лише нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Як роз"яснено пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. № 9 якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов"язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Суд приходить до висновку, що НБУ належним чином не розглянувши вищевказані обставини порушень, що ставились позивачу в провину і не прийнявши відповідного рішення, як того вимагає законодавство про адміністративні правопорушення; не дочекавшись результатів відповідної перевірки правоохоронного органу на підтвердження можливой наявності у порушеннях ознак злочину ухвалив Рішення № 8 від 23.01.2008р., а в подальшому - Рішення № 99 від 12.06.2008р. За таких обставин порушення ОСОБА_1 банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ об"єктивно не підтверджується, через що суд не може прийняти до уваги такі посилання відповідача НБУ. Крім того, було припинено строком на 1 рік дію спеціального права позивача, строк якого спливав раніше, що вже само по собі є неприпустимим. Передчасно і необгрунтовано прийшовши до висновку про порушення позивачем банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ, цей орган застосував до позивача юридичну відповідальність, яка не передбачена законами України.

Враховуючи приписи ст.ст. 19, 55, 68 Конституції України та відсутність визначеної відповідним законом України такої юридичної відповідальності особи, яка отримала спеціальне право на здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, як позбавлення (припинення) такого права (припинення дії відповідного сертифіката), НБУ мав звернутись до суду з цього питання.

Враховуючи зазначене та вищенаведену обставину відсутності права у Національного банка України самостійно припинювати повноваження ліквідатора, призначеного на цю посаду судом і судове рішення про таке призначення є чинним, суд приходить до висновку про незаконність постанов правління НБУ № 316 від 10.10.2008р. та № 382 від 18.11.2008р. як таких, що порушують законні права позивача на працю та перешкоджають йому в реалізації таких прав.

Пунктом 10 ч.2 ст.16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 5-1 КЗпП України держава забезпечує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема: вільний вибір виду діяльності та правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 24 КЗпП України, укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Враховуючи спеціальний трудовий статус позивача як ліквідатора банківської установи - фізичної особи, який був призначений на цю посаду рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 травня 2008 року по справі № 2-19/3144-2008 та оцінюючи докази по справі суд приходить до висновку, що позивача було зараховано на работу зазначеним рішенням суду, яке виступає наказом чи розпорядженням у розумінні трудового законодавства України, але відповідач ВАТ «ЄБРЗ» протиправно не допускав по позивача до роботи. В свою чергу відповідач НБУ своїми оскаржуваним постановами створив обставини, які сприяли недопущенню ВАТ "ЄБРЗ" позивача до роботи. При цьому законні підстави для недопуску та звільнення позивача з работи відсутні. Позивач обрав собі працю тимчасового адміністратора та ліквідатора банків, отримав відповідний сертифікат. Відповідач НБУ незаконно припинив дію такого сертифіката, чим порушив і трудові права позивача.

Згідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Тому позовні вимоги позивача в частині його поновлення на роботі на посаді ліквідатора ВАТ «ЄБРЗ» підлягають задоволенню повністю.

Враховуючи встановлений ст.11 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства і відсутність відповідних вимог позивача, суд не розглядає і не вирішує питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розглядаючи позовні вимог до відповідача ОСОБА_3 щодо передачі позивачу печатки та штампів, ключів, бази даних, коди (паролі) доступу до комп"ютерів, внутрішніх приміщень, у яких обробляються електронні документи, використовуються та зберігаються засоби захисту інформації та дані бухгалтерського обліку, майно (активи) та бухгалтерську і іншу документацію ВАТ «ЄБРЗ» суд виходить з того, що відповідно до ст.92 Закону про банки ліквідатор приймає до свого відання майно банку, вживає заходів забезпечення його збереження. Протягом трьох днів з дня призначення ліквідатора керівники банку забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку ліквідатору. На час розгляду справи функції керівника банка належать ліквідатору ВАТ «ЄБРЗ» і відповідачу по справі ОСОБА_3, у віданні якого відповідно до постанови правління НБУ № 382 від 18.11.2008р. і перебувають вищевказані речі. Тому підлягають повному задоволенню і такі позовні вимоги позивача.

Що стосується визнання обов"язку НБУ укласти із ОСОБА_1 договір про ліквідацію ВАТ "ЄБРЗ" у запропонованій позивачем редакції та зобов"язання НБУ укласти такий договір, то суд виходить з наступного:

Приписи Закону про банки не містять вимог щодо укладення між Національним банком України та ліквідатором договору про ліквідацію банку як обов"язкової передумови до призначення господарським судом ліквідатора та здійснення ним своїх повноважень. Не містять таких передумов (у випадку призначення ліквідатора господарським судом) і положення нормативно-правовових актів Національного банку України. Так, главою 5 "Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.09.2001 за № 845/6036 (зі змінами) передбачено укладення договору про ліквідацію банку лише із ліквідатором, кандидатура якого висунута Національним банком України і в подальшому підтверджена судом. Такий договір укладається одночасно із прийняттям Національним банком України рішення про ініціювання процедури ліквідації банківської установи. В зразковому договорі, який додається до наведеного Положення, прямо зазначено лише про ліквідатора, який призначений на цю посаду НБУ. В разі ж призначення ліквідатора господарським судом обов'язкових вимог укладення такого договору законами України та нормативно-правовими актами не висувається.

Закон про банки лише містить посилання на договір про ліквідацію банка для вирішення питань умови оплати праці ліквідатора (ч.5 ст.76, ст.97 вказаного Закону); страхування фінансової відповідальності, життя та здоров"я ліквідатора та відшкодування заподіяної ним шкоди (ч.3 ст.90, ч.5 ст.99 цього Закону). Проте, обов'язкове укладення цього договору законодавством не вимагається.

Разом з тим питання страхування ліквідатора та відшкодування шкоди належним чином врегульовані Законом України «Про страхування», ЦК України та іншими актами цивільного законодавства, прийнятими пізніше Закону про банки.

Що стосується вирішення питань оплати праці ліквідатора, то ліквідатор, як фізична особа, яка одноосібно виконує повноваження керівника банка, має право на оплату своєї праці (ст.97 Закону про банки). При цьому оплата праці ліквідатора здійснюється за рахунок банку, що ліквідується і має бути не меншою за середньомісячну заробітну плату голови правління (ради директорів) цього банку за 12 місяців перед призначенням ліквідатора (ч.7 ст.76, ч.2 ст.94, ч.2 ст.96, ст.97 Закону про банки). З урахуванням заяви ліквідатора, зробленої його представником в судовому засіданні, про погодження із оплатою вищевказаному на мінімальному рівні, встановленому законодавством, суд приходить до висновку про те, що питання оплати праці ліквідатора достатньо врегульовано законодавством і не потребує додаткових погоджень шляхом укладення договору про ліквідацію.

Права та обов'язки ліквідатора дотримуватись вимог чинного законодавства України та нормативно-правових актів встановлені Конституцією та Законами України, якими встановлено і юридичну відповідальністю за відповідні порушення.

Таким чином, обов'язкове укладення договору про ліквідацію банку між НБУ та ліквідатором, який призначений на цю посаду судом законодавством не вимагається.

Судом захищаються лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси фізичних осіб (ст.1 ЦПК України).

Крім того, ч.2 ст.16 ЦК України не передбачено такого способу захисту цивільних прав та інтересів як зобов'язання укладення договору, обов'язковість укладення якого законодавством не встановлена.

За таких обставин зазначені позовні вимги задоволенні не підлягають.

Відповідно до ч. 2, 3 ст.10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина 1 ст. 11 ЦПК України встановлює, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд вважає позовні вимоги доведеним, а позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Законодавець не навадить конкретного переліку вимог, за якими допускається негайне виконання рішення суду, а вказує лише на наявність їх у справі про поновлення. З огляду на вказані імперативні приписи цивільного процесуального законодавства та клопотання позивача, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення в даній справі про поновлення на роботі. При цьому суд бере до уваги, що задоволена судом вимога про поновлення на роботі напряму пов"язана із зобов'язанням відповідача ОСОБА_3 передати позивачеві печатки та штампи, інше майно ВАТ "ЄБРЗ". Реалізація трудового права позивача знаходиться у безпосередній залежності від надання йому необхідного обсягу трудової процесуальної дієздатності. За рішенням суду про задоволення вимог про поновлення на посаді та щодо відповідача ОСОБА_3 судом видаються виконавчі листи, як це і передбачено вимогами ст.ст.368, 369 ЦПК України, Закону України "Про виконавче провадження". За рішенням суду про визнання правових актів незаконними виконавчі листи не видаються, оскільки це рішення носить такий характер, що не передбачає вчинення інших дій на користь позивача, ніж визнання самих актів незаконними.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Проте, враховуючи визначений ст.11 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства і ту обставину, що позивачем вимоги по стягненню судових витрат не заявлялись, підстави для їх стягнення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.8, 55, 124 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 21 ЦК України, ст.ст.232, 235 КЗпП України, ст.ст.6, 8, 10, 11, 60, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 367 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді ліквідатора Відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" (код ЄДРПОУ 20685262; місцезнаходження - 03135, м.Київ, вул. Чорновола, 12-14; юридична адреса - 95000 АР Крим, м.Симферополь, вул. К.Лібкнехта, 5).

Визнати незаконною з моменту прийняття постанову Правління Національного банку України № 316 від 10 жовтня 2008 року "Про заміну ліквідатора Відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" в частині припинення повноважень ОСОБА_1 як ліквідатора Відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" та скасувати її в цій частині.

Визнати незаконною з моменту прийняття постанову Правління Національного банку України № 382 від 18 листопада 2008 року "Про призначення ОСОБА_3 ліквідатором Відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" в частині призначення ОСОБА_3 ліквідатором Відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" та скасувати її в цій частині.

Зобов'язати ОСОБА_3 передати ОСОБА_1 печатки та штампи, ключі, бази даних, коди (паролі) доступу до комп"ютерів, внутрішніх приміщень, у яких обробляються електронні документи, використовуються та зберігаються засоби захисту інформації та дані бухгалтерського обліку, майно (активи) та бухгалтерську і іншу документацію Відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень".

Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 нам посаді ліквідатора Відкритого акціонерного товариства „Європейський банк розвитку та заощаджень" та зобов'язання ОСОБА_3 передати ОСОБА_1 печатки та штампи, ключі, бази даних, коди (паролі) доступу до комп"ютерів, внутрішніх приміщень, у яких обробляються електронні документи, використовуються та зберігаються засоби захисту інформації та дані бухгалтерського обліку, майно (активи) та бухгалтерську і іншу документацію Відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень".

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через Шевченківський районний суд м.Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення.