Рішення № 88737292, 06.04.2020, Сватівський районний суд Луганської області

Справа № 426/10700/19

РІШЕННЯ

іменем України

06 квітня 2020 року м.Сватове

Сватівський районний суд Луганської області у складі:

головуючого - судді Скрипника С.М.,

за участю секретаря судового засідання - Брайловської М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сватове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території України, -

ВСТАНОВИВ:

До Сватівського районного суду Луганської області із даним позовом звернулась позивач ОСОБА_1 , в обґрунтування якого зазначила, що на праві приватної власності їй належать садовий будинок з господарсько - побутовими спорудами, загальною площею 80 кв.м. в Садовому товаристві «Ольхівка» за адресою: Автономна Республіка Крим, Білогірський район Криничненська сільська рада, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24.12.2013 серії САК № 128304 та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.12.2013, індексний номер 15274647.

Також на праві приватної власності ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,1200 га в Садовому товаристві «Ольхівка» за адресою: Автономна Республіка Крим, Білогірського району Криничненської сільської ради, що підтверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку від 12.09.2012 серії № 413809.

Зазначає, що внаслідок збройної агресії Російської федерації проти України та незаконної анексії у квітні 2014 року Російською Федерацією Автономної Республіки Крим призвели для ОСОБА_1 втрату вищевказаного майна, позбавило можливості володіти, користуватись та розпоряджатися будинком та земельною ділянкою, отримувати з них доходи, що завдало їй істотної матеріальної та моральної шкоди.

Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

В обґрунтування майнової шкоди зазначає, що в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та , відповідно, території на якій розміщено належне на праві власності їй майно, вона позбавлена можливості доступу до свого майна та отримання з нього доходу, що порушує її права власника та позбавляє реальних доходів від здачі нерухомого майна в оренду. Так, з огляду на наявні в інтернеті оголошення, середньомісячні вартість оренди подібного по технічному стану дачного будинку становить 8000,00 грн, земельної ділянки - 3000,00 грн, що в сукупності становило б 11000,00 грн доходів від орендної плати. Розмір завданих їй Російською Федерацією збитків у формі упущеної вигоди за період з 01 березня 2014 року по 01 липня 2019 року (64 місяці) становить 704 000,00 грн (11000,00 х 64 = 704 000,00), що є еквівалентним 25378,51 Євро за офіційним курсом Національного Банку України (27,74 гривні за 1 Євро) на день підписання позовної заяви (704000,00/27,74=25378,51) та підлягає стягненню з відповідача Російської Федерації.

Також вважає, що їй спричинено моральну шкоду, враховуючи множинний і триваючий характер порушень її прав та законних інтересів. Розмір маральної шкоди вона оцінює в сумі 700 000,00 грн, що еквівалентно 25234,31 Євро по курсу Національного Банку України (27,74 грн за 1 Євро) на день підписання позовної заяви (700000,00 /27,74=25234,31). Вказаний обсяг моральної шкоди вважає справедливим.

Просить суд стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 704000,00 грн, що еквівалентно 25378,51 Євро за курсом НБУ на дату підписання позовної заяви - майнової шкоди та 700000,00 грн, що еквівалентно 25234,31 Євро за курсом НБУ на дату підписання позовної заяви - моральної шкоди.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 не з`явились, зазначивши у позові про розгляд справи без їх участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи. Відзив на позовну заяву до суду не подали.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1 належать садовий будинок з господарсько - побутовими спорудами, загальною площею 80 кв.м. в Садовому товаристві «Ольхівка» за адресою: Автономна Республіка Крим, Білогірський район Криничненська сільська рада, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24.12.2013 серії САК № 128304 та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.12.2013, індексний номер 15274647. Також на праві приватної власності ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0, 1200 га в Садовому товаристві «Ольхівка» за адресою: Автономна Республіка Крим, Білогірського району Криничненської сільської ради, що підтверджується копією державного акта на право власності на земельну ділянку від 12.09.2012 серії № 413809.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пунктами 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 22 цього Кодексу особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

У правовій позиції, висловленій Верховним Судом в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 672/778/16-ц, зазначено, що відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Згідно з частиною четвертою статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до ч. 2, ч. 3, ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому доказуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Зокрема, з`ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або шкоди немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року правовий статус тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також правовий режим на зазначених територіях визначаються цим Законом, Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Як передбачено ч. 2 ст. 7 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року, Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок. За п. 1 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 79 цього Закону приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи. Пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» закріплює принцип абсолютного судового імунітету (недоторканність, звільнення від чого-небудь) іноземної держави. Судовий імунітет держави включає: судовий імунітет у вузькому значенні слова - саму непідсудність однієї держави судові іншої держави, а також імунітет від забезпечення позову. Теорія абсолютного імунітету держави базується на принципі сучасного міжнародного публічного права - суверенній рівності держав. Як суб`єкт міжнародного приватного права, держава не втрачає властивості суверена, а продовжує діяти як владна особа, що користується абсолютним імунітетом. Правило судового імунітету не поширюється на можливість пред`явлення позову до держави у національний суд цієї держави.

На підставі принципу національного режиму і судового імунітету іноземної держави іноземці, як і громадяни України, можуть пред`явити позов до іноземної держави, просити про забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України або законом України.

Питання про те, який орган іноземної держави компетентний дати таку згоду, вирішується законодавством даної іноземної держави. Іншими словами, іноземна держава не може бути залучена до суду як відповідач або третя особа без згоди на це компетентних органів відповідної держави. Таким чином, судовий імунітет іноземної держави означає непідсудність її суду іншої держави.

Він ґрунтується на суверенній рівності держав, в силу принципу «par in parem non habet imperium» - «рівний над рівними не має влади» і встановлено такі види імунітету держави: 1) імунітет від пред`явлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як третьої особи; 2) імунітет від попереднього забезпечення позову (майно іноземної держави не може бути предметом забезпечення позову); 3) імунітет від виконання судового рішення (майно іноземної держави не може бути предметом стягнення в порядку примусового виконання судового рішення).

Таким чином, бути учасником справи в судах іншої держави кожна суверенна держава може тільки зі згоди, висловленої через уповноважених на це осіб.

Такої ж позиції дійшов Верховний Суд в постанові від 23 жовтня 2019 року, справа № 914/3360/2012.

21 листопада 2001 року Велика палата Європейського суду з прав людини винесла рішення у справах "МакЕлгінні проти Ірландії", "Аль-Адсані проти Сполученого Королівства" та "Фоґарті проти Сполученого Королівства", в яких зазначено, зокрема, що імунітет суверена є принципом міжнародного права, згідно з яким держава не підлягає юрисдикції іншої держави. Надання державі імунітету суверена у цивільному провадженні мало законну мету, яка відповідає міжнародному принципові забезпечення ввічливості і добрих стосунків між державами та поваги до суверенітету іншої держави. Європейська конвенція з прав людини має тлумачитися в якомога більшій гармонії з іншими нормами міжнародного права, частиною якого вона є, включаючи норми, що забезпечують імунітет держави. Звідси випливає, що заходи, які відбивають загальновизнані норми міжнародного публічного права стосовно імунітету держави не можуть, у принципі, вважатися такими, що встановлюють непропорційне обмеження на право звернення до суду, передбачене пунктом 1 статті 6.

В даній справі, незважаючи на те, що посольством Російської Федерації в Україні отримано позовну заяву з додатками, ухвалу про відкриття провадження по справі, виклики в судове засідання, до суду не було надано відзив, згода компетентних органів Російської Федерації на пред`явлення до неї позову та залучення до участі у справі як відповідача відсутня,

Отже, у задоволенні позову ОСОБА_1 пред`явленого до Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, слід відмовити з огляду на принципи міжнародного права з метою недопущення порушення принципу імунітету держави.

При цьому, необхідно звернути увагу позивача про можливість звернення для захисту своїх прав, порушених у зв`язку з конфліктом, до Європейського суду з прав людини. Втрата майна, необхідність залишати власні домівки, розірвання зв`язків з родиною, незаконні затримання, насильницькі зникнення, посягання на честь і гідність, порушення права на вільне пересування, утиски з боку незаконних угрупувань - усі проблеми, пов`язані з конфліктом на Сході України можуть бути оскаржені в цій інстанції.

На підставі викладеного та, керуючись Конституцією України, ЦК України, ст.ст.4, 5, 12, 13, 76-84, 259, 268, 280, 281 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території України - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Луганського апеляційного суду через Сватівський районний суд Луганської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складено 13.04.2020 р.

Суддя: С.М.Скрипник