Рішення № 88664506, 06.04.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/360/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2020 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Марфіної Н. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до суду, просив визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Обгрунтовуючи підстави звернення з цим позовом до суду, позивач посилається на те, що позивач, є основним користувачем квартири АДРЕСА_1 згідно ордеру №8062 від 26.08.1992 року. Згідно актом обстеження житлово - побутових умов від 21 травня 2019 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично проживає в АДРЕСА_3 разом зі своєю прабабусею, прадідусем та матір`ю ОСОБА_3 . Крім того, 12 грудня 2019 року було складено акт комісії у складі сусідів квартири АДРЕСА_1 , в якому зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживає з народження у вищевказаній квартирі. Позивач вказує, що батько дитини - ОСОБА_4 , наразі не проживає за спірною адресою. Позивач вважає, що за викладених обставин відсутні подальші підстави для реєстрації ОСОБА_2 за місцем його проживання, оскільки вона та її матір ОСОБА_3 не з`являються і не проживають з позивачем, тому, на думку позивача, втратили право користування житловим приміщенням.

На підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 25 вересня 2019 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у відповідності до ст.274 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду про відкриття провадження у справі разом із доданими до неї документами отримана відповідачем особисто, однак, станом на 07 квітня 2020 року, процесуальним правом подати відзив на позовну заяву. Відповідач не скористався.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. ст. 64, 65 Житлового кодексу України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Судом встановлено, що на підставі рішення Виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 26 серпня 1992 року ОСОБА_5 з сім`єю у складі трьох осіб видано Ордер №8062 на право заняття двох кімнат, жилою площею 27,1 кв. м. в квартирі АДРЕСА_1 . (а. с. 10)

Згідно з витягу з розпорядження Харківської районної державної адміністрації в м. Києві про переоформлення та розподіл особистих рахунків, здійснено переоформлення особистого рахунку двокімнатної квартири АДРЕСА_1 з основного квартиронаймача ОСОБА_5 на сина ОСОБА_1 . (а. с. 9)

Згідно з витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва, крім позивача, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а. с. 11)

Згідно з свідоцтвом про народження, виданого повторно Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 записані: батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_3 (а. с. 8)

Відповідно до положень статей 71, 72 Житлового кодексу України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Положення статі 71 Житлового кодексу України, регулюють правовідносини користування жилими приміщенням в будинках державного та громадського житлового фонду.

Як роз`яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року за № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк. Відповідно до ст.107 ЖК наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. Разом з тим належить враховувати, що згідно п.5 ст.71 ЖК (в редакції Закону від 18 грудня 1991 р. інваліди, влаштовані в будинки-інтернати або інші установи соціальної допомоги, мають право на збереження за ними жилої площі протягом 12 місяців. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Відповідно до ч.1 ст.156 Житлового кодексу України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 Цивільного кодексу України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Відповідно до ст.405 Цивільного кодексу України , члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Як роз`яснено п.39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 07.02.2014 за № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК.

З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім`ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК.

Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім`ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом. У цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. (ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України)

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. ( ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України)

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. (ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України)

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (ч.2 ст.78 Цивільного процесуального кодексу України)

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає доведеним той факт, що відповідачі ОСОБА_2 та її мати ОСОБА_3 не проживають за адресою АДРЕСА_1 з моменту народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по теперішній час, за комунальні послуги не сплачують та не несуть інших витрат по утриманню житла, ці обставини підтверджуються відповідним Актом, які складено мешканцями будинку АДРЕСА_1 , від 12 грудня 2019 року (а.с. 5).

Згідно акту обстеження умов проживання, складеного начальником відділу ССД Коропської селищної ради - ОСОБА_8, головним спеціалістом ССД - ОСОБА_9, зав. Сектору сім`ї, дітей, молоді та спорту селищної ради - ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та її мати ОСОБА_3 проживають за адресою: АДРЕСА_5 .

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно ст. 16 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. (ст. 3 Конвенції про права дитини)

Обгрунтовуючи підстави звернення з позовом про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме кв. АДРЕСА_1 , позивач посилається на те, що малолітня онука позивача фактично проживає в АДРЕСА_3 разом зі своєю прабабусею, прадідусем та матір`ю ОСОБА_3 , з моменту народження та до цього часу за місцем реєстрації не з`являється. Батько дитини - ОСОБА_4 , наразі не проживає за спірною адресою.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Фізична особа може мати кілька місць проживання ( ч. 6 ст. 29 ЦК України).

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України правом вільно обирати собі місце проживання, наділена фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років.

Аналізуючи вказані вище норми законодавства у сукупності з встановленими обставинами у даній справі, суд приходить до висновку щодо відсутності правових підстав вважати, що малолітня ОСОБА_2 втратила право на користування жилим приміщенням, наданого в користування позивачу, оскільки факт проживання дитини з одним із батьків не є підставою для втрати нею сервітуту (сервітутного права) на проживання у помешканні іншого батька, за відсутності обставин, які б підтверджували існування домовленості між батьками та дитиною щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини, крім того, суд зазначає, що неповнолітня особа, не наділена правом обирати собі місце проживання, а її власне волевиявлення залежить від волевиявлення її батьків, а тому не можна вважати, що відсутність неповнолітньої дитини за місцем реєстрації є поважною причиною, що б слугувало підставою для застосування ст. 405 ЦК України, крім того, в разі задоволення вимог щодо зняття з місця реєстрації неповнолітньої дитини, буде мати місце порушення права дитини, встановлених Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

В той же час, звертаючись з даним позовом до суду, позивачем не наведено характер виникнення спірних правовідносин, що дало змогу визначити суду, на яких підставах малолітня ОСОБА_5 була зареєстрована з моменту народження за спірною адресою, крім того, позивач вказує на те, що батько дитини за спірною адресою не проживає, в той же час, згідно Реєстру територіальної громади міста Києва, крім позивача та ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований син позивача, ІНФОРМАЦІЯ_3 , даних які б свідчили про інше місце проживання батька малолітньої ОСОБА_5 позивачем не надано.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ст.2 Цивільного процесуального кодексу України)

За нормою статті 5 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини другої ст.89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є необгрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ЖК УРСР, ст ст. 391, 405 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 259, 263-265, 273, 280, 284, 288, 354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 06 квітня 2020 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 );

Відповідач - ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Відповідач - ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_5 );

Третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (місце знаходження: 02094 місто Київ, вул. Краківська, буд. 20, код ЄДРПОУ: 37397237);

С у д д я