Рішення № 88618087, 06.04.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2020 р. № 400/491/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Миколаївській області та Головного управління ДПС в Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Миколаївській області від 15 серпня 2019 року № Ф-68432-17 про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 23 785, 08 грн., визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Миколаївській області від 19 лютого 2020 року № Ф-68432-17 про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 29 293, 44 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління ДФС в Миколаївській області (надалі - відповідач 1, ГУ ДФС в Миколаївській області) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Миколаївській області від 15 серпня 2019 року № Ф-68432-17 про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 23 785, 08 грн. та визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Миколаївській області від 20 листопада 2019 року № Ф-68432-17 про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 26 539, 26 грн.

Ухвалою від 03.02.2020 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/491/20 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа - підприємець 15.01.2003 року та з 17.01.2003 року перебував на спрощеній системі оподаткування. З 20 січня 2010 року працює у ДП "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" на посаді токаря-карусельника 4 розряду та нарахування єдиного внеску здійснюється роботодавцем за основним місцем роботи позивача. Позивач як найманий працівник є застрахованою особою за основним місцем роботи, а його роботодавець щомісячно, починаючи з 2010 року, сплачує єдиний внесок, який нараховується на суму заробітної плати позивача. Отже, спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) необґрунтовані, протиправні, прийняті з порушенням вимог чинного податкового законодавства та законодавства у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування, тому підлягають скасуванню.

25.02.2020 року за вх. № 4695 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від Головного управління ДФС в Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що відповідно інформаційної бази даних ІС «Податковий блок», ФОП ОСОБА_1 знаходився на обліку в ДПІ у Інгульському районі м. Миколаєва ГУ ДПС у Миколаївській області з 16.01.2003 року по 20.01.2020 року на загальній системі оподаткування. Станом на 18.02.2020 року, відповідно інтегрованої картки платника податків, сума заборгованості зі сплати єдиного внеску складає - 29293,44 грн. , а саме нараховано за 2017 рік - 09.02.2018р. - 8448,00 грн.; нараховано за І кв. 2018р. - 19.04.2018 р.-2457,18 грн.; нараховано за II кв. 2018р. - 19.07.2018 р.-2457,18 грн.; нараховано за Ш кв. 2018р.- 19.10.2018 р.-2457,18 грн.; нараховано за IV кв. 2018р. - 21.01.2019 р. - 2457,18 грн.; нараховано за І кв. 2019р. - 19.04.2019 р. - 2754,18 грн.; нараховано за II кв. 2019р. - 19.07.2019 р. - 2754,18 грн. ; нараховано за III кв. 2019р. - 21.10.2019 р. - 2754,18 грн.; нараховано за IV кв. 2019р. - 20.01.2020 р. - 2754,18 грн. Зазначив, що ФОП ОСОБА_1 за період з 2013 по 2019 роки не подавав Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску. Враховуючи наявність зазначеного боргу, позивачу було направлено податкові вимоги, які є непогашеним. Оскаржувані податкові вимоги є правомірними та скасуванню не підлягають.

04.03.2020 року за вх. № 5652 до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про зміну предмету позову.

В судовому засіданні, призначеному на 11.03.2020 року, суд протокольною ухвалою залучив у якості співвідповідача Головне управління ДПС в Миколаївській області (надалі-відповідач 2, ГУ ДПС в Миколаївській області).

В судовому засіданні 11.09.2019 року протокольною ухвалою суд заяву ОСОБА_1 про зміну предмету позову в адміністративній справі № 400/491/20 задовольнив та прийняв до розгляду з наступними позовними вимогами:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області від 15 серпня 2019 року № Ф-68432-17 про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 23 785, 08 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області від 19 лютого 2020 року № Ф-68432-17 про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 29 293, 44 грн.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 01.04.2020 року не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Представники відповідачів в судове засідання, призначене на 01.04.2020 року не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, про причини неявки суд не сповістили. Заяв чи клопотань до суду не надходило.

Головне управління ДПС в Миколаївській області відзив на позовну заяву не надало.

Відповідно до положень ч. 4. ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до вимог ч. 6 ст. 162 КАС України.

Суд клопотання представника позивача задовольнив та на підставі частини 9 статті 205 КАС України, суд здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 15.01.2003 року, з 17.01.2003 року перебував на спрощеній системі оподаткування.

20.01.2020 року підприємницька діяльність позивача була припинена, про що свідчить витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно ІС "Податковий блок" в ІКП ФОП ОСОБА_1 по платежу "Єдиний внесок" проведено нарахування єдиного соціального внеску, сума заборгованості зі сплати єдиного внеску складає - 29 293, 44 грн. , а саме нараховано за 2017 рік - 09.02.2018р. - 8448,00 грн.; нараховано за І кв. 2018р. - 19.04.2018 р.-2457,18 грн.; нараховано за II кв. 2018р. - 19.07.2018 р.-2457,18 грн.; нараховано за Ш кв. 2018р.- 19.10.2018 р.-2457,18 грн.; нараховано за IV кв. 2018р. - 21.01.2019 р. - 2457,18 грн.; нараховано за І кв. 2019р. - 19.04.2019 р. - 2754,18 грн.; нараховано за II кв. 2019р. - 19.07.2019 р. - 2754,18 грн. ; нараховано за III кв. 2019р. - 21.10.2019 р. - 2754,18 грн.; нараховано за IV кв. 2019р. - 20.01.2020 р. - 2754,18 грн.

На підставі даних інтегрованої картки контролюючий орган сформував та надіслав позивачу вимогу від 15 серпня 2019 року № Ф-68432-17 про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 23 785, 08 грн.

Також, 20.11.2019 року Головне управління ДФС у Миколаївській області прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-68432-17, згідно з якою позивачу, як фізичній особі, нараховано суму боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 26 539, 26 грн. відповідно до статті 25 Закону № 2464.

Рішенням Державної податкової служби України від 21.02.2020 року про результати розгляду скарги ОСОБА_1 вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-68432-17 від 20.11.2019 року, згідно з якою позивачу, як фізичній особі, нараховано суму боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 26 539, 26 грн. скасовано.

Вказаним рішенням зобов`язано Головне управління ДПС у Миколаївській області сформувати та направити нову вимогу.

На виконання вищевказаного рішення від 21.02.2020 року Головне управління ДПС у Миколаївській області прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-68432-17 від 19.02.2020 року, згідно з якою позивачу, як фізичній особі, нараховано суму боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 29 293, 44 грн. відповідно до статті 25 Закону № 2464.

Вважаючи такі вимоги ГУ ДФС у Миколаївській області та ГУ ДПС у Миколаївській області протиправними, позивач звернувся до суду із позовом про їх скасування.

Вирішуючи вказаний спір по суті та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регламентовано Податковим кодексом України (надалі - ПК України).

Окрім того, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі - Закон № 2464).

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 20 січня 2010 року працює у ДП "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" на посаді токаря-карусельника 4 розряду, тобто протягом 2017 - 2019 років був найманим працівником. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДФС та підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-7).

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності відповідачами суду не надано, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2017 - 2019 років доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від ДП "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект", не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесені оскаржувані вимоги (2017 рік, 2018 рік та 2019 рік), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що винесені відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) не можна вважати правомірними.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, обов`язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваних вимог покладено на контролюючий орган.

Відповідачі не довели суду правомірності прийнятих ними вимог про сплату боргу (недоїмки).

Належним способом захисту прав позивача є визнання оскаржуваних вимог протиправними та їх скасування.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі 1681,60 грн. підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.

Керуючись статтями 77, 78, 139, 159, 162, 241, 243, 244, 245, 246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) та Головного управління ДПС в Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 43144729) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Миколаївській області від 15 серпня 2019 року № Ф-68432-17 про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 23 785, 08 грн., визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Миколаївській області від 19 лютого 2020 року № Ф-68432-17 про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 29 293, 44 грн. - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області від 15 серпня 2019 року № Ф-68432-17 про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 23 785, 08 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області від 19 лютого 2020 року № Ф-68432-17 про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 29 293, 44 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 43144729) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1681,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 06.04.2020 року.

Суддя Г.В. Лебедєва