Вирок № 88561375, 28.02.2020, Центральний районний суд м. Миколаєва

Центральний районний суд м. Миколаєва

_______________

Справа № 490/9438/13-к

Провадження № 1-кп/490/193/2018

У Х В А Л А

13 лютого 2020 року

Центральний районний суд міста Миколаєва

У складі : головуючого - судді Алєйнікова В.О.

при секретарі Сасік Я.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1

у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 1, 6 частини 2 статті 115, частиною 4 статті 187 Кримінального Кодексу України, -

В С Т А Н О В И В :

Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається.

1. В порядку частини 3 статті 331 Кримінального Процесуального Кодексу України судом було поставлене питання щодо доцільності подальшого перебування обвинуваченого під вартою.

2. Під час розгляду цього питання судом прокурор заявила клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою на 60 діб.

В обґрунтування клопотання послалась про те, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні двох особливо тяжких злочинів, що, на думку прокурора, становить суспільний інтерес, який в цьому випадку превалює над принципом поваги до свободи особи.

До того ж, прокурор посилалась про те, що з огляду на особисті обставини ОСОБА_2 забезпечити його належну процесуальну поведінку інакше, ніж шляхом його тримання під вартою, не видається за можливе.

3. Захисник під час судового розгляду проти задоволення клопотання прокурора заперечував та в свою чергу заявив клопотання, у якому просив змінити обраний відносно ОСОБА_2 запобіжний захід на домашній арешт.

При цьому захисник звертав увагу на ті обставини, що:

-в дійсності жодного суспільного інтересу у розгляді цієї справи немає;

-протягом тривалого часу /з лютого 2018 року/ жодних результативних дій судом по суті не вчинено;

-визначений судом розмір застави не є помірним для його підзахисного;

-належна процесуальна поведінка його підзахисного може бути забезпеченою шляхом застосування домашнього арешту, адже в такому випадку обвинувачений буде забезпечений місцем проживання та роботою.

Захисник також підкреслив, що розмір застави, що був раніше визначений судом, з огляду на покарання, яке загрожує обвинуваченому /у вигляді довічного позбавлення волі/ не є таким, що, за умови наявності мети лише уникнути покарання, не може бути зібраним лише з метою вийти на волю та зникнути /не віддаючи в подальшому борги/. За такого ту обставину, що обвинувачений до таких дій не вдається, захисник вважав доказом того, що в дійсності ризик переховування обвинуваченого від суду наразі усунутий.

Обвинувачений ОСОБА_2 під час судового розгляду кримінального провадження позицію його захисника підтримав.

До висловленого його захисником він додав, що наразі протягом тривалого часу утримується під вартою, при цьому протягом періоду з червня 2019 року до теперішнього часу жодних дій, що здатні призвести та фактично призвели б до отримання нових відомостей у кримінальному провадженні не вчиняється; дії, що вчиняються судом з того часу, фактично є спрямованими на повторне дослідження вже наявних у справі доказів, які відомі усім учасникам кримінального провадження. З огляду на таке обвинувачений зауважив, що наразі, перебуваючи під вартою, він фактично очікує, коли інші учасники кримінального провадження матимуть час та бажання повторно ознайомитись із справою, що, як на його думку, не є справедливим.

Спираючись про таке, обвинувачений наполягав на його звільненні з-під варти.

Встановлені судом обставин із посиланням на докази

4. В провадженні Центрального районного суду міста Миколаєва перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 1, 6 частини 2 статті 115, частиною 4 статті 187 Кримінального Кодексу України.

В межах цього кримінального провадження ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні злочину за таких обставин

в період часу з 23.25 24 березня 2013 року до 02.30 25 березня 2013 року він, реалізуючи злочинний намір, направлений на скоєння розбійного нападу та протиправне заподіяння смерті працівникам нелегального залу ігрових автоматів, розташованого у будинку АДРЕСА_1 в зв`язку із програшем у цьому закладі значної суми коштів з метою заволодіння грошовими коштами, що знаходились в приміщенні залу, проник до цього приміщення.

Там він, діючи несподівано для охоронця ОСОБА_3 який відкрив йому двері, напав на нього, та між ними в коридорі закладу гральних автоматів почалась бійка. В ході бійки ОСОБА_2 ножем. який був при ньому, завдав 9 колото-різаних поранень передньої та задньої поверхонь грудної клітини та лівого плеча ОСОБА_3 , від яких останній впав на підлогу в коридорі закладу та перестав подавати ознаки життя.

Реалізуючи далі свій злочинний умисел, він проник безпосередньо до зали ігрових автоматів, де побачив адміністратора - ОСОБА_4 , та, діючи умисно, завдав їй 6 колото-різаних поранень передньої та задньої поверхонь грудної клітини, задньої-бокової поверхні грудної клітини, задньої-бокової поверхні грудної клітини зліва, від яких ОСОБА_4 впала на підлогу в кімнаті залу гральних автоматів та перестала подавати ознаки життя.

Після цього він заволодів грошовими коштами, що знаходились у вказаному залі.

5. 25 березня 2013 року в межах цього кримінального провадження органами досудового розслідування ОСОБА_2 був затриманий.

6. Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва Чернієнка С.А. від 27 березня 2013 року відносно ОСОБА_2 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 23 травня 2013 року.

В подальшому цей строк продовжувався слідчими суддями неодноразово.

7. 03 вересня 2013 року вказане кримінальне провадження прокуратурою Миколаївської області було скероване до суду з обвинувальним актом для розгляду висунутого ОСОБА_2 обвинувачення.

7.1. 03 вересня 2013 року це кримінальне провадження вперше надійшло на розгляд до Центрального районного суду міста Миколаєва.

22 червня 2014 року воно було розглянуте судом та був ухвалений вирок, яким ОСОБА_2 був визнаний винуватим за пред`явленим йому обвинуваченням та йому було призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 24 листопада 2014 року апеляційна скарга засудженого на вказаний вирок була залишена без задоволення, а вирок Центрального районного суду міста Миколаєва від 22 червня 2014 року - без змін.

7.2. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року вказані вирок Центрального районного суду міста Миколаєва та ухвала апеляційного суду Миколаївської області були скасовані з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.

7.3. 02 серпня 2017 року справа про обвинувачення ОСОБА_2 повторно надійшла у провадження Центрального районного суду міста Миколаєва.

7.4. Відповідно до клопотання обвинуваченого для повторного розгляду кримінального провадження 02 листопада 2017 року був сформований суд присяжних, який був повноважний до 29 вересня 2018 року.

Під час судового розгляду у цьому складі судом були допитані потерпілий ОСОБА_3 , свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та поняті, досліджені письмові матеріали кримінального провадження та призначені додаткові судово-медичні експертизи, результати яких були отримані судом у лютому 2019 року.

7.5. Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 17 вересня 2019 року раніше обрані для розгляду цього кримінального провадження присяжні були усунуті в зв`язку із закінченням строку їх повноважень.

Після цього судом був сформований новий склад присяжних, в зв`язку із чим розгляд цього кримінального провадження був розпочатий з початку.

Протягом періоду з моменту формування нового складу суду присяжних й до теперішнього часу судом досліджена частина документів, що долучені до матеріалів кримінального провадження.

8. Протягом періоду з 25 березня 2013 року до теперішнього часу ОСОБА_2 безперервно перебуває під вартою.

Підставами для такого були:

-протягом періоду з 25 березня 2013 року до 23 листопада 2014 року — ухвали слідчих суддів та суду;

-протягом періоду з 24 листопада 2014 року до 18 липня 2017 року — обвинувальний вирок суду, який був ухвалений в межах цього кримінального провадження;

-протягом періоду з 19 липня 2017 року до теперішнього часу — ухвали суду про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.

При цьому ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 липня 2019 року судом, як альтернатива триманню під вартою, визначена застава, розмір якої з того періоду й до теперішнього часу поступово зменшувався відповідно до клопотань захисту та на цей час становить 220.000 грн.

До теперішнього часу визначена судом сума застави обвинуваченим не внесена.

9. Продовжуючи строк тримання ОСОБА_2 під вартою протягом періоду з 19 липня 2017 року до теперішнього часу, суд виходив з того, що той обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину та існує ризик того, що він, перебуваючи на волі, зможе ухилятись від суду, чим перешкодити встановленню дійсних фактичних обставин справи.

10. ОСОБА_2 є громадянином Республіки Вірменія.

У місті Миколаєві наразі мешкають його колишня дружина ОСОБА_10 та його неповнолітня донька ОСОБА_11 , які, як свідчить їх позиція у суді, підтримувати стосунки із ним не бажають, через що надати йому підтримку не здатні.

На території міста Миколаєва також мешкають родичі колишньої дружини обвинуваченого, які надавати йому підтримку не бажають.

В той же час, обвинувачений має родину у місті Єревані /Вірменія/, яка надає йому матеріальну та моральну підтримку.

11. Наявні в ОСОБА_2 соціальні зв`язки дозволяють йому, у разі його звільнення, працевлаштуватись, отримати місце проживання та підтримку, зокрема, від парафіян Вірменської Апостольської Православної Церкви та офіційних представників Республіки Вірменія в Україні.

Положення закону, якими керувався суд при постановленні ухвали.

12. Відповідно до статті 8 Кримінального Процесуального Кодексу України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Окрім того, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Конвенція про захист прав та основоположних свобод /далі - Конвенція/ та практика Європейського суду з прав людини визнаються в Україні джерелом права

Відповідно до статті 2 Конвенції право кожного на життя охороняється законом та нікого не може бути умисно позбавлено життя.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Андронікоу та Константіноу проти Кіпру", передбачене статтею 2 Конвенції право на життя «... є одним з найбільш фундаментальних положень Конвенції і охороняє одну з основних цінностей демократичного суспільства».

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини перше речення статті 2 Конвенції зобов`язує державу не тільки утримуватись від умисного або незаконного позбавлення життя, але також вживати відповідних заходів для захисту життя тих, хто знаходиться під її юрисдикцією. Обов`язок захищати право на життя за статтею 2 Конвенції визначається у поєднанні з загальним обов`язком держави за статтею 1 Конвенції, яка зобов`язує «гарантування кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції», також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування, коли особу вбито в результаті використання сили (див. mutatis mutandis рішення від 19 лютого 1998 року у справі «Kaya v. Turkey», 1998-I, п. 105). Головна мета такого розслідування полягає у забезпеченні ефективного виконання національних законів, які захищають право на життя.

Для того, щоб розслідування стверджуваного незаконного вбивства було ефективним воно має бути здатне привести до встановлення обставин смерті людини та встановлення і покарання відповідальних осіб

Прогалини ж у розслідуванні, які підривають його здатність встановити причину смерті або відповідальних осіб, чи то прямих виконавців створюють ризик недодержання такого стандарту.

/див. рішення Європейського суду з прав людини у справах

«Муравська проти України» «Гонгадзе проти України», «Шевченко проти України», "Меркулова проти України" та інші/

Таке узгоджується з нормами статті 3 Конституції України саме життя людини визнається найвищою соціальною цінністю, а згідно до статті 27 Основного Закону кожна людина має невід`ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавити життя людину.

14. Відповідно до частини 1 статті 177 Кримінального Процесуального Кодексу України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1)переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно ж до частини 2 цієї статті підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

15. Відповідно до частини 1 статті 183 Кримінального Процесуального Кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Зі змісту статті 7 Закону України "Про попереднє ув`язнення" сутність цього запобіжного заходу полягає у триманні осіб у встановлених для цього місцях, які забезпечують їх ізоляцію, постійний нагляд за ними і роздільне тримання їх у порядку, передбаченому статтею 8 цього Закону.

16. Відповідно до частини 3 статті 183 Кримінального Процесуального Кодексу України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до частини 4 статті 183 Кримінального Процесуального Кодексу України суд має право /але не зобов`язаний/ не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування, а також - щодо злочину, який спричинив загибель людини.

При цьому відповідно до пункту 3 частини 5 статті 182 Кримінального Процесуального Кодексу України розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому відповідно до частини 1 статті 182 Кримінального Процесуального Кодексу України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.

17. Відповідно до частини 1 статті 181 Кримінального Процесуального Кодексу України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

18. Відповідно до частини 5 статті 194 Кримінального Процесуального Кодексу України якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов`язує обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов`язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:

1)прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;

2)не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3)повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

4)утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;

5)не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;

6)пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;

7)докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;

8)здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

9)носити електронний засіб контролю.

19. Відповідно до статті 331 Кримінального Процесуального Кодексу України

Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців…

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу /частина 3/.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу /частина 2/.

20. Відповідно до статті 199 Кримінального Процесуального Кодексу України строк тримання під вартою може бути продовженим у разі наявності вказаних підстав для застосування запобіжного заходу та додаткового доведення того, що завершити розгляд справи до закінчення строку дії попередньої ухвали не є можливим, а раніше заявлені ризики не зменшились або з`явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

21. Відповідно до визначеного Європейським судом з прав людини поняттям під час вирішення питання щодо запобіжного заходу під обґрунтованою підозрою слід розуміти добросовісне припущення про вчинення особою певного діяння, яке ґрунтується на об`єктивних відомостях, які:

-можна перевірити у судовому розгляді;

-спонукали б неупереджену та розумну людину вдатися до практичних дій, щоб з`ясувати, чи є така підозра обґрунтованою.

Добросовісним можна вважати припущення, яке висунуте компетентним органом у встановленому законом порядку та ґрунтується на підході до справи, що характеризується правдивістю, сумлінністю та ретельністю.

22. Відповідно до правової позиції, що сформована Європейським Судом з прав людини, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Також суд вказав, що пункт 3 статті 5 Конвенції визначає право заарештованого на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, при цьому таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання. Сторона обвинувачення зобов`язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м`який.

Європейський суд з прав людини судом також відзначає, що "ризик втечі або уникнення правосуддя" зменшується з часом, адже включення строку запобіжного ув`язнення до строку покарання, якого мав підстави боятися заявник, зменшує це побоювання і його наміри втекти.

Далі відзначається, що таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув`язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов`язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою… Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції, визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні посадові особи зобов`язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на "розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження", а й передбачає, що "звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання".

/див. рішення у справі "Тодоров проти України" від 12.01.2012 року, "Пунцельт проти Чехії", "Харченко проти України" та інші/

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Летельє проти Франції" (рішення від 26.06.1991 року), "особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення принаймні, протягом певного часу. За виняткових обставинах цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право … визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути "формою очікування" обвинувального вироку" (п.51).

Мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали і положення закону, яким він керувався.

23. Повертаючись до обставин розгляду цієї справи, суд відзначає, що наразі розгляд цього кримінального провадження судом є єдиним способом проведення розслідування смерті двох осіб, який здатен призвести принаймні до встановлення причин та обставин такої смерті.

При цьому суд нагадує, що організація та здійснення такого розслідування призводить до захисту права на життя, яке, як зазначалось вище, є фундаментальним у суспільстві.

24. До того ж, припущення органів досудового розслідування про те, що в цьому випадку злочин відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був вчинений (у той чи інший спосіб) саме ОСОБА_2 наразі відкинути неможливо; його можна перевірити під час судового розгляду та у справах наявні відомості, які об`єктивно спонукають неупереджену та розумну людину вдатись до практичних дій, щоб з`ясувати, чи є така підозра обґрунтованою.

Такими відомостями є, зокрема, відомості про те, що ОСОБА_2 був серед осіб, яки спілкувалась з ОСОБА_4 , або ж - намагалась поспілкуватись із нею безпосередньо перед її смертю.

Та перевірка такого припущення й стане предметом розгляду знов сформованого суду присяжних.

З огляду на це слід прийти до висновку про те, що наразі висунута ОСОБА_2 підозра у вчиненні злочину для вирішення питання про доцільність подальшого перебування обвинуваченого під вартою є "обґрунтованою".

25. Стосовно передбачених законом ризиків суд відзначає, що, як встановлено попередніми ухвалами суду, в цьому випадку наявним є єдиний ризик - можливість для обвинуваченого переховуватись від суду.

Та наразі цей ризик є актуальним.

Так, ОСОБА_2 є громадянином Республіки Вірменія, постійного місця проживання та реєстрації на території міста Миколаєва та взагалі на території України не має та підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, маючи при цьому, з огляду на результати попереднього судового розгляду, обґрунтовані підстави припускати призначення йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Суд також враховує можливі наслідки спроби обвинуваченого ухилитись від суду, які в цьому випадку полягатимуть ні в чому іншому, як в унеможливленні встановленню дійсних обставин смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 або ж - унеможливлення встановлення цих обставин протягом суттєвого проміжку часу.

У разі ж зупинення розслідування, зокрема, через відсутність обвинуваченого, таке може викликати негативні соціальні наслідки у вигляді виникнення уяви про безкарність вбивства та відповідної такому реакції у суспільстві.

Таке призводе суд до висновку про існування суттєвого ризику того, що обвинувачений може вдатись до дій щодо переховування від розслідування, а за такого - від суду.

26. Попередніми ухвалами встановлено, що запобігти вказаним ризикам можливо шляхом тримання обвинуваченого під вартою або ж шляхом внесення ним застави у передбаченому законом розмірі.

27. Захист наполягає на тому, що належна процесуальна поведінка обвинуваченого може бути забезпечена шляхом застосування до нього такого запобіжного заходу, як домашній арешт.

З цього приводу суд відзначає наступне.

27.1. Наведені вище приписи діючого законодавства доводять, що сутність запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою полягає в утриманні особи у певному місці та запровадженні контролю за її поведінкою.

Сутність застави ж полягає лише в утриманні особи та запровадженні її зв`язку із органом, що здійснює розгляд кримінального провадження за відсутності контролю за її поведінкою, а сутність домашнього арешту - у запровадженні контролю за поведінкою особи без вжиття заходів щодо її утримання.

27.2. В цьому ж випадку метою застосування запобіжного заходу є саме утримання обвинуваченого, та обраний судом запобіжний захід - тримання під вартою з можливістю звільнення під заставу - повною мірою відповідають цій меті.

Що ж стосується домашнього арешту, то в цьому випадку цей запобіжний захід, як такий, що не передбачає засобів утримання обвинуваченого, не призведе до досягнення мети його застосування.

27.3. До того ж, запропонований захистом порядок застосування домашнього арешту, а саме - визначення місцем перебування обвинуваченого під домашнім арештом квартири, що перебуває у власності його майбутнього роботодавця - не надає достатніх "гарантії з`явитися у судове засідання" у разі звільнення обвинуваченого з-під варти.

Так, як наголошувалось судом раніше, в цьому випадку домашній арешт може набути ознак таких "гарантій" лише у разі, якщо зв`язок обвинуваченого з запропонованим житлом або ж його власником буде домірним побоюванням призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Та такого ступеню зв`язки набувають лише у разі їх надзвичайної та безумовної важливості, як то родинні зв`язки, зв`язки з батьками тощо.

Що ж стосується зв`язку з роботодавцем, то він в будь-якому випадку є тимчасовим, отже - довічному перебуванню в місцях ув`язнення не домірний.

В цьому ж випадку обвинувачений відповідних зв`язків на території України не має (про що, окрім іншого, свідчить позиція його колишньої дружити), зв`язки такого ступеню має лише на території Вірменії.

Таке ж не тільки не свідчить про наявність "гарантій з`явитись у судове засідання", але підкреслює ризик того, що обвинувачений місце проживання змінить.

27.4. Посилання захисту на зв`язки з Вірменською Апостольською Церквою в цьому випадку також не можуть бути покладеними у підґрунтя судового рішення, адже вони, як свідчать покази свідка ОСОБА_12 ОСОБА_13 / ґрунтуються на милосерді, через що засобом утримання слугувати не можуть.

За такого ці посилання захисту суд не може покласти у підґрунтя судового рішення.

28. В той же час, з урахуванням показів свідка ОСОБА_14 про можливість надання обвинуваченому місця роботи та місця проживання, а також - свідка ОСОБА_15 про можливість надання обвинуваченому духовної, соціальної та матеріальної підтримки, суд вважає, що рівень утримування, який є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, наразі зменшився.

З огляду на таке, а також - з урахуванням матеріального становища обвинуваченого, суд вважає за можливе зменшити розмір застави, за умови внесення якої обвинувачений підлягає звільненню з-під варти.

29. Посилання захисту про тривалість перебування обвинуваченого під вартою та підстави такого є врахованими судом, внаслідок чого відносно обвинуваченого передбачений альтернативний запобіжний захід.

30. Посилання захисника, ніби суспільний інтерес у цій справі є відсутнім, є неприйнятними.

Так, вцьому випадку "суспільний інтерес" полягає ні в чому іншому, як у проведенні результативного розслідування незаконного вбивства з тим, щоб воно було здатним привести принаймні до встановлення обставин смерті двох осіб.

Та відсутність такого розслідування може призвести до створення уяви про безкарність вбивства двох осіб, що, поза розумним сумнівом, становить загрозу для суспільного порядку.

31. Захист стверджує, що ризик втечі обвинуваченого не є підтвердженим.

В обґрунтування того посилається про те, що за умови наявності бажання до втечі обвинувачений міг би, сплативши суму застави, вийти з-під варти та зникнути, але до такого він не вдається.

Але ці посилання захисту не спростовують наведених вище обставин, що обґрунтовують наявність ризику втечі обвинуваченого, але доводять лише те, що застосування застави в цьому випадку є дієвим.

Наведене у сукупності призводить суд до висновку про необхідність продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою, але зменшити розмір застави, за умови внесення якої обвинувачений підлягає звільненню з-під варти.

Отже, клопотання обвинувачення та захисту підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. 376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Клопотання прокурора та захисту - задовольнити частково.

Продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою на 60 діб - до 12 квітня 2020 року включно.

Визначити розмір застави у сумі 190.000 /сто дев`яносто тисяч/ грн., за умови внесення якої ОСОБА_2 підлягає звільненню з-під варти.

У разі звільнення ОСОБА_2 з-під варти покласти на нього, окрім загального обов`язку з`являтись у судові засідання, також такі обов`язки:

-одразу після звільнення повідомити суд про місце свого перебування та номер засобів зв`язку;

-повідомляти суд про місце свого проживання, його зміну, номери засобів зв`язку та їх зміну;

-не відлучатися з міста Миколаєва без дозволу суду;

-утримуватися від спілкування у будь-який спосіб особисто або через третіх осіб із потерпілими у справі та особами, що зазначені у реєстрі досудового розслідування, як свідки;

-не відвідувати розважальні заклади, зокрема - місця проведення лотерей, тоталізаторів, інші заклади, у яких здійснюються азартні ігри;

-з`являтись до Центрального районного суду міста Миколаєва до помічника судді Алєйнікова В.О. кожного вівторка та четверга у період часу з 13-00 години до 14-00 години для реєстрації.

-носити електронний засіб контролю.

Ухвала може бути оскарженою до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд міста Миколаєва.

Головуючий суддя