Рішення № 88553518, 16.03.2020, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/10769/19

Провадження № 2/369/1262/20

РІШЕННЯ

Іменем України

16.03.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Середенко Б.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергія Павловича третя особа акціонерне товариство «Альфа-Банк» про зняття заборони відчуження нерухомого майна земельної ділянки,

в с т а н о в и в :

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0989га по АДРЕСА_1 . Нещодавно їй стало відомо, що на її земельну ділянку в Єдиному реєстрі зареєстровано відповідачем обтяження за реєстраційним номером 7450335 на підставі договору іпотеки №5727 від 13 червня 2008 року за заявою АКБ «Укрсоцбанк». Вважає, що запис внесений неправомірно. Так, між нею та АКБ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір. У якості забезпечення виконання зобов`язання був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Ковальчуком С.П. При цьому в іпотеку був переданий житловий будинок загальною площею 246,20 кв.м по АДРЕСА_1 . У подальшому вносились зміни до кредитного договору та іпотечного договору. Але за весь час не передавала в іпотеку належну їй земельну ділянку. Для реєстрації обтяжень банком були подані нотаріусу договір іпотеки, але предметом іпотеки по договорам був лиш житловий будинок. Тому відповідач не мав жодного права реєструвати обтяження на земельну ділянку. Через наявну заборгованість банк здійснив позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок та на даний час реєстрація права власності є за банком і наслідком чого є припинення зобов`язань по кредитному договору.

Оскільки наявна заборона на земельну ділянку порушує її права власності на вільне володіння, користування та розпорядження майном, у добровільному порядку її право не відновлено, тому просила суд зняти заборону відчуження земельної ділянки кадастровий номер 3222485202:02:006:0026, загальною площею 0,0989га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, внесену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. на підставі договору іпотеки №5727 від 13 червня 2008 року та на підставі договору про внесення змін до договору іпотеки №2659 від 03 липня 2009 року.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2020 року залучено акціонерне товариство «Альфа-Банк» до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергія Павловича третя особа акціонерне товариство "Укрсоцбанк" про зняття заборони відчуження нерухомого майна земельної ділянки - правонаступником третьої особи у справі.

У судове засідання представник позивача не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав суду заяву про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги підтримав, проти заочного рішення не заперечувала.

У судове засідання представник приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Ковальчука С.П. та представника АТ «Альфа-Банк» не з`явилися. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджено зворотніми повідомленнями та розпискою представника. Причини неявки суду не повідомили, відзив на позов суду не подали. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило від відповідача. Судом враховується те, що ухвалу про відкриття провадження, позовну заяву з додатками відповідачем та третьою особою було отримано 05 листопада 2019 року та 31 січня 2020 року відповідно. З того часу, жодних заяв, клопотань, відзивів або пояснень до суду не надходило, не повідомили відповідачі щодо неможливості подати такі заяви.

Представник АТ «Альфа-Банк» 16 березня 2020 року подав суду заяву про відкладення розгляду даної справи, у зв`язку з наявністю іншої судової справи у Київському апеляційному суду о 10 год. 15 хв. Разом з тим, жодного доказу на підтвердження даного клопотання суду не надав, не повідомив про неможливість подати такі докази. За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість клопотання та можливість розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідачів та ухвалити по справі заочне рішення Дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

При розгляді справи судом встановлено, що 13 червня 2008 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №10-29/7413. За умовами договору ОСОБА_1 отримала грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 352 718 дол.США, зі сплатою 13,50% річних та комісій, на строк до 12 червня 2028 року.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разіневиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання,забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором, тому кредитор звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно№177868600 від 17 серпня 2019 року право власності на житловий будинок загальною площею 246,20 кв.м., житловою площею 121 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк».

Також судом встановлено, що 13 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0989га, кадастровий номер 3222485202:02:006:0026, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Даний правочин зареєстрований в Державному реєстрі правочинів, що підтверджено відповідним витягом №6088024 від13 червня 2008 року.

У ст.1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За ст..3 Закону (в редакції чинній на час здійснення запису про обтяження) іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

За ст.4 Закону (в редакції чинній на час здійснення запису про обтяження) обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога

іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Державна реєстрація здійснюється особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою, на підставі повідомлення іпотекодержателя, в якому зазначається така інформація: 1) відомості про іпотекодавця та іпотекодержателя: для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; 2) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; 3) розмір основної суми заборгованості та процентів за основним зобов`язанням та/або посилання на правочин, в якому встановлено основне зобов`язання у разі, якщо іпотекою забезпечується задоволення вимог, які можуть виникнути в майбутньому; 4) строк повного виконання основного зобов`язання або строк дії іпотечного договору в разі, якщо іпотекою забезпечується задоволення вимог, які можуть виникнути в майбутньому; 5) посилання на видачу заставної, її номер.

При розгляді справи встановлено, що у якості забезпечення виконання кредитного договору 13 червня 2008 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір №02-10/2351.

Відповідно до п.1.1 договору предметом іпотеки є житловий будинок, що складається з двох поверхів, загальною площею 246,20 кв.м., житловою площею 121 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

03 липня 2009 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін до іпотечного договору №02-10/2351від 13 червня 2008 року, а саме п.п.1.4.1, 1.4.2 викладені в новій редакції: повернення іпотекодавцем кредиту в розмірі 356929,20, з порядком погашення заборгованості за кредитом, визначеним договором, яким обумовлене зобов`язання, з кінцевим терміном повернення кредиту до 12 червня 2033 року, а також дострокового погашення у порядку, передбачених договором, яким обумовлене основне зобов`язання; сплата процентів за користування кредитом на рівні 14% річних та комісій, у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов`язання, сплата можливої неустойки (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов`язання, та збитків, завданих порушенням основного зобов`язання.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №177868614 від 17 серпня 2019 року вбачається, що 25 червня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П. зареєстровано обтяження заборона на земельну ділянку площею 0,0989га, кадастровий номер 3222485202:02:006:0026, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою обтяження вказано договір іпотеки 5727 від 13 червня 2008 року, договір про внесення змін до договору іпотеки, 2659, виданий 03 липня 2009 року. Основне зобов`язання: розмір 356929,20дол.США, строк до 12 червня 2033 року.

Відповідно до ч. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов`язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Враховуючи встановлені судом обставини, подані сторонами докази на підтвердження своїх вимог, суд приходить до висновку, що обтяження у вигляді заборони на відчуження земельної ділянки здійснено на підставі договору іпотеки та на підставі договору про внесення змін до договору іпотеки, за яким в іпотеку було передано виключно житловий будинок, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення. Відповідач та кредитор, знаючи про відкрите провадження, жодного доказу на спростування доводів позивача не надав, не заявив клопотань про їх витребування, у разі складнощів в їх отриманні, не повідомив суд про причини неможливості подати такі докази.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Державного реєстратора - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергія Павловича третя особа акціонерне товариство «Альфа-Банк» про зняття заборони відчуження нерухомого майна земельної ділянки задоволити.

Зняти заборону відчуження земельної ділянки кадастровий номер 3222485202:02:006:0026, загальною площею 0,0989га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, внесену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. на підставі договору іпотеки №5727 від 13 червня 2008 року та на підставі договору про внесення змін до договору іпотеки №2659 від 03 липня 2009 року.

Заочне рішення може бути переглянуто Києво-Святошинським районним судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 16 березня 2020 року.

Суддя