Постанова № 8851849, 06.04.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2010                                                                                           № 45/355

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Пакляченко Р.В. – дов. №2 від 23.01.2009р.;

від відповідача: Мажуга В.Ю. – дов. б/н від 06.10.2009р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ДМ-Продукт"

на рішення Господарського суду м.Києва від 10.02.2010

у справі № 45/355 ( .....)

за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ДМ-Продукт"

до                                                   ТОВ "Сусід"

про                                                   стягнення 7045,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДМ-Продукт» (далі – позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сусід» (далі – відповідач) заборгованості за Договором №324 від 01.10.2006р. у розмірі 7 045,50 грн. (з них: 6 177,04 грн. - основний борг, 177,90 грн. - 3% річних, 690,56 грн. – пеня).

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов Договору відповідач не розрахувався в повному обсязі за поставлений позивачем товар, внаслідок чого виникла заборгованість.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що поставка товару відбувалась не на підставі Договору №324 від 01.10.2006р., а за накладними без укладеного письмового договору, у зв’язку з чим настання строку здійснення оплати має визначатися пред'явленою вимогою. Зважаючи на те, що позивач не звертався до відповідача з претензіями, прострочення з оплати вартості поставленого товару не відбулось і підстави для нарахування пені та 3% річних відсутні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2010р. у справі №45/355 в позові було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2010р. у справі №45/355 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовано тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2010р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до розгляду та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.04.2010р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2010р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Євдокимова О.В., Скрипка І.М.

В судовому засіданні 06.04.2010р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив суд скаргу задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2010р. у справі №45/355, прийнявши нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.10.2006р. між позивачем (далі – постачальник) та відповідачем (далі – покупець) було укладено Договір №324 (далі – Договір), у відповідності до умов якого позивач зобов’язався здійснювати поставку товарів відповідачеві, а відповідач - приймати та здійснювати оплату їх вартості.

Окрім того, між сторонами Договору було складено Додаток №3 «Інформаційно-консультативні та маркетингові послуги», згідно з яким відповідач зобов'язувався надавати позивачеві послуги, а позивач в свою чергу зобов'язувався їх оплачувати шляхом зарахування зустрічних вимог.

В п.10.1 Договору передбачено, що останній діє до 31.12.2006р. При цьому, умови пролонгації дії Договору сторонами не передбачались.

Позивач здійснював поставки товару відповідачеві, як під час дії Договору, такі після закінчення його дії, а відповідач приймав товар та його оплачував.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що в період дії Договору відповідач не повністю розрахувався зав поставлений позивачем товар, про що сторонами було складено Акт звірки взаєморозрахунків, згідно з яким заборгованість відповідача за Договором №324 від 01.10.2006р. станом на 01.01.2007р. становила 24 067,15 грн. Протягом 2007-2008 років позивач поставив відповідачу товари на загальну суму 151958,45 грн., що підтверджується відповідними накладними, тоді як відповідач згідно з платіжними дорученнями перерахував позивачу, з урахуванням заборгованості у сумі 24 067,15 грн., лише 169 701,00 грн. (копії накладних та платіжних доручень наявні в матеріалах справи). Вартість товарів, поставлених позивачем на підставі накладних №0270238 від 01.09.2008р. та №027008 від 11.09.2008р., на загальну суму 6 177,04грн. відповідачем сплачена не була, внаслідок чого і виникла заборгованість, про стягнення якої позивачем заявлено позов у даній справі.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що заборгованість за Договором №324 від 01.10.2006р. перед позивачем відсутня, а за період з 2007 по 2008 роки відповідач сплатив на користь позивачу кошти у більшому розмірі, ніж складала вартість поставленого йому товару.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову в повному обсязі, мотивуючи це наступним:

- в накладних, за якими передано товар відповідачеві, визначено предмет (товар) та його ціну, але сторонами не досягнуто згоди про строк оплати поставленого товару;

- оскільки позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 151958,45 грн., а відповідач його оплатив в сумі 169 701,00 грн., то відповідачем виконано зобов'язання по оплаті поставленого товару, а тому це зобов'язання є припиненим;

- належних доказів існування заборгованості у відповідача на початок 2007 року в сумі 24067,15 грн. позивач суду не надав;

- вимоги позивача про стягнення 6 177,04 грн. є необґрунтованими, у зв’язку з чим підстави для нарахування пені та 3% річних також відсутні.

Позивач, не погоджуючись з Рішенням місцевого господарського суду, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2010р. у справі №45/355 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на наступні обставини:

- відповідач в період договірних відносин затримував оплату товарів, у зв’язку з чим сума поставленого товару була завжди більшою від суми оплат відповідача;

- в матеріалах справи наявні копії вимоги про оплату боргу №1 від 19.06.2009р. та рекомендованого повідомлення про отримання її відповідачем, однак дана обставина була залишена судом поза увагою;

- заборгованість відповідача перед позивачем підтверджується актами звірки розрахунків, з яких вбачається, що у відповідача на 2007 рік існував борг у розмірі 24 067,15 грн. Борг погашався відповідачем протягом 2007-2008рр., що підтверджують наявні в матеріалах справи платіжні доручення, в графі «призначення платежу» яких зазначено «за ТНС по договору №324 від 01.10.2006р»;

- суд першої інстанції неодноразово зобов’язував сторони провести взаєморозрахунки, але відповідач безпідставно ухилявся від виконання вимог суду, що не було прийнято до уваги при винесенні оскаржуваного рішення;

- судом не надано належної оцінки тій обставині, що відповідачем було сплачено борг на 17 742, 55 грн. більше, ніж становить вартість поставленого товару, що підтверджується актами звірки, а також тим, що відповідач не звертався про повернення надмірно сплачених коштів у відповідності до ст.1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти доводів позивача, зазначаючи про те, що позивач надав місцевому господарському суду на підтвердження поставки товару та існування заборгованості накладні на загальну вартість поставленого товару у розмірі 151 958,45 грн., а відповідач - платіжні доручення на загальну суму 169 701,00 грн. на підтвердження оплати вартості поставленого товару. При цьому, відповідач наголошував на тому, що відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання по оплаті поставленого товару є виконаним і припиненим, оскільки вартість товару повністю оплачена відповідачем, що, на думку відповідача, свідчить про всебічне з’ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, та дотримання норм діючого законодавства, внаслідок чого підстави для скасування оскаржуваного рішення суду відсутні.

Апеляційний суд частково погоджується з доводами апелянта, з огляду на наступні обставини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

В ст. ст. 202 , 205, 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

В ході судового розгляду було встановлено, що позивач здійснював поставку товарів відповідачу як протягом дії Договору №324 від 01.10.2006р. (до 31.12.2006р.), так і після закінчення його дії, тому до поставок, здійснених позивачем під час дії Договору, застосовуються умови цього Договору, а до поставок, здійснених після закінчення строку дії Договору - норми діючого законодавства.

Станом на дату закінчення строку дії Договору №324 від 01.10.2006р. за відповідачем обліковувалась заборгованість перед позивачем з оплати вартості поставлених товарів у сумі 24 067,15 грн. З наявних у матеріалах справи накладних вбачається, що протягом 2007-2008 років позивач поставив відповідачу товари на загальну суму 151958,45 грн. З урахуванням заборгованості за Договором №324 від 01.10.2006р. у сумі 24 067,15 грн., відповідач сплатив на користь позивача лише 169701 грн., про що свідчать надані суду платіжні доручення.

Спір виник внаслідок несплати відповідачем в повному обсязі вартості товарів, поставлених на підставі накладних №РН-0270238 від 01.09.2008р. та №РН-0272008 від 11.09.2008р., внаслідок чого виникла заборгованість у загальному розмірі 6177,04 грн.

Належних доказів оплати отриманих товарів за накладними №РН-0270238 від 01.09.2008р. та №РН-0272008 від 11.09.2008р. суду надано не було.

При цьому, посилання відповідача на те, що позивачем не доведено факт прийняття товарів не може бути прийняте судом до уваги, оскільки на копіях вищезгаданих накладних (том справи – 1, аркуш справи – 8) міститься відбиток печатки (штаму із зазначенням найменування та адреси відповідача) та підпис особи, яка отримала товари.

Посилання відповідача про те, що позивач не звертався до нього з претензіями щодо сплати заборгованості також є необґрунтованим, оскільки в матеріалах справи наявна вимога позивача №1 від 19.06.2009р. про сплату боргу за товарами, поставленими на підставі накладних №РН-0270238 від 01.09.2008р. та №РН-0272008 від 11.09.2008р. Згідно з поштовим повідомленням про вручення, відповідач отримав вимогу 30.06.2009р. (том справи – 1, аркуші справи – 13-14), тому відповідач повинен був сплатити заборгованість протягом семи днів з дати отримання претензії, а саме в строк до 08.07.2009р.

Однак, звернення позивача було залишено відповідачем без реагування, заборгованість погашена не була і прострочення відповідача розпочалось з 08.07.2009р.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу (вартості поставленого товару) у загальному розмірі 6177,04 грн. є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом було встановлено прострочення виконання відповідачем грошових зобов’язань, нарахування 3% річних також є обґрунтованим, але апеляційний суд вважає за необхідне наголосити на тому, що позивачем під час здійснення розрахунку позовних вимог невірно визначено початок періоду, з якого розпочалось прострочення відповідача, внаслідок чого нараховано 3% річних за період, в якому строк виконання відповідачем зобов’язання ще не настав (розрахунок позивача – том справи – 1, аркуші справи – 6-7).

Згідно з розрахунком суду, 3% річних підлягають нарахуванню за період з 08.07.2009р. по 10.09.2009р. у загальному розмірі 33,00 грн. (з них: 02,34 грн. по накладній №РН-0270238 від 01.09.2008р., 30,66 грн. – по накладній №РН-0272008 від 11.09.2008р.).

Відносно позовних вимог про стягнення пені, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.

ПОСТАНОВИВ:

Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

В ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Оскільки в даному випадку поставка товарів здійснювалась не на підставі письмового договору, умовами якого було б чітко передбачено нарахування пені за прострочення виконання сторонами своїх договірних зобов’язань, а у спрощений спосіб шляхом обміну документами, тому за відсутності правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у письмовій формі правові підстави для нарахування пені на суму основного боргу у відповідності до ст. 231 Господарського кодексу України відсутні.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме про стягнення основного боргу у сумі 6177,04 грн. 3% річних у розмірі 33,00 грн. В іншій частині позов є необґрунтованим, непідтвердженим належними доказами, а отже таким, що не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд констатує, що доводи апеляційної скарги позивача частково підтвердились під час розгляду даної справи, що свідчить про неповне з’ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи.

В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2009р. у справі №45/355 має бути скасовано з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову, у зв’язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

У відповідності до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на часткове задоволення позову та апеляційної скарги, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: на позивача у розмірі 55,69 грн. (з них: 12,14 грн. – державне мито за подання позову, 37,48 грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 06,07 грн. – державне мито за подання апеляційної скарги), на відповідача у розмірі 412,31 грн. (з них: 89,86 грн. – державне мито за подання позову, 277,52 грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 44,93 грн. – державне мито за подання апеляційної скарги).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ДМ-Продукт» задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2009р. у справі №45/355 скасувати.

3.          Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сусід» (04074, м. Київ, вул. Вишгородська, 21, р/р 26001300000132 в ПКФ АКБ «Форум», МФО 300948, код ЄДРПОУ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ДМ-Продукт» (10002, м. Житомир, майдан Смолянський, р/р 26002962482514 в відд. №1 в м. Житомирі, Філії ЗАТ «ПУМБ» в м. Києві, МФО 322755, код ЄДРПОУ 31739140) 6177,04 грн. (шість тисяч сто сімдесят сім гривень 04 копійки) – основного боргу, 33,00 грн. (тридцять три гривні 00 копійок) – 3% річних, 89,86 грн. (вісімдесят дев’ять гривень 86 копійок) – державного мита, 277,52 грн. (двісті сімдесят сім гривень 52 копійки) – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сусід» (04074, м. Київ, вул. Вишгородська, 21, р/р 26001300000132 в ПКФ АКБ «Форум», МФО 300948, код ЄДРПОУ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ДМ-Продукт» (10002, м. Житомир, майдан Смолянський, р/р 26002962482514 в відд. №1 в м. Житомирі, Філії ЗАТ «ПУМБ» в м. Києві, МФО 322755, код ЄДРПОУ 31739140) 44,93 грн. (сорок чотири гривні 93 копійки) - державного мита за подання апеляційної скарги.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

8. Матеріали справи №45/355 повернути до Господарського суду міста Києва.

9. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

12.04.10 (відправлено)