Рішення № 8849377, 06.04.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.04.10 р.                     Справа № 40/10                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Підченко Ю.О.

При секретарі судового засідання Тітовій С.С.

Розглянув матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль”, м. Київ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Укрщебпостач”, м. Донецьк

про стягнення 282 837 грн. 72 коп.

за участю:

представників сторін:

від позивача: Варава Ю.В. - юрисконсульт

від відповідача: Кримчак М.А. – юрисконсульт

З урахуванням складності та категорії спору, витребування від учасників судового процесу додаткових доказів, наявність котрих стало відома безпосередньо у судовому засіданні, відповідно до вимог частини 3 статті 69 ГПК України строк розгляду спору по даній справі було продовжено додатково на один місяць.

З метою усунення суперечностей у доводах та доказах сторін у судовому засіданні відповідно до вимог частини 4 статті 77 ГПК України з 12 год 00 хвил. 01.04.10р. до 9 год. 40 хвил. 06.04.10р. було оголошено перерву, без винесення процесуального документу суду, що знайшло своє відображення у протоколі судового засідання від 01.04.10р.

СУТЬ СПОРУ: товариство з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” звернулось до господарського суду з позовними вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю „Укрщебпостач” про стягнення з останнього боргу в сумі 220141 грн. 76 коп. згідно договору фінансового лізингу №L1004-08/07 від 13.08.07р.

Відповідач позовні вимоги не визнав, мотивуючи свої заперечення наступними обсатвинами:

·           пункт 6.2 спірного договору фінансового лізингу є нікчемним, оскільки його недійсність встановлена законом – частиною 3 статті 1 Господарського процесуального кодексу України;

·          вказаний пункт не надає право відповідачу звернутися до господарського суду за захистом свого порушеного права щодо безпідставного збільшення позивачем лізингових платежів за договором;

·          тобто, позивач не має право збільшити розмір лізингових платежів в рахунках, а відповідач сплачувати їх в безспірному порядку;

·          позивачем не було отримано від позивача рахунків на збільшення своїх позовних вимог, і їх бракує у матеріалах справи.

З’ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, приймаючи до уваги доводи позивача, відповідача, суд встановив:

До прийняття рішення по справі позивач згідно ст.ст. 22, 58 ГПК України збільшив розмір позовних вимог та намагається стягнути з відповідача борг в сумі 260741 грн. 67 коп., пеню в сумі 12319 грн. 77 коп., три проценти річних в сумі 1802 грн. 89 коп., інфляційні в сумі 7973 грн. 39 коп. за прострочення виконання грошового зобов’язання згідно договору фінансового лізингу №L1004-08/07 від 13.08.07р.

Судом перевірені умови збільшення позивачем позову та відповідність такого збільшення вимогам закону та умовам договору. Так, під збільшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 ГПК України ) законодавець розуміє збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

Якщо такі додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 ГПК України. Докази у справі підтверджують те, що додаткові вимоги пов’язані підставою виникнення та поданими доказами з раніше заявленими позовними вимогами. А тому, позивач обґрунтовано застосовує до спірних відносин сторін вимоги статті 58 ГПК України.

Позов мотивовано тим, що 13.08.07р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль”, надалі Лізингодавець, та товариством з обмеженою відповідальністю „Укрщебпостач, надалі Лізингоодержувач, був укладений договір фінансового лізингу № L1004-08/07 від 13.08.07р., далі договір.

За умовами пункту 1.1 договору Лізингодавець передав Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач отримав від Лізінгодавця в порядку та на умовах, визначених договором, в лізингове користування майно, визначене у Додатку №2, а саме – екскаватор та гідромолот за індивідуально – визначеними ознаками, що відображено у Додатку №2 до договору фінансового лізингу.

Лізингодавцем належним чином були виконані умови договору, а саме: майно, що є предметом лізингу, було передано у користування Лізингоодержувачу на підставі акту прийому-передачі майна від 13.08.07р., що відповідає умовам договору.

Відповідно до Додатку №4 Лізингоодержувач сплачує поточні лізингові платежі щомісячно авансом до 8 числа місяця на підставі рахунків Лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв’язку. При чому, у разі неотримання рахунку Лізингодавця до 5 числа поточного місяця Лізингоодержувач зобов’язаний звернутися до Лізингодавця та отримати свій рахунок самостійно. Відповідно до пунктів 5.3, 5.4 , п.п 6.1.1 – 6.1.5 договору у випадку настання таких умов, Лізингоодержувач зобов’язаний здійснювати щомісячні лізингові платежі в строк не пізніше 10-го числа місяця, за який нараховується лізинговий платіж.

Відповідно до пункту 6.2 Загальних умов змінений за правилами пункту 6.1 Загальних умов розмір лізингових платежів зазначається у відповідному рахунку Лізингодавця та підлягає сплаті Лізингоодержувачем у безспірному порядку. Однак, як свідчать матеріали справи відповідач не звертався до позивача за отриманням рахунків на сплату лізингових платежів. Тому його ствердження відносно не отримання рахунків від позивача та визнання пункту 6.2 Загальних умов договору нікчемним є хибним, оскільки не відповідає законодавству.

Проте, Лізингоодержувач зобов’язання за договором та графіку щодо своєчасної сплати періодичних лізингових платежів не виконав, у зв’язку з чим, на день пред’явлення позову, з урахуванням збільшення його розміру, за ним утворився борг із лізингових платежів в сумі 260741 грн. 67 коп.

Згідно п. 5.1 сторони передбачили міру відповідальності за порушення своїх зобов’язань у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за порушення строків сплати лізингових платежів, за кожний день прострочення.

Лізингоотримувач не виконав свої зобов’язання, а тому Лізингодавець, з урахуванням збільшення розміру своїх позовних вимог, намагається стягнути з останнього додатково пеню за в сумі 12319 грн. 77 коп., окремо за рахунками за порушення строків сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу.

Оскільки мале місце прострочення виконання грошових зобов’язань, Лізингодавець з посиланням на частину 2 статті 625 ЦК України, з урахуванням збільшення позову, намагається стягнути з Лізингоодержувача додатково три проценти річних в сумі 1802 грн. 89 коп. та інфляційні в сумі 7973 грн. 39 коп. за прострочення виконання грошових зобов’язань.

Судом дана належна правова кваліфікація правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір фінансового лізингу.

Згідно ст. 806 ЦК України за договором Лізингу одна сторона (Лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (Лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить Лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із Лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане Лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених п. 2 ст. 806 ЦК України та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються також загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Таким чином, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однієї стороною (Лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (Лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить Лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням Лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати Лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Судом прийнято до уваги, що учасниками судового процесу є суб’єкти господарювання в розумінні вимог статті 55 ГК України. Тому до спірних правовідносин слід застосувати приписи Господарського кодексу України.

Відповідно до першої частини ст. 292 ГК України, лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (Лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (Лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить Лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням Лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати Лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно пункту 2 ст. 292 ГК України, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів – фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Фактичні обставини справи та докази у справі підтверджують, що між сторонами укладено договір оперативного лізингу.

У силу частини першої ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ст. 599 ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Зобов’язання щодо внесення лізингових платежів не припинилося виконання проведеним належним чином.

Відповідач лізингові платежі не сплатив, тому позовні вимоги щодо стягнення з нього основного боргу за лізинговими платежами в сумі 260741 грн. 67 коп. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пунктом 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Наданий позивачем розрахунок пені відповідає вимогам договору та закону, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 12319 грн. 77 коп. окремо за рахунками за порушення строків сплати лізингових платежів згідно договору фінансового лізингу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки інший розмір процентів не був встановлений договором та законом, то позовні вимоги щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 1802 грн. 89 коп. та інфляційних в сумі 7973 грн. 39 коп. за прострочення виконання грошового зобов’язання , також вважаються обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Витрати по державному миту та забезпеченню судового процесу покладаються на відповідача у справі – товариство з обмеженою відповідальністю „ Укрщебпостач” згідно вимог ст.ст. 44,49 ГПК України. України.

За згодою сторін, у судовому засіданні було оголошено скорочений текст рішення, зокрема його вступну та резолютивну частини рішення згідно частини третьої ст. 85 ГПК України, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 599, 625, 806 ЦК України, ст.ст. 55, 193, ч. 6 ст. 232, 292 ГК України, ст. ст. 22, 44, 44, 49, 69, 77, 82, 84, ч. 3 ст. 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Райффайзен Лізинг Аваль” задовольнити.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Укрщебпостач” 83016, м. Донецьк, вул. Щербакова, 16, р/р 26003001454001 у філії ВАТ КБ „ Надра”, МФО 334862, ід. код 33904574, на користь:

- товариства з обмеженою відповідальністю Райффайзен Лізинг Аваль, 04073, м. Київ, проспект Московський, 9 корпус 5, п/р 2600514928 у ВАТ „ Райффайзен Банк Аваль”, МФО 300335, ід. код 34480657, основний борг в сумі 260741 грн. 67 коп., пеню в сумі 12319 грн. 77 коп., три проценти річних в сумі 1802 грн. 89 коп., інфляційні в сумі 7 973 грн. 39 коп., витрати по державному миту в сумі 2828 грн. 36 коп. та витрати по забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн., видавши наказ.

3.          Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя