Постанова № 8847947, 24.12.2008, Київський окружний адміністративний суд

Справа № 2-а-28/08

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2008 року 10:11 м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Харченко СВ., при секретарі: Зінов'євій А.С.,

за участю представника позивача: Котової Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімсервіс»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімсервіс» про стягнення адміністративно-господарських санкції у розмірі 5968, 75 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1266, 70 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Середньооблікова чисельність інвалідів на підприємстві відповідача у 2006 році становила 16 осіб, отже відповідач повинен був працевлаштувати протягом 2006 року 1 інваліда, проте на підприємстві не працювало жодного. Такі дії призвели до невиконання нормативу робочих місць та порушення відповідачем ч. 2 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у зв'язку з чим позивачем було застосовано штрафні санкції та, в подальшому, нараховано пеню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, однак заперечень проти позову не надав, явку своїх представників у судове засідання не забезпечив, двічі в судове засідання не з'являвся.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 (далі - Закон) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 9 зазначеної статті передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Отже, чинним законодавством щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вільних робочих місць створених для інвалідів відповідних органів влади.

Статтею 20 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Цією ж статтею передбачено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач подав позивачу „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік" (форма 10-ПІ), який було отримано позивачем 11.02.2008, а отже початок перебігу строку звернення до суду починається саме з цієї дати.

Відповідно до поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 16 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві - 1 особу.

Таким чином, відповідач повинен був працевлаштувати протягом 2006 року 1 інваліда, в той час як фактично у відповідача не працювало жодної особи, у якої відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи листа Бориспільського міськрайонного центру зайнятості від 12.06.2007 № 496, звіти форми 3-ПН про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для інвалідів, відповідач не подавав, до Бориспільського міськрайонного центру зайнятості з питання працевлаштування у 2006 році інвалідів не звертався, що є порушенням норм Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.1995 №314.

Відтак, відповідачем не виконано вимоги законодавства щодо інформування відповідних органів влади про наявність вільних робочих місць створених для інвалідів.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність вини відповідача у невиконанні вимог чинного законодавства щодо додержання встановленого нормативу та створення робочого місця для інваліда.

Згідно частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно нарахована відповідачу сума штрафних санкцій за нестворені робочі місця у розмірі 5968, 75 грн. та сума пені у розмірі 1266, 70 грн., у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення штрафу та пені, розмір яких обрахований відповідно до приписів чинного законодавства, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімсервіс» (р/р 26003005753001, AT «Індексбанк», МФО 300614, код ЄДРПОУ 30608366) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів(р/р 31213230700103, УДК у Київській області, МФО 821018) суму адміністративно-господарських санкцій та пені у загальному розмірі 7235 (сім тисяч двісті тридцять п'ять) грн. 45 коп.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подасться у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.