Рішення № 88438364, 19.03.2020, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 336/4011/19

пр. 2/336/508/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Запоріжжя 19 березня 2020 року

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Зарютіна П.В.

за участю секретаря Когут С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Акціонерного Товариства "Альфа-банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернулось до ОСОБА_1 із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, банк зазначив, що між ним в якості кредитора та ОСОБА_1 в якості боржника укладений кредитний договір № 07А054-К від 28.03.2007 р., за умовами якого був наданий кредит у розмірі 69 306 доларів США. ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитом щодо його повернення не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 4 546 470,57 гривень.

З огляду на викладене, банк нарахував на вказану суму заборгованості 3% річних за останні три роки перед зверненням до суду у розмірі 127 741,00 гривень, які і просить стягнути з ОСОБА_1 .

Відповідач позов не визнала, її представником адвокатом Котелевським К.В. був наданий відзив на позовну заяву. Згідно відзиву, ОСОБА_1 не визнає обставини отримання кредитних коштів, крім того звертає увагу на те, що кінцевий строк повернення кредиту у повному обсязі – 27 березня 2014 р., однак банк звернувся до суду більш ніж через три роки після кінцевого строку повернення. Відзив містить заяву про застосування строків позовної давності. Представник ОСОБА_1 зазначає, що оскільки закінчився строк позовної давності по основному боргу, то закінчився він також і щодо 3% річних, які нараховуються на основну заборгованість.

Банк надав відповідь на відзив, де зауважив, що 3% річних нараховуються на останні три роки перед зверненням до суду, а тому строк позовної давності не пропущено. Відповідач скористалась своїм правом і надала через представника заперечення, де наведені аргументи на підтвердження позиції, що викладені у відзиві.

Крім того, відповідь на відзив містить клопотання про заміну АТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника – АТ «Альфа-банк». Розглянувши це клопотання, суд прийшов до висновку про необхідність його задоволення, оскільки як встановлено судом на підставі наданих документів, АТ «Укрсоцбанк» реорганізовано шляхом приєднання до АТ «Альфа-банк».

Представником АТ «Альфа-банк» надане клопотання про розгляд справи без його участі на задоволенні позовних вимог наполягає.

Відповідач та її представник до суду не з`явились, хоч і були повідомлені про розгляд справи належним чином. Про причини неявки суду повідомлено не було, будь-яких заяв чи клопотань не надано.

За загальним правилом, що закріплене у ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

У п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Крім того, однією з основних вимог до поведінки судді, закріплених у ст. 6 Закону України «Про статус суддів»: - при здійсненні правосуддя дотримуватися вимог Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об`єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом строків.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про можливість розгляду дійсної справи без участі сторін, за наявними в матеріалах справи доказами.

Оскільки у судове засідання учасники справи не явилися, у порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, дав оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 07А054-К від 28.03.2007 р. Відповідно до умов договору, банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 69 306 доларів США, які остання повинна була погашати згідно погодженого сторонами графіку.

Відповідно до п. 1.1. наданого кредитного договору, кінцевий строк повернення – 27 березня 2014 р. Судом встановлено, що у погоджений сторонами строк кредит не був повернутий.

Водночас, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Загальний строк позовної давності – 3 роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В даному випадку, з огляду на положення п. 1.1. кредитного договору, 28 березня 2014 р. розпочав свій відлік строк позовної давності, який закінчився 27 березня 2017 р.

Протягом вказаного строку, Позивач не реалізував свого права на звернення до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.

За таких умов, банк пропустив строк позовної давності щодо стягнення основної заборгованості за кредитним договором, а Відповідач заявила про застосування строків позовної давності.

У ч. 2 ст. 625 ЦК України, встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

За таких умов, оскільки банк пропустив строк позовної давності щодо заборгованості, яка існувала станом на 27 березня 2014 р., то він також втратив і право стягнути 3% річних на ці суми, адже 3% річних входять до складу грошового зобов`язання.

Відповідно до роз`яснень, що наведені у Постанові Об`єднаної палати КЦС ВС від 06.03.2019 № 757/44680/15-ц, натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

З огляду на те, що Відповідач заявив про застосування строків позовної давності, що позбавляє банк стягнути основну заборгованість, суд приходить до висновку, що у позові про стягнення 3% річних на вказану заборгованість, слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі вищевказаного та керуючись статтями 2,4,12,13,76-81,258,259,263,264,265,268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Акціонерного Товариства "Альфа-банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частину другій статті 358 ЦПК України.

Суддя П.В. Зарютін