Ухвала суду № 88437486, 11.03.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/13392/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2020 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Іванова А.П.,

суддів Лемак О.В. ,

Придачук О.А.,

за участі секретаря Боти О.І.,

прокурора Гіряка Д.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Бородій В.Г.,

представника потерпілого Беркі М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Ужгороді матеріали кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №22018070000000046 від 05.05.2018 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28, ч.1 ст. 14 та ст.113, ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 28 та ч. 2 ст. 194, ч. 5 ст. 27 та ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України,

встановив:

У провадженні Ужгородського міськрайонного суду знаходяться вищезазначені матеріали кримінального провадження.

04.03.2020 до суду надійшло клопотання начальника ДУ «Закарпатська УВП №9» про розгляд питання щодо доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що за ухвалою суду від 17.01.2020 строк тримання під вартою такому визначено до 13.03.2020.

06.03.2020 до суду прокурором Гіряком Д.І. подано клопотання про продовження тримання під вартою, у зв`язку з закінченням строку тримання під вартою, визначеним за ухвалою суду від 17.01.2020.

Прокурор Гіряк Д.І. в судовому засіданні підтримав подане ним клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки обраний за ухвалою суду від 17.01.2020 обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою закінчується 13 березня 2020 року .

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – Бородій В.Г. у судовому засіданні заперечив проти продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , надав суду письмове клопотання про зміну запобіжного заходу , а саме: просив суд, змінити раніше обраний запобіжний захід та обрати ОСОБА_1 більш м`який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, оскільки ризики, на які посилався суд при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою наразі відсутні. Захисник обвинуваченого також просив врахувати, що на утриманні ОСОБА_1 перебуває малолітня донька та матір, у обвинуваченого є постійне місце проживання, він займав активну громадську позицію та приймав участь в наданні волонтерської допомоги.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав позицію свого захисника.

Представник потерпілого ОСОБА_2 підтримала позицію прокурора.

Заслухавши позицію прокурора щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого та представника потерпілого, яка погодилася з такою, а також обвинуваченого та його захисника, які заперечили проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою й клопотали про обрання альтернативного запобіжного заходу, дослідивши матеріали кримінального провадження та з метою уникнення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України суд, незалежно від наявності клопотань, зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_1 у вказаному кримінальному провадженні, закінчується 13 березня 2020 року.

У відповідності до вимог ст. 177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів завжди пов`язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України., а саме запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 176 КПК України, запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Колегія суддів враховує, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював (у справі Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства, Феррарі-Браво проти Італії, Мюррей проти Сполученого Королівства) що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув`язнення може бути застосоване. Суд зобов`язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст.183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.

Суд приймає до уваги, що обвинуваченому ОСОБА_1 інкримінується вчинення ряду злочинів, а саме готування до вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об`єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, за попередньою змовою групою осіб, носіння, зберігання, придбання, вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, вчиненні терористичного акту, тобто вибуху, що заподіяв значної майнової шкоди, з метою провокації міжнародного ускладнення, за попередньою змовою групою осіб, умисному знищенні та пошкодженні чужого майна, вчиненого шляхом вибуху, за попередньою змовою групою осіб, а також пособництво у підробленні документів та використання завідомо підробленого документа. Тож, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які у відповідності до ст.12 КК України відносяться до особливо тяжких злочинів, зокрема санкція яких передбачає позбавленням волі на строк до п`ятнадцяти років. Враховуючи кількість та тяжкість злочинів, в яких обвинувачується ОСОБА_1 , існує ризик переховування його від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Окрім цього, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які проявлялися у готуванні до вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об`єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, за попередньою змовою групою осіб, носіння, зберігання, придбання, вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, вчиненні терористичного акту, тобто вибуху, що заподіяв значної майнової шкоди, з метою провокації міжнародного ускладнення, за попередньою змовою групою осіб, умисному знищенні та пошкодженні чужого майна, вчиненого шляхом вибуху, за попередньою змовою групою осіб. Суд враховує, що вибух відбувся в населеному місті, з великою кількості людей, що створювало небезпеку життю чи здоров`ю невизначеного кола осіб, тим самим вказане свідчить про наявність загрози застосування насильства до невизначеного кола осіб та про наявність підвищеної суспільної небезпечності інкримінованих обвинуваченим злочинів.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні «Нечипорук та Йонкало проти України» зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі «Єчюс проти Литви» (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).

Злочини, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_1 , викликали значний резонанс у суспільстві як на території України, так і в Закарпатській області, в тому числі й з огляду на спосіб вчинення таких, а саме шляхом здійснення вибуху в населеному пункті з великою кількістю людей. На даний час інтерес суспільства до розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 не зник, а продовжує існувати, підтвердженням чого слугує присутність на судових засіданнях представників медіа й висвітлення ходу розгляду вказаної кримінальної справи в ЗМІ. Тож, колегія суддів приходить до висновку, що інтерес суспільства в даному випадку переважає над інтересами обвинуваченого щодо забезпечення його права на свободу, а тому подальше утримання ОСОБА_4 є виправданим.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

При цьому суд зазначає, що в подальшому після дослідження всіх необхідних доказів по провадженню та з урахуванням думки учасників судового провадження, судом може бути вирішено питання про зміну запобіжного заходу на більш м`який, з метою не допустити перетворювання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого в майбутньому вироку про позбавлення свободи (Рішення ЄСПЛ від 27.06.1968 року «Ноймер проти Австрії).

Таким чином, судом встановлені підстави, які передбачені КПК України, рішеннями ЄСПЛ та Конвенцією з прав людини, щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого та ризик їх ухилення від суду.

На даний період часу у суду відсутні дані які б свідчили про те, що більш м`який запобіжний захід забезпечить належної поведінки обвинуваченого. Стороною захисту не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ризик переховування обвинуваченого, а також ризик його впливу на інших учасників процесу, або взагалі перестали існувати, або зменшилися настільки, що й такий запобіжний захід як інший не пов`язаний із позбавленням волі здатний їм запобігти.

Обраний ОСОБА_1 запобіжний захід, з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення, на даний час, не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, а тому колегія суддів вважає, клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м`який запобіжний захід необґрунтованим, в силу характеру інкримінованого обвинуваченим діянь та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення (допит свідків, дослідження письмових та речових доказів), суд вважає за доцільним продовження терміну тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою, на строк, що не перевищує два місяці.

Ризики того, що обвинувачений може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення на даний час не зникли. Стороною захисту не спростована наявність вказаних ризиків, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що судове провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_1 триває, підстав для зміни чи скасування обраного запобіжного заходу немає, враховуючи, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочинів, які відносяться до категорії особливо тяжких, санкція за вчинення яких, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до п`ятнадцяти років, обвинувачений ОСОБА_1 особисто чи шляхом використання зв`язків може незаконно впливати на потерпілих, свідків, експертів та інших обвинувачених, підозрюваного ОСОБА_5 , який на даний час переховується від органів досудового розслідування, з метою схилити їх до зміни чи відмови від показань. Тож, оцінюючи в сукупності всі обставини передбачені ст. 178 КПК України, колегія суддів приходить до висновку про доцільність продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 .

Щодо заявленого клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - Бородій В.Г. про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту ОСОБА_1 , то таке є безпідставним та необґрунтованим, оскільки з урахуванням наявних ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, на думку колегії суддів, більш м`який запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 буде недостатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігання існуючим ризикам.

Керуючись ст.ст. 176-178, 331, 369-372, 392 КПК України, колегія суддів

постановила:

У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Бородія В.Г. про зміну запобіжного заходу - відмовити.

Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28, ч.1 ст. 14 та ст.113, ч. 2 ст. 258, ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 28 та ч. 2 ст. 194, ч. 5 ст. 27 та ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, до 60 днів, тобто до 09 травня 2020 року включно, без можливості внесення застави.

Копію ухвали надіслати начальнику Державної установи «Закарпатська установа виконання покарань№9».

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя: А.П Іванов

Судді: О.В. Лемак

О.А. Придачук