Рішення № 88326581, 10.03.2020, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/5045/19

Провадження № 2/206/82/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2020 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Гергіль Ю.І.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

представника третьої особи Хорошманенко Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Яна Володимирівна, Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора про встановлення факту спільного проживання, поділ спільної сумісної власності майна подружжя, визнання права власності в порядку спадкування після смерті спадкодавця, усунення від права на спадкування, -

І. Стислий виклад позиції позивача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом та заперечення відповідача за зустрічним позовом.

Представник позивача за первісним позовом звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнених вимог зазначив, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача ОСОБА_5 помер. Після смерті ОСОБА_5 залишилося спадкове майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , яка належала останньому на праві власності. Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на вищевказане спадкове майно. Спадкоємцями за заповітом на вищевказане спадкове майно після смерті ОСОБА_5 , є його онук ОСОБА_3 та за законом на обов`язкову частку син ОСОБА_1 . З метою прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , позивач звертався із заявою до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори, але постановою державного нотаріуса Хорошманенко Н.С. від 20.08.2019 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки у нього відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно. Оригінали правовстановлюючих документів на квартиру (технічний паспорт, договір купівлі-продажу квартири, реєстраційний № 3-187 від 06.02.1991р.) знаходяться у відповідача, а їх копії знаходяться в матеріалах спадкової справи після смерті ОСОБА_5 у Восьмій дніпровській державній нотаріальній конторі. Тому з метою захисту своїх права та охоронюваних законом інтересів, ОСОБА_1 вимушений звернутися до суду із позовом про визнання за ним права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом. В зв`язку із вищевикладеним представник позивач просив визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , судові витрати покласти на відповідача (т. 1 а.с. 2-5, 33-36).

Представник позивача за зустрічним позовом звернулася до суду в інтересах ОСОБА_3 з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнених вимог зазначила, що ОСОБА_3 є спадкоємцем за заповітом після смерті своєї бабусі ОСОБА_6 та дідуся ОСОБА_5 . Відповідно до змісту заповіту бабусі та дідуся зазначено, що на випадок їх смерті, вони заповідають ОСОБА_3 усе своє майно, що їм належить, зокрема до якого має належати квартира АДРЕСА_1 , яка була придбана ними під час шлюбу, який укладено 22.03.1953. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла бабуся ОСОБА_6 , після її смерті спадкова справа не заведена. Оскільки ОСОБА_3 постійно проживав з спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що уже прийняв автоматично спадщину. ОСОБА_3 для отримання свідоцтва про право на Спадщину після смерті бабусі ОСОБА_6 звернувся до Приватного нотаріуса Мазур Я.В., проте нею 30.09.2019 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки ОСОБА_3 було пропущено строк на прийняття спадщини, а факт спільного проживання з нею не встановлений. Також виходячи з правових документів на квартиру вбачається, що власником квартири є ОСОБА_5 , чоловік померлої ОСОБА_6 та для отримання спадщини позивачем після смерті ОСОБА_6 , необхідно спочатку визначити частку майна померлої як співвласника квартири, тому, приватним нотаріусом було рекомендовано Тузу С.В. звернутись до суду із позовною заявою про визначення додаткового строку на прийняття спадщини чи встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час смерті ОСОБА_6 та про визначення частки її майна належної померлій на праві спільної сумісної власності. Також, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дідусь ОСОБА_3 - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , після його смерті було заведена спадкова справа № 96/2019, що має № 63781613 в Спадковому реєстрі. Оскільки, спадкодавці під час свого життя самостійно не визначили частки володіння у спільно набутому майні, які відповідно до ст. 70 СК України є рівними, позивач вважає за необхідне їх визначити з метою подальшого спадкування їх окремо після смерті кожного з спадкоємців. Така, необхідність виникла у зв`язку з претендуванням, на спадкове майно після смерті дідуся його сином - ОСОБА_1 на правах спадкоємця першої черги, який має право на обов`язкову частку. ОСОБА_3 вважає, що діями ОСОБА_1 зачіпаються його майнові права на спадщину, оскільки частина квартири, яка належала ОСОБА_6 не дає ОСОБА_1 права спадкувати її, тоді, відповідно частка ОСОБА_3 змінюється в більший бік. Тобто, у разі визначення частки майна за ОСОБА_6 , частка ОСОБА_1 зменшиться з 1/4 квартири до 1/8. Оскільки усі права та обов`язки від спадкодавців переходять до спадкоємців, тому позивач вважає за необхідне заявити позов про поділ спільного майна на квартиру АДРЕСА_1 , подружжя між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , визнавши права на спадщину в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 на Ѕ вказаної квартири. Що стосується майна після смерті ОСОБА_5 , яким залишається також Ѕ частина квартири за адресою: АДРЕСА_2 , то позивач вважає за необхідне усунути від права на спадкування ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_1 останній раз з`являвся у своїх батьків у 2008 році, за час їх життя постійно ухилявся від надання їм будь-якої допомоги, до вказаного часу навідував своїх батьків з метою наїстися та напитися, а допомоги не надавав, тоді як спадкодавці мали великі проблеми зі здоров`ям, зокрема ОСОБА_6 , яка хворіла епілепсією. Щодо ОСОБА_5 , то в нього було 4 інсульти, через те що він сильно нервував щоразу коли спілкувався по телефону з ОСОБА_1 , то в нього дуже сильно підіймався тиск. В свою чергу, ОСОБА_3 надавалася допомога ОСОБА_5 та ОСОБА_6 під час їх життя та ним було понесені всі витрати, пов`язані з похованням ОСОБА_5 . В зв`язку із вищевикладеним представник позивача просила визначити факт спільного проживання ОСОБА_3 зі спадкодавцем ОСОБА_6 на момент її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , поділити спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , визначивши кожному по Ѕ їх частки, визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 на Ѕ частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та усунути ОСОБА_1 від права на спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судові витрати представник позивача просила покласти на ОСОБА_1 , зокрема правову допомогу у розмірі 25000 грн. (т. 1 а.с. 80-82, 114-115, 210-211).

Не погоджуючись із викладеними у первісному позові обставинами, представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просила у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити повністю та стягнути з останнього витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн. з огляду на те, що квартира була набута ОСОБА_5 під час шлюбу з ОСОБА_6 , яка померла ще раніше ІНФОРМАЦІЯ_3 . Під час її життя поділ майна подружися не вирішувався. В свою чергу під час життя ОСОБА_6 було складено заповіт на користь ОСОБА_3 , а на момент її смерті ОСОБА_1 права на обов`язку частку ще не мав, тому з цього приводу ОСОБА_3 заявлений зустрічний позов про визнання права власності в порядку спадкування частини майна після смерті ОСОБА_6 за ОСОБА_3 . Отже, ОСОБА_1 може піднімати питання лише про визнання права власності відповідно до обов`язкової частки після смерті ОСОБА_5 проте, ОСОБА_3 вважає, що ОСОБА_1 не має права на спадкування навіть і обов`язкової частки після смерті ОСОБА_5 , оскільки він ухилявся від надання йому допомоги в той час як останній знаходився у безпорадному стані, тому ОСОБА_3 заявлений зустрічний позов про усунення ОСОБА_1 від права на спадкування після смерті ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 206-207).

Не погоджуючись із викладеними у відзиві обставинами представником позивача за первісним позовом було подано до суду відповідь на відзив, згідно якої останній просив відхилити доводи представника відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву з огляду на те, що відзив є необґрунтованим, таким, що не ґрунтується на нормах матеріального права та процесуального законодавства, а тому є всі підстави для його відхилення. ОСОБА_6 не була власником спірного майна, а тому у ОСОБА_3 не може виникнути право власності на майно після смерті ОСОБА_6 в порядку спадкування за заповітом. Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що ОСОБА_1 ухилявся від надання допомоги спадкодавцю ОСОБА_5 належними доказами не підтверджено. Відсутні дані, що ОСОБА_5 хворів на тяжкі хвороби та потребував стороннього догляду і допомоги, а саме медичні виписки, довідки, висновки лікарів, щоб були підстави усувати іншого спадкоємця - ОСОБА_1 від права на обов`язкову частину спадкового майна. Не надано відповідачем також доказів, які б підтвердили той факт, що спадкоємець потребував додаткового матеріального утримання зі сторони інших осіб. Не підлягають задоволенню вимоги відповідача про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, так як вони не доведені належними та допустимими доказами (т. 1 а.с. 219-222).

Не погоджуючись із викладеними у зустрічній позовній заяві обставинами та вимогами, представником позивача за первісним позовом (представником відповідача за зустрічним позовом) було подано до суду відзив, згідно якого останній просив ухвалити рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити частково та визнати за ним право власності у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ѕ частини квартири АДРЕСА_3 з огляду на обставини, викладені у відповіді на відзив (т. 1 а.с. 235-239).

Третьої особою приватним нотаріусом ДМНО Мазур Яною Володимирівною було подано до суду письмові пояснення, відповідно до яких ОСОБА_3 який є стороною по справі, звернувся до приватного нотаріуса Мазур С.В. з метою видачі йому свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , проте йому було відмовлено у його видачі, оскільки у встановлений законом строк він не подав заяву про прийняття спадщини та на момент смерті спадкодавця зареєстрований за адресою померлої не був, а тому пропущено строк прийняття спадщини. А також, з поданих документів ОСОБА_3 , що підтверджує право власності на квартиру, вбачалось, що титульним власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , є тільки ОСОБА_5 . В подальшому, 30.10.2019 ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса Мазур С.В. повторно з метою видачі йому свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , при цьому надавши докази спільного проживання зі спадкодавцем на момент смерті, з яких - акт про проживання від 30.10.2019 та довідку Департаменту адміністративних послуг ДМР № 14/5-1935 та інші документи. Приватним нотаріусом ДМНО Мазур Я.В. було надано ОСОБА_3 роз`яснення щодо неможливості заведення спадкової справи та оформлення спадщини після смерті ОСОБА_6 , оскільки ОСОБА_3 пропущено строк прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , а докази спільного проживання, які він надав, не носять безспірний характер. При цьому йому було рекомендовано звернутись в судовому порядку для встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на момент його смерті та визначити частку майна померлої як співвласника майна (т. 1 а.с. 242).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 просив задовольнити первісний позов, а за зустрічною позовною заявою ним було подано відзив, де викладена його позиція.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 просила задовольнити зустрічний позов, у задоволенні первісного позову просила відмовити.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 підтримав свого представника та зазначив, що з дитинства проживав з бабусею та дідусем, оскільки мати завжди працювала і більше часу приділяла сестрі. Після смерті бабусі він переїхав з дружиною, але через пару місяців повернувся до дідуся.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просив задовольнити первісний позов, а в задоволенні зустрічного позову просив відмовити повністю та зазначив, що відповідач не проживав з дідусем та бабусею, він був одружений двічі та завжди жив зі своїми сім`ями. Його батько до смерті себе нормально почував, ходив, про те, що в них питання з двома квартирами він не знав, він вважав, що квартира була куплена для сестри. Відповідач ніколи не проживав з бабусею та дідусем, він завжди жив з матір`ю. Позивач вважає себе добросовісним спадкоємцем, оскільки він не знав про інсульт батька та передавав харчі через сестру, батько не був у безпорадному стані. Позивач не проживає з батьками з 13 років, він поїхав тоді до Мурманська. Відповідачу було відомо про заповіт, йому його вручили.

Представник третьої особи ОСОБА_7 в судовому засіданні просила прийняти рішення на розсуд суду та зазначила, що 23.04.2019 ОСОБА_1 звернувся з заявою про прийняття спадщини. Спадкова справа була заведена за заявою ОСОБА_3

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

06.09.2019 представником позивача ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до суду було подано позовну заяву (т. 1 а.с. 2-5).

Ухвалою судді від 11.09.2019 позовну заяву було залишено без руху, як таку, що не відповідала вимогам передбаченим ст. 175 ЦПК України (т. 1 а.с. 26).

26.09.2019 до канцелярії суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків (т. 1 а.с. 29).

01.10.2019 у зв`язку із усуненням недоліків позовної заяви, позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 30.10.2019, витребувано з Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 23.04.2019 (т. 1 а.с. 40).

09.10.2019 на адресу суду від Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори надійшла спадкова справа після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та заява про розгляд справи без участі представника державної нотаріальної контори (т. 1 а.с. 45-76).

16.10.2019 до канцелярії суду від адвоката Гусакової О.Б., яка діє в інтересах ОСОБА_3 надійшло клопотання про залучення третьою особою по справі з самостійними вимогами щодо предмету спору разом із позовною заявою (т. 1 а.с. 77, 80-81).

17.10.2019 ухвалою судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , третя особа: Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом залишено без руху, надати позивачу строк 3 дні з дня вручення ухвали для усунення недоліків (т. 1 а.с. 104-105).

21.10.2019 ухвалою судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання, поділ спільної сумісної власності майна подружжя, визнання права власності в порядку спадкування після смерті спадкодавця, усунення від права на спадкування залишено без руху, надано третій особі, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору строк 3 дні з дня вручення ухвали для усунення недоліків (т. 1 а.с. 108).

28.10.2019 від представника позивача надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання по цивільній справі за відсутністю позивача та його представника (т. 1 а.с. 111).

30.10.2019 судове засідання було відкладено на 27.11.2019 у зв`язку неявкою учасників процесу в судове засідання (т. 1 а.с. 112).

30.10.2019 до канцелярії суду від адвоката Гусакової О.Б., яка діє в інтересах ОСОБА_3 надійшла уточнена позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання, поділ спільної сумісної власності майна подружжя, визнання права власності в порядку спадкування після смерті спадкодавця, усунення від права на спадкування (т. 1 а.с. 114-115).

30.10.2019 до канцелярії суду від представника позивача ОСОБА_2 надійшла заява про усунення недоліків (т. 1 а.с. 126).

30.10.2019 ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Маштака К.С. продовжено розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , третя особа: Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 141-142).

13.11.2019 до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_2 на виконання вимог ухвали суду від 30.10.2019 (а.с. 147).

27.11.2019 від представника позивача Шостакова С.М. до суду надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання по цивільній справі за відсутністю позивача та його представника (т. 1 а.с. 157-158).

27.11.2019 від представника третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 надійшло клопотання про проведення судового засідання без її участі (т. 1 а.с. 159-162).

27.11.2019 судове засідання було відкладено на 24.12.2019 у зв`язку із неявкою учасників справи (т. 1 а.с. 164).

23.12.2019 від представника позивача Шостакова С.М. до суду надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання по цивільній справі за відсутністю позивача та його представника (т. 1 а.с. 170-171).

24.12.2019 ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 17.01.2020 на 11.00 год. (т. 1 а.с. 173-174).

24.12.2019 від представника третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (т. 1 а.с. 176-179).

11.01.2020 від представника позивача Шостакова С.М. до суду надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача (т. 1 а.с. 183-184).

17.01.2020 від представника позивача Шостакова С.М. до суду надійшла заява про проведення судового розгляду по цивільній справі за відсутністю позивача та його представника (т. 1 а.с. 189-190).

17.01.2020 ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська клопотання представника позивача ОСОБА_2 про заміну неналежного відповідача задоволено, замінено первісного відповідача ОСОБА_8 на належного відповідача ОСОБА_3 , клопотання представника відповідача Гусакової О.Б. про розгляд справи спочатку - задоволено, розгляд даної цивільної справи розпочато спочатку, підготовче судове засідання призначено на 12 лютого 2020 року на 10 годину 00 хвилин ( т. 1 а.с. 195).

06.02.2020 від представника відповідача Гусакової О.Б. до суду надійшов відзив на позовну заяву та зустрічна позовна заява (у зв`язку із зміною сторони), клопотання про допит свідків та клопотання про витребування доказів (т. 1 а.с. 205-216).

11.02.2020 від представника позивача Шостакова С.М. до суду надійшла відповідь на відзив (т. 1 а.с. 218-222).

12.02.2020 в судовому засідання було об`єднано первісну позовну заяву ОСОБА_1 із зустрічної позовної заявою ОСОБА_3 , долучено відзив на позовну заяву та відповідь на відзив до матеріалів справи та задоволено клопотання про виклик свідків (т. 1 а.с. 227-229).

12.02.2020 ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про витребування доказів задоволено частково, витребувано з КЗ «Дніпровське клінічне об`єднання швидкої медичної допомоги» ДМР належним чином засвідчені копії всіх історій хвороби ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.01.2014 року по 12.02.2019 включно, закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 02.03.2020 на 10.00 год. (т. 1 а.с. 233).

18.02.2020 представник позивача ОСОБА_2 подав до суду відзив на зустрічну позовну заяву (т. 1 а.с. 235-239).

18.02.2020 до канцелярії суду надійшли письмові пояснення приватного нотаріуса ДМНО Мазур Яни Володимирівни (т. 1 а.с. 242).

27.02.2020 до канцелярії суду надійшли документи на виконання ухвали суду від 12.02.2020 про витребування доказів (т. 2 а.с. 1-9).

02.03.2020 в судовому засіданні було заслухано вступне слово представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Гусакової О.Б., відповідача ОСОБА_3 , заслухано відповіді на питання, було допито свідків, досліджено письмові докази, визнано явку позивача та нотаріуса Восьмої ДДНК ОСОБА_7 обов`язковою та відкладено розгляд справи на 10.03.2020 (т. 2 а.с. 11-18).

10.03.2020 до суду надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи від представника відповідача ОСОБА_4 (т. 2 а.с. 31-32).

10.03.2020 в судовому засіданні було заслухано вступне слово позивача, заслухано його відповіді на питання, заслухано пояснення представник третьої особи ОСОБА_7 С ОСОБА_9 , заслухано її відповіді на питання, повернуто представнику відповідача ОСОБА_4 медичний висновок ЛКК № 505 від 09.01.2019 у зв`язку із порушенням строків подання доказів, заслухано виступи учасників справи в судових дебатах. (т. 2 а.с. 33-36)

10.03.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, ( т. 2 а.с. 37).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 11, 66).

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 83 роки про що 13.02.2019 складено відповідний актовий запис № 188, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 12, 47, 72, 92).

Згідно відповіді на запит від 17.06.2019 № 8681, надати адвокату Шостакову С.М копії правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та копію технічної характеристики на вищевказану квартиру немає законних підстав (т. 1 а.с. 13-14).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта квартира АДРЕСА_1 належить на прав приватної власності ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, р. 3-187, 06.02.1991, посвідчений Восьмою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою. Рішення про державну реєстрацію прийнято 29.11.2003 (т. 1 а.с. 15-16).

Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20.08.2019, ОСОБА_2 , діючому по довіреності від імені ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 батька - ОСОБА_5 у зв`язку із відсутністю на руках правовстановлюючих документів на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 на ім`я спадкодавця (т. 1 а.с. 17, 76).

19.02.2019 до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся Туз С.В. із заявою про прийняття спадщини за заповітом (т. 1 а.с. 46).

Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 55178589 від 19.02.2019, спадкова справа після смерті ОСОБА_5 була заведена під номер 63781613 (т. 1 а.с. 54, 93).

Згідно заповіту НОМЕР_3 251143 від 29.06.1992, ОСОБА_5 на випадок своїй смерті зробив розпорядження: усе належне йому майно, де б воно не було і з чого б не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 57, 84).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 у віці 76 років про що в Книзі реєстрації смертей 17.09.2007 зроблено відповідний актовий запис № 1005 (т. 1 а.с. 58, 83, 90, 243).

Згідно заповіту НОМЕР_3 251144 від 29.06.1992, ОСОБА_6 на випадок своїй смерті зробила розпорядження: усе належне їй майно, де б воно не було і з чого б не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 59, 247).

23.04.2019 до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся Туз О.В. із заявою про прийняття спадщини за законом, в тому числі згідно ст. 1241 ЦК України (т. 1 а.с. 60).

22.03.1953 ОСОБА_5 та ОСОБА_10 одружилися, прізвище дружині присвоєно ОСОБА_11 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_5 (т. 1 а.с. 63, 85, 249).

ІНФОРМАЦІЯ_8 народилася ОСОБА_12 , батьками записані: ОСОБА_5 та ОСОБА_13 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 (т. 1 а.с. 64, 244).

ІНФОРМАЦІЯ_9 народився ОСОБА_3 , батьками записані: ОСОБА_14 та ОСОБА_12 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 (т. 1 а.с. 65, 244).

Згідно відповіді на запит № 14/5-1935 від 26.02.2019, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 10.12.1985 року до дня смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), знята з реєстраційного обліку 20.09.2007 року. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 10.12.1985 року до дня смерті. Інші зареєстровані особи за адресою: АДРЕСА_2 на момент смерті ОСОБА_5 - відсутні (т. 1 а.с. 68, 246).

20.08.2019 до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся Шостаков С.М. в інтересах ОСОБА_1 із заявою про видачу на ім`я ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку у спадщині згідно зі статтею 1241 ЦК України (т. 1 а.с. 71).

Згідно договору від 06.02.1991 ОСОБА_5 придбав займану ним та членами його сім`ї квартиру АДРЕСА_2 . Згідно п. 5 цього Договору, визначено, що у разі смерті покупця - ОСОБА_5 , придбана ним по даному договору квартира переходить за правом спадкування на загальних підставах з передачею до спадкоємця всіх прав та обов`язків покупця - ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 86-87, 248).

Згідно технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , на дану квартиру заведена інвентаризаційна справа № 20986, власник: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1 а.с. 88-89).

Згідно відповіді приватного нотаріуса ДМНО Мазур Я.В. № 393/01-16 від 30.09.2019, ОСОБА_3 було роз`яснено, що оскільки він заяву про прийняття спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , в установлений законом строк не подав та на момент її смерті зареєстрований за адресою померлої не був, він пропустив строку для прийняття спадщини. Окрім цього, поданих ним документів, титульним власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_5 , чоловік померлої, а тому враховуючи вищевикладене ОСОБА_3 необхідно звернутися до суду із позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та про визначення частки майна, належної померлої на праві спільної сумісної власності (т. 1 а.с. 95).

Згідно копії висновку до звіту оцінки майна від 27.08.2019, ринкова вартість трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , площею 64,1 кв. м. складає 449990 грн. без урахування ПДВ (т. 1 а.с. 96, 116-125).

Згідно копії виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 4994, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , знаходився на стаціонарному лікуванні з 20.03.2016 по 30.03.2016 з діагнозом ішемічний інсульт в правому каротидному басейні на тлі хронічної хвороби 3 ступеню (т. 2 а.с. 2-9).

ІV. Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд відхиляє документи, долучені до матеріалів справи, а саме: копія листа (т. 1 а.с. 94), оскільки з цього документу не можливо встановити ким та кому цей лист був адресований та через погану якість копії та нерозбірливість почерку не можливо встановити зміст цього документу. До того ж, цей лист складений у 2000 році та не стосується предмету спору, адже ОСОБА_5 помер у 2019 році та з моменту складання цього листа пройшло майже 20 років.

Суд також відхиляє копію акту проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 від 30.10.2019 (т. 1 а.с. 212, 245), оскільки даний акт не містить обов`язкових реквізитів, а саме повні ПІБ осіб, які підписалися під цим актом та ніби-то підтвердили цей факт, а також акт містить загальні відомості без будь-яких конкретних обставин.

Суд відхиляє покази свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_12 з приводу того що ОСОБА_3 постійно проживав з бабусею та дідусем за адресою: АДРЕСА_2 та з приводу того, що позивач ОСОБА_1 ніколи не допомагав своєму батькові, оскільки у ОСОБА_15 з відповідачем ОСОБА_3 дружні відносини, а ОСОБА_12 взагалі є матір`ю ОСОБА_3 та сестрою ОСОБА_1 , та у ОСОБА_12 склалися неприязні стосунки з позивачем ОСОБА_1 , а тому дані свідки є опосередковано зацікавленими у вирішенні даного спору і суд не може посилатися на ці докази, як на достовірні, оскільки вони також спростовуються іншими доказами, встановленими під час розгляду справи.

Окрім цього, покази свідка ОСОБА_12 з приводу того, що ОСОБА_12 проживала в одному під`їзді зі своїми батьками і у зв`язку з тим, що ОСОБА_12 постійно працювала, було прийнято рішення, що її син ОСОБА_3 буде жити з бабусею та дідусем у квартирі АДРЕСА_1 , а вона з донькою буде жити в тому ж під`їзді, але у своїй квартирі АДРЕСА_4 , не містять логічного зв`язку та зміст цих показів нелогічний, оскільки доньці ОСОБА_12 на той момент було близько одного року і з ким вона знаходилася, коли ОСОБА_12 була на роботі остання не пояснила, а періодичне проживання та залишення ОСОБА_3 вдома у бабусі та дідуся не може свідчити, що ОСОБА_3 постійно там проживав на момент смерті бабусі ОСОБА_6

V. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення первісного та зустрічного позовів. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.ст. 1220, 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Статтями 1269-1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Так судом було встановлено неможливість отримання позивачем ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з відмовою державного нотаріуса у його видачі з підстав відсутності у нього на руках правовстановлюючих документів на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 на ім`я спадкодавця.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

При цьому, цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Однак відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття «спосіб захисту права та/або інтересу» не виключає виокремлення матеріально-правового та процесуально-правового аспектів захисту цивільного права та інтересу.

Так матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

В свою чергу процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що суди розглядають в порядку відповідного виду судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із відповідних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому вказаний аспект включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але і необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права.

Саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.

Тобто, на думку суду, виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia - «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.09.2019 по справі № 917/1739/17.

В той же час, в позовній заяві жодним чином не обґрунтовано та взагалі відсутній виклад обставин стосовно порушеного майнового права позивача щодо вимоги про визнання права власності.

Вчинення нотаріусом нотаріальних дій регламентуються законом України «Про нотаріат» та інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов`язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз`яснювати права і обов`язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду

Частинами 1, 2 статті 46 Закону України «Про нотаріат» передбачено нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом. Цей строк не може перевищувати одного місяця.

Відповідно до ст. 46-1 нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості єдиних та державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них. Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості Єдиного державного демографічного реєстру, а також Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших єдиних та державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України. Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва обов`язково використовує також відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру. Інформація з єдиних та державних реєстрів, отримана нотаріусом під час вчинення нотаріальних дій, залишається у відповідній справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса. Користування єдиними та державними реєстрами здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію.

Відповідно до п.п. 1-3 Глави 7 Розділу 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказ Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5 встановлено, що відповідно до статті 46 Закону нотаріус має право витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій. Такі відомості та (або) документи повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом. Цей строк не може перевищувати одного місяця. Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні. Документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, та документи або копії (витяги) з них, необхідні для вчинення нотаріальної дії, обов`язково долучаються до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. У разі коли державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та об`єкт нерухомого майна проведено без видачі документа, що посвідчує таке право або у зв`язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, нотаріальна дія щодо такого майна вчиняється на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього. Така інформація долучається до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса.

Статтею 49 Закону України «Про нотаріат» визначено порядок підстав для відмови нотаріусом у вчиненні нотаріальної дії, серед яких: вчинення такої дії суперечить законодавству України; не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

Частиною 1 статті 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

Згідно ст. 66 Закону України «Про нотаріат», на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину.

Статтею 67 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо. Про видачу свідоцтва про право на спадщину на ім`я неповнолітнього чи недієздатного спадкоємця нотаріус або уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування повідомляє органи опіки та піклування за місцем проживання спадкоємця для охорони його майнових інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.

Згідно п.п. 4.14, 4.15 глави 10 Розділу 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказ Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5 при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Відповідно до ст. 5, 47, 49 Закону України «Про нотаріат», пункту 4.18. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

До того ж, листом - роз`яснення міністерства юстиції України від 10.04.2018 № 13490/2831-32-18/8.3.1 «щодо можливості вчинення нотаріальної дії без надання документа, що підтверджує право власності на нерухоме майно» було роз`яснено, що пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав).

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Пунктом 53 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, передбачено, що для державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельну ділянку, права власності на об`єкт нерухомого майна, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, у зв`язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності чи постійного користування земельною ділянкою, свідоцтва про право власності на нерухоме майно використовуються відомості з Державного земельного кадастру або Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, та паперовий носій інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації). У разі наявності в заявника копії примірника втраченого, пошкодженого чи зіпсованого державного акта, свідоцтва про право власності на нерухоме майно подається також відповідна копія. Державна реєстрація прав у випадку, передбаченому цим пунктом, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованих речових прав на підставі таких документів у Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, або на паперових носіях інформації (в реєстрових книгах, реєстраційних справах, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації), з обов`язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи зіпсування відповідного документа.

У разі посвідчення правочинів щодо відчуження та застави нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно, не подаються.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

В той же час, як зазначено у пункті 4.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005, розглядаючи положення частини четвертої статті 5 Конституції України «ніхто не може узурпувати державну владу» у системному зв`язку з положеннями частин другої, третьої цієї статті, іншими положеннями Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що узурпація державної влади означає неконституційне або незаконне її захоплення органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об`єднаннями тощо.

Гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені Конституцією України принципи здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6) та положення, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19). Про це йдеться і в Рішенні Конституційного Суду України у справі про фінансування судів від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 (абзац перший пункту 2 мотивувальної частини).

Зміст наведених правових норм і рішень Конституційного Суду України у їх системному зв`язку дає суду підстави для висновку, що жодним іншим органом або посадовою, службовою особою, окрім нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадової особи органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини, не можуть здійснюватись повноваження і прийматись рішення, які згідно Закону України «Про нотаріат» належать до компетенції нотаріусу, в тому числі і судами, про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом та реєстрацію нерухомого майна.

При цьому, в пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину (яка повинна бути у вигляді саме постанови, згідно Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказ Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5).

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснено, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Як зазначив ВССУ в листі від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», при розгляді справ про спадкування, слід звернути увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі.

До того ж, відповідно до ст. 328 ЦК України, особи вправі набути право власності на підставах, що не заборонені законом і згідно зі ст. 392 ЦК України, можуть звертатись до суду з позовом про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Отже, позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

Так, в судовому засіданні було встановлено, що відповідач ОСОБА_3 має оригінал правовстановлюючого документу, копія якого міститься в спадковій справі.

В той же час, постанова про відмову державного нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом обґрунтована лише відсутністю у ОСОБА_1 на руках правовстановлюючих документів на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 на ім`я спадкодавця, натомість дане питання може бути вирішено шляхом витребування нотаріусом необхідних документів у інших спадкоємців або шляхом отримання інформації з Державного реєстру прав, що також є підтвердженням права власності, або позивачу звернутися до суду із позовними вимогами щодо витребування у відповідача цих документів, оскарження дій/бездіяльності нотаріуса, а не про визнання права власності, натомість позивачем не доведено наявність будь-яких інших перешкод, а відтак, суд приходить до висновку, що звернення позивача до суду із вимогою про визнання права власності у порядку спадкування є передчасним та необґрунтованим.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Так, суд звертає увагу, що позивачем було заявлено вимогу про визнання права власності у порядку спадкування, з огляду на відсутність обставин, що свідчать про неможливість усунення перешкоди для оформлення спадкових прав позивача у нотаріальному порядку окрім як задоволення вимоги позивача про визнання права власності у порядку спадкування, в даному випадку свідчить також про неналежний спосіб захисту свого, на думку позивача, порушеного права, а відтак, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , задоволенню не підлягають.

Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Яна Володимирівна, Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора про встановлення факту спільного проживання, поділ спільної сумісної власності майна подружжя, визнання права власності в порядку спадкування після смерті спадкодавця, усунення від права на спадкування, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 2 ст. 315 ЦПК України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, що респондується з відповідним роз`ясненням Верховного Суду України, викладеним у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», де вказано, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

В той же час, у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Згідно з п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» діями, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ заявника в управління чи володіння спадковим майном у межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини.

Частиною третьою статті 1268 ЦК визначено, що спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

При цьому, слід враховувати, що чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.

Згідно з п. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

В даному випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини. Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

Як випливає із п. 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Відповідно до ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1271 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Однак нотаріус взагалі не відмовляв ОСОБА_3 в оформленні спадщини в зв`язку пропуском строку прийняття спадщини або у зв`язку з тим що постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, нотаріусом було лише роз`яснено, що оскільки ОСОБА_3 заяву про прийняття спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , в установлений законом строк не подав та на момент її смерті зареєстрований за адресою померлої не був, він пропустив строку для прийняття спадщини і титульним власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_5 , чоловік померлої, а тому враховуючи вищевикладене ОСОБА_3 необхідно звернутися до суду із позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та про визначення частки майна, належної померлій на праві спільної сумісної власності.

Позивачем не ставилось питання про пропущення строку прийняття спадщини, а встановлення факту постійного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_6 не породжує для нього будь-яких юридичних наслідків, оскільки після смерті ОСОБА_6 спадщина не відкривалась а власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_5 .

До того ж, позивачем обраний невірний спосіб захисту, оскілки прохальна частина позовної заява містить вимогу щодо визначення факту спільного проживання зі спадкодавцем, натомість суд не наділений повноваженнями визначати факт, факт може бути або встановлений або невстановлений.

Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

Такого висновку дійшов Верховний суд у своїй постанові від 10.01.2019 по справі № 484/747/17.

Натомість позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 не надав суду жоден належний та допустимий доказ на підтвердження факту спільного постійного проживання з ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 на момент смерті ОСОБА_6 , оскільки докази, надані Тузом С.В. та його представником судом були відхилені з підстав наведених у Розділі IV.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до обґрунтованого висновку, що факт спільного проживання зі спадкодавцем не доведений, дана вимога щодо визначення такого факту не ґрунтується на вимогах процесуального законодавства, а тому в її задоволенні необхідно відмовити.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_3 щодо поділу спільної сумісної власності майна подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , визначивши кожному по Ѕ їх частки слід зазначити таке.

Слід зазначити, що дані правовідносини мали б регулюватися Кодексом про шлюб та сім`ю України в редакції від 20.06.1969 та ЦК УРСР в редакції від 18.07.1963, так як договір на придбання квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 було укладено 06.02.1991 і на той момент діяли норми саме цих кодексів.

Однак, в обґрунтування позову ОСОБА_3 послався на вимоги СК та ЦК України.

Відповідно до ст. 22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно ст. 23 КпШС майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов`язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Статтею 29 КпШС передбачено, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

В той же час подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_13 померло, а з позовом звернувся їх онук.

Відповідно до ст. 112 ЦК УРСР майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Так, слід зазначити, що позивач при зверненні до суду із позовом про поділ майна подружжя знову обрав не вірний спосіб захисту, не вірно визначив норми права, якими регулюються спірні правовідносини та не вірно сформулював свої позовні вимоги.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Позивач в своїй позовній заяві посилається на норми СК України та ЦК України, яких на момент виникнення даних правовідносин, а саме на момент придбання ОСОБА_5 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 не існувало і на цей момент діяли інші норми права, як регулювали спільну сумісну власність подружжя.

Також, позивач відповідно до діючих на сьогодні норм права та діючих на момент укладення договору, смерті одного з подружжя не мав та не має право звертатися до суду із позовом про поділ майна подружжя, тобто не є суб`єктом звернення з даним позов, оскільки з позовом про поділ подружжя має право звернутися або подружжя або один з них, однак ОСОБА_3 такого права не має, оскільки таке звернення суперечить інституту сім`ї, шлюбу, спільної власності подружжя.

До того ж, позивач не надав суду жодних доказів, що квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 є саме спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , адже даний факт має також встановлюватися судом, при тому, що договір про придбання цієї квартири укладений без згоди іншого з подружжя, що навпаки свідчить про те, що дана квартира придбалася особисто ОСОБА_5 .

До цього ж, у п. 5, цього Договору передбачено, що у разі смерті покупця - ОСОБА_5 , придбана ним по даному договору квартира переходить за правом спадкування на загальних підставах з передачею до спадкоємця всіх прав та обов`язків покупця - ОСОБА_5 .

Також, слід звернути увагу, що квартира була придбана ОСОБА_5 у 1991 році, заповіт ОСОБА_6 був складений у 1992 році, а держану реєстрації речового права на нерухоме майно - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 провів 29.11.2003.

Згідно ст. 15 Закону України «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім`ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

До цього ж, дуже важливою обставиною при вирішенні цього спору є те, що шлюб між ОСОБА_5 був укладений 22.03.1953 саме з ОСОБА_16 і саме ОСОБА_13 є матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_12 і відповідно бабусею ОСОБА_3 , а тому суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 просить поділити майно не між подружжям, а між ОСОБА_5 , який є титульним власником квартири та сторонньою особою, яка склала заповіт на ОСОБА_3 , оскільки на час розгляду справи відповідачем факт, що має юридичне значення (родинних відносин) не встановлено.

В даному випадку позивачем не доведено навіть того, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено шлюб, а тому стверджувати, що квартира АДРЕСА_1 є спільною власністю подружжя не можна, оскільки позивачу необхідно було звернутися до суду із вимогами про встановлення відповідного факту, а оскільки жоден з фактів не встановлено, та враховуючи вищевикладену позицію суду, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про поділ спільної сумісної власності майна подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , визначивши кожному по Ѕ їх частки, необхідно відмовити.

З приводу позовних вимог про визнання права власності за ОСОБА_3 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на Ѕ частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , то слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

За змістом ч. 1ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 ) за життя не оформила у встановленому законом порядку право власності на спірну квартиру що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а тому вона не є об`єктом спадкування і не увійшла до спадкової маси.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 18.03.2019 по справі № 343/1048/17.

За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_3 та його представником взагалі не доведено жодним належним та допустимим доказом, що ОСОБА_6 ) на момент смерті володіла будь-яким майном, в тому числі Ѕ частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у задоволенні даних позовних вимог необхідно також відмовити.

З приводу позовних вимог ОСОБА_3 про усунення ОСОБА_1 від права на спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частинами 3, 5, 6 статті 1224 ЦК України передбачено, що не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у пункті 6 постанови від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК України.

Виходячи зі змісту частини п`ятої статті 1224 ЦК України та з урахуванням роз`яснень, наданих судам у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).

При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для життєдіяльності спадкодавця, наявність можливості для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

У своїх постановах Верховний суд неодноразово зазначав, що для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

При цьому, за позицією ВС, безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

А ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини (постанова від 30.08.2019 у справі № 589/3209/16-ц, постанова від 22.10.2018 у справі № 644/7044/15-ц).

Також у справі № 727/3905/16-ц Верховний Суд зазначив, що правове значення при вирішенні спору має доведеність сукупності обставин: ухилення спадкоємця (умисні винні дії або бездіяльність) від надання допомоги: при можливості її надання спадкодавцю; який перебуває у безпорадному стані через похилий вік чи хворобу; існує потреба спадкодавця в допомозі саме цього спадкоємця.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2019 року по справі № 766/810/17, провадження № 61-37615св18 (ЄДРСРУ № 80783119), від 11 лютого 2019 року по справі № 756/11676/16-ц, провадження № 61-34600св18 (ЄДРСРУ № 79806136) та ін.

Так, в ході розгляду справи суд встановив, що в ОСОБА_5 був інсульт та він знаходився 10 (десять) днів на стаціонарному лікуванні, однак доказів того, що за життя ОСОБА_5 потребував стороннього догляду, суду представлено не було. Крім цього, ОСОБА_3 не надав доказів того, що спадкодавець ОСОБА_5 звертався до ОСОБА_1 за допомогою, а він такої допомоги не надавав. Навпаки, сторони та свідки в судовому засіданні дали пояснення, що ОСОБА_5 був забезпечений всім необхідним та мав належний догляд, а тому належних доказів, які б підтверджували той факт, що ОСОБА_1 ухилялася від утримання, надання допомоги та догляду, суду надано не було.

Суд вважає, що ОСОБА_3 та його представником не надано суду доказів про те, що відповідач не доглядав та не надавав фінансову допомогу на утримання померлого, ухилявся від надання ОСОБА_5 допомоги при можливості її надання, та у ОСОБА_5 існувала потреба в допомозі саме від ОСОБА_1 , а допитані в судовому засіданні свідки достовірно не вказали на ці обставини.

За таких обставин суд вважає, що ОСОБА_3 не доведено фактів з якими закон пов`язує можливість усунення від права на спадкування, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про усунення ОСОБА_1 від права на спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно відмовити.

Щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу у розмірі 25000 грн. та 5000 грн., слід зазначити, що стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 справа № 826/1216/16.

Так у відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому, ч. 2 ст. 137 ЦПК України встановлює, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Натомість, представником позивача ОСОБА_4 відповідних доказів до закінчення судових дебатів надано суду не було та не зроблено заяву, що такі докази будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Що стосується квитанцій до прибуткового касового ордеру, то за змістом пункту 1.2 постанови правління Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» від 15 грудня 2004 року № 637 касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Форми касових ордерів, що використовуються спеціалізованими підприємствами та установами Національного банку України, які не мають оборотної каси, установлюються відповідним нормативно-правовим актом Національного банку України.

Бланк прибуткового касового ордера (форма № КО-1, далі - ПКО) затверджено «Положенням про ведення касових операцій в Україні» від 15 грудня 2004 року № 637 (далі - положення) і є первинним документом, який використовується для оформлення надходжень грошових коштів у касу підприємства.

Даний документ має дві частини: «корінець» ПКО і відривна квитанція до ПКО. Обидві частини цього документа обов`язково підписуються касиром підприємства або особою, що здійснює його функції і головним бухгалтером підприємства. Після чого документ скріплюється печаткою підприємства.

Після отримання готівки до каси підприємства відривна квитанція видається особі, яка здійснила це внесення. «Корінець» ПКО залишається в касі підприємства і обов`язково реєструється в журналі прибуткових і видаткових касових документів.

Обов`язковими реквізитами при заповненні «корінця» і відривної квитанції цього бланка є: назва підприємства, податковий код підприємства, порядковий номер документа, дата складання документа, кореспондуючий рахунок бухгалтерського обліку, що використовується при проведенні даної операції, сума, яка вноситься до каси підприємства (проставляється цифрами), найменування організації або прізвище, ім`я та по батькові того, від чийого імені вноситься готівка в касу підприємства, сума прописом (дублюється отримана сума прописом), назва документа, на підставі якого вноситься готівка, підписи уповноважених на це осіб (касира підприємства або особи, що здійснює його функції і головного бухгалтера підприємства).

Посилання представника ОСОБА_3 , адвоката Гусакової О.Б., на прибутковий касовий ордер (п. 1 а.с. 98-100), як на письмовий докази сплати послуг за договором пpo надання правової допомоги, суд не бере до уваги, оскільки зазначений документ не містить всіх обов`язкових реквізитів, передбачених положенням, зокрема, податкового коду підприємства, кореспондуючого рахунку бухгалтерського обліку, що використовується при проведенні даної операції, суми, яка вноситься до каси підприємства (проставляється цифрами).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13.02.2019 по справі № 335/8855/15-ц.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), зазначив, що відшкодування судових витрат передбачає встановлення їх реальності, необхідності та розумності їх розміру.

У справі «Георгуліс та інші проти Греції» (Georgoulis and others v. Grece) Європейський суд з прав людини, пославшись на наведену вище справу «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), зазначив, що згідно з його практикою, відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, більше того, розумний характер їх розміру. Суд відзначив, що у цій справі на обґрунтування вимоги про відшкодування судових витрат не було надано підтверджуючих документів, які дозволили б йому точно розрахувати ці витрати.

Також, зі сторони ОСОБА_3 , не було долучено розрахунку правових витрат та детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (кількість витраченого адвокатом часу, вартість вчинення конкретної послуги, тощо), що є також підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, суд приходить до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 не надали належних доказів на підтвердження реальності, необхідності та розумності розміру витрат, понесених позивачем на правову допомогу.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, рішення ЄСПЛ в справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010).

Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, вищевикладені норми матеріального та процесуального права, вислухавши доводи та пояснення позивача, відповідача, їх представників та представника третьої особи, заслухавши відповіді на питання, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні первісного та зустрічного позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що у задоволенні первісного та зустрічного позову має бути відмовлено повністю, судовий збір, сплачений ОСОБА_1 у розмірі 1124,97 грн. необхідно покласти на позивача за первісним позовом, судовий збір, сплачений ОСОБА_3 у розмірі 4555,15 грн. необхідно покласти на позивача за зустрічним позовом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 46, 46-1, 47, 49, 50, 66, 67, 68 Закону України «Про нотаріат», ст. ст. 5, 16, 19, 328, 392, 1216-1222, 1224, 1269-1272, 1274, 1296 ЦК України, ст.ст. 22, 23, 29 КпШС, ст. 112 ЦК УРСР, ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 134, 137, 141,175, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом - відмовити повністю.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Яна Володимирівна, Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора про встановлення факту спільного проживання, поділ спільної сумісної власності майна подружжя, визнання права власності в порядку спадкування після смерті спадкодавця, усунення від права на спадкування - відмовити повністю.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 - місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_8 ;

ОСОБА_3 - місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_9 ;

Восьма Дніпровська державна нотаріальна контра - місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Космонавта Волкова, буд. 3, ЄДРПОУ 05383454;

Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Яна Володимирівна - місцезнаходження: м. Дніпро, проспект. Дмитра Яворницького, 32, прим. 3.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 20.03.2020.

Головуючий суддя: К.С. Маштак