Рішення № 88326579, 17.03.2020, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 940/1346/19

Провадження № 2/206/370/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Гергіль Ю.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав, -

І. Стислий виклад позиції позивача, представника позивача, відповідача та пояснення представника третьої особи.

Представник позивача звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 із позовом про позбавлення батьківських прав в обґрунтування якого зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився спільний син ОСОБА_4 . Після розірвання стосунків з відповідачем, син залишився проживати з позивачем та знаходиться на її утриманні. Відповідач, як батько не приймає жодної участі у вихованні своєї дитини, не виконує жодного з покладених законом на батьків обов`язків по відношенню до своєї дитини, не допомагає матеріально, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться станом здоров`я, не турбується про фізичний та духовний розвиток дитини. У зв`язку із вищевикладеним, представник позивача просила позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судові витрати покласти на відповідача (а.с. 1-2).

Відповідач позов визнав, розгляд справи просив проводити без його участі, про що надав до суду відповідну заяву (а.с. 107, 110).

Представник третьої особи в своїх письмових поясненнях зазначив, що позов підтримує (а.с. 117-118).

В судовому засіданні представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали та просили задовольнити в повному обсязі.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

30.09.2019 представник позивача ОСОБА_5 звернулася в інтересах ОСОБА_6 до Тетіївського районного суду Київської області із даним позовом (а.с. 1-2).

31.10.2019 ухвалою судді Тетіївського районного суду Київської області Косович Т.П. було прийнято рішення цивільну справу за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав передати за підсудністю на розгляд Самарському районному суду міста Дніпропетровська (а.с. 37).

08.11.2019 представником позивача було подано апеляційну скаргу на ухвалу Тетіївського районного суду Київської області від 31.10.2019 у справі № 940/1346/19 (а.с. 42).

12.12.2019 постановою Київського апеляційного суду, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Тетіївського районного суду Київської області від 31.10.2019 про передачу справи за підсудністю до Самарського районного суду міста Дніпропетровська залишено без змін (а.с. 65).

10.01.2020 матеріали даної цивільної справи надійшли до канцелярії Самарського районного суду м. Дніпропетровська (а.с. 69).

13.01.2020 ухвалою судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська прийнято позовну заяву до свого провадження та залишено її без руху (а.с. 73).

29.01.2020 до канцелярії суду надійшла заява від представника позивача на виконання ухвали судді від 13.01.2020 (а.с. 83).

30.01.2020 ухвалою судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 26.02.2020 (а.с. 86)

18.02.2020 до канцелярії суду надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, яке ухвалою судді від 19.02.2020 було задоволено (а.с. 89-90, 92).

24.02.2020 на електрону пошту суду надійшла заява від представника третьої особи про продовження строку для подання письмового висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору про позбавлення батьківських прав (а.с. 95-97).

26.02.2020 заяву представника третьої особи судом було задоволено, продовжено строк для подання висновку, продовжено строк підготовчого судового засідання та відкладено підготовче судове засідання на 17.03.2020 (а.с. 102).

28.02.2020 та 03.03.2020 до канцелярії суду надійшли заяви відповідача про визнання позову та розгляд справи без його участі (а.с. 107, 110).

13.03.2020 на електронну адресу суду надійшла заява представника третьої особи про розгляд справи за відсутності представника служби у справах дітей Білоцерківської міської ради разом з рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 10.03.2020 № 143 (а.с. 117-121).

17.03.2020 в судовому засіданні заслухано вступні слова позивача та її представника, досліджено письмові докази (а.с. 122-123).

17.03.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду (а.с. 124). ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , батьками записані: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 5).

Згідно копії довідки Білоцерківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22 Білоцерківської міської ради Київської області від 12.08.2019 № 88, ОСОБА_3 , батько учня 10 класу ОСОБА_4 за час його навчання в школі з 6-го класу (2016/2017 навчальний рік) по даний час не відвідував батьківські збори класу, школи, не цікавився навчанням та вихованням своєї дитини у школі, не звертався до класного керівника ОСОБА_7 ні в особистому порядку, ні в телефону режимі (а.с. 6).

Згідно копії довідки про місце проживання та склад сім`ї від 03.09.2019, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с. 7).

Згідно копії характеристики учня 10 класу Білоцерківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22 Білоцерківської міської ради Київської області ОСОБА_4 , останній зарекомендував себе як старанний, дисциплінований, працелюбний, уважний учень. Мати приділяє належну увагу навчанню та вихованню сина, батько за період навчання ОСОБА_4 в даній школі навчанням та вихованням сина не цікавився, до школи не з`являвся (а.с. 8).

ОСОБА_3 Тетіївським районним відділом державної виконавчої служби ГТУЮ у Київській області було встановлено тимчасові обмеженні: у праві виїзду за межі України; у праві керування транспортними засобами; у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічним за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; у праві полювання, до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі, згідно виконавчого лист № 2-46, виданого 25.01.2006, що підтверджується копіями постанов від 21.08.2019 по ВП № 1701836 (а.с. 13, 15, 17, 19).

Відповідно до копії довідки-розрахунку заборгованості по аліментах, загальна сума боргу ОСОБА_3 по аліментам станом на 01.08.2019 становить 17861,50 грн. (а.с. 21-22).

Згідно копії рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області № 143 від 10.03.2020 «Про вирішення судового спору щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , виконавчий комітет міської ради прийшов до висновку, що ОСОБА_3 в порушення вимог чинного законодавства України з питань охорони дитинства ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню сина, що є правовою підставою для позбавлення його батьківських прав, позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини (а.с. 119-120).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, його представником, відповідачем та представником третьої особи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Статтями 11 та 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Статтею 150 СК України визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Батьки зобов`язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.

Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44 - ю сесією Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989 і ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом принципів 2, 4, 6, 7 Декларації прав дитини від 20.11.1959 дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю. Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за її освіту і навчання; насамперед таку відповідальність несуть її батьки. Суспільство та органи публічної влади повинні докладати зусиль для сприяння реалізації зазначеного права.

У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У той же час, ст. 164 СК України обумовлює підстави позбавлення батьківських прав. Так, мати, батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, є хронічними алкоголіками або наркоманами.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.03.2007 №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У п. 54 рішення ЕСПЛ «Хант проти України» (від 07.12.2006), суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden, від 27.11.1992) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 07.08.1996, п. 78.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років, що відповідає положенням ст. 165 СК України.

Абзацом 6 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» визначено, що у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.

Положення ст. 206 ЦПК України наголошують на тому, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верхового Суду України у п. 24 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

З огляду на викладене, повно всебічно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини, суд приймає заяву відповідача ОСОБА_3 про визнання позову та враховуючи обставини щодо свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками відповідачем, що було встановлено судом під час розгляду справи та підтверджено письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, діючи передусім в інтересах дитини, суд приходить до обґрунтованого висновку, що наразі, існують достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_4 .

Обставин, які перешкоджали б відповідачу виконувати свої батьківські обов`язки судом не встановлено.

Згідно ч. 2 ст. 166 СК України, особа яка позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язків щодо утримання дитини.

При цьому, суд звертає увагу відповідача, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав - ч. 1 ст. 169 СК України.

Таким чином, відповідач не позбавлений права на відновлення його батьківських прав, за наявності підстав, передбачених законодавством.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Виходячи із змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частини 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 80 ЦПК України презюмує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1152,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 150, 157, 164-166, 169 СК України, ст. 11, 12 Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), третя особа: Орган опіки та піклування в особі Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області (місцезнаходження: Київська область, м. Біла Церква, вул. Першотравнева, 8, ЄДРПОУ 35615529) про позбавлення батьківських прав задовольнити повністю.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1152,60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 19.03.2020.

Головуючий суддя: К.С. Маштак