Рішення № 88141677, 05.03.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/135/20

05 березня 2020 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Подлісної І.М.

за участю:

секретаря судового засідання Павловського Ю.Б.

представника позивача Ярмусь В.Д.

представника відповідача Ковалівська Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням ДФС у Тернопільській області (надалі Відповідач) винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 року за №Ф-3469-54У, яким нараховано ОСОБА_1 (надалі Позивач або ОСОБА_1 ) про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ в сумі 21 030,90 грн.

Позивач вважає такі дії Відповідача, щодо вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ Позивачу є неправомірними та підлягають до скасування.

Ухвалою від 09.01.2020 судом прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 22.01.2020. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

Чинним законодавством передбачена можливість формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, які є самостійною підставою для винесення вимоги.

У зв`язку з тим, що позивачем не сплачувався належним чином єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надіслав платнику єдиного внеску, який має недоїмку, вимогу про її сплату (ст.25 ч.4 Закону №2464).

У розумінні цього Закону роботодавці та фізичні особи - підприємці, розглядаються як окремі платники єдиного внеску.

Отже, Законом №2464 не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску фізичної особи-підприємця, яка одночасно є найманим працівником на підприємстві. Така особа має обов`язок щодо сплати єдиного внеску на загальних підставах.

29 січня 2020 року ухвалою суду було призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 05.02.2020 о 09:30 год.

Ухвалою суду від 05.02.2020, постановленою в судовому засіданні, без виходу до нарадчої кімнати, згідно ч.7, 8 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) проведено заміну сторони відповідача на Головне управління ДПС у Тернопільській області та оголошено перерву до 05.03.2020 о 10:15 год.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі, з мотивів викладених в позовній заяві та письмових поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог, просив в задоволенні позову відмовити, врахувавши відзив на адміністративний позов.

Суд, заслухавши в судовому засіданні думку сторін, з`ясувавши усі обставини справи та перевіривши їх доказами приходить до переконання, що адміністративний позов слід задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 був зареєстрований підприємцем з 30.08.2007р. по 19.12.2019р., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

ОСОБА_1 з 18 березня 2014 року по даний час офіційно працевлаштований у Республіці Литва, водієм по міжнародним перевезенням в ЗАО «МЕ транспортас», що підтверджується довідкою ME TRANSPORTAS від 18.12.2019р. за №1925411 ВИЛЬНЮС (РЕСПУБЛИКА ЛИТВА), а відповідно підприємницькою діяльністю не займається.

Закон не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу.

Внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом і максимумом.

Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі.

Так, ОСОБА_1 з 2014 року по даний час не подавав звітність так як перебував за межами України, а Відповідач чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно діяльності Позивача, не витребовувались документи щодо діяльності ФОП.

Вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області від 13.05.2019 року за №Ф-3469-54-У не отримував, так як перебував за межами країни, що підтверджує закордонним паспортом.

18 грудня 2019 р. ОСОБА_1 в Тернопільському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області ознайомився з матеріалами виконавчого провадження ВП № 60641742 та отримав копію вимоги Головного управління ДФС у Тернопільській області від 13.05.2019 року за №Ф-3469-54-У про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 21 030,90 грн.

Відтак, позивач вважає, що вимога Головного управління ДФС у Тернопільській області від 13.05.2019 року за №Ф-3469-54-У про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 21 030,90 грн. є протиправною. Так як, Позивач з 2014р. підприємницькою діяльністю не займається, офіційно працевлаштований та перебував за межами країни, Відповідач будь-якої перевірки не проводив, відповідно підстав для нарахування ЄСВ не було.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Відповідно до стаття 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (надалі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі Закон № 2464-VI).

Відповідно до п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Згідно з частиною першою та другою статті 12 Закон № 2464-VI, завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Новою редакцією Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» було зобов`язано фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, які починаючи з 01 січня 2017 року не отримують дохід від здійснюваної підприємницької діяльності, нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі не меншому, ніж мінімальний страховий внесок у розрахунку на місяць.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закон № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 3 цієї ж частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Приписами пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої етапі 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Приписами частин 2 та 3 статті 9 етапі 1 Закон № 2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідач мав право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок.

Постановою Верховного суду від 27 Листопада 2019 в рамках справи № 160/3114/19 (№К/9901/25439/19) відносно протиправності подвійної сплати ЄСВ самозайнятою особою, яка в той же час є найманим працівником, адже це суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Також Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

ЄСПЛ підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", заява №33202/96, "Онер`їлдіз проти Туреччини"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справа "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08 від 20 травня 2010 року і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, від 25 листопада 2008 року).

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема у пар.45 рішення в справі «Бочаров проти України», пар.53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», пар.43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Згідно до позиції Європейського суду у справі YvonnevanDuyn v. Home Office (Case 41/74 vanDuyn v. Home Office) відповідно до якого принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної, влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при внесенні змін до порядку оподаткування (принцип стабільності податкового законодавства), то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Також, суд зазначає, що вимога по сплаті заборгованості по сплаті боргу (недоїмки) по ЄСВ №Ф-3469-54-У в сумі 21 030,90 грн. від 13.05.2019 року, повинна обов`язково містити дані про розмір штрафу, пені і надсилатись тільки після акту перевірки який Позивачу повинні були вручити особисто, а штраф має бути офіційно задокументований протоколом у відповідності до положень КупАП.

ОСОБА_1 ніколи не отримував ні особисто, ні поштовим чи електронним листом акт перевірки щодо заборгованості по сплаті ЄСВ, ніколи не отримував і не підписував протокол про накладення штрафу за несплату ЄСВ.

Бездіяльність податкових органів не повинна призводити до сплати ЄСВ За "старими” правилами (п.11.30 наказу Мінфіну №1588 в редакції до 10.05.2016р), якщо ФОП не звітував перед податківцями більше року, то останні зобов`язані були ініціювати процедуру “закриття" такого ФОП.

В даному випадку нема і натяку на дотримання принципу справедливості, оскільки вказані “бездохідні” нарахування порушують право на свободу підприємницької діяльності, право власності та балансу інтересів держави та окремої особи. Не назвеш справедливим і той факт, що сплата ЄСВ прив`язується лише до самого підприємницького статусу особи (незалежно від фінансових результатів її діяльності як ФОП). Соціальний захист - це право особи, а не її обов`язок (ст.46 Конституції України).

Отже, донараховані Позивачу суми ЄСВ при відсутності діяльності та фактів отримання доходу на виконання наданого йому Конституцією України права на соціальний захист, по-перше, є нічим іншим як обов`язком, а по-друге, не відповідають меті та завданням Закону, а також ідеї соціальної справедливості, чим порушують ст.8 Конституції України.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю. Вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області №Ф-3469-54-У від 13.05.2019 р. про сплату боргу (недоїмки) визнати протиправною та скасувати.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1,м. Тернопіль,46003, ЄДРПОУ / ІПН: 43142763).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 березня 2020 року.

Головуючий суддя Подлісна І.М.