Постанова № 8809365, 01.04.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2010 р.Справа № 22/229-09-6316           Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Бєляновського В.В., Мирошниченко М.А.

при секретарі судового засідання: Риковій О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: Козлов М.С. –за дорученням

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Одеський олійножировий комбінат”, м. Одеса

на рішення господарського суду Одеської області від 03.02.2010 року                    

у справі № 22/229-09-6316                                                            

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Агростар”, м. Миколаїв

до Відкритого акціонерного товариства „Одеський олійножировий комбінат”, м. Одеса

про стягнення грошових коштів в сумі 27313 грн. 55 коп.

В С Т А Н О В И Л А:

          14.12.2009 р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Агростар”, (далі позивач, ТОВ) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Одеський олійножировий комбінат” (далі відповідач, ВАТ) про стягнення грошових коштів в сумі 27313 грн. 55 коп.

          Позов мотивований тим, що відповідач не виконав свої зобов’язання за укладеним між сторонами у справі договором № 220 від 10.03.2008 р. щодо оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажів, внаслідок чого має борг по їх оплаті в сумі 25700 грн., а тому повинний сплатити останньому не лише зазначену суму боргу, а ще й 438 грн. –збитків від знецінювання грошових коштів (індекс інфляції) за вересень та жовтень 2009 р., 149 грн. 97 коп. –3% річних за період з 14.09.2009 р. по 23.11.2009 р., 1024 грн. 83 коп. –пені за той самий період часу, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі: 273 грн. 13 коп. –на сплату держмита та 236 грн. –на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          У відзиві на позов відповідач посилаючись на пропуск позивачем встановленого ч. 5 ст. 315 ГК України шестимісячного строку позовної давності просив суд застосувати до правовідносин сторін цей строк та залишити позовні вимоги ТОВ без задоволення.

          Рішенням господарського суду Одеської області від 03.02.2010 р. (суддя Торчинська Л.О.) позов задоволений у повному обсязі.

          Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов’язання за укладеним між сторонами у справі договором № 220 від 10.03.2008 р. щодо оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажів, внаслідок чого має борг по їх оплаті в сумі 25700 грн., а тому повинний сплатити останньому не лише зазначену суму боргу, а ще й 438 грн. –збитків від знецінювання грошових коштів (індекс інфляції) за вересень та жовтень 2009 р., 149 грн. 97 коп. –3% річних за період з 14.09.2009 р. по 23.11.2009 р., 1024 грн. 83 коп. –пені за той самий період часу, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі: 273 грн. 13 коп. –на сплату держмита та 236 грн. –на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Посилання відповідача на те, що позивачем пропущений строк позовної давності до уваги місцевим судом не прийняті з огляду на те, що вони не ґрунтуються на чинному законодавстві України.

          В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального і процесуального права та постановити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача. В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав.

          Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

          Про день, час і місце розгляду справи позивач був своєчасно та належним чином повідомлений, але його представник в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, з будь-якими клопотаннями до суду не звертався, внаслідок чого справа була розглянута апеляційним судом за його відсутністю за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обґрунтована і підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 10.03.2008 р. між сторонами у справі був укладений договір перевезення № 220 та додаткова угода до нього № 1 від 01.01.2009 р., за умовами яких позивач зобов’язався за заявкою відповідача здійснити перевезення вантажів ВАТ по території України, а останній оплатити надані йому послуги. Строк дії договору визначений сторонами з моменту його підписання і до 31.12.2009 р., а в частині зобов’язань – до їх повного виконання сторонами.

          Умовами договору строк виконання грошового зобов’язання, тобто строк оплати відповідачем наданих позивачем послуг з перевезення вантажів не визначений.

          Згідно актів прийому-передачі виконаних робіт, що підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками:

- № ОУ-0000090 від 08.05.2008 р. позивачем надані послуги з перевезення вантажу на суму 3000 грн. та виставлений відповідачеві для оплати рахунок № СФ-0000329 від 08.05.2008 р. на цю суму;

- № ОУ-0000114 від 05.06.2008 р. позивачем надані послуги з перевезення вантажу на суму 3000 грн. та виставлений відповідачеві для оплати рахунок № СФ-0000434 від 04.06.2008 р. на цю суму;

- № ОУ-0000147 від 12.06.2008 р. позивачем надані послуги з перевезення вантажу на суму 3000 грн. та виставлений відповідачеві для оплати рахунок № СФ-0000502 від 12.06.2008 р. на цю суму;

- № ОУ-0000148 від 13.06.2008 р. позивачем надані послуги з перевезення вантажу на суму 3000 грн. та виставлений відповідачеві для оплати рахунок № СФ-0000503 від 13.06.2008 р. на цю суму;

- № ОУ-0000284 від 08.08.2008 р. позивачем надані послуги з перевезення вантажу на суму 2800 грн. та виставлений відповідачеві для оплати рахунок № СФ-0000828 від 08.08.2008 р. на цю суму;

- № ОУ-0000311 від 05.09.2008 р. позивачем надані послуги з перевезення вантажу на суму 3000 грн. та виставлений відповідачеві для оплати рахунок № СФ-0000950 від 05.09.2008 р. на цю суму;

- № ОУ-0000343 від 27.10.2008 р. позивачем надані послуги з перевезення вантажу на суму 3000 грн. та виставлений відповідачеві для оплати рахунок № СФ-0001217 від 27.10.2008 р. на цю суму;

- № ОУ-0000380 від 01.12.2008 р. позивачем надані послуги з перевезення вантажу на суму 3000 грн. та виставлений відповідачеві для оплати рахунок № СФ-0001376 від 01.12.2008 р. на цю суму;

- № ОУ-0000005 від 03.01.2009 р. позивачем надані послуги з перевезення вантажу на суму 2900 грн. та виставлений відповідачеві для оплати рахунок № СФ-0001410 від 03.01.2009 р. на цю суму.

          Всього позивачем відповідачеві надані послуги з перевезення вантажу по території України автомобільним транспортом на загальну суму 25700 грн. та виставлені останньому вищезазначені рахунки для оплати наданих послуг.

          Як свідчать матеріали справи відповідач свої зобов’язання за укладеним договором не виконав та не оплатив позивачеві надані послуги з перевезення вантажу до сьогоднішнього часу, внаслідок чого має борг по їх оплаті в сумі 25700 грн.

          Відповідно до ч. 3 ст. 925 ЦК України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти застосовується позовна давність в один рік. Одночасно, ч. 5 ст. 315 ГК України встановлено, що для пред’явлення перевізником до вантажовідправника та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

          Частиною другою статті дев’ятої ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Це стосується і положень про позовну давність.

          Частиною першою статті 223 ГК України встановлено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

          Згідно з ч. 5 ст. 315 ГК України та п. 168 Статуту автомобільного транспорту УРСР, що затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 р. № 401 позови автотранспортних підприємств і організацій вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам можуть бути пред’явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності протягом шести місяців.

          Таким чином, між нормами ч. 3 ст. 925 ЦК України та ч. 5 ст. 315 ГК України не має суперечності, бо вони співвідносяться як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік, але для пред’явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк позовної давності.

          При викладених обставинах колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин сторін повинний бути застосований шестимісячний строк позовної давності, внаслідок чого протилежні висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки не ґрунтуються на вищенаведеному законодавстві України та матеріалах справи.

          Згідно п. 14.4. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в України затверджених наказом Мінтрансу України № 363 від 14.10.1997 р. остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться замовником на підставі рахунку перевізника, який має бути виписаний не пізніше трьох днів після виконання перевезень, у зв’язку з чим колегія суддів доходить висновку, що моментом виникнення зобов’язання відповідача щодо оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу є дати виставлення вищеназваних рахунків та підписання сторонами актів виконаних робіт, оскільки дати останніх повністю збігаються.

          Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності щодо стягнення вищезазначеної заборгованості за останнім рахунком № ОУ-0000005 від 03.01.2009 р. почався саме з цієї дати, тобто з 03.01.2009 р., а закінчився 03.06.2009 р.

          Перебіг позовної давності за попередніми рахунками почався і закінчився ще раніше ніж 03.06.2009 р.

          З позовом до суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивач звернувся 14.12.2009 р., тобто з пропуском встановленого ч. 5 ст. 315 ГК України та п. 168 Статуту автомобільного транспорту УРСР шестимісячного строку позовної давності.

          Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Така заява зроблена відповідачем у справі у відзиві на позовну заяву, що отримана місцевим судом 19.01.2010 р., тобто до ухвалення судового рішення по справі.

          Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

          Оскільки позивач, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, не надав доказів, що свідчать про те, що строк позовної давності ним пропущений з поважних причин, то колегія суддів не знаходить підстав для захисту порушених прав та законних інтересів ТОВ з мотиву пропуску останнім, з неповажних причин, строку позовної давності для стягнення боргу в сумі 25700 грн., внаслідок чого і похідні позовні вимоги в частині стягнення пені, 3% річних та індексу інфляції також задоволені бути не можуть.

          Так як, при ухваленні судового рішення місцевий суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи та його висновки не відповідають обставинам справи, то колегія суддів вважає за необхідне це рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

          Відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 136 грн. 57 коп. понесених судових витрат на сплату держмита за подану апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 99, 101–105 ГПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

          Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Одеський олійножировий комбінат”, м. Одеса –задовольнити.

          Рішення господарського суду Одеської області від 03.02.2010 року у справі № 22/229-09-6316 –скасувати.

          Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Агростар”, м. Миколаїв до Відкритого акціонерного товариства „Одеський олійножировий комбінат”, м. Одеса про стягнення грошових коштів в сумі 27313 грн. 55 коп. –залишити без задоволення.

          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Агростар”(54037, м. Миколаїв, вул. Пригородна, 15 п/р 26003011436980 в філії "Південне РУ" ВАТ "Фінанси та кредит", МФО 326933 код ЄДРПОУ 31192376 ) на користь Відкритого акціонерного товариства „Одеський олійножировий комбінат”(65039, м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 16 п/р 2600801639024 у філії ПАТ "Укрексімбанк", МФО 328618 код ЄДРПОУ 00376509 ): 136 грн. 57 коп. понесених судових витрат на сплату держмита за подану апеляційну скаргу.

          Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Шевченко

Суддя В.В.Бєляновський

Суддя М.А. Мирошниченко